On-line

We have 116 guests online
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Print E-mail
Нікополь літературний - Білий Василь Прокопович
There are no translations available.

Білий В.П.

поет

Біографія

м. Нікополь, Україна

 

Шепіт зорепаду
(обране)
 
 * * *

Лист паперу білий

На столі лежить –

Ручкою хтось смілий

По ньому біжить.
Мрії прилітають

За пером услід – 

Тихо залишають

На папері слід.
Юність промайнула,

Осінь за вікном –

Здалеку зітхнула

Вже своїм крилом.
Та перо невтомне

Не спиняє літ –

І думками повнить

Цілий білий світ...

 

* * *

На гірській десь стежині

Або у долині –

У пустелі, на морі,
В степу на просторі.
Десь зустрітись нам треба,

Така вже потреба 

Якщо в серці любов:
Тож зустрінемось знов!
І забудуться чвари,

Загояться рани –

Що відкрилися знов:
Тож відродим Любов!
І відкриємо в серці

Трепет ніжний, квітучий –

Наче в чистім озерці:

Відблиск чистий, разючий.
Незборима то сила:

Поєднання сердець –

Та, що з зір прилетіла:
Бо, без неї кінець...

 

* * *

Не вір похвалі, що тобі говорять,
Не вір!
Не вір дифірамбам, що всюди летять,
Не вір!
Не вір в п’єдестал, що звершили для тебе, Не вір!
Повір лиш у себе, прислухайсь до себе, Повір!
Повір в свою сутність, спитай своє серце, Спитай!
Пізнай свого душу, пірни мов в озерце, Пізнай!
І прийде до тебе, прилине до тебе:
Хто ти?
Який для людей ти і хто ти для себе:
Хто Ти!
14.04.2013 р.

 

      * * *

Десь у лісі, серед ночі

Дивна папороть цвіте -

Дух нечистий там на очі

Сіть невидиму плете.
Павутинням заплітає

Чагарник кущів навкруг -

Шукачів не допускає

На чарівний темний луг.
Раз на рік та квітка квітне,
Лиш в одну єдину ніч -

Коли літо знов розквітне

І до зір іде навстріч.
Зоряне проміння тихо

Зайдам очі відведе -

А в ту ж, мить, всіляке лихо

Світ за очі поведе.
Квітка чарівна, незнана,
Ти для кого квітнеш там -

Яка сила нездоланна

Не дає людським рукам?
Певно, люди ті, не вчасно

Осягнути хочуть те,
Що для них ще передчасно -

Марновірство лиш пусте!

16.04.2013 р.

 

  * * *

В далекому морі,
Бурхливім просторі –

Вітрило гуля:
За вітром виля.
Свій берег покинув,
У мандри полинув –

Чому все блука,
Від кого втіка?
Під хвилю пірнає,
На неї злітає –

За вітром біжить:
Мов чайка летить.
Без щастя, без долі,
На крилах сваволі –

На гребінь зліта:
І так всі літа...
Вітрило - то люди,
Що линуть повсюди –

В земному бутті:
Але без путі!

 

* * *

Чи бачив ти веселку при дощі:
В промінні яснім сонця ополудні –

Коли летять краплини не остудні,
А ти стоїш закутаний в плащі?
У каптурі на голові, в плащі:
Сховався від непевної погоди –

І невтямки тобі – під нас негоди,

Веселку сонце з’явить при дощі!
Насунувши на очі покриття:
Клену чи дощ, який пішов невчасно –

Бездумна йдеш – не знаючи завчасно,

Як мимо пропливає відкриття!
Але тебе турбує лиш одне:
З дощем прийшли непрохані тривоги –

Тому, ти пильно дивишся під ноги,

Веселка ж якось – знову промайне!
20.04.2013 р.

 

* * *

Не дивись похмуро так на світ,
Хоч на серці крижаний наліт –

В голові все інеєм взялось:
Павутинням срібним заплелось.
Не біда, що буднів пелена

Захопила у полон сповна –

Сірим видається білий світ,
А в душі й не чути про політ...
Все проходить, тимчасово все:
Сила віри здатна лиш на це –

Вирветься з душі свободи птах

І відкриє далі – долі шлях...

23.04.2013 р.

 

* * *

Прокинугись, відкрити очі,
Від сну звільнитися на мить –

Прислухатись, як в тиші ночі,

Трава ледь чутно гомонить.
Піднятись, стати на порозі

І озирнутись навкруги –

І серце стиснеться в тривозі:

Десь квіти плачуть від туги.
Прийти б на поміч, та навколо

Лиш темінь в очі – як знайти? –

На поміч прийде дивоколо

І всі навколишні світи...
Та зрозумій ти, що ті квіти

За сонцем тужать лиш і край –

Не треба нікуди летіти:
До ранку краще почекай!

 27.04.2013 р.

 

* * *

А чули ви, як рано навесні,
Від птахів, що із вирію злетілись –

Такі лунають радісні пісні,
Що, в іншу пору, навіть і не снились.
Чи чули ви, як дзвони виграють

В церквах, під куполами золотими –

Навіть серця від горя відтають:
Стають обновленими, молодими.
Почути б вам, діброву восени,
Коли там листя ще не опадає –

Неначе подих, наче мить весни

Там пролунав і все ще не згасає...
А знаєте, як зорепад звучить

У сяйві зір, серпневою порою –

Таємний звук, мов шепіт, пролетить

І в серці не залишиться спокою...

28.04.2013 р.

 

* * *

А ти бував у грозовий розмай

У центрі бурі, зливи й гримотіння –

Що своїм хором повнять небокрай,
Під блискавиць мереживне сплетіння?
Коли ідеш один, на самоті,
Під чорною завісою низькою –

Один, єдиний, скрізь на видноті,

Дорогою розкислою, слизькою.
Лиш вітер всюди тоскно завива,

Періщить дощ, немов оскаженілий –

Сліпучий спалах морок розрива

І грім з небес летить мов знавіснілий.
Та ти ідеш дорогою в той край

Де щезнуть бурі, зливи й гримотіння –

Одна веселка повнить небокрай,
А сонце розсипа своє проміння.
04.05.2013 р.

 

* * *

Коли тебе спитають: хто ти є?
Назвеш ім’я, та що воно дає? –

Всього лиш назву імені твого:
Та тільки не тебе і не того.
По сутності своїй ти все ж ніхто:
Людина просто, як багато хто –

Та десь в тобі живе ледь чутне «Я»,
Але йому ще не дано ім’я.
Незнане, таємниче, десь живе,
На грані світла й тіні все пливе –

Без імені, зате насправді «Ти»,
Але цього ще треба досягти.
Бо, не навчився ти ще говорить,
З тим своїм «Я», що у тобі сидить –

Нечутне і незмінне, як Земля,
То ж поки, говори, все те ж ім’я...
12.05.2013 р.

 

* * *

Вночі десь музика бринить:
Неначе подих до останку –

Хтось грає й грає все, не спить,

Безсонням плаче до світанку.
Мелодії ледь чутний звук

Незримо в небі пролітає –

Мов серця тихий, ніжний стук,
Що лине й лине – не згасає...
До тих, до тих, хто ще не спить:
Мов позивні якісь – лунає –

І далі й далі все летить:
Хто відгукнеться, хто чекає?
Хто також десь іде в світах

Із серцем, що звучить до нього –

Як вільний і невтомний птах:
Зажди у пошуках нового...
26.05.2013 р.

 

* * *

Якщо тобі хтось скаже слово гнівне,
Що повнить злістю й болем все навкруг –

Не говори у відповідь дослівне:
Бо, може він і є той вірний друг.
Якого все шукав роки, століття,
Скільки життів по світу ти пройшов –

Крізь хмари суму, страху й лихоліття:
І от тепер, нарешті, віднайшов.
Бо, друг не той, хто словом сипле, хвалить:

Немов горох із повного відра –

А як біда – тихесенько відчалить –

У нього справи – йому, бач, пора...
Якщо ж хто правду тобі скаже в вічі,
Якою б неприємною була –
То, привітай того – не раз, не двічі:
Бо, він є друг: його пора прийшла...
02.06.2013 р.

 

* * *

У роздумах, печалі,

Проходять дні твої –

Від дійсності відсталі

І майже не твої.
Заглибившись у себе:
Мов сфінкс, на самоті –

Ніхто не йде до тебе,
Хоч ти й на видноті.
Від люду відцурався

З прадавніх ти часів –

І вже давно б сховався,
Десь в глибині лісів.
Та ти стоїш, ти скеля:
На пагорбі давно –

З тобою лиш пустеля,
Та небо – за одно...
09.06.2013 р.

 

* * *

Нарешті дійшли додому,
З далеких, далеких країв –

З чола витираючи втому,
З відлунням сурових вітрів.
Де сонце не так заходить,
Обличчя у неба не те –

І сон той самий приходить:
Щоночі одне лиш і те.
Щоночі домівка сниться,
В далекім краю навесні –

А то і до ранку не спиться:
Вчуваються лише пісні.
Пісні, що співали колись,
Ми в юних роках завжди –

Тепер от – знову зійшлись;
Тепер уже – назавжди...
10.06.2013 р.

 

* * *

Серед степу гора височить,
В тій горі, у печері глибокій

Стародавній самітник садить –

І навкруг випромінює спокій.
Звідки взявся він тут і коли,
Про те світ навколишній не знає –

Тільки вітер та старий полин,
Біля входу його привітає.
І турбує його лиш одне:
Всі нещастя людей і всі біди

Переплавити щирим вогнем –

Бо, для нього вони, лише діти.
А вогонь той у серці горить:
Крізь роки, крізь століття палає –

І незримим промінням летить –

Все навкруг, від всіх лих – огортає...
27.06.201З р.

 

* * *

Із глибини віків

І так до наших днів –

Все лине той наспів:
Продовження родів.
Вночі із давнини

Приходять часто сни –

По лінії родів

Передають наспів.
Щоб він не обірвавсь,
У часі не сховавсь –

В подіях не застряг

І завжди тримав стяг.
Той стяг, що майорить:
Із роду в рід летить –

Завжди на видноті,
Весь час на висоті.
06.07.2013 р.

 

* * *

Ранком схід сонця зустрінь:
Променів ласку прийми –

Думкою в небо полинь

І дивосвіт обійми.
Кожен твій день – відкриття:

Неповторимі ні з чим –

І поки лине життя,

їх не заміниш нічим.
Посеред дня зупинись –

Вийди на мить за поріг –

Пильно навкруг озирнись:
Скільки навколо доріг?
В кожній дорозі Є край:
Загадка – чому живеш –

Там відповість небокрай:
Звідки й куди ти ідеш?..
07.07.2013 р.

 

* * *

Поет дрімає в кожному із нас,
Та не до всіх приходить це наймення –

Для декого потрібен довгий час,
Щоб надійшло: пробудження й натхнення.
А хтось з дитинства відчуває спів

В душі своїй – незвіданий, незнаний:

Мелодію нечутну і без слів

І в той же час: такий близький, жаданий.
Розмову з небесами він веде:
В слова переплавляючи послання –

Назустріч сонцю і зіркам іде –

Передаючи людям їх вітання.
Поет живе у кожному із нас,
Але не завжди може говорити –

Перед очима пропливає час –

Та вміння не приходить – щоб творити...
20.07.2013 р.

 

* * *

Нема пророка в рідній стороні –

Цей вислів здавна чути поміж нас,
Бо, краще, щось та десь, на чужині –

Аніж своє, якому «ще не час».
! линемо ми у далекий край

У пошуках заморських мудреців –

Де при житті, на нас чекає рай

І дійсність краща, від всіляких снів.
У мареві ілюзій і надій

На тих, що вкажуть той «єдиний шлях»,

У плутанині мандрів і подій –

Ми борсаємось, мов в тенетах птах.
Нема пророка в рідній стороні –

А хто його шукав? І в який час?
І може, хтось та десь, на чужині

Давно вже його знає... з поміж нас...
22.07.2013 р.

 

* * *

Осінній сон побачив навесні:
В саду розквітлім опадає лист –

А навкруги, немов в останні дні,
За вітром лине невгамовний свист.
Здіймаючи пожовклії листки,

Торкаючись заквітчаних гілок –

Без пам’яті літа, бо невтямки:
Як же відкрити таїни замок?
Чому це, раптом, осінь і весна

Зійшлися дивом у єдиний сплав? –

Така вже доля – з багатьох одна:
В веснянім тілі уже зів’яв.
В пітьмі, на роздоріжжі я стою,
А на душі тяжке передчуття –

Пора дорогу віднайти свою:
Ніхто не проживе моє життя...
27.07.2013 р.

 

* * *

Ми пізно зустрілись з тобою –

На хвилі життєвих доріг –

Зненацька, раптово, весною,
Та пам’ять про це я зберіг.
У натовпі, в місті великім –

Де сотні проходять очей,
У юрмищі сірім, безликім –

Як витвір південних ночей.
Як сон серед літньої ночі,
Мов з казки якої зійшла –

Спокійно заглянула в очі,

Всміхнулась і... далі пішла.
Услід обернувся... та годі:
Не ті вже у тебе літа –

І як говорять у народі:
Подумай... як час проліта...
09.08. 2013 р.

 

       * * *

Я корсар. Відлюдником живу

На забутім острові надій –

Океан, якщо куди пливу,
Свідок всіх моїх таємних дій.
Капітаном я на кораблі:
Без вітрил, нікого – тільки я –

Лист паперу, ручка на столі:
Вся команда на очах моя.
На вітрилах думки і надій –

Навздогін – крізь бурі і шторми,
За натхненням – в океані мрій:
Тільки слід мінливий від корми...
Здобич від корсара не втече,
Бо, лечу на гребені життя –

Тільки час незримий все тече:
Свідок творчих проявів буття...
11.08.2013 р. 

 

       * * *

Сліди. Ми залишаємо сліди

У світлі навколишнього життя –

Які ідуть за нами скрізь, завжди:
Від босих ніг, а то і від взуття.
Скільки доріг проходим з дня на день –

Все далі проникаючи туди,
Де нас чекає той, «щасливий» день,
Але насправді шлях той в нікуди.
Залишити сліди в житті від ніг:
Бездумно ідучи наче в імлі –

Це не мета і це не той поріг,
Який для нас єдиний на Землі.
Доки живем – крізь простір і крізь час,
У творчості й натхненні треба йти –

І на віки зостануться від нас

Сліди, які нічим не перейти...
31.08.2013 р.

 

* * *

Серед ночі, в тиші, до воріт,
Вийди у безсонні, наяву –

І побачиш зорепаду слід:
Зорі тихо падають в траву.
Миготливим сяйвом світляків

Шепіт їх ледь чутний долина:
Що ти сам, багато вже віків –

Сам собі велика таїна.
Не знаходиш відповідь ніяк:
Хто є хто і звідки хто прийшов –

Хоча це – тобі повіда всяк,
Кожен, хто в ці нетрі вже зайшов.
На світанні жайвором дзвінким:
Коли обрій ще сидить в імлі –

Із повітрям вранішнім, п’янким,
Зорі відлітають від Землі...
04.09.2013 р.

 

* * *

Весняне сонце зазира в вікно,
А ти сидиш в задумі за столом –

Ніщо тебе не тішить вже давно:
Нема бажання глянути крізь скло.
Папір, перед тобою, вже не раз

Ясніє чистим полем для думок –

Та все не так, не клеїться й щораз

Летить він, білим птахом у куток.
На серці пустка, в голові туман:
Яка різниця, що там розквіта –

Коли в словах панує лиш дурман,
А на душі – дороги заміта...
Та все ж пора розвіяти той сум:

Прокинутись і відігнати сни,
Що не дають дістатись певних дум –

І руки простягнути до весни...
22.09.2013 р.

 

* * *

На березі далекої ріки

Зустрілись ми з тобою, як колись:
На стежці, на знайомій, крізь роки –

Зненацька, випадково так, зійшлись.
На світі випадковостей нема:
Так, в мудрих книгах пишуть, говорять –

Хоча, в роках, давно уже зима,
Вони і далі – все летять, летять...
Стежина заповітна знов звела

На якусь мить, відлунням давніх снів –

Воскресла пам'ять тихо повела

В примари літа, тих далеких днів.
На березі далекої ріки
Неждано так, раптово, розійшлись –
З тих пір пройшли вже не роки: віки...
Та чи й були, знайомі ми, колись?!.
14.10.2013 р. 

 

* * *
Інколи згадка приходить:
З дитинства далеких часів –
Наче з туману виходить,
Із царства далекого снів.
Влітку З тобою зустрілись:
Ти квіти додому несла –
За щось, ми там, посварились,
Презирливо далі піша.
Скипіла гордість юнацька,
Та й сором жагучий обпік –
Схопив ті квіти зненацька:
Пожбурив на землю і... втік...
Рокам, як не кинь, летіти:
На скронях давно сивина –
Та я, все несу їй квіти
І в серці,завжди, весна...
18.10.2013 р.
 
* * *

Хорошим для всіх не будеш:

Вже здавна відомо про це –

Як не старайся – пробудиш

Лиш заздрість, а то і слівце...
Слівце, що злісним сичанням

Долине нізвідки, не раз –

Хоча й говорять вітання,
Та, в думці: образу щораз.
Коли про свої надбання

Говориш при всіх і навкруг –

То, тільки роздратування

Посієш у тих, хто є «друг».
Єдиний вихід: мовчати –

Час прийде і вкаже: хто, як?

Бо, дуже важко пізнати,
Хто ж істинним є, а хто... так...

21.10.2013 р.

 

   * * *

Прийшовши з небуття,
Мов перелітний птах –

На березі життя

Торую новий шлях...
Одержавши ім'я:
Живу поміж людей –

Вони моя сім’я

І я один з дітей.
З роками зник і слід

Від згадки про політ – 

Коли, немов болід,
Ввірвався у цей світ.
Та, інколи ввісні,
Уже на схилі літ –
Все мариться мені

Міжзоряний політ...
23.10.2013 р.

 

* * *

Заходить Сонце знов,

Спочити, в тінь дібров –

Бо, більше сил нема,
Та й скоро вже зима.
Осінній лист зів’яв,
На землю тихо впав –

Від інею збілів

І з вітром полетів.
Небесну, світлу синь

Сповила темна тінь –

У сутінках навкруг

Сховався виднокруг.
З вершин високих гір,

Що дістають до зір –

Злітає тихий сон

І лине до вікон...

26.10.2013 р.

 

* * *

Чумацький Шлях розкинувся могутньо
У дивокола ночі на плечах –
Стою, дивлюсь: прадавнє і майбутнє,
Знов пропливає у твоїх очах.
Покинувши турботи і печалі:
Пішли з тобою в тиху літню ніч,
Де Вічність жде, на дивнім перевалі –

Там стрілись з нею мовчки, віч-на-віч.
І всі наші тривоги й сподівання

Поблякли, перед величчю її –

Стояли, занімілі, до світання

І зорі слали промені в імлі.
З тих пір пройшли роки, але щоночі:
Хоча вже й здавна, ми прийшли назад –

Слова таємні і слова пророчі

Шепоче все недремний зорепад...
10.11.2013 р.

 

* * *

Чи буває остання любов:
Незабутий від долі дарунок? –

Що хвилює нас знову і знов,
Як найперший в житті поцілунок.
Коли осінь приходить у двір,
Не питаючи дозволу в тебе –

У вікно зазирає, мов звір:
Як на здобич, чатує на тебе.
Десь у вирій з птахами, літа,
Відлітають незримо клинами –

Блякне з часом, все більше, мета

На ту зустріч, що буде між вами.
Та, життя не скінчилось, не вір,
Як любов не бува на останок –

Просто, вийди до неї, на двір

І зустрінеш її, як світанок...
14.12.2013 р.

 

* * *

Над землею тихо проліта

Літо, з колосками у вінку –

Деревця, травинку привіта,
Діточок, що бавляться в піску.
Непомітно зріють у садах:
Сонцем наливаються плоди –

У квітках, у кожних пелюстках,

Залишають промені сліди.
В розумінні, людяності прав:
Кожен від незгоди відтає –

Лихо там не зробить своїх справ,
Доки ще тепло на світі є.
Спокій обійма небесну синь,
Спогади приходять крізь літа –

В серці оселяється теплінь:
Літо над землею проліта...
25.12.2013 р.

 

* * *

Коли вже втратиш лік літам –

У дзеркало, поглянь на себе,
Аби впізнати, хто на тебе,
Так пильно споглядає там.
Звільни свій розум від образ,

Спокійно подивись на нього –

Чи відрізниш його від того,

Якого уявляв не раз?
В душі, ти не змінивсь ніяк:

Такий же молодий, вродливий

І може трішки й вередливий –

Хоча, в житті, бувало всяк...
Роки пройшли, себе не край,
Що наздогнати їх не сила –

І старість... так тебе змінила...

Тож, дзеркало, потрібно вкрай!..
04.01.2014 р.

 

* * *

Лиш пролісок замріє з-під снігів,
Як знак весни нестримної ходи –

З кори застиглих зимових лісів

Проступить сік, мов крапельки води.
Розтанув сніг, відтанула земля:
Проміння сонця оживляє все –

З полегкістю зітхають всі поля

В надії на грозу, що дощ несе.
На перший грім, на блискавиць розмай,

На зливу піднебесну, мов з відра –

Яка очам застелить виднокрай

І на зерно, що сіяти пора...
З теплом і ніжним щебетом птахів:
Все далі лине в далечінь весна

І з відкриттям, з прийдешнього, шляхів –

Все дивоколо огорта вона.
10.01.2014 р.

 

* * *

Коли приходить втома і зневіра,
Від пошуків і творчих поривань –

У серці завжди віднайдеться віра

Для нових і ще кращих намагань.
Тож, треба серцю дати трохи волі –

Звільнити розум від думок, потуг,
Не допускати тільки до сваволі –

Спокійно роздивитися навкруг...
Відволіктися на якусь хвилинку:

Прислухатись до себе, лиш на мить –

У небо подивитись, на хмаринку,
Яка безжурно десь собі летить.
Не допускайте, навіть, тінь зневіри!

Вдихніть у себе сонячну теплінь –

Відчуєте тоді, як потік віри

Натхненням прийде крізь небесну синь...
11. 01.2014 р.

 

* * *

Якщо до тебе не приходять друзі,
Не поспішай із осудом на них –

Не дай в собі розвинутися тузі,
Подумай краще: хто ти є для них?
Якої думки ти про них насправді,
За кого мають вони всі тебе –

Якщо дивитись прямо в очі правді,
То, мабуть, невелике там цабе.
І як товариш: що зробив для того,
Аби могли із вдячністю прийти –

До друга, до свого, а не чужого...
Чому б тобі ні разу не прийти?
Піти назустріч їм усім одразу,

Перепросити, коли, що не так –

І назавжди забути про образу,
Бо, поміж друзів, теж буває всяк...
12.01.2014 р.

 

* * *

Післяобідній сон, у літній день:
У холодку, в садочку, коло хати,
Після тяжкої праці – день у день –

Як хороше під деревом лежати.
Коли все тіло втомою гуде,
А ти, простягся, на старій ряднині –

І в напівсні, здається, що ніде,
Так гарно вже не буде, як донині.
Вітрець лице тихенько доторка:
Шепоче листям тиху колисанку –

Прилинув сон, сповив і мов ріка

Поніс у безвість, як в якомусь танку...
Та прикидатись час, а літній день

Такий короткий,тож, пора вставати –

Знов до роботи, бо, згасає день:
Он, сонце вже схилилось біля хати...
17.02.2014 р.


* * *

У кожного свій шлях, своє життя:
Початок і кінець земних доріг –

Як, зазвичай, десь, протягом життя,

Любов зустрінеш, на одній з доріг.
Та не завжди буває в світі так,
Щоб половина трапилась тобі –

Щоб прикипів до неї серцем так:
Як одне ціле відчував в собі.
Так, інколи, приходить навпаки:
З тобою поруч – зовсім інші йдуть –

Час проліта та, тільки невтямки,
Що за тягар вони в собі несуть.
І все ж вона з'являється у снах:
Самотня постать, на обличчі сум –

Незнана, невідома – десь в світах –

Як вияв всіх твоїх таємних дум...
25.02.2014 р.

 

* * *

Дім збудував я високий:

Втілення всіх моїх мрій –

Сиджу тепер одинокий –

В безлюдді, тиші, без дій.
Місяць вночі зазирає,
Зірки хоровод ведуть –

Під ранок все завмирає:

Незримо всі в небо йдуть...
А вранці вікна відкрию:

Птахи співають навстріч –

Смуток з ними розвію,
Та, тільки, не в тому річ.
Стою, дивлюсь на дорогу:

Час не спиняє ходи –

Чекаю коло порогу,
Але не заходиш ти...

11.03.2014 р.

 

* * *

Застигла мить, застиглії слова,
Мелодії застиглі і пісні –

Від вітерця не шелестить трава,
Під сонячним промінням навесні.
На березі до скелі пригорнувсь

Прибій мовчазний, в незворушнім сні –

На поклик мій ніхто не відгукнувсь:

Одна лиш тиша, наче, десь на дні.
Проте, на дні морському, теж є рух:

Куди б не поринав, в яку глибінь –

Нехай там звук не долина до вух,
Але завжди пролине якась тінь.
А тут, під сонцем, скрізь, на видноті,
Я до людей не докричусь ніяк –

Хоч, поміж них – та все ж, на самоті:

Застигли всі – не чують все, ніяк...
12.04.2014 р.

 

* * *

Буває так: посеред ночі

Безсоння опанує враз –

Лежиш, ніяк не стулиш очі

І тихо пропливає час...
Тож, краще вийти на подвір’я,

Прислухатися у пітьму –

Почути голоси сузір'я:
Мелодію без слів, сумну.
Кожна зоря свій має голос:
Який ледь чутно доліта –

І зріє так, як хлібний колос,
Всьому свій час, свої літа.
Якщо до тебе в час скорботи,

Подовгу не приходить сон –

Облиш усі свої турботи

І вийди в ніч: в зоряний фон...
22.07.2014 р.

 

* * *

Ходять чутки, що поети

Пишуть пером золотим –

Покликання різні й злети,
Створені ним, осяйним..
Лягають слова у вірші

На білий чистий папір –

То кращі вони, то гірші,
Та все ж досягають зір..
Чи правда, чи ні – не знаю,
Що золото в перах є –

Та, інколи, теж злітаю

І серце свободу п’є.
І байдуже: чим писати,
Хоч крейдою, на стіні –

Коли завіта до хати

Натхнення, в жадані дні...
05.09.2014 р.

 

* * *

На півдорозі, десь, в одній з дібров

Зустрів я осінь, якось випадково –

Ще жовтень літа зовсім не зборов,
Тож, відбулось те, мабуть помилково.
Хотів іїтихенько обійти –

Зійшов з дороги у пожовклі трави,
Та й тут не розминутись, не пройти:
Які до мене можуть бути справи?
Спитав ії про це, але мовчить

І не відходить ні на крок від мене –

Їй не втямки, що час не зупинить,
А ще багато різних справ у мене...
Чекаю, мрію, буду далі йти!
Хоча й літа тяжіють за плечима –

Бо, ще співають арії коти:
У темряві, з недремними очима.
13.09.2014 р.

 

* * *

Багато з нас не думає про те,
Як треба дорожити кожним днем –

Хвилини і години: то пусте –

Нам зразу ціль подай: куди ідем!
І риємось у справах різнобіч,
Турботами закрившись від небес –

Хоча б на хвильку гляньте навсібіч!
Доки є час: доки не сплинув весь...
Бо, доки доберемось ми, роки

Клинами відлетять у далечінь –

І більш за все буває невтямки,
Що то була лиш ефемерна тінь.
Не забувати треба ні на мить,
Що у житті завжди буває край –

Тож, доки воно ще не пролетить:

Відкрий в своєму серці дивокрай...
26.11.2014 р.

 

 

Джерело: Білий В.П. Шепіт зорепаду : поетична збірка [Текст] / В.П. Білий – Нікополь: ТОВ «Принтхаус «Римм». – 2015. – 116 с.

 

Переведення в електронний вигляд: Мирончук М.С. 


На нашому сайті Ви маєте змогу ознайомитися з творами письменників та поетів Нікопольщини:

 

 

 

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове

 

 

Last Updated on Friday, 03 April 2020 21:19
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting