Зараз на сайті

Сейчас 181 гостей онлайн
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Печать E-mail
Історія Нікопольщини - Сучасний Нікополь
16.04.2012 13:03

Голованов В.І.
Ветеран праці НЗФ
м. Нікополь, Україна
Біографія

Матеріал надано в авторській редакції

f

Як інженер перетворюється на «поганяйла»
або
Ціна згуртованості зміни
(Глава 8 із «Нариси про трудові будні НЗФ
або
Спогади старого феросплавника»)


В радянські часи праця ІТП цінувалася і поважалася менше, чим старшого робітника. Практично ніколи заробітна плата змінного «начальства» не була вища за заробітну плату старшого плавильника. Тому ніхто не прагнув йти в майстри. Різницю в окладі майстра і начальника зміни відшкодовували доплатою майстрові за економію електроенергії. Бувало, що на посаду начальника зміни приходили люди зі сторони, навіть з інших заводів. А це знову вело до «притирання».


Особисто мені довелося стажувати чотирьох начальників змін. Один прийшов прямо з інститутської лави, минувши посаду майстра, відразу став очолювати зміну. Другий прийшов з іншого підприємства - працював сталеваром, лише двоє були заводчанами. І тільки один до роботи в цеху мав навички роботи з диспетчерами заводу і залізничного цеху.


У той час (особливо влітку і восени) «випросити» критий вагон потрібно було вміти. Хороші «хлібні» вагони не давали - йшло завантаження і перевезення зерна. Вагони гірші йшли восени під кавуни, а що залишалося під вантаження флюсу - судіть самі. Навіть вивантажені на заводі «криті» вагони і ті часто йшли на станцію, а не ставилися під загрузку.


Потрібно було переконати нашого заводського начальника зміни залізничного цеху, що цей вагон потрібно ремонтувати, що лише в нашому цеху для цього вночі підготовлені дошки. Цю ж історію потрібно було повідати і диспетчерові заводу, і диспетчерові станції.


І ось диспетчер станції, відмахуючись від заводчан, підбирає ще пару «хворих» критих (бувало навіть без дверей), і до 19:00 години виставляє їх на примикання. Заводські тепловози приїжджають на примикання, а поки довезуть - на заводі перезмінка. Як і коли прийдуть в цех ці 2-3 порожніх критих вагони, теж залежить від багатьох речей.


За час роботи мене нагородили двома грамотами, як «кращого пропагандиста школи основ марксизму-ленінізму». Я вважаю, що як «уговаривальщик» я заслуговую їх ще з півдесятка.
 

Одного разу я «вкрав» критий вагон, підготовлений під експорт для нашого ж цеху. Ось де згодилися мої здібності «уговаривальщика»! Це недобре, але якби я його не завантажив звичайною продукцією, то прийшовши з вихідного, зміна могла виявитися без плану по відвантаженню. Такого ризику я собі дозволити не міг. А так, поки я був на вихідному, експорт завантажили.


Іноді таке «умовляння» призводить до того, що ти з радістю чекаєш вихідного, щоб усамітнитися з вудкою, і навіть ночівля в товаристві щурів, що бажають потягнути твою ковбасу з твого рюкзака, тебе не лякає (до речі, щура досить кінчиком вудки клацнути по носу, як він на пару хвилин втрачає свідомість - потім добивай його, на гачок одягай, до ранку можеш сома кіл на 10 витягнути).


Природно, приїжджати доводилося у будь-яку зміну першими автобусами, де і встановлювалися контакти з колегами з інших цехів. Після цього, в чому б не було заковики - варто було подзвонити, і начальник зміни цеху № 2 М. Чепур тут же своєю (цеховою) автомашиною присилав нам необхідне, щоб ми не простоювали.


«Немає вапна для розливних машин»!, - телефонує Ю. Щербак. У нас його теж немає, але воно є в кутку щілинного бункера, куди лопастний не підходить. Але для колег «добуваємо» його лопатами, викладаємо на зупинений конвеєр, а потім порціями відправляємо в коробку. А там, дивишся, і вапна підвезли декілька вагонів, закінчився «дефіцит», але дружба, змичка змінних керівників різних цехів заводу стала ще міцніша.


Ось їдуть вагони з чимось на вагоноперекидач, вагони ще в дорозі, а А.Л. Коваль - начальник зміни АГЦ, просить, щоб його людей з «перекидувача» я в їдальні пропустив поза чергою. Я попереджую своїх, щоб не поспішали в їдальню, оскільки першими пообідають люди з «перекидувача». Зміною це сприймалося нормально.


І якщо дуже поспішав «перекусити» замурзаний працівник ЦЕМа - його пропускали, якщо навіть в черзі були наші, цехові: машиніст е/м крану і плавильники. Таке було в усіх бригадах, виручка і взаємодопомога між змінними колективами були нормою.


Перед тим, як пройти перед зміною по цеху, заходиш до старших майстрів, дізнаєшся, що сьогодні особливого в роботі, окрім змінного завдання. Тут же дізнаєшся, що вчора вантажник з твоєї зміни, коли зміна була на вихідному, був затриманий «выпимши» на прохідній. Який злий дух його туди приніс у вихідний, якщо зарплату отримали до вихідного?


Настрій різко падає. Довелося начальникові охорони нести табелі усіх змін, щоб довести, що цей робітник був на вихідному, і за власною ініціативою прийшов на завод. В ході розмови з'ясовується, що хтось з охорони потребує вуглецевих відходів (їх виписували, але для цього їх потрібно було відокремити від сміття і зібрати). Ось так і вирішили - ми забезпечимо вуглецеві відходи їх працівникові, а вони не нададуть розголосу в масштабах заводу цьому випадку.


Але все таки розпорядження по цеху було, з випадком ознайомились в усіх змінах і службах і він став мало не анекдотом в інших цехах заводу.


Я в зміні зобов'язаний зібрати, побити на шматки огарки електродів, зібрати з відпрацьованої ванни шматки вуглецевого футерування. І це усе над завдання. Частину цієї роботи міг би зробити «винуватець», але на СГП під завантаженням стоять два вагони, і його не відірвати. За нього це зроблять інші. Тут є загроза, що «винуватець» поставить їм «бутылек» або його якусь частину, тобто буде чергове «водіння кози» після останньої зміни. І закінчиться це, коли люди вже йтимуть уранці на роботу.


Я впевнений, що багато, хто йде на зміну спозарання, неодноразово зустрічалися з цими шатунами-одинаками.


Але, слава Богу, більшість все ж була іншою, знали коли і скільки пити. Ми в колективі розібрали цей випадок із затриманим на прохідній. Виявилось, що він, будучи вихідним, відвідав магазин і купив собі робочі туфлі за 4 крб. 50 коп. Взагалі-то, вантажники отримували черевики для роботи. Але, коли в них доводилося працювати на упаковці (тобто стоячи на піддоні обертатися, укладаючи мішок, то вліво, то вправо, тут черевики (особливо каблуки), чіплялися за раніше укладені мішки).


Тому була «угода» між майстром СГП і робітниками, що коли вони працюватимуть на вантаженні вагону, тоді одягатимуть черевики.


За радянських часів туфлі за такою ціною не пакувались в коробки, вони попарно були пов'язані шнурками. Наш «герой», купивши туфлі, узяв їх в руки і вийшов з магазину. Зустрів колегу, який знаходився у відпустці, випили по кружці-дві пива. За розмовою з'ясувалося, що «відпускник», який живе на Північному, тільки вчора розкупорив торішнє вино, і запрошує нашого «героя» попити винце у себе вдома.


Жив «відпускник» чи то на вулиці Луговій, чи по Степовій, загалом, це 200 метрів від зупинок автобусів №№ 3,15, 22. Осушили хлопці 3-х літровий графин і розійшлися. Наш «герой» підходить до зупинки, щоб їхати на свою вулицю Шевченка, але перед самим його носом відійшов автобус.


Потрібно чекати наступного, а доки можна і перекурити. Цап-лап по кишенях - цигарки залишив там, де гостював. На протилежній стороні вулиці також була зупинка для автобусів, які йшли на феросплавний завод. Там стояли декілька чоловіків і палили. Поки він до них переходив попросити сигарети, до цієї зупинки під'їхав автобус, що йде на завод, і наш «герой» зайшов в нього. Доїхав до кінцевої зупинки, вийшов, купив сигарети, намацавши пропуск, вирішив (раз вже на заводі) віднести туфлі в цехову побутівку, де був його ящик.


Повісивши туфлі через плече, з сигаретою у роті, він зайшов в прохідну. Якби він йшов в купці тих, що приїхали, він би благополучно минув охоронця, але поки він купував сигарети, люди пройшли через прохідну, і він з туфлями, перекинутими через плече, і « Примою» у роті, відразу викликав підозру в охоронців. У нього забрали пропуск, і на завод не пропустили.


Що-небудь доводити він не став, хотів залишити туфлі в камері схову на прохідній, але ящика вільного не знайшлося. Так з туфлями він і поїхав додому. Як розумієте, уранці перед зміною тут же провели оперативку-збори, і ухвалили віддати його «на розсуд керівництва». Колектив вирішив не позбавляти його 13-ої зарплати, премії за місяць, оскільки він не приніс збитку виробництву, а так постраждає його сім'я. Із сміхом зміна розійшлася, але настрій був зовсім не робочим.


У той час я вже знав, що більшість травм відбуваються або в першій половині першої зміни або після обіду в останній зміні. У першому випадку - ще на роботу не налаштувалися, обговорюють: хто, де, скільки, чого, коли, з ким «прийняв на груди»; у другому випадку - готуються на вихідні: на риболовлю, полювання збираються і остаточно « утрясають» усі питання.


І у тому, і в іншому випадку, щоб переламати, змінити настрій на робочий, майстрові, начальникові зміни потрібно декого тримати в «їжакових рукавицях». Якщо цього не зробити відразу, то після підрахунку виявиться, що за чотири зміни сталося стільки упущень, що в іншому випадку, їх за місяць стільки не набереться.


Йдеш з майстром по плавильному прольоту, і починаєш «читати мораль» - кому за роботу без куртки біля льотки, кому за неправильно одягнену сорочку (розплав не витрусити, поки сорочку з брюк не витягнути), і ще за інші порушення. Узявши 8-10 чоловік «на гачок» як порушників ТБ, приходжу на склад, а там очам не вірю: йде завантаження одночасно двох вагонів.


Наш «герой» і 3 «добровольці» допомагають йому вантажити вагон, а пакувальники вже 5 піддонів дружно упакували, так що я зі своїми «моралями» там не потрібний.


Йду далі на дозування, щоб «настроїти» людей на роботу. Але, знову прокол! Одна дозувальниця набирає заздалегідь у бункерочки флюорит, інша набравши 100 кг Мn руди на автоматиці, перевіряє вагу гирями. Потім повторює те ж саме на 200 кг. Потім те ж з піском.


Мені стало ясно, що не чекаючи чергового слюсаря дільниці КВП для налаштування автоматики, дівчата відразу врахують погрішність автоматики. От молодці, дівчата!


Дзвонять з четвертої печі, замовляють шихту, їм відповідають, що подадуть тільки руду без піску і то після шихти для другої печі. Бригадир четвертої печі погоджується. Адже це майстер «спрацював». За «розбираннями» я і забув, що перша піч плавить АН-20С, де МnО не має бути вищий 0,4%. Дозувальниці і дають відразу на 2-у і 4-у печі тільки руду, а потім лінію двічі промивають піском. Тут люди на своєму місці, мені тут нікого ні на що «настроювати» не потрібно.


Йду з шихтового двору через склад повз інший завантажуваний вагон. А біля нього лежить моток зварювального кабелю, а обидва слюсарі у вагоні, добровільно допомагають вантажникові. Пояснили, що були на відмітці -8.00 ШД, заварили пневмотрасу, а повертаючись звідти, вирішили розім’ятися (за вихідний додали по кілограму).


Зайшов на упаковку, а там старший обжигальник набрав пробу флюсу і разом з контролером ВТК збираються йти зробити його розсівання. Він повідомляє, що вони з майстром вирішили, що потрібно тонн 15 флюсу узяти з четвертої лінії переробки, інакше по зміні здамо повну лінію і повний приймальний бункер, і тоді після нас буде затор.


Переставляти з обіду пакувальників на іншу лінію - це втрачати не менше 10 тонн упаковки, адже їм потрібно буде прибрати дві пакувальні лінії. Виявляється, і майстер так думає і вже наштампували етикеток. Треба їх клеїти на мішки. Стоп! У вас і так в роботі вже три навантажувачі, а раптом якийсь розрядиться? Йду до електрика, а вони вже заряджають дві батареї. Але ж це старі батареї, чи багато вони «протягнуть». Мати б хоч би один дизельний автонавантажувач! Обіцяв начальник цеху в позаминулому місяці. Коли ж ця обіцянка виконається? А поки що стоп.


Припиняємо вантажити один вагон, навантажувач на зарядку, усі сили на один вагон, так і поступаємо. Електрик радіє - не буде йому претензій від змінника, що залишив усі навантажувачі розрядженими.


Час йде до обіду, а вже один вагон завантажений здали. Пакувальникам про перехід на іншу пакувальну лінію не кажу, у них все ладнається, навіщо їм псувати настрій?


Приходжу знову до вагону, обидва вантажники збираються на обід, з помічниками вже перекидали 80 тонн. Ні! Один йде обідати, другий вантажить. Погано, нічого не виграємо. Йду на печі до бригадирів з проханням про «підмогу» на чотири піддони на кожну піч. Вони задоволені йдуть на це, тільки щоб я не лаявся за порушення, виявлені на початку зміни.
 

«Старі батареї на навантажувачі, з «героєм», що сидить на ньому, - не підведіть, дайте іншим батареям зарядитися хоч би ще годинку». Восьма тридцять, їдальню зараз закриють, біжу туди сам. У голові комбінації: як і пакувальників не знімати, і лінію не зупинити, та і наступній зміні «підлість» не підсунути, змусивши із самого початку працювати на дві упаковки.


Знову на складі біля зарядної зустрічаюся із старшим електриком зміни. Він, дізнавшись, що потрібно упакувати десь тонн 15, пропонує з навантажувача нові батареї поставити на зарядку, а на нього поставити «вживані», їх якраз і вистачить на цей час.


Поки він це робить, даю допомогу на 1-у упаковку, пакувальник, що звільнився, йде на другу лінію і з помічниками клеють етикетки на 10 тонн. «Помічники» - майстер і обжигальник. Виходу немає, стаю на швацьку машинку і «поїхали». На навантажувачі - електрик, упаковка пішла!


Пів на десяту? Напевно, поспішає мій годинник? Заходжу на піч - правда, хвилина в хвилину. Потрібно телефонувати начальникові цеху - доповісти обстановку.


Щоб він не почав мені говорити про мого «героя», доповівши обстановку, заводжу мову про автонавантажувач. Говорить, що його заступникові на постачальницькій оперативці пообіцяли в найближчі десять днів дати автонавантажувач.


Розмовляю з начальником цеху, а в голові: «Як там з упаковкою»? Швидко прощаюся і втікаю на упаковку. Бачу: закрили двері і другого вагону, значить, зараз поставлять на зарядку навантажувач і звільняться відразу два «багнети», так що і я, і електрик займатимемося своїми справами.


Пів одинадцятої. Упакували 12 тонн, окрім основної бригади пакувальників. Вистачить нічній зміні місця на лінії на годину-півтори, а там вони самі розберуться.


Основна бригада пакувальників упакувала 60 тонн флюсу. Добре. Майстер занурений в аналізи флюсів і шихтовки. А моя щоденна роль зводиться лише до щоденного затикання дірок у виробничому процесі - знати  теорію процесу мені ніколи. Але я не хочу втрачати кваліфікацію. Тому вдома для робітників зміни написав замітки на декілька рацпропозицій. Місяця на три-чотири цього вистачить для «галочки» при підведенні підсумків соцзмагання.


Відвідую техбібліотеку, виписую журнал «Сталь», але відчуваю, що опускаюся, перетворююся на «поганяйла». І чому нам не влаштовують зустрічей з вченими? Адже для політнавчання щось читають, проводять семінари, навіть з виїздом у Дніпропетровськ.


Були якось партзбори, після них додому їхати не захотів, адже потім знову потрібно їхати в ніч на роботу. Залишився подивитися, як працює зміна, начальник якої Саша Коваль (майстром у нього був Юрко Лощенов - вихідець з нашої зміни, колишній наш партгрупорг) стажувався в мене. І тут теж саме - тільки я шию (мішки з флюсом), а Саша їздить на навантажувачі, відвозить піддони від упаковки, поки два штатні вантажники завантажують вагон. Гаразд, у мене вже скроні побіліли, син в 10-му класі, донька в першому, але навіщо ж йому, розумному, повторювати мою дорогу?


Поговорили. На той час він вже отримав квартиру. Я йому порадив пошукати що-небудь цікавіше, нехай навіть це спочатку виражатиметься в меншому заробітку. Він послався на те, що після інституту потрібно трохи фінансово зміцнитися.


Пройшла весна, пройшло літо, в серпні я сходив у відпустку. Коли у вересні повернувся, О. Коваля вже в цеху не було - пішов в аспірантуру. Я, щоб мати п'ятнадцять років гарячого стажу, перевівся у виробничі майстри. І.І. Люборец пішов працювати в техвідділ заводу. Я ще встиг постажирувати двох начальників змін, а потім в 50 років пішов на пенсію.


Але це вже інші часи, інша країна, інша історія…


А закінчити цю розповідь хотілося б на мажорній ноті. На мій погляд, кращою нагородою начальникові зміни за його працю є відчуття того, що ти в зміні не потрібний, що без тебе робота йтиме не гірше, що кожен на своєму робочому місці знає не менше, а в інших випадках і більше тебе (свого керівника). Твоя роль зводиться до того, щоб дати можливість людям розкритися, не заважати їм працювати, залишивши собі тільки взаємодію з іншими підрозділами заводу.

f

f

Переведення в електронний вигляд: Бутенко О.П.

На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:

f

f

Обновлено 16.04.2012 13:10
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting