On-line

We have 56 guests online
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Print E-mail
Sporting Life of Nikopol'schina - Club "MOTO-R Nikopol"
Tuesday, 04 August 2009 03:02
There are no translations available.

Дрок Євген
Керівник організації "МОТО-Р Нікополь"
м. Нікополь, Україна

Фото: Дрок Є.

 
 
"Людина, яка грає" або нове зависання
(Продубас на "по 500")
 
 
Що потрібно для того, щоб вихідні дні пройшли на всі 100%? Для цього потрібно мати  ендуро!  Хоч би такий...
 
 
Організатори торішнього Доцент-трофі цього року вирішили змінити формат заходу. Замість 3 дні відпочиваємо, 1 їдемо,  зробили 3 їдемо, 1 відпочиваємо.
 
Загалом,  назва говорить сама за себе «Людина, яка грає або нова вісячка» або «по 500». Щоб було зрозуміло поясню - є книга «Людина, яка грає». Тема полягає в наступному - людина жила тому, що грала. У нашому випадку живемо тому, що їдемо, ну а вісячка – це винагорода за героїзм. Звідки героїзм? Звідти, що до місця фінішу потрібно проїхати мінімум 500 км, причому по бездоріжжю, а асфальтом можна їхати не більше 10 км.
 
 
 
Доказом служили треки ЖПСа і фотографії місць, через які їхали.
 
Признаюся - завдання не з легких. Втішало те, що час старту не обмежений. Можеш стартувати за день до фінішу, можеш за місяць. Нікопольські виїхали за два дні до фінішу. Речей брали мінімум, їжі теж. Моє завдання ускладнювалося тим, що я їхав не один, а віз Юлю.
 
 

 
День старту. Як завжди почалися сюрпризи, і як завжди від власників совко-техніки (Льоха),  причому вони не закінчились тим ранком, а супроводжували нас всі дні. Признаюся, підводила, як не дивно не техніка, а сам власник внаслідок того, що взагалі не підготувався до пробігу. В результаті зупинок середня швидкість знизилась в два рази. І це з тим розрахунком, що до цього середня швидкість не була дуже великою, приблизно 40-50 км/г.

 
 
Дуже багато часу займало орієнтування.
 
 
 
Наш шлях пролягав через яри, водоймища, посадки, поля.
 
 
 
 
 
 
В графік ми не вкладалися. Доводилося мчати без зупинок так, що кофри відривалися.
 
 
Не дивлячись на це, нам все ж таки вдалося сфотографувати деякі шикарні місця...
 
 
і насолодитися колоритом тих місць, через які ми проїздили.
 
 
 

 
На своєму шляху зустріли дуже багато кинутих селищ.
 
 
З 20-25 хатин люди живуть тільки в двух.
 
 

Дивно, але до цих пір стоять будинки німців Австро-угорської імперії, ними користуються і виглядають вони куди краще і ціліше, ніж будівлі, побудовані років 30 тому.
 
Льохі діставалося пилу…

 
 
 
оскільки він їхав за нами, а паралельно їхати не завжди була можливість.
 
 
Якось нам на шляху трапився комбайн.
 
 
Я почав думати, що зробити, щоб він нас побачив і дав проїхати, оскільки об'їхати його не було можливості. І тут як на замовлення у нього відвалюється деталь з мотовило і тракторист зупиняє свій папелац.
 
 
Проблема ля фініта!

Звичайно ж давала жару жара і було гріх не скупатися!
 
 
 
Місце ночівлі після першого дня вразило привабливістю.
 
 
 
 
Під час подорожі  зіткнулися з браком питної води. Це було в районі Жовтих Вод. У спробі знайти воду в найближчому селі, з'ясувалося, що воду беруть з колодязів, але вода в них дуже солона і є тільки один колодязь, в якому стерпна вода. Але набрати теж не легко - господарів немає вдома, а у дворі дві собаки. І лише завдяки сусідам, ми таки добралися до кринички. Звичайно, сусіди віднеслися до мене з великою підозрою: хто такий, що робиш і взагалі, як тут опинився? Сухих гілок на місці стоянки опинилося предостатньо, щоб розпалити багаття. Враження і втома були головною темою вечора.
 
 
У таких місцях не має бажання спати довго.
 
 
Всі троє, як по команді прокинулися о 6 ранку, поснідали,
 
 
провели фотосесію і по коням.
 
 
 
 


 
Другий день в емоційному плані опинився менш насиченим, оскільки ми почали наближатися до Дніпродзержинська. Густо населені райони, майже відсутність дикої природи.
 
 
 
В одному селі побачили недобудовану з соломи піраміду.
 
 
Це дало нам привід з Юлею посміятися - мов, місцевий Іван Григорович Тутанхамон будує собі усипальню.

Різноманітності додав прокол колеса на Мінчаку.
 
 
Ну і почалося - Льоха не взяв запасної камери, латки і клей лежать в його бардачку ще з 1991 року і він думав, що вони придатні.  Слава Богу, нам попався місцевий хлопчина, який привіз латки і клей. Раді, що можемо їхати. Рушили, тому що жара робила свою справу. Раділи не довго - через 15 км відірвало латку, ще через 15-20 км її знову відірвало. Загалом ми Льохі пояснили, що з такою підготовкою треба сидіти вдома. Ми поїхали вперед, а він тихим ходом їхав за нами.

До Дніпродзержинська залишалося 2 км. Потрібно проїхати дамбу.
 
 
Нарешті ми мчали, а не пленталися! До того ж на місце фінішу ми запізнювалися на 2 години, а попереду ще близько 100 км.
 
 
 
Із-за запізнення майже на 4 години, основну частину підготовчих робіт хлопці зробили без нас. Нам залишалося поставити намет для гостей,
 
 
столи,
 
 
лавки, натягнути сітку для волейболу і зібрати сміття.
 
 
 

До темна, із заклеєною камерою встиг приїхати на допомогу Льоха.

Завтра фінішують всі інші учасники пробігу.

Місце організатори вибрали шикарне - сосни, Дніпро, комарі величезних розмірів.

 
 
В кілометрах п’яти від берега знаходиться острів, на якому мешкають колонії різних птахів.
 
 
 
Наявність аквабайка дало можливість підплити ближче і подивитися.
 
 
 
Листя на деревах майже немає, все птахи, птахи, птахи...
 
 
Увечері на одній лавці зібралися: Гуру невезіння – Льоха і майстер попадання в неприємності – Макс. Результатом такого тандему виявилася перекинута ними на  їх же коліна каструлька з тільки що закипівшою водою...
 
 
 
Лексус здивував присутніх, коли почав діставати з машини  телевізор. Всі звичайно ж посміялися. Але фільм про те, як він з друзями ендурив по Камбоджі, всіх вразив.
 
 
І задоволені, але втомлені глядачі почали потихеньку засинати.
 
 

 
Третій день. Почали з’їжатися учасники
 
 
з Києва,
 
 
з Вінниці,
 
 
з Харкова,
 
 
з Москви і багато ще звідки. Прибулі здавали треки Олексі і МАХу.
 
 
Десь до 14:00 основна маса з'їхалася, накрили столи - обід.
 
 
Я пішов грати у волейбол в повній екіпіровці:)
 
 
На жаль, після волейболу моя свідомість відключилася - мабуть сонячний удар. Свідомість включилася, коли запалили багаття.
 
 
Кос почав грати на гітарі «що бачу про те і співаю». Активності не спостерігалося ні в кого, одна суцільна пасивність.

Четвертий день. Сніданок і збір речей, треба їхати додому.
 
 
 
Просто їхати не цікаво, тому проклали новий маршрут.
 
 

 
У полі побачили пам'ятник Другій Світовій.
 
 
Ближче підходити не стали, оскільки ні під'їзних шляхів, ні пішохідної доріжки немає, та і сонце наближалося до заходу, а по темноті їхати сумно.
 
Ось такими були вихідні, і повірте в місто повертатися не було ні найменшого бажання. Але нікуди не подінешся...

А потім на роботі, лише з'явиться вільна хвилинка... сидиш і розглядаєш карту вже іншого району або області... Куди податися? Що подивитися? Південь або північ, захід або схід?

Для ендуро обмежень немає!

    
 
 
 
У разі використання матеріалів цього сайту посилання на сайт обов'язкове 
Last Updated on Wednesday, 17 March 2010 13:38
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting