Вони чекають допомоги

Необходимо Ваше участие!


On-line

We have 45 guests online
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Print E-mail
Wednesday, 22 February 2012 17:58
There are no translations available.

Тороп С.О.
Біолог, краєзнавець
м. Нікополь, Україна
Біографія

Матеріал надано в авторській редакції



«Аненербе» на Нікопольщині


Встановлюючи на тимчасово окупованій території «новий світовий лад» гітлерівці навіть не сумнівалися, що пришли в ці землі назавжди. У кабінетах міністерств і відомств ІІІ Рейху активно розроблялися проекти заселення «великого простору на сході» німцям-колоністам, господарського використання ними родючих грунтів, корисних копалини і природних багатств завойованих областей. Не забули і про вирішення проблеми «неповноцінних народів», більшості представників яких відводилася не завидна роль.


Прямий стосунок до багатьох з цих проектів мала «Аненербе» - науково-ідеологічна організація нацистів, яка знаходилася під патронатом самого рейхсфюрера СС Генріха Гіммлера. Нікопольщині та прилеглим до неї землям в планах гітлерівських ідеологів від науки відводилося далеко не останнє значення.


«Спадщина предків»


Ідеологічну основу «Аненербе» («Спадщина предків») заклав професор Герман Вірт, який видав в 1928 році книгу «Походження людства». Він стверджував, що у витоків людства стояли дві протораси - гондванічна (раса півдня, нижча) і нордична («духовна раса півночі», вища). У 1933 році (незабаром після приходу нацистів до влади) Віртом була організована однойменна виставка в Мюнхені, оформлена у відповідному дусі.


Її головними експонатами стали зібрані з усього світу рунічні письмена, найдревнішим з яких, за оцінкою професора, було близько 12 000 років. Виставку «Спадщина предків» відвідав сам Генріх Гіммлер. Рейхсфюрер СС був уражений «наочністю висновків про перевагу нордичної раси». Ще б, адже агресивна по відношенню до багатьох народів Європи доктрина націонал-соціалістів потребувала відповідного ідеологічного та історичного обгрунтування.


10 липня 1935 року за ініціативою Генріха Гіммлера, расолога Ріхарда Даре і професора Германа Вірта було засновано «Аненербе» - науково-дослідне товариство по вивченню германської праісторії. Його штаб-квартира розмістилася в місті Вайшенфельд (Боварія). Організація діяла настільки успішно, що вже в січні 1939 року Генріх Гіммлер включив «Спадщину предків» до складу СС, а її керівники (історик Вольфрам Зіверс, який отримав звання штурмбанфюрера, а також професор Вальтер Вюрст) увійшли до штабу рейхсфюрера, який офіційно проголосив СС «головним захисником нордичної раси в духовному і генетичному планах».

Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер
Фото: www.topyaps.com


У 1940 році в «Аненербе» був створений Інститут прикладних військових досліджень. Він мав ряд відділень: відділення математики (керівник - Бозек), досліджень пектрина (керівник - доктор Плетнер, лектор Лейпцігського університету), дослідження проблем хімічної війни (керівники - професори Брандт і Беккенбах), експериментів по впливу на людину низьких температур (проводилися в концтаборах, керівник - доктор Рашер, штабний лікар ВПС), досліджень раку (керівник - професор Хірт, якому уперше вдалося вивести ракову клітину і знищити її завдяки своєму методу лікування).

Срібне кільце «Мертва голова» - неофіційна вища нагорода офіцерів СС


У 1938-1941 роках під егідою «Спадщини предків» з метою вивчення і збору «певного матеріалу» були організовані археологічні експедиції на Близький Схід, на Тібет, в Піренеї і Південну Америку. Слід сказати, нацистам вдалося за відносно короткий термін притягнути до співпраці з «Аненербе» багатьох дійсно талановитих і навіть видатних німецьких вчених того часу. Проте, враховуючи ідеологічний характер організації, усі зроблені ними відкриття і знахідки повинні були підноситися під певним пропагандистським соусом. Вони повинні були зайвий раз засвідчити перевагу «духовної раси Півночі» перед «іншими дикими племенами», довести «велику цивілізаційну місію істинних арійців» і так далі. Подібні завдання ставилися і перед експедиціями «Аненербе», які відвідали нашу землю в період гітлерівської окупації Нікопольщини.


Слідами короля готів


Услід за наступаючими на схід колонами частин Вермахту на зайняті ними території вирушали і гітлерівські ідеологи від науки. Багато хто з них зв'язував з багатими історичними пам'ятниками і древніми похованнями землями Придніпров'я далекосяжні цілі. Звичайно ж, пошуки «слідів протоарійських цивілізацій» і доказів відомої теорії незмінно були завданням номер один. Райони, в яких належало провести археологічні розкопки і дослідження заздалегідь ретельно картографувалися, причому на такі карти скрупульозно наносилися населені пункти, народні та історичні назви найбільш значимих місцевостей, історичні об'єкти, найдрібніші річки, озера, мости, дороги, греблі.


До досліджень, які розгорнулися в Придніпров’ї, були залучені археологи, антропологи, фахівці з рунічних письмен і готської культури з Мюнхена, Лейпціга, Дрездена і Берліна. Особливий інтерес історики в чорній уніформі СС проявляли до слідів перебування на Нікопольщині і на суміжних з нею територіях готських племен. Як відомо, в І столітті нашої ери на південному узбережжі Балтики, заселеному венедами, виникла нова, Вельбарсько-Цецельська культура з елементами, які вказували на скандинавський вплив.


У ІІ столітті нашої ери германомовні племена почали масштабну експансію на південь. У 184 році н.е. готи (гревтунги і тервінги) з басейну річки Вісли вторглися в Північне Причорномор'я і у впертій боротьбі отримали перемогу над сарматами, відтіснивши їх за Дон. Близько 250 року н.е. готи зайняли Приазов'я, захопили і зруйнували місто Танаїс, заснували свою державу, яка проіснувала до IV століття н.е. Сучасним історикам відомі наступні імена правителів, виниклої в Північному Причорномор'ї держави готів: Хісарна (184-217 рр. н.е.), Нідала Балт (218-250 рр. н.е.), Кнів Балт (251-283 рр. н.е.), Хельдеріх (283-317 рр. н.е.), Гіберіх (317-350 рр. н.е.). Найбільшої могутності вона досягла при синові Гіберіха Германаріху Балті (350-376 рр. н.е.). За словами римського історика Іордана, який звеличив його, в цей період «королівство» готів займало велику частину Великої Сарматії. В той же час все той же історик відмічав, що влада Германаріха над скореними народами була короткочасною. З ім'ям Германаріха пов'язана і заснована в пониззях Дніпра столиця готського «королівства» - місто Данпарштадт.

Готський воїн IV ст. н.е.


Пошуки легендарної столиці короля готів притягнені «Аненербе» археологи вели від південного краю острова Хортиця до околиці міста Нікополя (район Новопавлівки). Гітлерівська пропаганда намагалася притягнути до цієї події велику увагу. Досить сказати, що тільки в 1942-1943 роках в Німеччині видавалося не менше десятка спеціалізованих археологічних журналів - віддрукованих на гарному папері, нерідко з кольоровими фотографіями і багато ілюстрованими вкладишами.

Предмети з жіночого готського поховання ІІІ-ІV ст. н.е. у Криму


Роботам, які велися у Придніпров'ї, іноді присвячувалися цілі розвороти. Не були обійдені увагою «Спадщини предків» й інші археологічні культури, які колись мешкали на берегах Дніпра. Усі більш-менш цінні знахідки підлягали негайному вивезенню до Німеччини, бо вони могли пролити додаткове світло на вивчення історії, попередників «істинних арійців» III- го Рейху. Згідно висуненої професором Віртом теорії, нащадки давніх вищої і нижчої проторас розсіялися серед виниклих пізніше різних племен і народів.


Щоб визначити, представники якої раси (гондванічної або нордичної) переважали в тій або іншій культурі, належало проводити відповідні виміри знайдених в давніх похованнях черепів.

Готська жінка ІІІ-ІV ст. н.е.


Наближення фронту змусило нацистів згорнути дослідження, які ледве почалися. У обстановці, коли бої повинні були ось-ось початися на Нікопольському плацдармі, гітлерівцям було вже явно не до черепів і легендарних королів. Давнім курганам знайшли інше, далеке від наукового застосування. На багатьох з них в спішному порядку обладналися пости спостереження і вогневі точки.


У районі знаменитого скіфського кургану Нечаєва Могила, перетвореного нацистами в добре укріплену висоту, у кінці 1943 - на початку 1944 років не один день йшли наполегливі кровопролитні бої.


Коні для фюрера


Кадри кінохроніки зафіксували організовані нацистами пропагандистські ходи і навіть цілі паради одягнених в костюми різних епох людей. Незмінною «родзинкою» таких заходів були високі хлопці, які сиділи на конях і зображували лицарів Тевтонського ордену. Згідно із збереженими описами, тевтонські коні були попелясто-сірої масті, нерослі, міцні, невтомні, дуже схожі своїм зовнішнім виглядом на тарпанів (див. статті «Тарпан, дикий кінь», «Козак і Дикий Кінь», «Скіфський курган Чортомлик», «Скіфські легенди»).

Тарпан


Ще в середні віки ці дикі коні зустрічалися по усій Європі, але вже до початку ХІХ століття були винищені, зберігшись лише в деяких заповідних куточках Німеччини і Польщі. На Нікопольщині і півдні України тарпани дожили до кінця ХІХ століття. Дуже показово, що старогерманські і скандинавські героїчні сказання містять чимало епізодів, пов'язаних з дикими кіньми. Так, Зігфрід з «Пісні про Нібелунгів» вбиває дикого коня скельха, а морський велетень Ізе полює на березі на сірих коней.


Не дивно, що «Спадщина предків» проявляла великий інтерес до початої ще у 30-х роках роботи німецьких генетиків по «відродженню» тарпана (тевтонського або нордичного коня). Не виключено, що до «цього замовлення» були причетні Генріх Гіммлер і начальник кавалерійської дивізії СС Фегеляйн. Спочатку німці експериментували з кіньми «з найбільш дикою зовнішністю», відібраними з табуна у фамільному маєтку Ліппе-Дотмольдів.


У 1939 році, після окупації Польщі, до них додалися «польські коники» - нащадки тарпанів і місцевих селянських коней.

Спорядження лицарського коня


У роки окупації нацисти займалися пошуком нащадків тарпанів на Нікопольщині і по усьому Придніпров'ю - в місцях, де дикі коні ще не лише порівняно недавно мешкали, але і були уперше одомашнені людиною в ІІІ тисячолітті до нашої ери. Такий «матеріал» міг виявитися дуже цінним для генетиків Рейху. На той час їх роботи, які проводилися в Мюнхені і Берліні, просувалися дуже успішно. Після війни в Європі вийшла цікава книга «Мої пригоди з тваринами».

Лицарі ХІІ-ХІІІ ст.


Її автор, колишній директор Берлінського зоосаду Лутц Хек, відмічав: «Вже в другій серії схрещування, в Мюнхені, отримали абсолютно казкове лоша! Він немов одягнений був в сіру уніформу: мастю схожий на мишу, з чорною гривою і хвостом, і з широким ременем темного кольору по хребту. А коли він подорослішав, то став світлішим знизу, а ноги його, навпаки, потемніли, зовсім як у старого тевтонського коня, - це був наш перший примітивний кінь!». Декілька «відроджених» тевтонських коней продемонстрували самому Адольфу Гітлеру, на чому, власне, все і завершилося. З початком війни керівництво «Аненербе» про тевтонських коней почало поступово забувати. Тепер організацію куди більше цікавили зовсім інші досліди та експерименти. Роботи, які проводилися генетиками в Мюнхені і Берліні, були фактично згорнуті.


Реактивні надії гітлерівців


Ні для кого не секрет, що марганець є стратегічно важливою, необхідною для військової промисловості сировиною. Це прекрасно розуміло вище керівництво ІІІ Рейху. Не випадково в серпні 1943 року Адольф Гітлер заявив наступне: «Що стосується Нікопольського марганцю, то його значення важко переоцінити словами. Падіння Нікополя на Дніпрі, на південний захід від Запоріжжя, означало б кінець війни». В умовах, коли радянські війська вже вели бої на правому березі Дніпра, утримання Нікопольського плацдарму стало для гітлерівців найголовнішим завданням.

Нікополь на карті Генерального штабу Радянської Армії. 1944 р.


Відповідна пропагандистська робота з солдатами 6-ої німецької армії (вона ж «армія помсти»), яка знаходилася на Нікопольщині, проводилася при активній участі фахівців «Аненербе». У ситуації, яка склалася, різко активізували свої роботи провідні конструктори імперського міністерства озброєння. Співробітники створеного при «Аненербе» Інститута прикладних військових досліджень продовжили давно початі досліди в концтаборах, про які буде розказано трохи пізніше.


Після ряду важких поразок на Східному фронті вище командування Вермахту покладало все більші надії на «диво-зброю», поява якої, на його думку, могла істотно вплинути на хід війни. Особливо великі ставки робилися на використання у боях проти радянських військ реактивної авіації. Багато істориків вважають, що в роботах із створення бойових реактивних літаків гітлерівським конструкторам вдалося значно випередити своїх конкурентів з СРСР, США і Великобританії. Приведу лише найбільш вражаючі факти:

  • 1936 р. Германські фірми «Хейнкель» і «Юнкерс» почали роботи із створення реактивних двигунів (HeS - 1 J 109-004).
  • 1939 р. Реактивний німецький літак Не-176 вчинив перший прямолінійний політ впродовж 50 секунд. Пізніше його показали Гітлеру і Герингу на минулому у Берліні військовому параді.
  • 1941 р. Фірмою «Мессершмітт» був створений перший реактивний винищувач Ме-163 В-1 «Швальбе». 10 травня 1941 р. на ньому була досягнута швидкість горизонтального польоту близько 100 км/год.

Німецький реактивний літак Ме-163 В-1 «Швальбе». Квітень, 1941 р.

  • 1942 р. Фірмою «Мессершмітт» успішно випробуваний Ме-22 «Штюрмфогель», який став першим реактивним літаком, що поступив на озброєння авіаційних частин. У 1943 р. було розроблено декілька його модифікацій - Ме-262 А-1 (був оснащений двома 250-кілограмовими бомбами), Ме-262 В-1 (з 50-мм гарматою ВХ-5), Ме-262 Е та інші.

Німецький реактивний літак Ме-262. Липень, 1942 р.


Від провідних конструкторів фірм «Мессершмітт» і «Хейнкель» зажадали в найкоротші терміни допрацювати створені ними машини, щоб приступити до їх серійного виробництва.


В ті роки ще мало знали про дію на організм людини великих висот. Член «Аненербе» і штабний лікар германських ВПС Зігмунд Рашер вважав, що для подальшого просування дослідів в цьому напрямі потрібна участь в них живих людей. Незабаром люди для дослідів були надані. З Мюнхена привезли спеціальні барокамери, звідки повітря викачувалося таким чином, що моделювалися реальні умови, характерні для надвисот. У дослідженнях брало участь близько 200 ув'язнених з концтабору Дахау.


Більше 80 з них померли у барокамері, інших, щоб зберегти секретність дослідів, пізніше ліквідовували. Концепція «надлюдини», яка проводилася нацистами, повинна була продемонструвати «унікальні духовні та фізичні особливості істинних арійців». Це мало на увазі проведення аналогічних за своєю суттю, спрямованостю і методам експериментів над представниками «вищої» раси. Більше того, дослідженням повинні були піддаватися найкращі з них.


Зацікавлені в доказі концепції «надлюдини» Генріх Гіммлер і Вольфрам Зіверс дали добро на залучення до дослідів службовців елітних німецьких підрозділів. Ретельним чином відібрані в них кращі «екземпляри», готові віддати свої життя «в ім'я перемоги тисячолітнього Рейху», спрямовувалися на секретний полігон. Терплячи нелюдські муки і помираючи одні «надлюди», перетворені «Аненербе» в «піддослідних кроликів», прокладали дорогу для інших.


Для тих, кому призначалося повісті у бій «надлітаки» та інші зразки «чудо-зброї».


Відчайдушно чіпляючись за Нікопольський плацдарм, нацисти не лише сподівалися утримати у своїх руках найбагатші родовища марганцю. Їм украй необхідно було виграти час, поки досконаліші зразки озброєння ще не почали поступати на фронт. Готуючись до довготривалої і затяжної оборони, гітлерівці створили на підступах до Нікополя глибоко-ешелоновані лінії укріплень. Проте цим планам не судилося збутися.


Стрімкий наступ радянських військ змусив спадкоємців «безстрашних готів», які опинилися під загрозою повного оточення, почати поспішний відступ, кинувши майже усю свою техніку. На залізничній станції «Нікополь» воїни, які звільнили наше місто, виявили доверху навантажені марганцем вагони, які гітлерівці так і не встигли відправити до Німеччини. Тим самим марганцем, який був потрібний їм для виробництва багатьох зразків «диво-зброї».

Емблема однієї з танкових частин гітлерівських військ


Показово, що після втрати Нікопольського марганцевого басейну нацисти були змушені переглянути програму наміченого раніше масштабного переозброєння армії. Від багатьох розробок довелося відмовитися. І хоча над рядом проектів, у тому числі і по створенню реактивної авіації гітлерівці продовжували наполегливо працювати, темпи їх реалізації істотно сповільнилися.


Нині доводиться читати чимало публікацій про «поспішність», «погану підготовленість», «марні жертви», допущені командуванням 3-го і 4-го Українських фронтів при проведенні наступальних операцій на Правобережжі Дніпра у кінці 1943 - на початку 1944 років. Але чи маємо право ми взагалі з позицій сьогоднішнього дня судити про «поспішність» і «марні жертви» в той нелегкий час? Давайте хоч би на хвилинку замислимося над тим, що могло б статися, якби гітлерівцям вдалося тоді отримати такий бажаний для них передих.

Нікопольсько-Криворізька наступальна операція


Приведу всього один факт: на початку травня 1945 року на аеродромі Лек були захоплені німецькі реактивні винищувачі-перехоплювачі Не-162 А-1. Для того, щоб завершити підготовку льотчиків оснащеної ними ескадрильї J6 84 гітлерівцям не вистачило всього одного-двох тижнів.


Закономірний фінал


Після закінчення другої світової війни багато колишніх співробітників «Спадщини предків» сховалися від переслідування в Латинській Америці. Останній керівник «Аненербе» штандартенфюрер СС Вольфрам Зіверс представ перед військовим трибуналом і разом з представниками еліти Рейху був засуджений до страти через повішання. На допиті він багато говорив про Шамбалу, Агарті, користувався окультними термінами, виправдовував свою причетність до дослідів над ув'язненими концтаборів деякими «високими цілями».

В залі судового засідання Міжнародного військового трибуналу. м. Нюрнберг. 1945 р.
Фото: www.protown.ru


Ні у чому не розкаювався і не визнавав себе винним! Для таких як він більшість людей були лише «матеріалом» і об'єктами для постійного маніпулювання, а цілі території (у тому числі і Нікопольщина) - величезними полігонами для проведення досліджень. Про те, як далеко могли зайти в подібних дослідженнях експериментатори в чорній уніформі, можна тільки здогадуватися. Діяння «Аненербе» - найбільш яскравий приклад того, до чого може привести використання історії і науки для досягнення непристойних цілей. Особливо тоді, коли за цим стоять люди, які сповідують тоталітарну, антилюдську, за своєю сутністю, ідеологію.



Цікавий факт


За деякими даними, на дослідження, які проводилися у рамках «Аненербе», гітлерівська Німеччина витратила більше коштів, ніж США на створення першої атомної бомби.

а

а

Переведення в електронний вигляд: Бутенко О.П.


На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:

а

а

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове

Last Updated on Tuesday, 28 February 2012 16:35
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting