Матеріал надано в авторській редакції

Ступак Альона

"Олексіївська затока:вчора,сьогодні,завтра"

Дніпропетровські плавні Великого Лугу, що існували до 1953 р., - це унікальне природне явище, яке було одним із центрів зародження української нації, місцем появи і розвитку українського козацтва.Тому і виникає питання про збереження природного та історико-культурного ландшафту Каховського водосховища. Потрібно зберегти, задокументувати свідчення про зруйновані і наявні пам'ятки об'єктів Великого Лугу, частиною яких є Олексіївська затока.

Даний проект є спробою показати минуле, сучасне і спрогнозувати майбутнє цієї місцевості через спогади і творчість її жителів.

Природа – це казка.
Природа – це диво.
Придивляйся, пізнавай,
Вчися і спостерігай.

Я безмежно люблю своє село. Не любити його неможливо. Це мій дім, моє життя , моє натхнення. Олексіївка щодня відкривається мені, наче мудра книга. Вона неповторна – уранці чи ввечері, навесні чи восени, сполоскана липневою зливою чи притрушена молодим сніжком. Моє село завжди чарувало і чарує кожного односельця, учнів нашої школи – охоронців природи

Олексіївка знаходиться на березі Каховського водосховища Нікопольського району, Дніпропетровської області. Я навіть не уявляю, щоб ми робили, аби в селі не було затоки. Усім відомо, що людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води. Вона в житті кожного відіграє величезну роль. Джерелом питної води для нашого села є Каховське водосховище.

Я живу в селі Олексіївка, і мені не байдуже, що оточує мене, яким буде мій рідний край у майбутньому: блакитним і прекрасним чи сплюндрованим і знівеченим? Чи вдасться зберегти цю красу для нащадків? Чи знатимуть вони наш край таким, яким він був споконвічно? Бо у бесідах зі сторожилами тільки й чуєш : " Було, було…" Яку воду п'ємо і будуть пити мої діти?

Та найбільше мене хвилює стан Каховського водосховища.

Учні нашої школи уже працювали над проектом "Антропогенне забруднення Каховського водосховища". Я перейнялася усім серцем цією проблемою. І тому я вирішила продовжити роботу моїх однодумців і створила проект : "Олексіївська затока : вчора, сьогодні, завтра".

Мета якого : дослідити зв'язок життя Олексіївки із водною системою Дніпра через фольклор, літературні твори, спогади старожилів, показати зміни в екосистемі Каховського водосховища, зосередити увагу на екологічних проблемах сьогодення жителів Олексіївської затоки.

З давніх-давен люди розуміли, що без води не може існувати жоден живий організм. В основі всього живого лежить вода. Без води немає життя, без води життя гине : в'яне квітка, страждає звір, замовкає пташка. Усе живе на Землі потребує води. Кожна її крапля є дорогоцінним даром природи.Вода напуває землю, а земля годує людину. Вода – найбільше багатство у світі. Отже, люди завжди розуміли значення води у природі і своєму житті й упродовж багатьох віків оспівували її, як основу буття.

Про нашу Олексіївську затоку в 1998 р. створено пісню, яка так і називається "Олексіївська затока". Автор цього, я впевнена, шедевру – Тараненко О. – заступник редактора газети "Зоря", а композитор – Ігор Тищенко – музичний режисер Дніпропетровського театру опери і балету. На кожному заході, концерті лунає ця чудова пісня. Вона стала уже гімном Олексіївки. Знають її не тільки в селі, районі та області, а відома і поза їх межами.

Олексіївська затока

Тут на зорях тихі води
туман як молоко.
З цього краю у походи
Вирушав Іван Сірко.
Над водою верби сонні
В тихих сутінках встають,
Мов баскі козацькі коні
Із затоки воду п'ють.

Приспів:
У Дніпра душа широка,
Таємнича глибина
Олексіївська затока
Є на світі лиш одна.

Тут хлоп'ятами купались
На улюбленій косі.
Цілувались і кохались
У любистку , у росі.
Пропливали човнами роки
І не вернуться назад.
А над хвилями затоки
Все такий же зорепад.

Приспів.

Пісень про мою маленьку батьківщину декілька. У них – любов до рідної землі, гордість за її історичне минуле, надія на щасливе сьогодення та майбутнє.

Пісня про Олексіївку

Ще багата козацькою славою
Красою дівочою теж.
Ти щаслива, моя Олексіївко,
У краю Придніпровськім живеш.

Приспів:
Віддає свою мудрість земля,
У любові колише синів.
От часів атамана Сірка
І до повних неспокою днів.

У садах озиваються горлиці,
Світить сонце на біле чоло.
До степів зачаровано горнеться
Наймиліше у світі село.
Не цурайтесь дідівського кореня,
Приїжджайте частіш, земляки.
Тут усмішки дівчат яснозоряні
І васильками пахнуть балки.

Село не може вижити без пісні,
А пісня б уже вмерла без села…

Пісня " Моє Придніпров'є"

Вам такої краси
Не знайти в цілім світі,
Де прадавні степи,
Де сади в буйно цвіті.
Розмахнулись поля
Серед степу орлино -
Благодатна земля-
України перлина

Приспів:
Придніпров’є моє, рідний краю,
Оспівали тебе солов’ї.
Ні на яку красу не зміняю
Білі хати й зелені гаї.
Придніпров’є моє, Придніпров’є
Ніби золото – люди й хліба
Твоя слава сягає підхмар’є
Незрадлива до віку судьба.

У гарячих степах
Є для сонця робота.
Теплий вітер пропах
І вербою, і потом.
Стиглий колос гойда, -
А від нього все суще –
Тут цілюща вода
І повітря цілюще

Приспів

Ми у цьому краю
Всі козацького роду.
Любим землю свою
І цінуєм свободу .
Збережем на вітки,
Як святині, дзвіниці
Партизанські степи
І солдатські криниці.

Хочу поділитись з вами поетичними рядками людей, яким не байдужі велич і краса моєї рідної сторони. Мій рідний край оспівували не тільки знамениті і відомі люди, а й учні моєї школи. Ось деякі з них:

Село, моя маленька батьківщина

Зима… Метелиця свистить на дворі,
А в хаті тихо – спокій і тепло.
Вже вечір. Спалахнули перші зорі,
Заснуло тихим сном моє село.

Село! Ти – дивна казка вечорова,
Стоїш, замріяне серед снігів.
Тут все для мене рідне, все знайоме
Я так люблю тебе, село, повір!

Я тут зросла, сповитая піснями,
У праці й щасті серед добрих душ.
То ж будь таким, село, чудовим завжди
Й мої надії , й сподівання не поруш!

Будь вічно мальовничим й неповторним,
Плекай добро в серцях односельчан.
Будь радістю, що відганяє горе
Й лікує душі від глибоких ран.

Село, моя маленька батьківщино,
В яких світах би не бувала я,
Та серце мов знов до тебе лине,
Бо ти - найкраща, Олексіївко моя!

Олеся Горобей

Живучи серед розкішної природи, не закриваю очі на проблеми рідної затоки. Цю усмішку мені розказала сусідка, вчитель біології з 43-річним педстажем, Туз Галина Никифорівна.

Одного разу на світану до берега приїхало двоє чоловіків. Галина Никифорівна якраз траву рвала для курей. Незнайомці запитали:
- Жіночко, а в цій річці є риба?

Никифорівна відповіла:
- А де б вона мала дітися.

Чоловіки посиділи з вулками до обіду, але кльову не бачили. Повертаючись додому рибаки, побачивши Галю , спитали:
- Чому ж не клювало? Може, тут риби немає?

Галина Никифорівна, довго не думаючи, відповіла:
- А де б вона взялася?

Мені відомо, що рибні запаси зменшилися внаслідок відсутності контролю за виловом риби та через забруднення води. Біля берега видно водорості, пташине пір'я. чвійські птахи, що плавають тут, забруднюють річку. З ранньої весни і до пізньої осені сюди заходить на водопій худоба забруднює воду аміаком, руйнує береги. Та найбільшої шкоди завдають люди.

Річки, наче діти : їх доглядати треба,
Як немовлят у сповиточку.
Хворі річки – хворий народ,
Що оселився вждовж берегів їхніх.

Вода супроводжує кожен трудовий день Олексіївців. Тому так шанобливо говорять вони про її роль у їх житті. Повага до джерела життя відбита і в малих фольклорних жанрах – прислів'ях, приказках, фразеологізмах.

Ось перлини народної мудрості про воду, записані від жительки с. Олексіївки Лактіонової Л.В.:

• Тиха вода береги ломить, а бистра – тамує.
• Де верба, там вода.
• Вода – еліксир життя.
• Вилами по воді писано.
• Не братися і за холодну воду.
• Крапля води камінь точить.
• Рости, як з води і роси.
• Будь здоровий, як вода.
• Вода – основа життя.
• Вода – безцінне багатство.
• Без води не буває життя.
• Весна багата водою.
• Де вода – там і горя нема.
• Вода – найбільше багатство у світі.
• Не плюй у криницю, бо схочеться і тобі води напитися.
• Багато води – багаті городи
• Зіпсував воду, не буде честі твоєму роду
• Без води й борщу не звариш
• Вчорашньої води не доженеш.
• Хто хоче чистої води, нехай іде до джерела пити.
• Чий берег, того й вода
• Не все переймай, що по воді пливе.
• Пролиту воду назад не збереш.
• З брудної води ще ніхто чистим не вийшов.

Село Олексіївка здавна було розташоване на березі невеличкої річки Чортомлик, яка впадала у річку Бистрик, що ніс свої води у річку Дніпро.

Перші поселенці на берегах Чортомлика з'явилися після 1775 року. Це були малі сім'ї з Харківщини та Чернігівщини. Селяни будували малі житла, наполовину вриті в землю. Поселення дістало назву Чортомлик, а назва річки походить від слів "черта – лінія" та "млик" ( по турецьки "кордон").

У 1907 році у російського царя Миколи ІІ народився син Олексій, жителі села написали "прошеніє" до царя про перейменування села Чортомлик на с. Олексіївку. Дозвіл був одержаний.

Сучасна Олексіївська затока – це поглиблене і розширене русло р. Чортомлик. Більше як 50 років тому було зруйновано екосистему Великого Лугу. Порушивши віковічний природний устрій краю. Були зруйновані, опинилися під водою десятки природних об'єктів. Які вже ніхто не зможе відновити. Але назви їх і місце розташування відомі не тільки старожилам, а й молодшому поколінню. Кожен Олексієвець знає, що означають вирази: "купалися на Острові", "рибалили у Вершині", гуляли на Ковтьобах", "зустрілися в Осередку"…

Далі подаю словник місцевих топографічних назв, пов'язаних з селом Олексіївкою, Олексіївською затокою, р. Чортомлик.

1. Бистрик – річка швидка (бистра) текла у плавнях і мала чимало рукавів.
2. Великий Луг – унікальне природно-ландшафтне явище – був одним із центрів етногенезу українського народу зі стародавніх часів, місцем появи і розвитку запорозького козацтва та закладення основ української державності у вигляді Запорозьких Січей ХVI – XVIII ст. Межі сучасної Олексіївки входять у систему Великого Лугу.
3. Вершина – початок р. Чортомлик.
4. Вовчі озера – озерця у плавнях, які залишалися після розливу р. Бистрик. Ймовірно назва пов'язана з вовками.
5. Каканька – міленька мутна річечка з глинистим дном, яка впадала у р. Чортомлик. Нині одна із рукавів затоки.
6. Каховське водосховище – утворилося внаслідок спорудження греблі гідроелектростанції на р. Дніпрі біля міста Каховки. Каховка отримала свою назву від прізвища генерала В.В. Нечуя-Каховського, учасника російсько – турецьких війн, якому Катерина ІІ подарувала велику ділянку землі, на котрій згодом виник цей населений пункт.
7. Ковтьоби – північна частина села, де починалась р. Чортомлик. Означає місцевість з поганими дорогами. Цю частину села ще називають Персистівський край, бо жило багато сімей з прізвищем Персистий.
8. Косата балка – балка на правому березі затоки, має вигляд коси.
9. Клинок – незорана ділянка землі на правому березі затоки, що має форму клинка.
10. Кут – південна територія села з вулицями Садова, Шевченко і має вигляд кута. Тут закінчується село.
11. Олексіїівка – село перейменоване у 1907 році, коли в царя Миколи ІІ народився син Олексій.
12. Осередок – ценрт села.
13. Острів – південна частина села , що омивається затокою і Каховським водосховищем.
14. Панські кручі – глибокі яри на правому березі затоки, південніше Косатої балки.
15. Плавні- велике за розміром низинне місце, яке заливалось водою під час розливу Дніпра і його нижніх притоків. Велика кількість вологи і тепла сприяли буйному росту дерев і трав, а від нього – наявність тут великої кількості птаства і риби. Плавні починалися південніше м. Запоріжжя і тяглися до гирла р. Конки, займаючи площу близько 300 кв. км.
16. Скарбна – річка, яка протікала недалеко від с. Олексіївки.Старожили говорили, що козаки на тому місці, де протікала річка, сховали великий скарб.
17. Толока – низинна місцевість на півночі села, яка не переорюється і на якій ростуть найрізноманітніші квіткові і трав'янисті рослини.
18. Хирівка – західна частина села назву отримала від дієслова хиріти – хворіти. Там знаходилось старе кладовище.
19. Чимбарка – південна частина села між Кутом і Островом, ймовірно названа за професією чимбарів.
20. Чортомлик – річка є правою притокою Дніпра в районі Каховського водосховища.

Великий Луг був чарівною окрасою серед безмежного українського степу. Його рослинний і тваринний світ, за своїм багатством, не мав собі рівного в усій південно-східній Європі. Тут буяло, розкошувало, вирувало справжнє царство природи. Це було щось на зразок зеленого раю.

А зараз… Вдивляюсь у каламуть Каховського водосховища, яке під час східного вітру розбиває свої хвилі об береги і з душевним неспокоєм згадую рядки твору А. Кащенка " Під час моїх мандрів по Великому Лугу, я не шукав собі подорожніх – мені любо було вештатись у кущах свого незвичайного і чарівного місця на самоті зі своїми думками та зі своїм жалем за славним минулим Великого Лугу".

Понад півстоліття тому і сам Великий Луг став минулим, бо позбавили його майбутнього, затопивши водами. Зробивши це, люди позбавили майбутнього і себе.

Примножувати любов до рідного краю, нести знання про минуле Олексіївки допомагають старожили, на чиїй пам'яті Великий Луг припинив своє існування.

Рисенко Галина Гаврилівна 1932 р. жителька с. Олексіївки пригадує той далекий і такий близький 1953 рік. Жили вони на верху від берега. Недалеко від них протікала р. Бистрик. Називали її так тому, що вона дуже швидко протікала. "купатися боялися там, тому що течія забрала багато дитячих життів. І батьки часто лякали дітей, які не слухалися , цією річкою. Вода в ній була чиста-чиста, як сльоза. Усе можна побачити на дні. А Якої риби тільки не було! Це і окуні, і жирні карасі, і товстопузі соми, і золотисті лини, і дзеркальні коропи! А зелені! Дерев! Трави! Потрапляєш , ніби в казку!

Коли створювалося каховське водосховище, то, звичайно, нашій сім'ї це не подобалося, тому що затопили город. Але батько швидко знайшов вихід із ситуації. Городину почали садити у плавнях. Перепливали на човні р. Бистрик. Урожаї, звичайно, були добрі. Вирощували і картоплю, капусту, огірки, буряки. Мати моя в це не вникала і жодного разу не їздила не город, бо працювала в колгоспі з ранку і до пізнього вечора. В основному городиною займався батько і ми (діти).

А ось що згадує Затокова Зінаїда Федорівна, дівоче прізвище Глушко 1936 р/н. Коли я задала їй запитання, що вона знає про створення Каховського водосховища, Зінаїда Федорівна хвилинку помовчала. Примружила свої гарні очі, посміхнулась і ніби знову потрапила у ті прекрасні юнацькі роки.

"Люди раділи, що буде вода, але щоб без затоплення. По селу ходили люди з папками і заходили у ті хати, які потрібно було зносити, оцінювали їх і давали господарям гроші. У ті часи хати коштували і 20 тис., і 50 тис. рублів. Батьки жили недалеко від кручі. Вода у річці була холодна, зате чиста, як сонце. Річка Чортомлик була невелика і в деяких місцях можна було переходити поколінця на інший берег. Коли наділяли землі, то не дозволялося саджати біля самої води, полоску залишали. Начальник ходили і перевіряли. Весною. коли танув сніг, трави було повно: густої, високої, сочної. На блуквах (пасовиськах) припинали худобу, косили сіно.

Димарчук Анатолій 1939 р/н корінний житель з діда-прадіда с. Олексіївки. «У плавні з багатьох районів ( Апостолівського, Солонянського) приганяли на літо худобу ( телят, свиней, коней…) поїтися. Вони тут розмножувалися і набирали ваги. Пасік було багато. Майже у кожному дворі займалися цією корисною справою.

Селом пройшла поголоска, що буде створюватися ГЕС. А мій дід, царство йому небесне, і каже : «Нехай спробують, нічого у них не вийде, бо плавні ніяка сила не зможе здолати». Та все-таки плавні затопили. Звичайно, не зразу, а повільно. Два роки набиралася вода. Через цю подію на верху села нарізали нову вулицю, яку і називали Каховська, нині 40 років Перемоги. У селі було дві річки: Каканька і Бистрик. У селі Капулівка ця сама річка називалась Скарбна. Старожили говорили, що козаки на тому місці, де протікала річка , сховали великий скарб.

Коли утворювалось Каховське водосховище, село почало окультурюватися. Уперше жителі побачили шифер, почали ставити забори ( раніше їх не було).

За 50 років ( з часів утворення водосховища), розмито приблизно 50 м. берега. З кожним роком вода стає бруднішою, береги засмічені.

Шпонька Іван

Плавні називали легенями села. Знищення цього унікального природного явища – велика трагедія, адже знищено не тільки багатющий оазис рослинного світу, а й родючий чорнозем. Багато видів. Що водилися у плавнях. Знищено навіки! А рибу ловили мулявниками ( сіткою). Вода у річці була чистою. прозорою та приємною на смак. Навіть після дощу у калюжах вода була чистою.

Краєвид Великого Лугу – це краса минулого часу. Зараз для нас, сучасного покоління, яке народилося, коли було штучно створене водосховище, воно є і буде залишатися для нас найкращим.

Тому для нас постає завдання:
- Примножувати багатства штучної екосистеми;
- Підтримувати його в належному стані;
- Оберігати від стихійних сміттєзвалищ, щоб ця краса ніколи не зникала.

Бо Олексіївка – моє село
Воно дарує мені тепло.
Приносить радість, ранкове світло
Усе живе – усе розквітле.

Тому учні нашої школи систематично навесні озеленяють береги водойми. Насаджують верби, очищають береги річки, щорічно голубі патрулі захищають рибу від браконьєрів, врятовують мальків, беруть участь у Всеукраїнській акції «Зелена хвиля», навесні та восени проводимо регіональну акцію «Чисті береги». В екологічних мітингах, зокрема «Щоб не було вам, люди. гірко потім, дбаймо про довкілля вже сьогодні» - усі заходи виховують дбайливе ставлення молодого покоління до довкілля і не байдужість до проблем своєї маленької батьківщини. Бо те, що ми робимо для себе, вмирає разом з нами, те, що ми робимо для інших, для світу, залишається навіки.

Також ми любимо екскурсії до затоки, адже цей урок – спілкування з природою. Під час таких походів ми ознайомлюємося з біогеоценозом рідної водойми, її видовим складом, пристосованістю організмів до навколишнього середовища, знаходимо назви топографічних об’єктів на місцевості. Результатом усієї цієї роботи можна назвати щорічну конференцію «Люби і знай свій рідний край!», на якій учні захищають власні краєзнавчі проекти. Про участь у екологічних заходах висвітлюємо у районній газеті «Південна зоря».

Збережемо красу Землі

Зовсім недавно ми - всі земляни – переступили межу тисячоліття. Якою зустріне прийдешнє покоління наша планета? Блакитною і прекрасною чи сплюндрованою і знівеченою? Це залежить від кожного з нас.

Земля - наш дім, і лише поганий господар нищитиме багатство свого дому.

Нещодавно в Олексіївській ЗОШ пройшла Всеукраїнська акція «Зелена хвиля». Учні 6-7 класів разом із учителем біології Макаренко Т.І. підготували екологічний мітинг на тему: «Щоб не було вам, люди, гірко потім, дбаймо про довкілля вже сьогодні». Тетяна Іванівна наголосила, що природа, яка дає необхідне для життя - свіже повітря, чисту воду, гарний настрій і бадьорість – вимагає бережливого, дбайливого ставлення до себе. Також не залишатися байдужими у ставленні до природи.І пам’ятати: те, що ми робимо для інших, для світу, залишається на віки.

Діти приводили цифри і приклади, щодо бездушного ставлення до навколишнього середовища, говорили про екологічну ситуацію в Україні. Порушували питання про викиди в атмосферу шкідливих речовин, забруднені води, про відходи, які є проблемою довкілля.

Тож спробуємо разом врятувати землю від екологічної катастрофи,бо ми - частина планети, і її доля в наших руках. Потім кожний клас прокричав свої екологічні листівки – заклики, і були вони розклеєні по всьому селі Олексіївки.

Також хочу відзначити, що учні висадили дерева, кущі, різноманітні квіти. А яку фантазію проявили діти на конкурсі екологічних плакатів!

Це треба тільки побачити. Байдужих не було! Кожний вніс часточку щодо збереження природи, бо на суботнику працювали сумлінно, охоче. Активними були вчителі та діти.

І я вірю, що наша Планета в надійних руках. Тому що наші діти – молоді, сильні, мудрі, іще у них є бажання, і вони не зроблять боляче ні тварині, ні рослині, не згублять краси, бо знають,що без неї не може бути справжнього життя. І якщо кожен із нас врятує свою маленьку батьківщину - свій рідний край,то через десятки, сотні років озветься в серцях вдячним, малиновим дзвоном.

Бережи красу, людино, бо ти на землі Людина!

Л.М.Макаренко, вчитель
української мови та літератури Олексіївська ЗОШ

І я вірю, що мій край у надійних руках. Тому що ми. молодь, сильні, мудрі, і ще у нас є бажання. І ми не зробимо боляче ні тварині, ні рослині, не згубимо краси, бо знаємо, що без неї не може бути справжнього життя. Бережи красу, людино, бо ти на землі Людина!

Проблемами збереження екосистеми Каховського водосховища переймаються і прості люди - жителі Нікопольщини, і громадські організації. Допомагають зберегти наш район громадська організація «Міжнародний фонд Дніпра», екологічна асоціація «Зелений світ»,екологічний рух «Хортицький форум».

Мені пощастило, що доля звела з чудовою людиною Сандулом В’ячеславом Андрійовичем. Він - голова Нижньодніпровської басейнової громадської ради ВЕР «Хортицький форум». Дитинство його пройшло ще на берегах справжнього Дніпра, у «поетичних і несказанно прекрасних плавнях», де повітрям не можна було надихатися… від батька він перейняв любов до ріки, від матері – до широкого степу, від природи – бажання захищати її. Тож і поставив собі за мету невгамовний В’ячеслав Андрійович змусити суспільство задуматися над наслідками своєї діяльності і визначитися, що потрібно зробити для поліпшення екологічної ситуації в рідному краю. Він має багато однодумців. Фанат своєї справи, який безмежно закоханий у красу природи рідного краю. Є надія. Що не перерветься нитка пам’яті. Бо тільки той, хто знає минуле, вартий майбутнього. І тепер наша школа тісно співпрацює з Сандулом В.А., який надає нам методичну літературу, допомагає і підтримує в різноманітних заходах екологічного напрямку.

Я, вважаю, що мій проект не залишить байдужим жодну людину, яка закохана в свій рідний край, бо знати його історію, проблеми повинна кожна людина – патріот. А якщо це істина, то ми повинні всією громадою, усім світом захистити природу-неньку, бо знищення топографічних назв, фольклорних творів, спогадів очевидців приведе до знищення життя на землі.

Люди! Схаменіться! Подивіться навкруги! Прислухайтесь до матері – землі Вона стогне, плаче від ваших необачних дій! Перш ніж щось вдіяти, прихиліться вухом до неї, почуйте її голос і зробіть так, щоб вас назвали Людиною.

Минають роки, покоління за поколінням приходять на зміну одне одному, і тільки рідне село залишається спільною та рідною домівкою для людей , які в ньому жили і будуть жити. Тож залишимо в спадок красу і велич свого рідного краю наступним поколінням. Бо від нас усіх, від нашого ставлення до природи, турботи про її збереження і збагачення залежить, якою буде наша домівка завтра. Тож бережімо нашу колиску і все живе, що є в ній.

Моє Придніпров'є,
Моя Олексіївко!
Моя маленька батьківщина,
Тебе оспівано в піснях,
Тебе прославлено в віршах…