On-line

We have 1122 guests online
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Print E-mail
Нікополь літературний - Рощіна Наталія Миколаївна
Tuesday, 03 November 2009 15:55

Рощіна Н.М.
Поетеса
м. Нікополь, Україна
Біографія

Малюнки: Рощина Н.М., Кравцова А.А.

Матеріал надано в авторській редакції

Якщо Вас зацікавила ця інформація і
Ви бажаєте ознайомитися з нею детальніше,
звертайтеся до нас

 

Книжечка-доріжечка

 

 Вас вітає книжечка
 Книжечка-доріжечка.
 Поведе вона малят
 До країни дошкілят.
 Де живуть байки, вірші,
 Що побавлять від душі.
 Їх ви зможете читати
 І з матусею, і з татом,
 І з бабусею, і з дідом
 Та не спіть, вникайте слідом.
 Декого вони навчать,
 Декого вони провчать,
 Дехто істину пізнає,
 Дехто там себе впізнає.
 Тож сторіночки гортайте,
 Й на здоров’ячко читайте.
Кінь та свиня
(Гумореска)
 
Свято нині у свині.
Розвалилася в багні,
Дивним хвостиком виля,
По свинячому гуля.
Підвела під лоба очі,
Навіть рухатись не хоче.
Задоволена лежить,
Дивиться аж кінь біжить.
Зупинився й до свині:
- Що ти робиш у багні?
Чи тобі, свиня, скажи
Не смердить багно? Лежиш
Ти ж у нім по самі вуха,
Ще й обсіли тебе мухи,
У три яруси сидять,
Ти дивись, бо ще з’їдять.
А свиня: - Таке ти кажеш,
Як в таке багно не ляжеш?
Пахне тут, а не смердить,
Нахваляючись твердить.
А яка корисна маска...
Не багнюка, просто казка.
А що муха насіда,
Так то, коню, не біда.
Бо ота красива муха
В спеку крилами  подмуха.
Як захрокаю, охоче
Рилечко моє лоскоче.
У моїм свинячім крузі
Отакі, крилаті друзі.
На мені, мов тінь, сидять,
І, як бачиш, не їдять.
Хочеш в наш свинячий круг?
То залізь, і будеш друг.
Міста вистачить в багні
І  коневі, і свині.
Якщо згоден, то лягай
Та копита простягай.
Кінь на неї подивився,
Перекошено скривився
Та відказує свині:
- Ні, багно не по мені,
Я з елітної худоби,
Мені інше до вподоби.
Думав я, що ти, свиня,
Зрозумієш річ коня,
Та даремна, бачу, вмова,
Бо пуста була розмова.
Інший розум у коня.
А свиня і є свиня!



 Вовк та теля
(Байка)
 

 

Раз до лісу звіддаля
Приблудилося теля.
По галявині ходило,
Запашну травичку їло.
Бачить, вовк до нього йде,
Ледь від голоду бреде.
Підійшовши трохи ближче,
На теля очима блище:
- Ах, ти ж капосне теля!
Вовк до нього промовля.
- Як ти смієш тут гуляти.
Ще й мою траву щипати?
Тут усюди все моє!
А теля одвіт дає:
- Я травичку тут щипав,
Бо про тебе геть не знав.
Я травичку всю не з’їм,
ЇЇ вистачить усім.
Вовк ричить: - Теля дурне!
Хоч і голод взяв мене,
Й пусто в череві моїм,
Не траву, я м’ясо їм
Тож підходь, моє малятко,
Не погребую телятком.
А телятко каже: - Ні,
Мало м’яса на мені.
Лише шкіра та кістки,
Нащо я тобі такий?
Дай мені лише рочок,
- Каже вовкові бичок.
Через рік приходь на місто,
Щоб багато м’яса з’їсти.
- Добре. – Вовк відповідав:
- Через рік, щоб тут стояв!
Як прийду, тебе не буде
Перенишпорю усюди,
І залишаться від тебе
Лиш копита й пара ребер.
Непомітно час несеться,
А телятко знай пасеться.
Вовк приходить через рік,
Зустрічає його бик.

Величезний як гора,
Копитами перебира.
Очі кров’ю налились,
Жили міцно напряглись,
Ніздрі вширшки роздуває,
Вовка сірого питає:
- Що ти, вовче, не признав?
Я давно тебе чекав.
Як домовились на місті,
Не роздумав м’яса з’їсти?
Тож підходь до мене ближче
Та не подавись, вовчице.
Як побачив вовк теляку,
Затремтів від переляку:
- Ну-то, я-то, мнеться вовк,
забрехався і, замовк.
- Що мовчиш! – вже бик кричав
- А торік ти щось ричав.
- Вибачай-но бицю, брате,
Я прийшов тобі сказати,
Що я м’яса вже не їм,
Є одна причина в тім.
Іншу їжу я знайшов,
На підножний корм пішов.
Бач, травичка соковита,
Запашна. Росою вмита.
Я піду її поїм
У чагарнику своїм.
Вовк звідтіль як дременув,
Аж зелений ліс загув.
З того часу й до цього
Тільки й бачили його.

                ***
Тож не лізьте до малих,
Доки мало сили в них.
Всім невдовзі стане видко,
Як росте малятко швидко.
І з малятка через рік
Виросте великий бик.
Тож в наступній боротьбі
Вже дістанеться тобі!

 

 
Бджілка й трутень
(Байка)
 
Полетіла, наче стрілка,
Мед збирати в поля бджілка.
А вони такі квітучі,
Кольорові та пахучі.
Сонечко ласкаво гріє,
Вітерець легенько віє.
Наша бджілка прилетіла
І мерщій взялась за діло.
Пелюсточки розгортає,
З квіточок нектар збирає
Та несе його у вулик,
Щоб багато меду було.
Якось з бджілками попутньо
Прилетіли в поле трутні.
Цілий день вони літали.
Черевця лиш наїдали.
Трутень бджілочці і каже
- Я наїмся та приляжу,
Тільки-но я відпочину,
Знов поїм та на бочину.
Ох і добре ж нам живеться,
Мед  рікою всюди ллється.
Ціле літо від’їдаюсь.
- А бджола відповідає:
- Що то в тебе за життя,
Що не має майбуття?
Ні дитини, ні билини,
Хоч збудуй собі хатину.
Мед до неї будеш нести,
Бо зима не буде пестить,
Запитає, що робив?
Прогуляв чи проробив?
Тож у мене ти повчись,
Наполегливо трудись.
- Трутень промовляє: Годі!
Знай, трудитися не в моді,

І навчатися не хочу,
Трутень я, а не робочий!
Нащо трутневі робити,
Якщо можна й так прожити?
Непомітно час спливає,
Зимній холод підступає.
Бджілка в вулику сховалась,
До зими приготувалась.
Трутень облетів усюди,
Не сховатися нікуди.
Холод тіло прониза,
Він до бджілки приповза.
- Бджілочко, пусти до хати.
Зиму перезимувати.
Я і змерз, і зголоднів,
Бо давно ніщо не їв.
А у тебе і тепленько,
І медочок солоденький.
- А бджола відповідає:
- Зимній холод добре знаю.
Щоб прожити зиму сито,
Треба проробити літо.
Влітку я тебе повчала,
Про зиму попереджала.
Ти ж не захотів робити,
То й не маєш шансів жити,
А я врешті відпочину,
Мед поїм та на бочину,
Щоб солодкі були сни
З восени і до весни.

              ***
Якщо ти такий ледащій,
Як ті трутні негодящі,
То тобі будуть за друга
Голод, холод та недуга.

 
 

Хвалько
(Байка)
 
Нахвалився горобець
Що сильніший, ніж борець.
Що він зроду, ані трішки
Не боїться навіть кішки.
Що її одним розмахом
Він розчавить, як комаху.
Тут злетілись горобці
Старі, биті мудреці.
Та давай хвалька повчати,
Де, коли і як мовчати.
Бо як те почує кішка,
Підбереться ззаду нишком,
І тоді тобі кінець,
Хвалькуватий горобець.
Лише вітер по подвір’ю
Рознесе твій пух та пір’я.  
- Що! - Щебече горобець.
- Не мені, це їй кінець.
Гей, виходь до бою, кішка
Не боюсь тебе ні трішки.
Крилами на смерть заб’ю,
Розтовчу та заклюю!
- З півгодини галас йшов,

Наш хвалько в азарт ввійшов.
Крилами у груди б’є,
У дворі аж пил встає.
А в садку, на старім ліжку
Солоденько спала кішка.
Чує, двір весь цвірінчить,
 Більше всіх хвалько кричить.
Так кричить і так гарцює,
Що нічого вже й не чує.
Тож, під галас сіра кішка
Непомітно встала з ліжка,
Тільки-но у двір зайшла,
Розлетілась кагала.
Наш  хвалько сказав лиш “цвіль”,
Налетіла сіра тінь.
І невдаха горобець
Враз нажив собі кінець.

                ***
Хто безглуздо вихваляє,
Той погану звичку має.
Бо в нерівній боротьбі
Наживе біду собі.

 
 
Щука і карась
(Байка)
 
У ставочку в куширцях
Встріла щука карася
Та довірливо питає:
- Що, карасику, шукаєш?
У густеньких куширцях?
- Як знайшов собі живця,
То давай будем миритись
І по дружньому ділитись,
Щоб в ставочку мирно жить.
- Згоден, будемо дружить.
Я тобі буду за друга,
Ти будеш мені подруга,
Я те буду годувать.
Ти мне будеш захищать.
Носить наш карасик щучці
Черв’яків по одній штучці.
То  ікринку, то рослинку,
То комарика личинку.
Так і кормить самотужки
Наш карась свою подружку.
Щука дума: - Це не діло.
Я від їжі вже схуділа.
Нащо мені дружба ця,
Треба з’їсти карася.
Пащу хижую відкрила

Й карася зове на діло.
- Гей, карасику, мій друже,
В мене ниють зуби дуже,
Щось застрягло в них нечисте,
Вже не можу їжу їсти.
Подивися-но у пащу.
А карасик: - Буде краще,
Як здалеку подивлюсь,
Бо твоїх зубів боюсь.
Щука хвостиком виля
Та карасика вмовля:
- Та не бійся, глянь скоріше
Ти ж бо друг мені, не їжа,
Дуже прошу, подивись.
А карасик покрививсь,
Трішечки у пащу глянув
Та не встиг прийти до тями.
 Щука пащу враз закрила
Й карася дурного з’їла.

                ***
Треба добре придивлятись,
Кому дружбі довірятись,
Бо за дружбою, як щука,
Причаїтись може злюка.

 

 
Куми
(Байка)
 
Покумались, як годиться,
Ряба курка та лисиця.
Курка всюди вихваляє,
Що куму руденьку має,
Що вони тепер подруги,
 Ходять в гості друг до друга,
І що будуть їх малята
 Разом у дворі гуляти.
Якось курка у хлівець
Нанесла аж сім яєць
І побігла до лисиці
Розповісти таємницю.
- Лиско, кумонько моя,
Запросити хочу я
Тебе до мого гніздечка
Подивитись на яєчка.
Скоро будуть з них малята,
Будеш також їм як мати.
А лисиця як підскоче:
- Ой, рябенька, я так  хочу
По-скоріше  їх побачить,
Я від щастя навіть плачу.
 Курка каже: - Ну й кума,

Кращої ніде нема.
Побіжи у хлів скоріше,
Там гніздо в маленькій ніші
Подивись, лише на них
Та сховай швиденько їх.
Вмить лисиця полетіла,
Щоб зробити своє діло.
Яйця у хліву знайшла
Й по одинці попила,
Шкаралупиння поховала,
І з тих пір така бувала.
Курка лише в хлів влетіла,
Все відразу зрозуміла,
Що її руда кума
Яйця з’їла всі сама.
І сміється до цих пір
Над рябою увесь двір.   

               ***
Тож потрібно добре знати,
Кого в куми вибирати.
 Щоб від тих кумів якось
Плакати не довелось.

 
 
У крамниці
(Байка)
 
Захотілося лисиці
Поживитись у крамниці.
На віконечко стрибнула,
В середину зазирнула
Та й побачила лисиця,
Що  лежало на полицях.
А на них кругами сир,
Ковбаса, сметана, жир,
Яйця, сало, риба, птиця,
Аж підскочила лисиця.
Не крамниця-то, а рай,
Що завгодно вибирай.
Сіла й думає рудаста,
Як же-но туди попасти?
Та рішила не баритись,
А в середину проритись.
На той час у тій крамниці
Сторожив Рябко полиці.
Чує, шкрябається хтось,
Може, хоче вкрасти щось?
Носом шмига по крамниці,

Запах, начебто, лисиці
Тож Рябко не став сидіти,
Теж почав підкопа рити.
Рили десь із пів години,
Рили ззовні й зсередини,
Доки не з’явилась нірка,
А у нірці наскрізь дірка.
Лиска носа засувать,
А Рябко за носа “хвать”.
Як заскиглила лисиця,
Дременула  із крамниці,
Мов ошпарена, у ліс
Заліковувати ніс.
Так що влізти у крамницю
Не судилося лисиці.

             ***
Тож не суйте свого носа,
Куди вас ніхто не просить,
Бо насняться вам кислиці
Як отій рудій лисиці.



Жабеня
 
  Мрія є у жабеняти,
Хоче дуже політати
Та не знає, що робити,
Крил немає, щоб злетіти.
Бусола прохає жабка:
- Віднеси мене за лапки
В небо, де орел крилатий,
Хочу так, як він літати.
Бусол каже: - Ти дурненька,
Подивись, як тут гарненько,
Все пахуче та зелене,
Все для тебе і для мене.
Пташка весело співає,
Їжі всюди вистачає.
А у небі пустовії,
Не розумна твоя мрія.
Та благає жабеня,
Щоб її таки підняв.
Пожалів на бусол жабку,
Обережно взяв за лапку,
Вгору високо підкинув,
Хай собі, до неба лине.
Жабеня як заоре:
- Я вже майже як орел!
Лапи вширшки розпластала,
Наче все життя літала.
Від повітря мружить очі,
Задоволено шкрекоче:
- Всі дивіться, я лечу!
Буду в небі досхочу. –
Та не довго так парила,
Бракувало жабці крила.
Впала прямо у болото
По закінченні польоту.
Та все ж радість душу гріє,
Бо збулася її мрія. 
 
 
Сніжинка
 
Я веселая сніжинка
Біла, ніжна та пухка.
Я м’якенька, мов перинка,
Наче пір’ячко легка.
Я здалеку прилетіла
Де хурделиця хурчить.
На долонечку присіла,
Щоби трішечки спочить.
Доки холод, мене видко,
Бо в йому не розтаю.
А в теплі зникаю швидко,
Зовсім іншою стаю.
Що дивуєшся, не знаєш,
Я поділася куди?
Ти ж мене в руці тримаєш,
Я ж у крапельці води.  
 
 
 
Ялинка
 
Ой, яка у нас ялинка!
Сяє, начебто перлинка.
Ліхтарі в голках тримає,
На маківці зірку має.
Все на ній знаходить місто:
Срібний дощик та намисто,
Мішура, мов феєрверки,
Скрізь розвішані цукерки,
Золоті висять горішки,
Різні іграшки та шишки.
При ялиночці пакунки,
В них дитячі подарунки.
Подарунки новорічні,
Ляльки, звірі симпатичні.
Дід мороз трима за ручку
Свою гарную онучку.
От така у нас красуня
Дітям радощі несуня!
Тож нехай така ялинка
Буде в кожному будинку!



Різдво
 
Червоне сонечко втомилось,
Сідає ген, за небокрай,
Але життя не зупинилось,
Воно кричить усім “вставай!”
Вставай, радій, бо у Святвечір
На небі зіронька зійшла.
Щаслива бігає малеча
Та добру звістку принесла.
Що то за звістка? Що за чудо,
Що світ увесь перевернувсь?
Радійте на Землі всі люди!
Маленький народивсь Ісус!
Лежить собі дитятко миле,
Від Нього сяйво пломенить,
Повірте, то є Божа сила,
Вона ніколи не згорить.

То й що, що Він іще маленький?
То й що, що тільки народивсь?
І айсберг зверху – льоду жменька,
А під водою? Бережись!
Отож тремти нечиста сила,
Бо вже закінчився твій час.
Нам небеса послали Сина,
Спасіння Він несе для нас!
Він підросте, вбереться в силу
І в славі Божій підлетить,
Немов орел, розправить крила
І ... декому не пощастить.
Для нас Різдво – Велике свято,
Родивсь спаситель на землі.
Тож хай стоїть у кожній хаті
Свята вечеря на столі!

 



Брехня
 
  В однієї кози-мами
Народився по весні
Дивний козлик, між рогами
Мав він цяточку брехні.
Коли козлик своїй мамі
Або іншому брехав,
В нього зразу ж між рогами
Побрехенька розпухав.
Розпухав доволі швидко,
Що очицям від пухні
Не було нічого видно
Окрім рідної брехні.
Так росла брехня козлова
Стільки, скільки він брехав.
Слово клеїлось до слова
І .., весь козлик розпухав.
Так він пух до безобразу,
Бо брехня його росла.
І якось одного разу
Та розчавила козла.
Тож прийшов козлу такому
Від брехні його кінець.
- Не бреши в житті нікому,
Бо розчавить нанівець.



На базар
 
Їде возик між ланів,
Повен стиглих кавунів.
Дід вивозе свій товар
Продавати на базар.
- Розпродам усе як слід, -
Думає про себе дід.
І куплю своїй бабусі
Порося, теля та гуся.
Ще ряднинку та хустинку,
Набивную скатертину,
Черевики та спідницю,
А собі куплю рушницю.
По дорозі, мов насіння,
Порозкидане каміння.
Возик їде, трусь та трусь,
А у возі хрусь та хрусь.
Дід приїхав на базар,
Бачить битий весь товар.
Розвернувши бою віз,
Він назад його повіз.
Їде возик між ланів,
Повен битих кавунів.
І залишилась бабуся
Без теляти, паці, гуся.
Без ряднини та хустини,
Набивної скатертини,
Черевиків та спідниці,
А собі не взяв рушниці.
 



Сорока
 
Супермодниця сорока
Чорноспинна, білобока
Одягла круті сережки,
На голівці дві мережки.
Ще пофарбувала дзьоба.
Натягла обруч на лоба,
Олівцем підвела очі,
Задоволено стрекоче.
На одній нозі обручка,
На другій різна каблучка.
Роздобула десь намисто,
Одягла де було місто.
Ходить вліво, та направо,
Така важна, наче пава.
Ось вона яка – сорока
Наша модниця глибока.



Зайці
 
У вишневому саду
Грали зайці в чехарду.
Їх носили спритні ніжки
Від садочка до доріжки,
Від доріжки до стовпа,
Від стовпа до пагорба.
На горбочку під корчі
Сіли зайчики спочить,
Бо у зайців спритні ніжки
Позаморювались трішки.
Відпочинуть-но чуть-чуть,
Потім зайчики помчуть
До вишневого саду
Знову грати в чехарду.



Осінь
 
Осінь листячко скидає,
Морозець скував дощі,
Білим інеєм сідає
На дерева, на кущі.
Зимна паморозь вкриває
Ще не змерзлую траву,
Інколи сніжок вкриває...,
Стеле ковдрочку нову.
Та не хоче барвна осінь
Віддавать зимі красу.
Зігріває сиву просінь,
Перетворює в росу.
Хоче, щоб тепленько було
До останньої пори,
Та зима в свій час прибула
Й мусить осінь покорить.


 

Весна
 
- Геть зима! Холодна баба, -
Наголошує весна.
- Я іду в рясних кульбабах,
Наче дівчина красна.
Годі дмухати снігами,
Хай вертають журавлі.
Хай застрибають лугами
Дивні коники малі.
Хай хлюпочеться струмочок,
А веселії пташки
Залітають у садочок
Та гніздяться під дашки.
Хай буяє вся земелька,
Розквітають всі сади!
А бджолиная сімейка
Полетить по мед туди.



Зайчик
 
Біля старого пеньочку,
Де ростуть руді грибочки,
У м’якесеньких листочках
Їжачок дрімав клубочком.
Вибіг заєць з-за горбочку,
Сів спочити на деньочку
Та й помітив у листочках
Невеличкого клубочка.
Покосивши трохи очки,
 Думав м’ячик у листочках.
Та й підскочив, щоб разочок
Зацідити у клубочок.
Зацідив, та не в клубочок,
А в самісінькій пеньочок.
Та від болю як підскоче,
Аж на лобі влізли очі.
І з тих пір у зайця очки
Дивляться у різні точки.
А коли знайде пеньочок,
Б’є, як в цвяхи молоточок. 



Котик
 
Котику-муркотику,
М’якенький животику,
Ти куди ходив?
Що ти мав у ротику?
Де, скажи нам, котику,
Ніченьку бродив?
Я бродив всю ніченьку
По березі річеньки,
Рибоньки хотів.
Та не бачив рибоньки,
Занурилась глибоко,
Бачив лиш котів.



Слоненя
 
Слоненя маленьке
Лісом мандрувало
І собі тихенько
Пісеньку співало.
Пісеньку ту слухав
Велетенський ліс:
Про великі вуха
Та маленький ніс.
Слоник до ставочку
Кожен день ходив,
Мив у нім він очки
Та водичку пив.
Наче у люстерко,
В воду зазирав,
Носиком каверкав,
Вухами махав.
Слоненя відкрило ,
Що кумедним ріс:
Вуха мов вітрила
А маленький ніс.
Носиком маленьким
Воду діставать
Зовсім не зручненько,
Треба ниць ставать.
Та одного разу,
Як водичку пив,
Крокодил відразу
Носика вхопив.
Та тягнув він носа
Цілую добу.
От і став той носик
Схожий на трубу.



Зіра, лялечко моя
 
Зіра, лялечко моя,
Не сумуй, бо буду я
Теж з тобою сумувати,
Бо ж таки твоя я мати.
Що болить, моє серденько?
Розкажи мені швиденько.
Я нестерпну біль вгамую,
Обійму та поцілую.
Ти закриєш свої вічки,
А я буду цілу нічку
Казочки розповідати,
Щоб у сні могла видати,
Як літає жара-птиця,
Миє лапки сіра киця,
Золотава плава рибка,
Дід та баба тягнуть ріпку.
Ще, про мишеньку Норушку.
Про собачку чорне вушко,
Про веселе слоненятко,
Про кумедні цуценятка.
Цілу ніч буду казати,
А ти будеш  міцно спати.
Коли раночок настане,
Моя зіра лише встане,
Я до неї посміхнуся,
А вона мені, матуся.
Ні, не хоче мама бачить,
Як її дитятко плаче,
Тож всміхайся-но, рідненька,
Зіра, лялечко маленька.



Трудяга вітерець

 

На горі старенький млин,
Та стоїть без діла він,
Розгорнув свої вітрила,
Наче велетенські крила,
Та зітхає без кінця,
Бо немає вітерця.
А трудяга вітерець
Пас на хуторі овець.
Потім хмарки потрусив,
Дощ земельку оросив.
По подвір’ю політав,
Сміттячко попідмітав.
Зазирнув у старий дім,
Посвистів у домі тім.
Ще до річеньки зганяв,
Хвилечки порозганяв.
Аж під вечір вітерець
Сів спочити на хлівець.
Та помітив звідти він,
Що стоїть без діла млин.
Дума: - Я таким не був,
Щоб про когось позабув,
- Не годиться, - каже він,
- Щоб стояв без діла млин.
Як повіяв вітерець,
Із хлівця на той млинець,
Та лише за п’ять хвилин
Завертівся старий млин.
Віє, віє вітерець,
Меле  борошно млинець.
Намололи через край
На млинці, та коровай.



Колисаночка
 
Колисала невеличка
Свого братика сестричка.
Проти сонечка сідала
Та колисочку гойдала.

Вийшов півник на подвір’я
Розтовбурчив своє пір’я.
Тільки-но хотів кричати,
Просить дівчина мовчати.

Півнику, не смій кричати,
Бо розбудиш дитинча ти.
Братик тебе не займає,
У колисочці дрімає.

Підійшла сіренька киця
До маленької сестриці.
Тільки здумала нявчати,
Просить дівчина мовчати.
Киценько, не смій   нявчати,
Не розбуджуй дитинчати,
Братик тебе не займає,
У колисочці дрімає.

Підбіг цуцик до колиски,
Підіймає свого писка.
Тільки-но  хотів гарчати,
Просить дівчинка мовчати.

Цуцику, не смій гарчати,
Не розбуджуй дитинчати.
Братик цуцю не займає,
У колисочці дрімає.

Я благаю вас, хоч трішки
Посидіть, як в нірці мишки.
А як братик подрімає,
Він усіх вас позаймає!



Журавлі
 

Ще не так давно була весна,
Вся в барвистих квіточка рясна.     
До гнізда, до рідної землі
Повернули в парі журавлі.

Підняли старесеньке гніздо,
В нім зробили затишний куток.
Час настав, з’явилися у них
Двоєчко журавликів малих.

Літо забуяло на селі,
Підростають дітки-журавлі.
Стрибають в гніздечку, цокотять,
Розходились, наче ось злетять.

І, злетіли в небо журавлі,
Вже вони, як кажуть, чималі.
З журавлями разом піднялись
І селом рідненьким пронеслись.

Восени журавлики злетять
І ключем у вирій полетять.
Бо коли навернеться зима,
То у ній для них тепла нема.

Та невдовзі забуя весна,
Вся в барвистих квіточках рясна.
До гнізда, до рідної землі
Знов вернуться в парі журавлі.



Донечка Сонечка
 
Зазирнуло Сонечко,
Променем в віконечко,
Ранок настає.

Мружить очі донечка,
Бо промінчик сонечка
Спати не дає.

- Прокидайся, Сонечка,
Визирни з віконечка, -
Сонечко зове.

- Голубая річенька
Вмиє твоє личенько.
Буде як нове.
Вітерець легесенько
Волосся білесеньке
Заплете в косу.

Босії з доріженьки
Помандрують ніженьки
Бавитись в росу.

Побіжить до полечка
Квітчастого Сонечка,
Віночок зплете.

Й буде моя донечка
Гарна, наче сонечко
В небі золоте.



Гроза
 

Спекотний тиждень закінчився,
Найперша крапнула сльоза.
Повільно дощик припустився,
Стіною сунеться гроза.

Вона насовує з піднесом,
Страшною тінню наповза.
Яскравим блискавичним лезом
Повітря навпіл проріза.

На небі гуркотить розкатом,
Той гуркіт котить до землі.
Сховалися усі по хатам,
Гуляє злива на селі.

Вода зі швидкістю стікає,
Наполохала селюків,
 

Але малеча не втікає,
Не налякати малюків. 

Ті дітлахи грозі байдужі,
Їх манить блискавичний ніж.
Щасливі брьохають в калюжі,
Тупцюють бульби босоніж.

Пищать, промоклії до нитки,
Підносять руки догори,
Бо знають бешкетливі дітки,
Що злива ллється до пори.

Гроза змагатися втомилась,
З ганьбою подалась в біга.
А на останок появилась
Веселки гарної дуга.



Білочка
 
Якось з гілочки на гілку
Перестрибувала білка.
Вся пухнаста та проворна,
І красива, і моторна.
Сонечко в лісочок світить,
Промінцем грибочки мітить,
А грибочки, мов сестрички,
Рудуватії лисички.
Білочка гриби збирає
І на гілля нанизає,
Щоб грибочки підсушити
Й взимку голодно не жити.
На ялиночках є шишки,
А в тих шишечках горішки.
Вона шишечки зриває
Та у схованку ховає.
Коли зимонька настане,
Білочка те їсти стане,
Що сушила та ховала.
А запасу є чимало.

 

Мурашка
 
Тягне крихітка мурашка
Величезного дрина.
Їй, напевно, дуже тяжко,
Та не скаржиться вона.

Зна маленька трудівниця,
Що собі будує дім.
І, як справжня будівниця.
Буде жити в домі тім.

 

 


 

На нашем сайте Вы имеете возможность ознакомиться с произвидениями писателей и поэтов Никопольщины:

 

 

 

 

 У разі використання матеріалів цього сайту посилання на сайт обов'язкове
Last Updated on Tuesday, 07 April 2020 09:53
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting