Зараз на сайті

Сейчас 135 гостей онлайн
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Печать E-mail
06.10.2019 20:27
Ступак Альона
Олексіївська ЗОШ І-ІІІ ст.

с. Олексіївка, Нікопольський район, Україна

Матеріал надано в авторській редакції

 

 

МАРК ПРОДАН – МИТЕЦЬ, ЩО ПРАЦЮЄ ДЛЯ НАРОДУ 
(інтерв’ю)
 

Продан Марк Дмитрович - український художник, іконописець, репортер. Почесний громадянин міста Нікополь. Має  27 персональних  виставок, його роботи знаходяться в приватних колекціях Німеччини, Італії, США, Анголі, Болгарії, Ізраїлю, Великого Герцогства Люксембург. Як іконописець оформив 4 іконостаси, а також написав понад 2000 ікон.

 Народився Марк Дмитрович у 1933 році в Нікополі. І все його життя пройшло тут, у милому його серцю місті. Батько був агрономом, а мати – домогосподаркою. Дитинство художника припало на воєнні часи, що наклало свій відбиток на його творчість.

Опинившись у квартирі іконописця, почуваєш себе наче у музеї. Ось переді мною сам митець. Зав’язується тепла, щира розмова.

- Марку Дмитровичу, розкажіть будь ласка про ваш шлях у творчості? Як проходили ваші перші виставки?

- Я з хвилюванням згадую першу в моєму житті і в культурному житті Нікополя художню виставку, яка була організована в далекому 1966 році. Крім мене, в ній взяли участь Олександр Овчаренко, Іван Гусак, Євген Степаненко, Микола Руднєв. Безсумнівно, виставка стала помітною культурною подією міста, мала великий резонанс. До речі, представлена мною робота називалася «Парк Пушкіна». Не важко здогадатися, що на ній я зобразив чудовий у ту пору міський парк в старій частині міста, який нині, як це не прикро, доведений до вкрай плачевного стану... Коли в Нікополі створювалася виробничо-художня майстерня, мене запросили туди. З тих пір минуло багато років. За цей час відбулися 17 моїх персональних виставок в Нікополі, Дніпрі, Кривому Розі, Ялті. Я займався аквареллю, олійним живописом, декоративно-прикладним мистецтвом. До речі, є лауреатом фестивалю народної творчості. Мій диплом лауреата зберігається в музеї ПТЗ. Цікаво, що фестиваль був приурочений до 100-річчя від дня народження Леніна, а темою моєї роботи став образ українки з рушником і хлібом ...

- Скажіть, чому ви вирішили зайнятись іконописом?

- Звичайно, я був комсомольцем. І членом Комуністичної партії теж. У той час інакше було просто неможливо. Але генетичний код нашого роду завжди жив у мені. Мої діди і прадіди були глибоко віруючі люди. А от мамі вже довелося вступати в комсомол. Інакше - не вижити. Проте, в «застійні» 70-ті роки минулого століття  в суспільстві прокинувся інтерес до колишньої духовності народу, вираженої в іконографії. І тоді я зайнявся вивченням ікон з точки зору історичного і художнього спадщини українського народу. Відвідував церкви, монастирі, а також почав співпрацювати зі Всесоюзною реставраційною майстерньою стародавнього живопису. Вивчав ікону середнього Придніпров'я. Звичайно, така моя діяльність не могла не привернути уваги відповідних органів. Мене викликали в партком ПТЗ за поясненнями, де я пояснив товаришам, що ікона - це історична цінність нашого народу, а до церкви як культова споруда я не ходжу. Вони і заспокоїлися.

Ну а вже на початку 90-х, на зорі відродження української незалежності, коли колишні пріоритети почали набувати духовні цінності нашого народу, виникла потреба в написанні сучасних ікон. Фахівців в Дніпропетровській єпархії на той період не було. Тому я, з огляду на свій досвід в пізнанні ікон і техніки їх написання, приступив до їх створення. І ось за 16 років я написав 4 іконостаси: для Преображенської церкви та церкви Різдва Богородиці в Нікополі, Преображенської церкви в с. Червоногригорівка і церкви Віри, Надії, Любові в м. Жовті Води. Зазначу, що в кожному іконостасі - до 60 ікон.

Крім того, я написав більше 2-х тисяч ікон, серед яких хочеться особливо виділити ікону Покрова Пресвятої Богородиці, яку я на прохання Української Православної церкви подарував Соловецькому монастирю (Росія) з нагоди ювілейної дати славного отамана Петра Калнишевського. На замовлення міської влади написав я і образ небесного покровителя Нікополя Великомученика Микити. Також мої іконописні роботи дарувалися Київської митрополії.

У 1990 р за сприяння Благочинного Нікопольського округу о. Анатолія Марущака у мене народилася ідея створення першої в Україні школи іконопису. Треба сказати, що багато випускників школи згодом закінчили художні ВНЗ, після яких працюють художниками-реставраторами і іконописцями (Людмила Коксюк, Анна Мирська і інші).

За внесок в розвиток духовності та виховання молодого покоління Православна церква нагородила мене грамотами, медаллю «2000-річчя Різдва Христового», а також Орденом «Нестора Літописця».

- Чи задоволенні ви тим, чого досягли у своєму житті?

- Я прожив хороше життя. Поруч зі мною весь цей час були самі близькі мені люди: моя дружина Галина Луківна, син Аркадій, - інженер-будівельник, онук Сергій, зараз він - студент-економіст. Я займався і продовжую займатися улюбленою справою, в якому черпаю життєві сили і натхнення. Я виконую замовлення Церкви, займаюся живописом. А основною метою за всю мою творчість завжди було - оспівати свій край, своє місто, їх красу і унікальність. Образотворче мистецтво, я впевнений, дає його творцям і глядачам душевне здоров'я. Краса навколо нас формує високі духовні, моральні і етичні норми. Тому поки я живий - буду писати. Це велике щастя, коли твоя праця служить потребам суспільства. Я працюю для людей, а не для себе ...

Доля подарувала мені знайомство з прекрасною людиною,  митцем, філософом. Бажаю Марку Дмитровичу творчого натхнення та успіху.

 

 

 
 
 

 

 

 

 

 

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове 

Обновлено 16.10.2019 12:56
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting