Зараз на сайті

Сейчас 220 гостей онлайн
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Печать E-mail
26.06.2012 16:44
There are no translations available.

Тороп С.О.
Біолог, краєзнавець
м. Нікополь, Україна

Біографія

Матеріал надано в авторській редакції

 

.

«Гість із пекла»
(гучна справа початку ХХ століття)


У вересні 1910 року поліція буквально збилася з ніг, розшукуючи небезпечного злочинця, який вчинив жорстоке вбивство і цілу серію грабежів в трьох південних губерніях Російської імперії. На Катерининській, Південно-Західній та інших залізницях одне пограбування йшло за іншим. Тільки у Катеринославській губернії за два місяці було допитано декілька десятків свідків і затримано двоє підозрюваних, яких незабаром довелося відпустити.


В усіх містах були попереджені ювеліри, яких познайомили з описом викрадених виробів. Прикмети злочинця повідомили власникам усіх готелів і заїжджих дворів. На залізничних станціях встановили найретельніший нагляд. Проте вжиті заходи не давали ніякого результату. Вбивця і грабіжник, розпочавший свій злочинний шлях  на Нікопольській землі, як і раніше розгулював на волі. Для надання допомоги в його затриманні з Москви і Санкт-Петербургу були викликані кращі детективи.

.

Гроза в степу


Уродженець Курської губернії Олексій Сологубов під час навчання в гімназії особливими успіхами не відрізнявся, а єдиним його улюбленим предметом була історія. У 1906 році він отримав від батька досить пристойний на ті часи спадок і приїхав в Харків для вступу до університету. Перебування у великому місті згубно відбилося на Олексії, який, приохотившись до випивки і розгульного життя, швидко марнотратив усі батьківські гроші, залишившись без копійки в кишені. Замість вступу до університету Олексій найнявся на роботу на залізницю, але пристрасть до випивки і карткової гри і тут зіграла з ним злий жарт. До того ж, товариші стали підозрювати, що він, на додаток до всього, ще і не чистий на руку, про що негайно поспішили доповісти начальству. Навесні 1907 року, продавши на ринку останні цінні речі, що дісталися від батька, Олексій Сологубов у пошуках щастя відправився у багату Катеринославську губернію, незабаром опинившись в містечку під назвою Нікополь.

Катеринославська губернія. Карта 1896 р.


Тут, бажаючи поправити матеріальне становище, він насамперед зайнявся... грою в карти. Поки «йшла масть», Олексій почував себе цілком упевнено, проводячи час в тутешніх злачних місцях, але всього одна азартна гра знову залишила його без грошей. Здавалося, вередлива пані Вдача назавжди покинула безпутного шукача щастя.

Нікополь на початку ХХ ст.
Фото з архіву Нікопольського краєзнавчого музею


Обхопивши руками голову, яка боліла після вчорашньої пиятики, Сологубов думав над тим, де знайти кошти для існування. Одна очманіла думка нестримно змінювала іншу, поки Олексій раптом не згадав про своє минуле захоплення історією. Ще під час навчання в гімназії йому не раз доводилося чути про незлічені скарби, сховані в незапам'ятні часи на просторих південних степах.


Після довгих роздумів Сологубов вирішив пограбувати давній курган. Для здійснення задуманого йому знадобився спільник з місцевих, якого, втім, довго шукати не довелося. Ласий до легкої наживи, мужичок з розпатланим рідким волоссям і засаленою борідкою зобов'язався вказати йому «вірне місце».


Заздалегідь приготувавши усе необхідне, грабіжники вийшли в степ. По дорозі до кургану їх застала гроза, що вважалося хорошою прикметою. Сучасні «чорні» археологи, на жаль, не бояться ні Бога, ні чорта, а грабіжники скіфських курганів кінця XIX - початку XX століття, на відміну від них, були дуже забобонними людьми. Вони вірили, що давні могили знаходяться під захистом таємничих потойбічних сил, які зовсім не горять бажанням розлучитися з схованим в них золотом, а тому готові жорстоко покарати всякого, хто посмів порушити спокій сплячих вічним сном героїв минулих епох. Проте під час грози, згідно з повір'ям, сили духів курганів помітно слабшали, що давало шукачам скарбів додатковий шанс на успіх. Сховавшись в надійному укритті, вони зазвичай уважно спостерігали за вируючою над степом грозою і стрілами блискавок, які встромлювалися у землю. Курган, в який потрапила блискавка, вважався «очищеним» від незримих потойбічних вартових. З нього і починали розкопки.


Сховавшись у вузькій балці і перечекавши негоду, Сологубов і його подільник без зволікання взялися до роботи. Скоріше за все, цей курган вже давно не давав спокою мешканцям навколишніх сіл, що значно полегшило їх працю. Здобич, очевидно, виявилася набагато скромніша за очікувану, але і її грабіжники «по справедливості» не могли поділити. На жаль, перед елементарною людською жадібністю іноді виявляються безсилими навіть могутні потойбічні сили. Після словесної перепалки між шукачами скарбів спалахнула бійка, під час якої Сологубов тричі вдарив спільника ножем.

 

Після словесної перепалки між скарбошукачами спалахнула бійка.
Малюнок Торопа С.О.


Мужичок обм'якнув і намертво звалився на землю. Зваливши на плечі мішок з награбованим, Олексій Сологубов попрямував у напрямку до найближчої залізничної станції. Він буквально розчинився в темряві, яка опустилася над степом. А через три роки на південних залізницях стали відбуватися небачені по своїй жорстокості злочини, які сколихнули усю країну.


Вбивство інженера


Гірничий інженер Яків Шофф задрімав під монотонний стук коліс. Купе, в якому він їхав, було невеликим - на одного пасажира. Сонце зовсім схилилося до горизонту, і за вікном потемніло. У вагоні запалили електричне освітлення - розкіш виключно для пасажирів 1-го класу. Прокинувшись, інженер вирішив скористатися цим благом цивілізації, щоб проглянути свіжі газети. Потяг знову набирав хід, а пасажир з головою занурився в читання. Раптом йому здалося, що за дверима спочатку почулися кроки, а потім хтось обережно смикнув за ручку.


Яків Шофф виглянув з купе, але нікого в проході не помітив. Він закрив двері, відклав у бік газети та відкинув голову на спинку дивана. За вікном яскраво світив повний місяць, все так само монотонно стукали колеса. Несподівано хтось вправно відкрив замок зовні, і двері відчинилися. У отворі показалася темна чоловіча фігура. Незнайомець зробив крок в купе і щільно закрив за собою двері. Інженер розплющив очі і в темряві розрізнив силует непроханого гостя. Нічний візитер щось мацав на ліжку, очевидно, намагаючись дістатися до особистих речей пасажира.

 

Робочі залізної дороги і машиністи. Початок ХХ ст.


Якову Шоффу, який мав високий зріст і могутню статуру, показалося, що він зможе легко впоратися з нахабним грабіжником. Інженер був настільки упевнений у своїх силах, що навіть не став вмикати світло і звати на допомогу. Почекавши слушний момент, він вчепився незнайомцеві в руку. У цю хвилину інженер побачив в руках лиходія ніж. На жаль, це виявилося останнім, що він встиг побачити у своєму житті. Страшний удар пронизав його груди. Потім послідували інші удари: в обличчя, знову в груди, в шию... Інженер хотів крикнути, але з його зведених смертю губ не зірвався навіть шепіт. А збожеволілий грабіжник тим часом продовжував завдавати жертві нових ударів. Злочинець зупинився лише тоді, коли за дверима почулися чиїсь гучні голоси. Він зачаївся, почекав деякий час, знову обмацав речі вбитого, виявивши в них гроші, золотий годинник і срібний портсигар. Злочинець хотів було покинути купе, але раптом різко зупинився. Він зрозумів, що увесь забруднений кров'ю своєї жертви. У такому вигляді його відразу б помітили і затримали. Не меншим ризиком було б і залишатися в купе разом з вбитим. Залишався всього один вихід, яким нічний візитер і скористався. З вікна він виліз на дах вагону, потім перебрався на гальмівний майданчик і сплигнув з потягу. У холодному нічному небі сяяли яскраві зірки, а потяг, не зменшуючи ходу, мчався до станції призначення.

 

Розмітники залізної дороги. Нікополь. Кінець XIX ст.
Фото з архіву Нікопольського краєзнавчого музею

 .

Кров на фіранках


Вранці 28 квітня 1910 року провідник Дмитро Крошко наполегливо стукав в купе № 3, але ніхто не відгукувався на стук. Втративши всяке терпіння, провідник з усієї сили стукнув в двері ногою, але і це не дало ніякого результату. Підійшовший до нього жандарм потягу Іван Палєєв, наказав негайно відкрити купе. Зайшовши в нього, провідник і жандарм побачили жахливу картину. На дивані, підігнувши під себе ноги, лежав мертвий чоловік років 45-48. Руки в ліктях були зігнуті, одяг залитий кров'ю, обличчя знівечене численними ударами ножа. На підлозі лежала рожева ковдра, пом'яті газети і якісь документи, на яких також виразно були помітні бурі плями крові. Поряд з диваном знаходився саквояж, який виявився абсолютно порожнім. Переляканий провідник в страху притиснувся до дверей. Літній жандарм, який не втратив почуття самовладання, оглянув труп і лаконічно розпорядився: «З вагону нікого не випускати!».

 

Залізнодорожна станція Нікополь. Початок ХХ ст.
Фото з архіву Нікопольського краєзнавчого музею


Слідчі прибули на місце злочину без зволікання. За виявленими в купе документами вони встановили особу убитого: Яків Шофф, уродженець міста Варшави, 47 років, одружений, має трьох дітей. У терміновому порядку були допитані провідник і усі пасажири, які їхали у вагоні. За їх словами, нічого дивного минулою ніччю ніхто не бачив і не чув. Провідник заявив, що пасажирів з інших вагонів в ніч вбивства не помітив. Про всяк випадок ретельно обшукали купе прислуги потягу і оглянули одяг - кривавих слідів виявити не вдалося. Слідчі довго не могли зрозуміти, яким чином злочинцеві, забрудненому в крові жертви, вдалося пройти непоміченим через увесь коридор і покинути вагон. Жандарм Палєєв, звівши брови, загадково вимовив: «В примари я не дуже вірю, та і в повітрі розчинятися люди доки ще не навчилися. Біси з пекла, наскільки мені відомо, по наших потягах не шастають». Сліди на фіранках і рамі відкритого вікна підказали детективам шлях вбивці.

  

Пам'ятна медаль, випущена з приводу введення в дію
Катерининської залізної дороги. Кінець XIX - початок ХХ ст.


Пізніше на вентиляційній трубі і даху вагону також були виявлені сліди крові від забруднених рук. Всього за годину слідчі вже допитували робітників залізниці. І тут їм посміхнулася вдача. Стало відомо, що близько 8:00 стрілочником Осипенко біля полотна залізниці був виявлений ніж. Форма його леза, за висновками експертів, співпадала з характером ран на тілі вбитого. Слідство нестримно набирало оберти.


Пограбування тривають


11 травня 1910 року на Південно-Західній залізниці були пограбовані дружина купця Авдотьєва і його 17-річна донька, які їхали в двомісному купе 1-го класу. Жертви були настільки злякані раптовою появою озброєного грабіжника, що без опору віддали йому 247 рублів і цінні речі. Злочинець сховався в коридорі, закривши за собою двері купе. Коли потерпілі опам'яталися і стали звати на допомогу, було вже надто пізно, бо грабіжник, очевидно, на той час встиг сплигнути з потягу. Нікого підозрілого провідник не знайшов.


18 травня в тому ж потягу були пограбовані подружжя Мініх, які їхали в двомісному купе 1-го класу. І знову жертви без опору розлучилися з цінними речами, а злочинцеві вдалося втікти.

 

Карта залізних дорог Російської імперії. Друга половина XIX ст.


24 червня 1910 року подібний злочин стався на Катерининській (нині - Придніпровська) залізниці. І знову невловимий злочинець втік, оволодівши гаманцем з 187 рублями і золотим перснем. Цікаво, що ніхто з потерпілих не зміг навіть толком описати спритного нальотчика - все відбувалося буквально в лічені миті. Злочинець, якого прозвали «гостем із пекла», продовжував залишатися невловимим. Він нібито і дійсно мав надприродну здатність провалюватися крізь землю або розчинятися в повітрі.


За десять років до описуваних в статті подій поліції вже доводилося затримувати грабіжника з подібним «злочинним почерком» - 28-річного Петра Малишева, який вчинив два вбивства і цілу серію пограбувань у вагонах 1-го класу і засудженого до безстрокової каторги. Багато сищиків ще добре пам'ятали ту справу. Але тоді подібні злочини мали місце лише на Південно-Західній залізниці, а на Катерининській таке сталося уперше. На допомогу місцевим детективам в Катеринослав прибули кращі фахівці із столиці...


Тим часом в усіх південних губерніях Російської імперії серед пасажирів, і особливо пасажирок, які звикли їздити 1-м класом, почалася справжнісінька паніка. У самий розпал літа ці вагони йшли порожніми, а Катерининська і Південно-Західна залізниці зазнали найбільших збитків.


Багато з тих, хто все ж наважувався подорожувати, прив'язували себе до дверної ручки або купляли квитки «тільки не у вагони 1-го класу». Найбільш заможні люди їздили тепер тільки у супроводі охорони. Ті ж, хто вірив в містичну природу «гостя із пекла», вважали за краще на якийсь час відмовитися від будь-яких поїздок. Як відомо, береженого Бог береже.


Затримання


Поліція вела інтенсивний пошук небезпечного злочинця. Із самого початку виникло припущення, що «гість із пекла» працював або працює на залізниці. Не виключалася можливість того, що грабіжник мав серед службовців залізниці спільників. У зв'язку з цим були допитані сотні провідників, машиністів, робітники шляхів сполучення, стрілочників... Вийти на слід грабіжника не вдалося.

 

Вулиця Катеринославська. Нікополь. Початок ХХ ст.
Фото з архіву Нікопольського краєзнавчого музею


Кращі поліцейські агенти в південних містах цілі дні проводили в злачних місцях, де збиралася публіка певного толку. На жаль, отримати скільки-небудь цінну інформацію про грабіжника не вдалося. Перевірили власників притонів і скупників крадених речей. І знову все марно! І тут на стіл обер-поліцмейстера лягла телеграма: «Задержан предполагаемый грабитель на ж.д».


На жаль, радість виявилася передчасною. Після перевірки з'ясувалося, що затриманий був звичайним жебраком і дрібним вокзальним злодюжкою. На роль грізного «гостя із пекла» він ніяк не тягнув.


2 вересня 1910 року за інформацією, отриманою від агента поліції, був затриманий ще один вірогідний грабіжник. І знову промашка! Обох затриманих довелося відпустити. Створювалося враження, що «гість із пекла» вирішив на якийсь час зачаїтися.

 

Околоточний (дільничий) поліцейський. Нікополь. Початок ХХ ст.
Фото з архіву Нікопольського краєзнавчого музею


Проте всього через тиждень грабіжник знову заявив про себе. Все відбувалося за відомим сценарієм. У купе вагону 1-го класу несподівано увірвався незнайомець, який погрожуючи ножем, велів швидко віддати йому гроші і цінні речі. Але пані, яка їхала в купе, не розгубилася, використавши в якості засобу самооборони одеколон «Царський верес». Вона бризнула ним злочинцеві в очі і заволала так, що затремтіли стіни вагону. На крик зі своїх купе вийшло відразу декілька пасажирів і провідник Микола Архіпов. Провідник першим побачив, як з купе з ножем в руці вискочив молодий чоловік, і без зайвих роздумів міцно схопив невідомого. Проте у цей момент в низькорослому і немічному нальотчику прокинулася незвичайна сила. Він зумів вправно позбавитися від чіпких захоплень провідника, полоснути його ножем і швидше за кулю вилетів в тамбур. Чоловіки, які знаходилися у вагоні, кинулися за ним. Злочинець вмить відкрив своїм ключем зовнішні двері та вчепився залізною хваткою за ручку. Двоє чоловіків майже наздогнали його, але «гість із пекла» вправно сплигнув і сховався в рятівній нічній темряві. Наближалася станція, і потяг пригальмовував...


Попри те, що грабіжникові знову вдалося втекти, цього разу його виразно бачили і змогли досить добре описати відразу кілька чоловік. Вижив і провідник Архіпов, який пізніше стане головним свідком на процесі. Незабаром на усі станції Катерининської і Південно-Західної залізниць полетіли телеграми: «Задержать предпологаемого грабителя. Приметы таковы...». Поліція вжила екстрені заходи, спрямовані на затримання злочинця: працівникам залізниці, ювелірам і власникам готелів терміново повідомили його прикмети, десятки кращих агентів знову відправилися в похід по корчмах і злачних місцях. Провідників і машиністів зобов'язали негайно інформувати поліцію про усіх помічених у вагонах підозрілих пасажирів. Два тижні пошуків не дали абсолютно ніякого результату. Вийшовши з себе, обер-поліцмейстер клятвено обіцяв зірвати погони зі своїх підлеглих і замість злочинця відправити їх з благодатного південного краю на далекий острів Сахалін.

 

Вулиця Катеринославська. Нікополь. Початок ХХ ст.
Фото з архіву Нікопольського краєзнавчого музею


На щастя, робити цього йому не припало. В той час, коли грізний начальник люто стукав кулаком по столу, окружний наглядач Радько отримав інформацію про те, що в одному з готелів Катеринослава зупинився підозрілий молодий чоловік, років 25, за прикметами дуже схожий на знаменитого грабіжника в потягах. За ним негайно ж встановили стеження.

 

Вулиця Олександрівська. Катеринослав. Початок ХХ ст.


Оскільки, за наявними відомостями, підозрілий чоловік наступного дня мав намір покинути місто, було прийнято рішення негайно його затримати. Вранці 29 вересня 1910 року його затримали прямо в ліжку, не давши навіть як слід прийти до тями. Всього через пару годин черговий офіцер поспішав в кабінет до начальника, щоб повідомити йому радісну новину про затримання знаменитого «гостя із пекла».


«Жертва самодержавства»


При обшуку в номері були знайдені 745 рублів, грошовий переказ на 1 800 рублів, паспорт Курської міщанської управи на ім'я Олексія Петровича Сологубова, два золотих і один срібний портсигар, три золоті браслети, шість золотих годинників, безліч золотих сережок, каблучок, кулонів, ланцюжків, перснів з рубінами і діамантами. Серед цього справжнього кладу коштовностей була і золота сережка, що явно мала давнє походження. Крім того, знайшли карту залізниць Російської імперії, мисливський ніж і заряджений револьвер, судячи з усього, лише нещодавно придбаний. На щастя, хазяїн так і не встиг узяти його з собою на чергову справу.

  

Револьвери «Стрілець». Російська імперія. Кінець XIX - початок ХХ ст.


Під час обшуку затриманий нервово покусував губи, раз у раз поглядаючи у бік вікна. Почекавши слушний момент, він стрімголов кинувся до вікна, маючи намір вистрибнути з другого поверху, але був вчасно схоплений. Молодий чоловік бився в нервовому припадку, проте поліцейські стуси швидко привели його до тями.

 

Волостний суддя м. Нікополя Машенко С.А. Початок ХХ ст.
Фото з архіву Нікопольського краєзнавчого музею


Слідство у справі тривало декілька місяців. Родичі Якова Шоффа упізнали речі, які належали вбитому інженерові. Інші жертви нападів «гостя із пекла» теж упізнали свої коштовності. Надали свідчення і смілива пані, яка їхала в купе, а також провідник Архіпов, який видужав. Хазяїв багатьох предметів, здобутих злочинним шляхом, виявити не вдалося. Не давала спокою слідчому і золота давня сережка, виявлена у злочинця при затриманні. На одному з допитів Сологубов, єдиною турботою якого тепер став порятунок від шибениці, почав давати визнавальні свідчення. Що ж сталося з ним після кривавої трагедії, яка розігралася в степу більше трьох років тому?


Злочинцеві вдалося якимось чином збути більшість з виявлених в давньому кургані предметів, після чого він спочатку відправився в Херсон, а потім в Одесу. Там Олексій Сологубов вів розгульне життя, а коли у нього закінчилися гроші, взявся за пограбування у вагонах 1-го класу, знаючи, що в них зазвичай подорожують заможні пасажири. З Одеської губернії він поспішав перебратися в Катеринославську, де, окрім пограбувань в потягах, можливо, мав намір знову зайнятися розграбуванням курганів.

 

Мирові судді м. Нікополя. Початок ХХ ст.
Фото з архіву Нікопольського краєзнавчого музею


На суді Олексій Сологубов просив суддів лише про одне - зберегти йому життя. Царський суд, який ніколи не претендував на роль найгуманнішого у світі, на шибеницю його таки не відправив і «щиросердне» розкаяння врахував. Злочинець був засуджений до 20 років каторги.


Лютнева революція 1917 року і оголошена незабаром Тимчасовим урядом амністія випустили на свободу тисячі злочинців, серед яких був і Олексій Сологубов. Звільнені каторжани поголовно оголошували себе «жертвами проклятого самодержавства». Деякі закоренілі карні злочинці подалися в політику і охоче поповнювали ряди революційних партій (більшовиків, есерів, анархістів). Адже тепер те, чим вони звикли займатися, було практично узаконено й іменувалося експропріацією і проявом революційної свідомості. Величезна і могутня країна все глибше занурювалася в пучину хаосу і безвладдя. За деякими відомостями, навесні 1917 року Олексій Сологубов повернувся на південь і незабаром прилучився до однієї з тих, що діяли в Катеринославській губернії анархістських угрупувань, якою керував колишній матрос Федір Щусь. Після цього слід колишнього «гостя із пекла» втрачається в невідомості.

 

Федір Щусь
Фото: www.makhno.ru


P.S. Розповідь основана на реальних біографіях та подіях, які мали місце на Нікопольщині та Півдні Російскої імперії на початку ХХ століття. Імена та прізвища деяких людей змінені.

.


.

Цікаві факти

.

  • В армії та поліції Російської імперії револьвери були прийняті на озброєння з деяким запізненням унаслідок консерватизму вищих військових чиновників. У 60-х роках ХХ століття на озброєння жандармського корпусу були прийняті револьвери Лефоше, які виготовлялися у Бельгії. З 1871 р. замість дуже застарілих однозарядних пістолетів, які заряджалися з дула, стали поступати револьвери системи Сміта-Весона, що відрізнялися високими бойовими якостями. Спочатку револьвери усіх трьох зразків (1871, 1872 і 1880 рр.) виготовлялися для Російської імперії в США (більш ніж 250 тисяч) і Німеччині, але потім виробництво револьверів і патронів до них було налагоджено на місцевих заводах. У 1873 р. на Міжнародній збройовій виставці у Відні Російська модель Сміта-Весона була нагороджена Золотою медаллю. Шляхом фабричної переробки револьверів Сміта-Весона ІІІ зразка було виготовлено зброю з укороченим стволом, призначеної для кримінальної поліції.

6

Військова модель револьвера Лефоше, 1853 р.

2
Револьвер Сміт-Весон російського зразка (в горі)
і його укорочені модель для кримінальної поліції (внизу), 1880 р.


  • У кінці ХІХ - на початку ХХ ст. через кільця на руків'ї револьверів, якими були озброєні військові та поліцейські Російській імперії, пропускали шнур, перекинутий через комір, щоб поранений воїн або поліцейський не втратили особистої зброї.

9
Вахмістр драгунського полку, озброєний револьвером з «спеціальним» шнуром. Кінець ХІХ ст.

  • Російсько-японська війна 1904-1905 рр. стала першим великим збройним конфліктом ХХ ст. Під Порт-Артуром уперше масово використовувалися скорострільні гармати і кулемети, а піхотинці, відмовилися від звички ходити в атаки в щільному ладі. Нові бойові умови примушували їх більше пригинатися, переповзати, рити окопи і маскуватися. Унаслідок того, що фігури російських солдатів у білих «гімнастичних» сорочках добре були помітні на місцевості, армія несла великі втрати. Тоді солдати почали самостійно перефарбовувати свою форму під колір трави і гаоляна (поширеної в Китаї, Кореї і Японії рослини). Їх ініціативу дуже своєрідно підтримав головнокомандувач сухопутними військами генерал А.М. Куропаткін. Він наказав: «Порідше стирати сорочки, щоб вони більше підходили під колір місцевості».

1
Солдат російської армії у білій «гімнастичній» сорочці. Порт-Артур. 1904 р.

  • В армії Російської імперії револьвери Нагани існували двох зразків - офіцерського (з ударно-спусковим механізмом подвійної дії) і солдатського. Цікаво відмітити, що поява солдатського зразка була обумовлена думкою, згідно з якою давати «нижнім чинам» скорострільну зброю вважалося нераціонально (унаслідок «зайвої витрати патронів»). Тому на револьвері, сконструйованому з самовзводом, додали деталь, яка перешкоджала самозвідній стрілянині.

3

Револьвери системи Нагани, 1895 р.

.

.

Переведення в електронний вигляд: Бутенко О.П.


На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:

.

.У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове

Обновлено 28.02.2018 14:45
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting