Зараз на сайті

Сейчас 144 гостей онлайн
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Печать E-mail
Історія Нікопольщини - В роки Другої світової війни (1939-1945 рр.)
06.02.2009 08:42

Жуковський М.П.
Голова Нікопольської міської організації
Всеукраїнської спілки краєзнавців,
заступник директора
Нікопольського краєзнавчого музею
з наукової роботи
м. Нікополь, Україна
Біографія

Фото надані автором

Матеріал  надано в авторській редакції

Переклад з російської: Стрілецька М.В.

 
Орден командарма,
або Чому була розформована армія, яка звільнила Нікополь
 
Таємниці воєнної історії
 
 Салюти
 

У ніч з 7 на 8 лютого 1944 року війська 4-го Українського фронту (у складі 28-ої, 5-ої ударної і 3-ої гвардійської армій) завершили бої по ліквідації Нікопольського плацдарму. З Нікополя ворог був вибитий частинами 6-ї армії 3-го Українського фронту за сприяння 8-ї гвардійської армії, яка наступала з північного заходу, і 3-ї гвардійської армії, яка наступала з півдня. 

 

 

Радянські війська в Нікополі (нині вулиця Микитинська).
Лютий 1944 р.
 
Верховний Головнокомандуючий маршал Сталін висловив подяку військам 3-го і 4-го Українських фронтів, а на честь ліквідації Нікопольського плацдарму в Москві відбувся артилерійський салют. При цьому 3-я гвардійська армія під командуванням генерала Лелюшенко Д.Д. отримала за виконання бойових завдань від Верховного Головнокомандуючого дві подяки, і в її честь пролунали два салюти (за ліквідацію Нікопольського плацдарму і звільнення самого Нікополя). Ряд армійських з'єднань були нагороджені орденами. Командарм Лелюшенко отримав орден Богдана Хмельницького I ступеню; семи воїнам-гвардійцям, які першими форсували Дніпро і увірвалися в Нікополь, було присвоєно звання Героя Радянського Союзу; велика група бійців і командирів також була відмічена нагородами. Пізніше цю армію розформували.
 
 
 
Генерал армії Лелюшенко Д.Д.
 
 
Що ж відбулося?

У своїх спогадах «Москва-Сталінград-Берлін-Прага» Лелюшенко Д.Д., після описання успішних боїв з розгрому Нікопольського плацдарму німців і звільнення Нікополя, відзначає: «Через деякий час 3-я гвардійська армія повинна була передати свої з'єднання до складу 3-го Українського фронту, а її управління виводилося в резерв Ставки».
 
Дійсно, з 16 лютого 1944 року армією вже командував генерал-лейтенант Рябишев Д.І., який до того очолював 34-й гвардійський стрілецький корпус цієї ж армії. Сам Лелюшенко Д.Д. до 7 березня 1944 року знаходився в підпорядкуванні командування 4-го Українського фронту, поки його не викликали в Ставку Верховного Головнокомандування. Там Сталін оголосив йому про призначення на посаду командуючого 4-ою танковою армією 1-го Українського фронту.

У діючій армії, постійно відбувалися подібні розформування, переформовування і реорганізації фронтів і армій. Але 3-я гвардійська армія була однією з одинадцяти, створених за весь час війни. Саме звання гвардійської давало право бути зразком для десятків інших армій. Проте Верховне Головнокомандування вирішило не зберігати цю армію, як єдине бойове об'єднання, а ліквідовувати.

Лелюшенко Д.Д. нічого не говорить із цього приводу в своїх спогадах. І в радянській військово-історичній літературі ця подія також згадується лише у вигляді констатації факту: «3-я гвардійська армія 10 лютого була передана до складу 3-го Українського фронту, проте незабаром виведена в резерв Ставки» (Грильов Б. Дніпро-Карпати-Крим). Згодом 3-я гвардійська армія з'явиться у складі 1-го Українського фронту напередодні Львівсько-Сандомирської операції в липні 1944 року, проте з іншим складом з'єднань і новим командуючим.
 
 
Вороги

Напередодні четвертого, вирішального штурму радянськими військами Нікопольського плацдарму німців - єдиного на лівому березі Дніпра (завдовжки 120 км і завглибшки 25-30 км), його обороняла оперативна група «Шернер» у складі 8 піхотних дивізій і 3 дивізіонів штурмових знарядь.

Проти неї командування 4-го Українського фронту на чолі з Толбухіним Ф.І. виставило, окрім окремих частин і фронтових з'єднань, 28-у армію (із завданням наступати на Велику Лепетіху), 5-у ударну армію (із завданням наступати на Малу Лепетіху), 3-ю гвардійську армію (із завданням наступати на Каменку-Дніпровську).

Зимою 1943-1944 рр. німецькі піхотні дивізії мали в середньому по 8 тис. чоловік, радянські стрілецькі дивізії - по 4-6 тис. Проти 70-тисячного німецького угрупування, яке обороняло Нікопольський плацдарм, було виставлено близько 300 тисяч радянських солдатів і офіцерів.
 
 
Німецький спостерігач. Нікопольський напрям.
Зима 1943-1944 рр.
 
 
Наступ

31 січня 1944 року три радянські армії після артпідготовки почали наступ на плацдарм. Ворог чинив серйозний опір, і тому лише на окремих ділянках вдалося вклинитися в його оборону на 7-11 км.

2 лютого у зв'язку з проривом німецької оборони частинами 8-ї гвардійської армії під с. Лошкарівка і виходом 4-го гвардійського мехкорпусу до с. Шолохове Гітлер віддав наказ командуванню 6-ї німецької польової армії, 17-у і 30-у корпусам, які входили в її склад, відступити з-під Марганця і Нікополя за річки Базавлук і Кам'янка. Оперативна група «Шернер» організовано залишала Нікопольський плацдарм, відступаючи на правий берег Дніпра через переправи в Кам’янці-Дніпровській, Великій Лепетихі і Малій Лепетихі.
 
 
 
Переправа через р. Дніпро в районі м. Нікополя простояла до 16 лютого 1944 р., знесло льодоходом.
Лютий 1944 р.
 
Обидві сторони знаходилися в русі: німецькі частини відступали перекатами, залишаючи зайве майно, розбиту техніку і озброєння, радянські - завдаючи ударів по відступаючому супротивникові.

3 лютого командуючий 3-ї гвардійської армії Лелюшенко Д.Д. віддав наказ взяти с. Водяне і Кам'янку-Дніпровську. У бік Кам'янки відступав 4-й армійський корпус німців. Його підтримували 50 танків і штурмових знарядь. Супротивник часом переходив у контратаки. Бойові дії велися в надзвичайно скрутних умовах ранньої відлиги, дощів і бездоріжжя, коли в ґрунті, що розкиснув, насилу просувалися техніка, коні і люди.
 
 
Радянські артилеристи ведуть вогонь по супротивникові.
Зима 1943-1944 рр.
 
За звільнення населених пунктів доводилося платити велику ціну: під с. Новодніпровка загинули 276 бійців і командирів, с. Цвіткове - 645, с. Заповітне - 1 183, с. Іванівка - 62, с. Подове -15, с. Дніпровка -1 261, с. Зразкове -15, с. Водяне - 1 130, с. Велика Знам’янка - 39.

 
 Від Кам'янки до Нікополя
 
Бій за Кам'янку виявив, що оборона німців була тут ґрунтовною. Лелюшенко Д.Д. у спогадах пише про своє рішення обійти головними силами корпусів населені пункти, перетворені на могутні вузли оборони, і вирватися на лівий берег Дніпра. Щоб утримати Кам'янку, поки не відійдуть основні сили 4-го армійського корпусу, супротивник розвернув в бойовий порядок майже полк піхоти і за підтримки бронетехніки контратакував наших гвардійців.
 
 
Розбитий німецький бронетранспортер в Нікополі.
Зима 1943-1944 рр.
 
Лелюшенко Д.Д. стримано відзначив у спогадах: «Наші танкісти і мотострільці не піддалися і успішно відбили ворожий натиск». Чи була зайнята Кам'янка, він не пише, характеризуючи лише загальну ситуацію: «У першій половині дня 7 лютого нам вдалося досягти Дніпра, знищивши при цьому більше 3 тис. ворожих солдатів і офіцерів. Велика кількість гітлерівців була узята в полон, захоплено 150 гармат, мінометів, а головне - захоплено переправні засоби. Ворог виявився відрізаним».
 
Кинуті німецькі гармати в Нікополі.
Зима 1943-1944 рр.
 
Вже 7 лютого радянські частини на захоплених риболовецьких човнах почали окремими групами форсувати Дніпро і висаджуватися в південній і східній частинах Нікополя, де зустріли тільки опір ворожих патрулів.
 
 
 Втрати
 
Мемуарне мовчання командарма про звільнення Кам'янки стає зрозумілим, коли знайомишся з витягами з документів Центрального архіву Міністерства оборони Росії, даними Запорізької обласної інспекції охорони пам'ятників історії і культури. Німці хоч і зазнали втрат, але, відбив всі атаки на Кам'янку дивізій 3-ї гвардійської армії, вивели свої піхотні частини і 50 танків по дніпровських мостах у Нікополь, а потім підірвали їх. У лобовій атаці на Кам’янку-Дніпровську загинули до 10 000 радянських бійців і командирів, які поховані в братських могилах. Пізніше на цьому місці був розбитий парк ім. 50-річчя Жовтня.

За дев'ять днів наступальних боїв 28-а армія втратила 4 000 чоловік убитими, 5-а ударна армія - 3 000, а 3-я гвардійська - 14 600. Якщо врахувати, що на кожного вбитого доводилося в середньому ще і по троє поранених, то втрати армії Лелюшенко Д.Д. склали не менше 45 000 чоловік! Вона була знекровлена в боях, втратила велику кількість бойової техніки. Наприклад, 5-а гвардійська мотобригада після боїв була укомплектована лише на 42%, а окремі її підрозділи - лише на 30%. Для того, щоб відновити боєздатність бригади, командування фронту виділило їй більше 1 000 автомобілів. Бригаду відвели в тил на три тижні, перш ніж вона знову взяла участь в бойових діях.

Середньодобові втрати 3-ї гвардійської армії перевищували втрати не тільки 28-ї  і 5-ї ударною армій, але і 6-ї, 8-ї гвардійських, 37-ї, 46-ї армій 3-го Українського фронту, які брали участь в тій же Нікопольсько-Криворізькій наступальній операції.

Ймовірно, саме із-за колосальних втрат Ставка Верховного Головнокомандування і ухвалила рішення вивести управління 3-ї гвардійської армії в свій резерв, а її з'єднання передати 3-у Українському фронту. Сам генерал Лелюшенко Д.Д. у черговий раз був переведений на інший фронт для використання його багатого бойового досвіду...
 

 

Переведення в електронний вигляд: Бутенко О.П.


На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:

 

Обновлено 28.02.2018 15:37
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting