Чумацтво - своєрідний романтичний промисел українців, самобутнє явище світової соціально-економічної практики народу. Чумаками називали людей, що їздили волами у Крим по сіль, а на Дон і до моря за рибою, які потім продавали в містах і селах середньої смуги України та в Поліссі. На Південь вони возили хліб, різний конопляний і лляний крам, хутра, шкури, мед, віск, сало тощо. Дослідники стверджують, що на початку XIX століття щорічно до Криму прибувало чотириста тисяч возів. їздили також на Молдову, Одесу, Акерман. Чумаки були відомі в Європі: їх зустрічали і в Москві, і в містах Прибалтики, Польщі, Прусії, Австрії.

Такі походи були нелегкими. Вони супроводжувалися різними пригодами: нападами розбійників, татар, недугами, стихійними лихами. Все це змушувало чумаків об'єднуватися в артілі (валки), організовувати самооборону. В колективі вироблялися моральні правила поведінки, всякий відступ від яких жорстоко карався. Тому в них не укорінився лихварський інстинкт. Чумаки були дуже справедливі, жили по правді.

Важке і разом з тим романтичне життя цих вимушених мандрівників, сповнене різними пригодами, відбилося в специфічному фольклорі, який збагатив не тільки вітчизняну, а й світову культуру.

Чумацькі пісні - окрема, колоритна ділянка українського мелосу, змістом і формою наближена до козацького. Спільні творчі мотиви їм навіювали близькі соціальні умови життя. І козак, і чумак любили над усе волю, незалежність. Просторий степ, тривалі далекі мандрівки стверджували і посилювали ці почуття, настроювали душу на поетичний лад, філософські роздуми. Дорога завжди супроводжувалася піснею, знаною і переробленою чи придуманою на ходу. Життєвий тонус надавав їй і темп, і характер: була вона то протяжно-сумовита, то іскрометно-бадьора.

Пісенна творчість чумаків опиралася на вікові традиції української поезії й вилилася в формах епічної, ліричної та жартівливої пісні, яка серед інших вирізнялася тематичною ідентичністю. В ній передавалися чумацький побут, звичаї, обряди. Загалом, це оптимістичні оповіді про чумацьке життя-буття, з відтінками суму і тонкої іронії:

Ішов чумак з батіжком...
За плечима - торбина,
Ще й латана свитина, -
Гей-гей! Дочумакувавсь!

У піснях відбилася соціальна диференціація чумаків: були власники возів, валок, а були й наймити-погоничі, яким не вдавалося «розбагатіти» і вони поверталися додому «з одним батіжком». Соціальна нерівність - один з лейтмотивів чумацької поезії. Тому серед загалом оптимістичних творів трапляються трагічні сюжети смерті, поневірянь, мотиви туги за рідною землею.

Розлогі степові пісні яскраво опоетизували елементи чумацького майна, аксесуари реманенту: «мальовані ярма», «золоті занози», вози та інші. Це передає реальну, хоч інколи романтизовану картину чумацького побуту.

Крізь чумацькі пісні червоною ниткою проходить шанобливе ставлення до родини, дружини, дівчат, що засвідчує високий моральний дух українського народу.

Чумацькі життя, праця й побут нерозривні з природою. Тому в піснях пейзажі, рослинний і тваринний світ передаються чарівною мелодикою, яскравою гамою кольорів і досконалою поетикою слова.

Не останнє місце в пісенній тематиці посідає чумацьке дозвілля, іншими словами, гуляння чумаків після виснажливої праці, які часто прикро закінчуються:

Пропив воли, пропив вози,
Пропив ярма, ще й занози –
Все своє добро.

Пісенна поезія чумаків - унікальне явище в історії світової культури, з неповторними сюжетами і мотивами. Вона є предметом національної гордості українського народу. Чумаки залишилися в минулому, але їхня творчість ще й нині сіє в наші душі зерна гуманізму, доброти, справедливості та засіватиме їх у серця і душі наших нащадків.

 

Переклад в електронний вигляд: Волкова К.Ф.

 

---

 

• Ох і не стелися, хрещатий барвінку

Виконавці: чоловічий народний хор «Чумаки»

 

Adobe Flash Player not installed or older than 9.0.115!

Ох і не стелися,
Хрещатий барвінку,
Та і по крутій горі...
Гей, не втішайтесь,
Злії воріженьки,
Та пригодоньці мої!
 
Бо моя пригода —
Козацька врода,
Як та ранняя роса:
Що вітер повіє,
Сонечко пригріє,
Роса на землю впаде.
 
Що вітер повіє,
Сонечко пригріє,
Роса на землю впаде,
Так моя неслава,
Людська поговірка,
Усе марно пропаде!
 
Наїхали пани
Та ще й орандарі
Воли й вози забирать...
Гей, беріть же ви
Усю худібоньку -
Не маю вам що й казать!
 
А я, як жив буду,
Усе те забуду,
Воли й вози покуплю,
Мережані ярма,
Тернові занози -
То все сам я пороблю!
 
На людську славу
Й тую поговірку
Ще раз у Крим ісхожу;
Повні вози солі,
Повні мажі риби
Ще додому привезу.