On-line

We have 40 guests online
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Print E-mail
Personalities - Сірко Іван Дмитрович (близько 1610-1680 рр.)
Monday, 21 November 2011 11:53
There are no translations available.

Варивода Л.П.
Завідуюча відділом історії запорозького козацтва
Нікопольського краєзнавчого музею
м. Нікополь, Україна
Біографія

Матеріал надано в авторській редакції

 .

Істрію України Нестор писав пером, а Іван Сірко - шаблею

.

Іван Сірко - одна із найяскравіших фігур запорозького козацтва. В легендах та переказах народ наділяв його надзвичайною мудрістю та силою. Навіть прізвище - Сірко - начебто дане йому Богом і означало, що він, як пес, був поставлений Всевишнім на сторожі християн.

Легендарний Сірко належав до справді видатних полководців XVII століття. Він провів більше п'ятдесяти походів проти Османської імперії та Кримського ханства, майже не маючи поразок. Виходив переможцем із найскладніших ситуацій. Польський хроніст писав якось, що «доля дала йому щастя та розум, мужнє серце та славу».

А походив Іван Сірко з української православної шляхти. Місцем його народження історики вважають містечко Мурахва на Поділлі (сучасна Вінниччина). Ще в юні роки пішов він на Січ, де і пройшов чудову школу військового мистецтва та побратимства. Із Запорозькою Січчю пов'язане все його життя, більшість з якого у війнах та походах.

Під час національно-визвольної війни українського народу кошовий отаман І. Сірко особливо відзначився у військових діях під Жванцем...

Рік 1654-й. Б. Хмельницький присягає на підданство Росії. Та на Україні не всі погоджуються з цим. Серед них і Іван Сірко. Він не боїться висказати свою думку.

Рік 1657-й. Після смерті Богдана між козацькою старшиною спалахнула жорстока боротьба за булаву. Сірко не втручається у чвари, не прагне використати свою популярність для захоплення влади. Пізніше він напише: «Тепер у нас чотири гетьмани: Самойлович, Суховій, Ханенко і Дорошенко, та ні від кого нічого доброго нема: вдома сидять і тільки християнську кров проливають за гетьманство». Лише через рік, у 1685-му, він вперше виходить на політичну арену у званні вінницького полковника.

З 1660 року і до днів своїх останніх Іван Сірко перебував на Січі. Запорожці виявляли йому честь велику і довіру надзвичайну: вісім разів підряд обирали кошовим отаманом. Правда, було що і позбавляли, та потім знову зверталися до нього, «як притомлені діти до могутнього орла».

Протягом шістдесятих-вісімдесятих років ХVІІ століття (час, коли Січ очолював Сірко) козаки були найбільш агресивними до Криму. Походи їхні знесилили ханство. Причому вони були спрямовані не проти татарських усулів, а проти добре укріплених турецьких фортець. Походи відзначалися масштабністю.

Але треба згадати й про те, що між Запорожжям і Кримом підтримувалися постійні економічні та політичні зв'язки. Вони не тільки воювали, а й браталися. Так, наприклад, на докір гетьмана Самойловича, чому дозволено татарам кочувати по запорозьких землях, кошовий пояснює: «Якщо ми, живучи з татарами по-сусідськи, намагаємося допомагати одне одному, то це розумному ніскільки не дивно».

Діяльність Сірка припадала на трагічний для України час, коли за Андрусівською мирною угодою вона поділялася між Польщею та Росією. Над Січчю встановлюється двовладдя. В цей період політичній діяльності Івана Сірка притаманні суперечливі моменти. То він на боці російського царя, то на боці польського короля. «Нужда закон змінює», - любив повторювати він. І нерідко діяв саме так, відстоюючи інтереси не всієї України, а Січі.

Та, незаперечно, він був і лицарем. Його не могли схопити ні турки, ні татари, ні польська шляхта. Проте це вдалося зробити своїм. І у 1672 році Сірко був заарештований і виданий царату. Мотив - боротьба «старшинських угруповань за владу». Вони не бажали допускати кошового отамана разом із запорожцями на Раду, де мали обирати гетьманом Івана Самойловича. Цього не хотіли і в Москві, бо знали про прагнення Сірка до повної незалежності. Отож його і було заслано до Сибіру. Та невдовзі царат змушений був звільнити отамана, аби ще раз використати його талант полководця у боротьбі проти турецько-татарської агресії. За звільнення клопотали і запорожці. Цьому сприяло і заступництво польського короля.

Сірко не знав перепочинку. Ледь завершивши один похід, він виступав в інший. Та роки брали своє. У 1675 році кошовий надсилає цареві прохання про відставку. Та йому відмовили, бо воїн ще потрібен для царської служби. І він продовжує виконувати свою місію.

Через п'ять років Сірко тяжко захворів. Останні дні свого життя полководець проводить на своїй пасіці у селі Грушівці. Тут він і помирає 1 серпня 1680 року. Козацький батько відійшов на одвічний спочинок. При житті знали Сірка по всій Україні, пам'ятають і нині. Славетне його ім'я увійшло в безсмертя, як символ нескореності українського народу.

.

.

Джерело: Варивода Л.П. Історію України нестор писав пером, а Іван Сірко - шаблею // Південна зоря. - 2000. - 19 серп. - С. 2.

.

Переклад в електронний вигляд: Діденко К.В.
На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про Івана Дмитровича Сірка:

На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про козацтво:

  .
.
Last Updated on Thursday, 02 August 2012 10:26
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting