Зараз на сайті

Сейчас 54 гостей онлайн
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Печать E-mail
Історія Нікопольщини - Сучасний Нікополь
05.12.2011 15:34
There are no translations available.

Голованов В.І.
Ветеран праці НЗФ
м. Нікополь, Україна
Біографія

Матеріал надано в авторській редакції


Роздуми про невідповідність якості праці та якості пенсії

(Глава 5 із "Нариси про трудові будні НЗФ
або
Спогади старого феросплавника")
У книзі «НЗФ - роки і люди» на сторінці 19 є глава, яка називається «На шляху до міжнародного визнання», і розповідає вона про успіхи НЗФ (у зв'язку з цим на пам'ять приходять рядки невідомого поета часів Рад - «Шумить, як вулик рідний завод…»). У цій главі «Історії» названі ті, хто зумів заощадити сировину та електроенергію на виробництві, у тому числі і колектив цеху № 9, який в серпні 1975 року виконав п'ятирічний план. Тобто, ми чотири місяці, з вересня, вже працювали за наступну п'ятирічку.

На 25% перекрили проектну потужність цеху, значно понизили собівартість продукції, п'яти маркам електроплавлених флюсів ми добилися привласнення «Знаку якості», у зв'язку з цим названо і моє прізвище.

Запевняю, що були в цьому досягненні і достойніші люди, але про них чомусь не сказано... Старші плавильники на печах, взявши придатну пробу, миттєво давали команду помічнику на відключення печі. І доки старший плавильник спускався з площадки взяття проб вниз - флюс вже знаходився на відстої.

І як наслідок, економія виходила подвійна - як по витраті електроенергії, так і за тривалістю плавки.

Також ми економили і сировину. У хімічних аналізах нашої продукції вказані нижні і верхні межі по окремих хімічних елементах. У складі шихти якийсь матеріал коштує дорожче в 2-3 рази (а то й більше), ніж інші. І ми навчилися тримати цей дорогий компонент ближче до нижньої межі. Наприклад - пісок, марганцева руда, магнезит, вапно коштують набагато дешевше за флюоритовий концентрат, глинозем, не кажучи вже про цирконо- і титаномістких компонентах шихти.

Природно, що по дешевих компонентах аналізи намагалися тримати вище, а по дорогих, відповідно, дотримувалися ближче до нижніх меж. Про це ми (майстри-технологи) не повідомляли навіть старших плавильників, не кажучи вже про робітників ВТК. Щоб це здійснити, треба було мати кваліфікованих дозувальниць, які б обслуговували налагоджене вагове господарство, уникати просипання шихти, змішування різних компонентів до дозування. Наприклад, щоб магнезит не потрапив у флюорит ще при вивантаженні вагону.

У цьому ланцюжку якості брали участь усі: від того, хто робив вивантажував вагон з сировиною, що поступив, до вантажника, який укладав мішок у вагон для відправки споживачеві. Тут іноді вступали в протиріччя вимоги ВТК до тієї ж ваги продукції в мішку і технологів. Перші хотіли, щоб вага була з плюсом, а другим було вигідніше, щоб ми укладалися в допустимі 2% по мінусу.

Сьогодні завод поставлений в ті ж умови, що були в ті роки і у нас, коли казали, що «Економіка має бути економною». Сподіваюся, що і в ці «нові часи» можна щось заощадити при умілому використанні шихтових матеріалів.

Пройшло майже 40 років, але я і сьогодні чесно кажу, що ці «Знаки якості» не були «лажею», а заслужено констатували рівень кваліфікації і зацікавленості в кінцевих результатах своєї праці усього цехового колективу. А ось тут я просто не маю права не згадати прізвища начальника цеху Люборця Ігоря Івановича, старших виробничих майстрів Сиваша Віталія Григоровича, Ліщенко Віктора Івановича, Алмаза Миколи Дмитровича та Кожушка Едуарда Олександровича.

Був у нас інцидент із споживачем, що будував якийсь трубопровід «аж!» на Ямалі. Флюс АН-22, виплавлений в нашому цеху, придатний за усіма параметрами, був непридатний для зварювання труб магістрального газопроводу, а відбракувати його вони не могли - усе в межах норми. А зварювання не йде, хоч плач!

Поїхав розібратися на місці наш старший майстер з представниками інституту Патона: поїздом, літаком, місцевим літаком, а потім чи то на оленях, чи то на собаках - до траси. А там стоїть сарай, а в ньому - наш флюс (близько 50 тонн). Тонн п'ять висипали на землю - зробили доріжку до складу. У іншому кутку сарая - просипаний флюс тієї ж марки, отриманий ними раніше, але яким зварювання - дивовижне. Різниця тільки в кольорі флюсу. Але і той й інший колір - входять в технічні умови.

Автор флюсу (з інституту Патона) визнає придатними обидва кольори флюсу. Намагалися зварювати (проволоками з різних сталей), але окрім, як на посипання доріжок в тундрі «глушений» флюс (це ми так називали цей колір) нікуди не змогли вжити.

Флюс світло-коричнево-жовтуватого кольору прекрасно варить труби. Але цей колір міняється на «глушений» швидше, ніж плавильник після взяття проби спуститься вниз і відключить піч. А якщо піч «набрала хід», то колір змінюється навіть в середині випуску розплава.

Куди там лєсковському Лівші до наших умільців! Домовилися із споживачем - будемо їм на трасу присилати тільки світло-коричнево-жовтуватий флюс. Відбирали самі, прискіпливіше ВТК, аби трасовики нормально працювали.

А ось в чому причина нестикування технічних умов і практики на Ямалі - не знає, і не зрозумів навіть автор цього флюсу з інституту Патона.

А інших споживачів «глушений» флюс АН-22 влаштовував. Майже як в одеському анекдоті, коли чоловік сказав на шлюборозлучному процесі, що дружина його «не задовольняє, то із залу прозвучало: «Усю Одесу - задовольняє, а його ні? Бач який вередливий попався!».

Повернемося до даного розділу даної «Історії НЗФ». Цитую: «…прибуток заводу в 1975 р. в порівнянні з 1970 роком зріс в 57 разів!».

Цитую нижче за текстом на 21 рядок нижче, пропускаючи те, що «…автоматизація виробничих процесів в основних цехах дозволила вивільнити близько 500 чоловік». А електролопату з дистанційним управлінням так і не винайшли, так що багатьом доводилося потіти ще більше, тобто «натиснув на кнопку - і спина мокра!».

Цитуємо далі: «Середня заробітна плата виросла на 18% і склала 164 рублі». Тобто, якщо зростання прибутку перевести у відсотки, то це складе 5 700%, а зарплата склала 118%. Хто з’їв цей прибуток? Чому держава так мало виділила на зростання заробітку працівників? Чому, навіть сьогодні, коли завод став приватною власністю, зарплата (відносно радянської) за її купівельною спроможністю більша, ніж у державі «робітників та селян», якою оголошувала себе радянська влада?

Хто стверджуватиме, що «потогінна система» була тільки у капіталістів? Жити і працювати робочому класу важко завжди і ніяка влада йому ніколи зайвого не заплатить.

Сьогодні «середньому» феросплавнику з 10 роками «гарячого» стажу і середньою заробітною платою по заводу 164 рублі (що дасть коефіцієнт заробітної плати 1,37) нарахували пенсію приблизно 950 гривень. Ця пенсія гідна металурга з «гарячим» стажем?

Вже зараз він оформив субсидію на комунальні послуги (що він теж вважає образою). А коли «минималка» перевищить його пенсію по формулі, то це він з ще більшою основою визнає знущанням над собою. Чи буде цей металург пишатися, що впродовж 10 років виводив завод до «міжнародного визнання», як написано в заголовку цього розділу «Історії заводу»?

Я знову перечитав прізвища передовиків, які згадуються в цьому розділі, і бачу, що більшість цих людей пішли на пенсію, коли СРСР вже розвалився. Я радий за них, інакше при «радянських зарплатах» вони б зараз усі сиділи на «минималках» або біля них.

Але зараз вже серед ветеранів праці є штучне розділення. Більшій частині пенсія налічена, виходячи з середньої зарплатні за 2006 рік, а тим, хто пішов на відпочинок в 2009-2010 роках - по більш високій (подальших років). Таким чином, при нижчому коефіцієнті стажності і зарплатні, але більш високої цифри середньої зарплати по Україні, «молодий» пенсіонер має більш високу пенсію.

Сьогоднішні, так звані «комуністи», що десятиліттями сидять в «Комітеті у справах ветеранів і пенсіонерів» (Верховної Ради), абсолютно нічого не роблять для людей, що усе життя поклали на працю для блага країни.

Середня пенсія по Україні - 1 000 грн., середня зарплата - 2 500 грн. Промпідприємства платять за кожного працюючого 32% його зарплатні, що досить для 800-850 грн., кожному пенсіонерові, плюс кожен працівник платить 2% зі своєї зарплати, що підвищує пенсію до 900-950 грн., з урахуванням виплат дрібних бізнесменів - забезпечена навіть більше 1 000 грн., а якщо врахувати, що на Пенсійний фонд з Міноборони «повісили» пенсіонерів військової служби, не підкріпивши цей переклад ніяким фінансуванням, то лемент про дефіцит пенсійного фонду, я вважаю, невідповідним до правди життя.

У тій же Німеччині пенсія перераховується з відставанням в 2-3 місяці, а не на п'ять років (!), як у нас. Тому «заморожування» їх пенсій в «євро» зовсім не те, що наших у гривні. Але ветерани праці, які звикли говорити, що їм пенсію «дали», а не вони її «заробили», є чимось аморфним, желеподібним, допускаючим над собою будь-які знущання.

Маємо надію, що всім пенсіонерам по праці «осучаснять» пенсію уже в найближчий час і кожний з них буде отримувати на руки те, що заробив і не треба буде 5-6 разів на рік збільшувати «мінімалку».

Саме тоді ветеран-феросплавник, ветеран-трубник з гордістю будуть казати, що працювали на цих підприємствах, а ветеран-будівник буде розповідати, що він будував для них квартири і його роботу обслуговував баштовий кран, зроблений на Нікопольському кранобудівному заводі!
Переведення в електронний вигляд: Бутенко О.П.

На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:

Обновлено 29.02.2012 11:36
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting