|
|
|
| Written by Администратор | |||
| Thursday, 15 April 2010 16:20 | |||
|
There are no translations available.
Мудра Г.І., Біленко Г.М.
Подвиг Від автора
2005 рік - рік 60-ліття Великої Перемоги над фашизмом. Все далі і далі йдуть роки Великої Вітчизняної війни, все менше і менше залишається серед нас живих свідків тієї вікопомної битви за свободу і незалежність Батьківщини. Але народна пам'ять завжди повертатиме нові покоління до подвигу, здійсненого легендарними попередниками, які по праву увійшли до історії як покоління переможців.
Я - дочка солдата, який, як і мільйони його побратимів, не повернувся з війни додому, знайшовши свій останній притулок в одній з братських могил, що гіркою пам'яттю встали від Волги ка Берліна. З душевним трепетом і глибокою пошаною відношуся до покоління нескорених. Світлій пам'яті одного з синів славної когорти непереможних - ленінградця Миколи Івановича Гаревського, що віддав своє життя за свободу українського народу, - присвячую поему «Подвиг». Микола Гаревський був людиною незвичайною, всесторонньо розвиненою. У Ленінграді він закінчив два вузи - політехнічний інститут і військово-медичну академію. Вільно володів декількома іноземними мовами, у тому числі і німецькою. Захоплювався музикою, альпінізмом, був прекрасним гірськолижником. На війні - з перших її днів. Під натиском ворожих військ наша армія відступала. Поранених відправляли ешелонами на схід. У одному з таких ешелонів знаходився воєнлікар М.І. Гаревський. Під містом Ізяславом фашисти розбомбили санітарний потяг. У несвідомому стані молодого військового лікаря-хірурга німці узяли в полон. На допитах він видає себе за фольксдойче, тобто за особу німецького походження. Фашисти повірили в це і призначили його головним лікарем Староконстантинівського табору радянських військовополонених. І, починаючи з цього моменту, М. Гаревський в лігві ворога розгортає підпільну діяльність, знаходить соратників, багатьом військовополоненим повертає життя і переправляє їх до партизанів. Коли його перевели в Гріцевську лікарню, він в невеликому подільському селі зумів завести «дружбу» з керівництвом місцевого німецького гарнізону, і здобував цінні відомості про намічені військові операції проти партизан, про пересування військ на східний фронт, про масовий вивіз хліба і відправку радянської молоді до Німеччини. Всі ці дані передавав партизанам, а вони діяли відповідним чином. У 1942 році Микола Гаревській сам очолив Гріцевську підпільну організацію, маючи тісний зв'язок з партизанським загоном ім. Котовського і його командиром Іваном Лановим, а також з комісаром Шепетівського партизанського з'єднання Іваном Кириловичем Русняком. Передавав їм боєприпаси, медикаменти, цінну інформацію. Гаревському М.І. вдалося врятувати від угону до Німеччини більше 1 500 чоловік. Цілком здоровим хлопцям і дівчатам він «встановлював» діагноз: туберкульоз, хронічний бронхіт, виразкова хвороба, розумова неповноцінність і т.п. Наближалося звільнення. Активізувалася боротьба підпільників і партизан. Але знайшовся зрадник. Миколу Гаревського гестапівці прийшли заарештовувати вночі. Він припускав, що це може трапитися. У момент арешту не забув про умовний сигнал. Попросивши у фашистів дозволу востаннє зіграти на скрипці, він виконав полонез М. Огінського «Прощання з Батьківщиною». Це був знак зв'язковому, який знаходився в суміжній кімнаті з таємним виходом у сад. У гестапівських застінках Микола Гаревській тримався мужньо, нікого не зрадив і загинув, як герой, прийнявши мученицьку смерть. Багато підпільників, кого вдалося попередити, встигли піти. Але немало патріотів було заарештовано. Їх житло фашисти спалили, а їх самих разом з сім'ями розстріляли. Трупи скидали до великої ями. Для залякування жителів каральну акцію проводили у присутності зігнаних до ями людей. Ніхто з підпільників-патріотів пощади не просив. Мужньо трималися і діти. Їх загинуло того дня дванадцять. Пізніше, після війни, на встановленому дітям пам'ятнику були висічені слова: "З дороги батьківською вони не зійшли І прямо з дитинства в бессмерття зробили крок." Зігнаний до місця розправи народ плакав, а на сході чулися гарматні залпи. Наближався фронт... Про ці героїчні і трагічні події часів Великої Вітчизняної війни я дізналася з розповідей Ясенчука Івана Степановича, який в ті далекі часи, був підлітком, допомагав підпільникам збирати боєприпаси в місцях, де проходили бої. Одного разу він підірвався на міні. Врятував йому життя хірург Микола Гаревській. Після одужання Іван Ясенчук часто виконував доручення Миколи Івановича. Пізніше Іван Степанович Ясенчук, працюючи в рідному Гріцеве вчителем, директором школи, багато що зробив, щоб пам'ять про сильних духом людей, про мужніх підпільників продовжувала жити. Як естафету, я передаю цю пам'ять вам, дорогі читачі.
Галина Мудра
Поезія
Мудра Г.
Подвиг Светлой памяти Гаревского Николая Ивановича посвящается Давным-давно закончилась война, Но подвиг не забыт ваш, партизаны, И до сих пор не заживают раны, Не преданы забвенью имена... Их тысячи и тысячи - героев - Спят вечным сном под сенью тополей... Жизнь отдали, чтоб мир наш был спокоен, Чтоб матери растили сыновей... * * * Дверной засов заскрежетал и щелкнул, И в камере застыла тишина... Пытали долго... Николай не дрогнул... Не проронил ни слова - как стена. Превозмогая боль, он думал с грустью, Что не вернется никогда к родным... И сердце жгли ему не страх и трусость – Он сожалел, что гибнет молодым... Любил, трудился, постигал науки... Во многом он стремился преуспеть... Но суждено, пройдя сквозь ада муки, В гестаповских застенках умереть... Пылало изувеченное тело... От слабости кружилась голова... А в памяти всплывало все, что сделал За время, что в подполье воевал. Спасенья нет... Но нужно быть спокойным... Ему ведь многих удалось спасти... Они дорогою борьбы идут достойно, Чтоб Родине свободу принести. Ведь сколько их! - в подполье, в партизанах. Ни жизни не щадя своей, ни сил, Сражаются против гостей незваных, Чтобы народ советский вольно жил. * * * Теснились мысли длинной чередою И возвращались к прожитым годам... ...Бал выпускной. И утро над Невою... И нет преград возвышенным мечтам... Мечтал он видеть Родину могучей, Чтобы никто грозить ей не посмел... А молодой энергии кипучей Так много было для прекрасных дел! Учился увлеченно в институте, Влекли его и музыка, и спорт... Он попусту не тратил ни минуты И каждым достижением был горд. Знал иностранных языков немало, Немецким в совершенстве овладел... И это позже роль свою сыграло, Сгодилось все, что знал он и умел... ...А в мире с каждым годом все тревожней: Фашисты рвутся к власти, как напасть. И в этой обстановке очень сложной, Наверное, войны не миновать... Когда грозою время задышало – Жизнь в одночасье круто изменил: Сведущим только в технике быть - мало! И медицину он постичь решил... * * * ...Война ворвалась в край родной коварно, Сломав мгновенно мирной жизни ход. За Родину свою на бой кровавый, На бой священный поднялся народ! В круговороте горьких испытаний Внезапно разразившейся войны Шел Николай дорогою страданий... С той самой первой огненной волны... Стоял часами в операционной, И день, и ночь слились в один поток... А от границы фронтовая зона Все дальше отходила на восток... Бои... И смерть... И горечь отступлений... И не хватает в госпитале мест... И тысячи покинутых селений, Где оставляли цвет земли - невест... И матери, и старики, и дети Печальными глазами смотрят вслед: Ведь горше боли нет на белом свете, Чем боль, когда надежды уже нет... * * * Путь на восток. И поезд санитарный Сопровождает фронтовой хирург. И вдруг- налет! Огонь! И дым угарный. И попадает врач в смертельный круг... Взрывались бомбы. И земля стонала, На клочья мелкие дробил ее фугас... И в диком танце всюду смерть плясала – Тот миг перед глазами и сейчас... Смешалось все: вагоны, рельсы, люди. Куда ни глянь - искромсаны тела. Казалось, аду и конца не будет. Тоска без меры за душу взяла... И тут-удар! В глазах все потемнело... Последнее, что видел - смерч огня. И сила мощная его пленила тело, Глухой волной куда-то унося... Упал хирург... Кровь на виске алела... Разверзлась вдруг пугающая даль... Казалось, смерть крылом своим задела: Он неподвижно на земле лежал... * * * ...Фашист коснулся дулом автомата, И Николай глаза чуть-чуть открыл... Над ним стояли два чужих солдата, Один другому что-то говорил. И вновь - провал. Все пеленой покрылось... Куда-то падал... в темень уходил... Когда же, наконец, вновь прояснилось, Увидел снова рядом двух верзил. На русском ломаном к нему заговорили, Но на немецком прозвучал ответ... Фашистов это очень удивило: Был неожиданным такой момент. Заинтересовались: что за птица? Кто и откуда этот человек? Допросов и расспросов - вереницы... Он отвечал, не поднимая век. О! как же вражья свора ненавистна! И хоть в глазах от слабости - туман, Заметить могут ненависть фашисты, А нужно, чтоб поверили в обман... В кулак собравши мужество и волю, Себя он за «фольксдойче» выдает... Он должен выжить... даже и в неволе! А выжив - много пользы принесет... * * * ...Сумел войти в доверие к пришельцам, Но держит тайно на уме свое... Он поднесет сюрпризы еще немцам: Налито болью сердце до краев. Не будь войны, мог жизнью наслаждаться, Вдыхать родных просторов аромат, С родными никогда не разлучаться И быть счастливым много лет подряд... Теперь везде - лишь пепел и руины. Нес горькие лишения народ: Не знал повадок более звериных, Чем у орды, где властвовал урод... ...И Николай дела свои решает... Расположив к себе умело власть, Врач многих пленных в лагере спасает, С подпольем он налаживает связь... Ведется поиск и зимой, и летом Необходимых для борьбы вещей: Оружия, еды, медикаментов... Спланировано все до мелочей. Заброшенная мельница. Ночами Приемник открывает в мир окно: Листовки выпускаются борцами С последних сводок Совинформбюро. Секретных данных добыто немало – Их партизанам врач передает. Покоя недругам теперь совсем не стало С врагом расплаты наступил черед. Уже с востока чаще и сильнее Был слышен гром победных канонад. И люди становились все смелее: Освобождение - превыше всех наград... Взлетают в воздух склады, эшелоны, Везде таится гибель для врага... Народной мести ширятся кордоны, И реки гнева топят берега. Фашисты сбились с ног... Как звери, рыщут: Кто остарбайтеров посмел освободить? И кто листовки клеил, тоже ищут... Кто ночью связь сумел им повредить?.. А сколько хлеба не смогли отправить? Ведь партизаны знают каждый шаг... Не могут это так враги оставить – За информацию сулит награду враг... * * * К предателям - презрение повсюду, Но не сужается, однако, мрази круг... И здесь нашелся и донес иуда: Руководит подпольем врач-хирург... Знал Николай врага повадки волчьи – И осторожность соблюдал во всем. Когда пришли гестаповцы в дом ночью, То понял он - предусмотрел не все... Предательство!.. Разгром грозит подполью... И должен он товарищей спасать... Свою последнюю исполнить просит волю – И скрипку в руки взял он, чтоб сыграть. И полонез Огинского заплакал: Прощался Николай с родной землей... Мелодия связному была знаком – Так многих заслонил хирург собой... В соседней комнате связной все слышал – И тайный выход вывел его в сад. Посты минуя, осторожно вышел – Сигнал тревоги передать в отряд... * * * ...Когда устало вечер опустился, И появилась между звезд луна, Измученный, на краткий миг забылся – На зыбком гребне понесла волна... Открылся Николаю мир прелестный: Под северным сиянием - Нева... И дремлет город у реки чудесный, Весь облачен в ограды-кружева... Сады и парки, стройные бульвары... Какое совершенство красоты! Музеи и дворцы, мосты, каналы – Живое воплощение мечты... И пленник от забвения очнулся, Горело тело, было не до сна... К родному краю мыслями тянулся, Звенела в них печальная струна... ... Мой Ленинград, далекий и любимый, Здесь детство беззаботное прошло... На белом свете ты - неповторимый... Тут счастье наше с Кирой расцвело. Не сдался ты, родной!.. В осаде вражьей Непокоренной крепостью стоял, И воином себя считал там каждый... Никто в победу веры не терял... О Родина, земля моя родная, Не вырваться из ада мне никак... Но, от руки фашиста умирая, Я не сдаюсь, хоть свирепеет враг... Родные вы мои - отец и мама, Услышьте сына-сердцем рвусь я к вам... Простите, что навек прощаюсь с вами, Что не собраться больше вместе нам... Спасибо вам, что жизнь мне подарили, Что я увидел, как прекрасен мир. Но вы меня и для того растили, Чтобы я вас в час трудный защитил. И в грозный час я не сверну с дороги, Пройду по ней, как суждено судьбой, До самого последнего порога, Начертанного подлою войной. И пусть сердца испытывают гордость, Пусть слезы свет не застят никогда: В последний жизни миг держусь я твердо, Так, как учили вы меня всегда... Любимая, я вспоминаю время, Когда любовь скрепила наш союз... И мы несли счастливой жизни бремя, Был в радость нам тот плен любовных уз... Большое счастье ты мне подарила, Родная и далекая жена... Мне силы придает твой образ милый, Здесь, вдалеке, где злобствует война... За малышами, за тобой скучаю, Люблю безмерно... Вами так горжусь... И верю, Кира, ты простишь - я знаю – За то, что к вам уж больше не вернусь... * * * ...Когда рассвет забрезжил над землею, Мученья новые опять ждали врача... Но, вынося все пытки над собою, Он, стиснув зубы, продолжал молчать. Не помогли побои и посулы – Не предал из подполья никого... Фашисты Николая не согнули И не сломили стойкости его... Сдирали кожу и ломали кости... Испытывали пленника огнем... Но он молчал!.. И палачи от злости Лишили глаз его в неистовстве своем... Пронзила боль, огнем сжигая тело... Ни звука и теперь не проронил!.. Лишь взгляд его очей - прямой и смелый – Фашистских палачей уж не бесил... Но издевательств извергам все мало... Одежду в камере с него сорвали всю, И в тот же миг, как выстрел, прозвучала Команда «Фас!» породистому псу... Овчарки он не видел - ослепленный... Рванулась к горлу, яростно хрипя... Клыки по телу полоснули болью... А дальше... Он не чувствовал себя... Спасавший жизни - принял смерть от зверя, От потерявших облик свой людей... И понесла Земля в тот миг потерю: Погиб один из лучших сыновей... Мечтал он жить и радоваться жизни, Но преградило путь ему зверье... Жизнь отдавая на алтарь Отчизны, Он восходил в бессмертие свое... * * * Давным-давно закончилась война, Но подвиг не забыт ваш, партизаны, И до сих пор не заживают раны, Не преданы забвенью имена... Их тысячи и тысячи - героев – Спят вечным сном под сенью тополей... Жизнь отдали, чтоб мир наш был спокоен, Чтоб матери растили сыновей...
Біленко Г.
Опалена Юність Замітають вітри ті дороги, де юність ходила, - Їй нема вороття: не пускають буремні роки... У далекій імлі білосніжні не мріють вітрила, Не приходять у сни легкокрилі човни-байдаки... Там гриміла війна і дрижала земля під ногами, Розривалося небо і вили свинцеві дощі – То Вітчизна моя піднялася на бій з ворогами І, стікаючи кров'ю, боролася вдень і вночі. Опалила війна світлу молодість в жерлі вулкана, Та надія на краще в серцях непогасно жила... В сорок п'ятім прийшла Перемога така довгождана, Аби порость нова знов до сонця з руїн проросла. В повоєнні роки працювали і вчились наукам. Будували дороги і сіяли хліб на полях. І щоб краще жилося прийдешнім і дітям, і внукам, Віддали їм у спадок свій важко торований шлях... Замітають вітри ті дороги, де юність ходила, - Їй нема вороття: не пускають буремні роки... Лиш вриваються в сни обеліски на братських могилах, Та не сняться ніколи веселі човни-байдаки... Бессмертие Светлой памяти гвардии лейтенанта Скребцова Василия Ивановича, погибшего при освобождении моего села Чкалове 8 февраля 1944 года. Не погиб я - в земле украинской живу: В поле колосом вырос и стал обелиском. Помню бой наш последний и, как наяву, Вижу лица товарищей близких... Шли в атаку в февральскую темную ночь... - Турчанинов! Накрой же фашистов гранатой! Надо левому флангу быстрее помочь! Видишь: падают в поле ребята... В той атаке погиб не один человек... Полегло нас немало под скифским курганом, Но земля будет помнить наш подвиг вовек, Подвиг в огненных ураганах... Поле, поле... Теперь мое имя - тебе. Легким ветром лечу над тобою, как прежде. Вспоминаю о тяжкой военной судьбе, О великой и светлой надежде... Прах наш в братской могиле... В кургане зарыт. Но мы живы! Мы слышим, как воют ракеты: Нынче ядерный способ убийства открыт... Будьте бдительны, люди планеты!.. Я живу, как и прежде, но все же не так – На земле украинской стою обелиском. Я не умер, я - память тех страшных атак, Где Победа была уже близкой... Пам'ять про ветерана Світлій пам'яті ветерана Великої Вітчизняної війни Григорія Олексійовича Величка. Все... Скінчився на смерть мораторій – Ветерани не вічно живуть, - От і вирушив дядько Григорій У свою найостаннішу путь... Витирають сльозу онучата. І несуть попереду труни Молоденькі, вродливі дівчата Потьмянілі його ордени... Не розкаже вже дядько ніколи, Як на Курській дузі воював. Як горіли лікарні і школи, Як не раз у боях помирав... Не розкаже, як рани боліли, Що придбав на дорогах війни. Лиш від горя зовсім потемніли Свідки слави його - ордени... Спить мій дядько спокійно і тихо: Недарма він на світі прожив – Стільки витерпів горя і лиха, Що спочинок в Раю заслужив... От і все... Це остання дорога... І немає у тому вини, Що залишив нащадкам на спогад Не калитку - святі ордени... Вам не буде прощення „Історикам”-фальсифікаторам Зупиніться - то пам'ять. Її оскверняти не треба. Наче міна піхотна - ножищами не наступіть. Бо у відповідь вибухне так, що засвітиться небо: Світла пам'ять ніколи зневаги й брехні не терпить... Вам не буде прощення за дику, цинічну наругу, Бо повстануть полеглі з могил, із боліт і води І мовчазно ітимуть, зникаючи десь аж за пругом, На вустах залишаючи докір німий назавжди. Не принижуйте доблесть і славу звитяжця-народу: То не ви заступили Вітчизну від пекла війни, А мільйони солдат, що ніколи не вернуть з походу, Бо життя віддали, аби вільно росли їх сини. Вам прощення нема від прийдешніх і нині живущих, Від полеглих солдат і живих ветеранів війни: Їхній подвиг, як стяг, він у наших серцях невмирущий – Боронили від рабства свою Батьківщину вони... Зупиніться - то пам'ять. Її оскверняти не треба. Наче міна піхотна - ножищами не наступіть, Бо у відповідь вибухне так, що засвітиться небо: Світла пам'ять ніколи зневаги й брехні не терпить... Дві рідні мови Є в мене дві такі співучі мови... Я їх пізнав у маминих піснях Іще тоді, як ми свої корови Впрягали в плуг й орали битий шлях. Той шлях - то поле, танками забите, Затоптане ще й тисячами ніг... І спалене... Згоріло наше жито - Вогнем останній захлинався стіг... Орали ми, а жито догоряло, На заході десь глухо фронт гримів... І тихо мама пісню заспівала, Як Дорошенко в бій козацтво вів. Співала мама... Яром-долиною Ішли на бій безстрашні козаки, І бачив я, як бились з татарвою... Дзвеніла криця, блискали клинки... Співала мама, йдучи борозною... И поднималась вся страна на бой С фашистской силой, темною и злою, С проклятой, ненавистною ордой... Її пісні у серці залишились. Російські чи вкраїнські - все одно. Дві рідні мови з ворогами бились, Як ми орали й сіяли зерно... Зерно зійшло, зазеленіла нива, Налився колос - тонко задзвенів... Дві рідні мови, ніжні і красиві, В своєму серці я навік лишив... Звитяга Насувала орда. Хижо «мессери» в небі ревіли, І від гуркоту танків дрижали дороги й мости... Окопались фронти, захищаючи правеє діло, І - ні кроку назад, бо назад уже нікуди йти. Працювали штаби - плани наступу вже готували. Залишалася Ставка Верховного там, у Москві. І несли рапорти від утоми бліді генерали... І фортецею мужньо стояв Ленінград на Неві... У далекім тилу перемогу невтомно кували: У Челябінську - танки, в Ташкенті - стрімкі літаки. У цехах, як в бою, кругову оборону тримали – Працювали на фронт навіть підлітки і старики... На шляху до столиці безстрашні панфіловці стали, Наче грізна стіна, ополчилась до бою Москва - До останнього подиху землю свою захищали: - Не відступим ні кроку! - над боєм гриміли слова... Там, за ними, Москва - незгасаюча, світла надія, Звідти вдарять «Катюші» вулканами сталі й вогню... Загримить Сталінград, грізним велетом встане Росія І на Курській дузі переплавить фашистську броню. І покотить у прірву всю нечисть, неначе лавина, - Порятує Європу від рабства, неволі й петлі – То звитяга і мужність народу моєї країни Людству щастя, і спокій, і мир принесуть на землі! Ні, не забуті ваші імена! Уже давно закінчилась війна, Та ще ятряться спогади, як рани... Ваш не померкне подвиг, партизани... І не забуті ваші імена... Стояли на невидимих фронтах, Вітчизни захищаючи свободу. За долю українського народу Життя не шкодували у боях. Фашистські підривалися склади, Із рейок сходили ворожі ешелони – То партизанські діяли загони, Боронячи Вітчизну від біди. Пізнали вашу силу вороги: У них земля горіла під ногами... Квитались партизани з ворогами – Ніхто не знав такої ще снаги. Терзали вас запроданці колись – ОУН-УПА - ганьба для України – Із засідок стріляли вам у спини... Тепер вони в герої потяглись. Віками пам'ятатиме народ, Що в них по лікті руки в братній крові... Не діждуться народної любові, Адже служили псами у заброд... ...Уже давно закінчилась війна, Та ще ятряться спогади, як рани... Живе в серцях ваш подвиг, партизани... І не забуті ваші імена!.. Так є і буде... Червнева ніч... А небо!.. Наче килим, Оздоблений мільярдами зірок... Старезних верб опущені вітрила, І сріблом зір прикрашений ставок... А над водою музика лунає – То відзначає молодь «випускні»... Щасливі, юні... Ще ніхто не знає, Які страшні судилися їм дні... Усе це є. Усе було і буде, Аж поки світ існує для людей... Та виплодяться божевільні люди І божевільних носії ідей. Тоді розірве тишу на світанку Вогонь гармат і гуркіт літаків, І тисячі зміїно-сірих танків, Посунуть вглиб нескорених країв. І зазвучить чужа гортанна мова... І пройдуть орди вояків СС... Проллються ріки праведної крові, І спалахнуть пожежі до небес... І буде бій чотири довгих роки... Стіною там стоятиме народ... І вистоїть!.. А потім - крок за кроком – І день, і ніч тіснитиме заброд. Як хробака, розтопче хижу зграю, Як звіра в лігво знову зажене. І там доб'є... Над світом пролунає Клич перемоги, й морок промине.. ...І новий день. І небо, наче килим Цвіте салют гірляндами зірок... І майорять розгорнуті вітрила, І знову тихо плещеться ставок. Над краєм пісня крила розгортає – День Перемоги, славний ювілей. Так є і буде... без кінця і краю, Аж поки світ існує для людей... 15.03.2005 р.
Взято: Мудрая Г.И., Биленко Г.М. Подвиг. Поэзия. - Никополь, 2005. - 28 с.
На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про Велику Вітчизняну війну:
У разі використання матеріалів цього сайту посилання на сайт обов'язкове
|
|||
| Last Updated ( Sunday, 16 May 2010 00:51 ) |