Малкін Родіон «Край п’яти січей»
Казка

Давно це було, давно….

Якось Іван Чуб, хлопчик десяти років, пішов з дому й помандрував через усю Україну шляхами козацької слави. Була в нього така мрія-стати славетним козаком. Дорога була важка,сповнена безліч перепон,але наш герой не здавався, адже йшов за мрією.

От іде Іванко степом і не стямився,як уже вечоріти стало. Зупинився він на нічліг, аж тут вибігла з трави біла кудлата собака,а за нею - на вороних конях-два чолов’яги.

- Охріменко , братику,а подивись на цього парубка. Сокіл,не парубок.
- Красивий, як горшик з кашею-відповів інший.
- А куди це ти,серце, мандруєш?
- Іду я з самого Києва, а шлях мій на Січ до запорожців.
- Значить, з дому втік. Зрозуміло.
- А що ти, серце, на Січі тій не бачив?
- Я хочу стати славетним козаком-відповів Іванко.
- Бачу, що козак з тебе вийшов би гарний.
- Як тебе батьки звуть?
- Іванком.
- Так ось, Іванко, що скажу тo6i. Твоє щастя, що нас, запорожців, зустрів. Я дід Данило Мусієнко, а він — дід Тарас Охріменко. Все наше життя на Ciчi пройшло, всьому навчило нас життя козацьке.
-Поводимо тебе козацькими шляхами.
-Як кажуть розумні люди,- хто не шанує старого,той не має нового.

Сіли козаки на коні та й хлопчика з собою прихопили.

Скачуть вони вздовж Дніпра,а за ними-біла кудлата собачка біжить.
За розмовами та за піснями наші герої не помітили навіть, як проїхали вже декілька сіл. Втомлені дорогою,подорожні вирішили трохи перепочити.

- Яка краса! — сказав дід Охріменко, що встиг вже розлягтись на м’якій траві,заклавши під голову руки.
- Сідай i ти, козаче-юначе, - звернувся він до Іванка. - Мабуть, заморився?
- Ще чого!.. Зовсім я не заморився, - відповів Іванко ,опускаючись у траву.
- Колись на цьому місці була Томаківська Січ-почав свою розповідь Данило Мусієнко. Січовики брали активну участь у найбільшому повстанні під проводом Криштофа Косинського. Він був козак хоч куди! В бою шабля його наче блискавка в небі, а швидкий та моторний був, як сайгак в степу. А силу яку мав! Немає тепер таких силачів,немає.Перепочивши, подорожники знову помандрували степовим шляхом, слід за ними-біла кудлата собачка біжить.

Пізно увечері запорожці й хлопчик досягли Базавлука.

- Подивись,Іванко,- сказав дід Охріменко, коли вони зупинилися,- який краєвид! Яка краса! Тут колись була Базавлуцька Січ. Звідси організовувалися найбільші й найважливіші морські походи запорожців,в тому числі під проводом Петра Сагайдачного та Михайла Дорошенка.

- Егей, козаки! - сказав Данило Мусієнко, - ми тут з вами своє тлумачимо, а ніч вона своє бере. Спати пора, козаки.

Подивився Іванко вгору,а там…повний місяць стоїть над головою.
- Лягти б зараз на печі спати,- сказав Іванко.
- Піч козаку ні до чого,- відповів Тарас Охріменко, допомагаючи товаришу розстелити рядно.
- Наша хата небом вкрита, землею підбита, вітром обшита,-сказав Данило Мусієнко.
Полягали спати. Іванко одразу заснув, втомлений денною мандрівкою під пекучим сонцем,біля нього заснув і біла кудлата собака,якого,до ручі, звали Сліпий,бо був сліпий на одне око.

Світало.

- А чи не час нам збиратися?,-сказав Данило Мусієнко.
- Та вже час! - вигукнув радісний Тарас Охріменко .

Вони йшли i весело розмовляли, а степ ставав іншим. Подорожні побачили степову могилу.

- Що це за пагорб? - спитав Іванко, коли вони наблизилися до могили.
- Давайте перепочинемо,- сказав Тарас Охріменко, й тоді я усе тобі розповім.
Сіли всі на травичці.
- Цi пагорби, серце, — почав дід Охріменко , — звуться могилами. А потрібні вони були козакам для того, щоб спостерігати ворога.
- А чому ж вони могилами називаються, чи тут козаки поховані?
- Hi, серце. Це ix тому так назвали, що вони, наче тi могили, над степом здіймаються.

Микитинська Січ і була тим «гніздом», де кувалися воля і міць козаків .Саме звідси почалася національно - визвільна війна під проводом Богдана Хмельницького. Саме сюди була перенесена Базавлуцька Січ. Укріплення Микитинської Січі мали форму правильного кола і знаходились на найвищому місці лівого берега Дніпра. Складовою частиною оборонних позицій був сторожовий пост на кургані Висока Могила, з якого можна було вести візуальне спостереження за територією від острова Томаківка (на сході) до Чортомлицького Рогу (на заході), а також за степом (на півночі).

- А,зрозуміло,-чухаючи потилицю,сказав Іванко.

Трохи перепочивши,наші подорожні вирушили у дорогу. А за ними - біла кудлата собака,на прізвисько Сліпий.

Довго вони їхали,довго… І ось їх шлях заглиблювався у степ. Сіли перепочити. Тарас Охріменко стяг свої чоботи,зручно вмостився на травичці і незабаром задрімав.

- Чортомлицька Січ,сонце моє,була однією із найзнаменитіших і найдовговічніших,- почав свою розповідь Данило Мусієнко.
- Будував Чортомлицьку Січ кошовий отаман Іван Лутай. Згодом Січ назвали Сірковою,на честь славетного отамана Івана Сірка. Народний герой брав участь у 55 битвах і завжди одержував перемогу .Сама Січ знаходилась на північній частині півострова і займала 1050 квадратних сажнів,в той час як південна,значно більша,була полога і підтоплена. Довкола Січі було викопано рів і насипано земляний вал в 13 метрів заввишки,де влаштовано бійниці,набито дерев’яні палі й встановлено плетені ,наповнені землею коші. Для виходу по воду-в земляному валу зроблено було вісім пролазів,через які могла пройти одна людина;біля кожної з них стояла бойова вежа,а всередині Січі була зведена висока вежа для стрільби. Загалом,на Січі перебувало від шести до десяти тисяч козаків. Славним був отаман!!!....
- Час вирушати в дорогу, - прокинувшись сказав дід Охріменко.
- Так,нам пора, - відповів дід Мусієнко, - бо скоро стемніє.

Зібравши всі свої речі,осідлавши коней,наші подорожні вирушили далі. І,звичайно ж, біг за ними їх кудлатий друг.

Безкраїй степ залишився десь позаду, i знову Дніпро чарував їх своєю величчю i красою. — Нова Січ-остання із Запорізьких Січей. Відома також як Покровська,- почав свою розповідь Данило Мусієнко.

Нова Січ складалася з чотирьох частин: Кіш, передмістя, Новосіченський ретраншомент, де стояв російський гарнізон, який наглядав за Січчю та приміська слобода.

Нова Січ була великим багатолюдним містом, де проживало 27 117 козаків і жителів. Всередині за валом і за ровом, навколо майдану були розташовані церква Покрови, будинки військової канцелярії, де перебував Кіш - вищий військовий та адміністративний центр управління всієї Січі. Там жили старшини, стояли пушкарня, збройна майстерня, школа, 38 куренів, в яких мешкали козаки.

У передмісті - своєрідному торговельному і ремісничому центрі Січі - стояли майстерні ремісників, крамниці, шинок, житла ремісників-торговців і т.ін. Запорожці разом з російськими військовими брали участь у війні проти Туреччини, де відзначилися своєю хоробрістю. Наприкінці існування Нової Січі в ній жило понад 100 тисяч чоловік, а навколо було чимало сіл і зимовників.Після переможного закінчення російсько-турецької війни (1768-1774 рр.) царський уряд вирішив ліквідувати Нову Січ. Місто Нова Січ, як найбільший населений пункт, стало селом, а з 1777 року - містом Покровським. Колишні вільні козаки стали кріпаками. Частина козацької старшини була заслана, а останнього кошового П. Калнишевського заслали на довічне ув'язнення в Соловецький монастир.

Тільки но закінчив свою розповідь Данило Мусієнко, аж глядь, - а Іванко вже спить.

- Нехай спить,- сказав Тарас Охріменко. - Адже завтра Покрова і на Іванка чекатимуть нові враження.

Так і полягали всі спати.

Ранок. Іванко прокинувся від стукоту копит,від гучної пісні та сміху.

- Що відбувається? - спитав Іванко.
- Сьогодні свято Покрова,- найбільш значиме для козаків свято. У цей день на Січі відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що святий Покров охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали заступницею і покровителькою православного воїнства. - відповів йому Данило Мусієнко.

Озирнувся Іванко навколо і побачив дуже багато розкішно і гарно одягнених запорожців. У кожного з них обов’язково відрощена чуприна, а також довгі вуса, а ще вони були з шаблями і в довгих жупанах і шароварах.

Данило Мусієнко підвів Іванка до гарно вдягненого шановано козака та й розповів йому про мрію хлопчика стати козаком.

Той посміхнувся та й сказав:
- Ти,синку,пройшов чималий шлях до своєї мрії. - І ми не можемо тобі відмовити. Але ти маєш пройти декілька іспитів,щоб стати справжнім козаком.

Козаки влаштували Іванку купа іспитів. Але хлопчик мужньо справлявся з усіма труднощами.

- Ну, Іване, досить тобі бути хлопцем,- сказали вони. - Тепер ти рівний нам козак! Так i прийняли мене в козаки!

…Аж раптом - Іванко прокинувся. Озирнувся навкруги і зрозумів,що знаходиться він вдома. Сумно йому стало,що все це-лише сон,що не став він справжнім козаком. А онде-матуся сніданок готує. І так Іванку їсти захотілося,що вирішив він поки що залишити свою мрію на майбутнє,скочив з печі та побіг стрімголов до столу!