Зараз на сайті

Сейчас 45 гостей онлайн
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Печать E-mail
Історія Нікопольщини - Сучасний Нікополь
31.05.2011 12:30
There are no translations available.

Голованов В.І.
Ветеран праці НЗФ
м. Нікополь, Україна
Біографія

Матеріал надано в авторській редакції

 
 
Пуск флюсоплавильного цеху і перша премія
(Глава 2 із "Нариси про трудові будні НЗФ
або
Спогади старого феросплавника")
 
Письменник Довлатов С.В. свого часу випустив невелику збірку під назвою «Компроміс», в якій описав події, як вони відбувалися в житті, і як він їх описував в газеті. Я хочу показати у своїй розповіді «неприкрашену» історію свого заводу, перші дні його роботи.

Торкнуся тільки тих подій, учасником або свідком яких я був...
 

 
Автор цієї статті на той час працював старшим плавильником,
про що свідчить почесна грамота. 1967 р.
Фото з архіву автора 
 
...Коли проектувався флюсоплавильний цех, вже тоді було допущено багато безглуздостей.

Наприклад:
  • Не був спроектований залізничний в'їзд до плавильного прольоту. І коли в'їзд все ж довелося робити, то ледве-ледве зробили так, щоб в проліт можна було помістити тільки один напіввагон.
  • При пуску печей № 4 і № 5 довелося терміново встановлювати третій електромостовий кран, оскільки наявні два не справлялися з обслуговуванням печей.
  • Подання руди, піску на печі здійснювалося елеваторами, які постійно обривалися. Слюсарі тільки встигали піднімати ланцюги елеваторів. Вже при начальникові цеху Фролову В.Ф. встановили галерею: пилоподібні матеріали подавалися по конвеєру на елеватор і піднімалися з відмітки - 41 на +122 - доки не встановили пневмотрасу.
  • У місці пересипки і біля елеватора світа білого не було видно. Зробили пневмотрасу і по ній подавали усі пилоподібні. Це на порядок зменшило запилення на всіх місцях пересипки.
  • Коли на третій печі встановили пристрій (циклон) для уловлювання «пилу» (пилоподібної шихти), то відпрацьовану ванну з іншої печі (із залишком розплаву) машиніст крану віз в двох метрах від кабіни. Від температури залишкового розплаву у ванні лопалося скло в кабіні електромостового крану. Скло потрібно було терміново міняти, інакше кранівник не міг працювати в запиленій атмосфері цеху.
  • З середини випуску розплаву і до його кінця, коли його гранулюють - вода нагрівається і навіть кипить. Із-за пари не було видно, як гранулюється флюс. Від пари, що піднімається з вмістом фтору, скло кабіни електромостового крану мутніло так швидко, що його потрібно було міняти 2-3 рази на тиждень. Пізніше встановили відсос від гранбасейнів (гранбасейн - яма, в яку ставиться ємкість для грануляції в неї флюсу), і поставили кришки на гранбаки. Я вже не кажу про шкідливість фтору для людей.


 
Саме ці люди запустили плавильний цех № 9. Частина зміни бригади № 3.
Такі ж гарні люди працювали і в інших змінах цеху. 1967 р.
Фото з архіву автора 

  • Ширина плавильного прольоту в цеху була (і є) недостатньою. Якщо поставити гранкорзину на кислосток, то щоб поставити коробку або короб по ряду колон «А», і залишити обмежений прохід по прольоту, доводилося (доводиться і зараз) руками заштовхувати короби. А коли стропили короб, щоб поставити на автомашину, то машиніст крану повинен був побоюватися, щоб короб, що йде при підйомі у бік доріжки, не штовхнув недосвідченого стропальника (тоді, як досвідчені при натяжці ланцюгів під час паузи відходили убік).
  • А перші зведення з центральною нержавіючою водоохолоджуваною частиною? Не було зміни, щоб хоч би на одній з печей слюсареві не доводилося варити цю частину, стоячи під розжареним дахом зведення.

Багато метушні було і з економайзерами. А згадати чищення ковпака над сводом печі № 3! Взагалі, при завантаженні пилоподібних матеріалів на цій печі - в цеху було «весело». Поступово, з роками, все ж щось привели до меж терпимого.

А тут ще начальство придумало впровадити на 3-ій печі безперервне розливання і, відповідно, безперервне завантаження печі за принципом «сифона». При розливанні сифон відразу ж «замерз», так як флюс АНФ-6 короткий (швидко застигає), а гнучкого і в той же час твердого фігурного ломика ще не придумали, і довелося безпосередньо пропалити льотку.

Коли про це дізнався директор, він дуже розгнівався, оскільки це була його рацпропозиція. Але цю рацпропозицію неможливо було здійснити. Нас все ж змусили експериментувати далі, зробивши нову ванну. Один плавильник випускав флюс, десь по 3-4 години, другий - оббивав із зливного носка «соплі», а третій - безперервно заглядав з +8 в піч (то вантажив, то припиняв вантажити пилоподібні компоненти шихти).


 
Це друге покоління плавильників печі № 3. Перше покоління вже на ІТРовських посадах.
Це ж саме чекає і на цих розумних людей.
Зліва направо: Малишко П.І. - поки що другий підручний плавильника,
в майбутньому - головний бухгалтер НЗФ;
Лемеха В.Г.  - перший підручний, впродовж тридцяти років  - старший плавильник на декількох печах, багаторічний профгрупорг зміни та член цехкому профсоюзу;
Половой А.М. - старший плавильник, стане делегатом всесоюзного з’їзду комсомолу,
замісником парторга заводу. 1967 р.
Фото з архіву автора 

Колись плавильник, що завантажував шихту у 2-у піч, побачив, що його сусід (тобто наш плавильник, що завантажував піч) від газу і пилу, втратив свідомість і лежить на бетонній підлозі відмітки +8, то підняв крик. Ми відключили піч. Побігли на +8, наш товариш розплющив очі, з нашою допомогою спустився на нульову відмітку і під спостереженням майстра вийшов на свіже повітря. Після цього заводське начальство стало менше бувати в нашому цеху...

Продовжимо розмову про перший цех заводу - колишній флюсоплавильний, а сьогодні - плавильний цех № 9.

Пару слів про лінії переробки флюсів. Проектні полігональні сита, а також дробарки викинули, наставили труботечок, між проектними бункерами ще вварили «апендицити», збільшивши об'єм бункерів. Але найголовніше - змінили сам спосіб сушки флюсу, перейшовши з прямотоку на протитечію, тобто флюс по барабану поступав до факела форсунки.

Вузенький проліт «Б-В», де знаходяться бункери усереднювання, має ту особливість, що там «газуха» тримається найдовше і тому, йдучи з їдальні на печі № 5 і № 6, ходили по складу готової продукції (там, якщо вантажили вагон, то через ворота поступало свіже повітря). Сам склад, де накопичувалися до 2 000 тонн флюсу, був також спроектований з недоліками.

Усередині самого складу готової продукції залізничних колій теж не було, як і в плавильному прольоті. Рампи для відвантаження «морських» контейнерів також не було. Відвантаження велося через ворота з північного боку складу. Взимку - і слизько і холодно.

Не можна не сказати про шихтовий двір. Він був зроблений в літньому виконанні. У першу зиму це відчули не дуже. А зими 1966-1967 рр. і так далі змусили запозичити у будівельників гасові «гармати» для відігрівання руди і піску (у холоди будівельники обігрівали ними штукатурку).

Під щілинними бункерами на відмітці -8 працюючі там робітники настільки просочувалися запахом гасу, що навіть в передній частині автобусу «Ікарус» з «гармошкою» (тобто подвійному) відчувався запах гасу від покупаного, переодягнутого в чисте нашого шихтовщика, що стояв у другій половині автобуса.

Та і в побутівках запах відчувався дуже сильно, просочував чистий одяг, поки його хазяї працювали в спецівках.

Декілька років ніяк не могли «пробитии» обігрів щілинних бункерів - як завжди не було грошей. І ось головним інженером заводу став Величко Б.Ф.

Одного морозного суботнього або недільного дня, він по дорозі з вагоноопрокидувача, де «воювали» з бутами мерзлої руди (виявляється, не лише в цеху № 9 шихтовий двір був в південному виконанні - це пізніше з'являться ще два тепляка для розморожування), заїхав в цех № 9. Опустився на -8, особисто побачив усю «привабливість» обігріву «гарматами» з запахами гасу.

Не знаю деталей, але наступної зими на щілинних бункерах вже були труби парового опалювання.

Будували завод з весни 1962 року і лише в 1965 році до жовтневих свят хотіли пустити першу чергу цеху № 9 (особливо на цьому наполягав академік Патон). Не зуміли. Намітили до Нового року. Знову не вийшло. А тут у кінці березня - черговий (XXIII) з'їзд КПРС. «Вгорі» не лише «намітили», але і пригрозили - ще зрив і «полетять» усі секретарі від трестівських, міських до обласних і республіканських заввідділами будівництва ЦК КПУ. Заразом пообіцяли познімати і керівництво трестів, заводу, міста, області.

Ось тоді і прокинулися. Створили всякі «штаби» і почалася штурмівщина: плавильні ванни обпалювали дровами, вуглецеву масу гріли дровами. Це для звіту: «Ванна печі на випаленні»! А можна було запустити на 5 днів пізніше. Але зробити «по-людські». Тоді вже 3-тя піч мала б нормально обпалену ванну, а не колупалися б ми утрьох в тій, що миттєво затікає, нескоксованою вуглецевою масою льотці. І лише нахиливши піч на 15о, протримавши її в такому положенні під навантаженням більше години, повернувши назад, ми все ж змогли відкрити льотку.


 
А в цей час на складі готової продукції цеху вже йшов мітинг про пуск першої черги цеху
і ухвалювалася вітальна телеграма ХХІІІ з’їзду КПРС із повідомленням про пуск заводу.
З цієї дати і треба рахувати діяльність заводу. Це було 26 або 27 березня 1966 р.
Фото з архіву автора 

Коли директорові заводу, Сухорукову А.І., будівельники вручали на мітингу ключ від заводу, то пробу флюсу 1-ої плавки 3-ої печі, яка символізувала пуск першої черги цеху, відносила наступна зміна. Ми так напрацювались, що навіть на той мітинг і не пішли. З 6 березня ми кувалдами розбивали те, що плавила піч № 1. Всього за березень місяць у мене були 4 зміни на печі. За інші зміни, за «кувалдомахание» мені сплатили за тарифом, премію нарахували тільки за 4 зміни.

Потім нас, «кувалдомахальщиков» стало менше, оскільки запустили піч № 2, і її штатні плавильники (що раніше були з нами) стали плавити флюси. Добре, що вони працювали на мокрій грануляції, нам не потрібно було їх продукцію розбивати.

Телеграма про пуск першої черги цеху, а разом з нею і про вступ в дію Нікопольського заводу феросплавів пішла своєчасно і делегати XXIII з'їзду КПРС дружно аплодували цьому трудовому звершенню будівельників і металургів Нікополя!!!

...І ось отримуємо «корінці» за березень. Глянув я в нього і тільки ахнув. Пішов в контору до нормувальника. Вона мені роз'яснила, що з початку місяця і аж по 26 (27) число мені сплатили за тарифом, а за ті дні, коли піч працювала, мені нарахували премію 5 рублів. А те, що ми з 6-го числа махали кувалдами, нікому було розпорядженням по цеху написати і заплатити за тарифом з премією, як сплатили обжигальщикам. Премію за березень отримали усі служби.

Так що ми, усі плавильники усіх змін печі № 3, виявилися «чужими на цьому святі життя». Звернувся до начальника цеху Карманова Е. Але він, що пропрацював раніше у бюро раціоналізації чи техінформації (тобто людині, далекій від виробництва, доручили пускати цех) був в оплаті праці настільки (як говорив Чапаев В.І.) «некопенгаген», що я будучи з нічної зміни, вирішив не втрачати часу, а приєднати свою «кармановську премію» (так вона і проходила в наших розмовах) до складчини хлопців з другої печі і ми «водили козу» до самого вечора.

У лазні в ящику лежала в мене плитка, зроблена з першої плавки печі № 1, яку мені довелося за тариф довбати - я її викинув у сміття, потім у когось бачив папірець типу «Учасник першої плавки», але воно все мені було «по барабану».

Чи отримували щось за пуск заводу інженерно-технічні працівники цеху - я не цікавився, а може, забув, але «кармановську премію» пам'ятаю вже 45 років.

P.S. Карманова Е. з цеху незабаром прибрали. Прийшов із Запоріжжя Фролов В.Ф. добре знайомий з виробництвом, який жив в кабінеті на дивані, але він, як свого часу і старший майстер Совко І.І., припав не до двору, і тому «пішов» в Запоріжжя, де став доцентом в інституті.


 
Члени колективу цеха № 9 на першотравневій демонстрації з своїми сім’ями. 1968 р.
Фото з архіву автора 

Наближається 45-а річниця народження заводу. На жаль, дуже багато кого з «першопроходців» вже немає, на заводі вже працюють їх діти, онуки теж вже «на підході». Показуючи «прикрашену» історію заводу, ми знецінюємо вклад і роль цих людей. Комусь щось не сподобається в моїх споминах, хтось буде невдоволений - спростовуйте, доводьте.

Коли учасники подій з інших цехів і відділів заводу, до його 45-річчя, напишуть свої спогади, тоді ми разом напишемо правдиву історію свого заводу. Адже до піввікового ювілею нас, учасників перших днів заводу, буде ще менше.
 
______________________

1 -4 - відмітка, що означає рівень поглиблення в метрах
2 +12 - відмітка, що означає рівень підняття в метрах
 
 
 
Переведення в електронний вигляд: Бутенко О.П.

На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:

 

Обновлено 01.06.2011 10:54
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting