PDF Печать E-mail
Дніпровські плавні - Тваринний світ
15.06.2010 14:24
There are no translations available.

Тороп С.О.
Біолог
м. Нікополь, Україна
Біографія

Малюнок автора

Матеріал надано в авторській редакції

 

Лисиця звичайна (Vulpes vulpes)

У лісі і в степу, в напівпустельних балках і серед чагарників  прибережної рослинності – де тільки не зустрінеш лисицю. Ці найменші представники сімейства собачих поширені практично по всій земній кулі, а найпоширенішою з них є добре всім знайома руда лисиця. Вона мешкає по всій Європі, Азії і Північній Америці. У деяких містах України ці тварини селилися навіть у великих парках, впродовж декількох років успішно обходячи капкани й інші хитромудрі пастки, встановлені людьми, які хотіли ї зловити. На околиці одного з південно-східних міст нашої країни лисяча сім'я прожила цілих три роки на законсервованому будівельному об'єкті.

Ще в стародавні часи про лисицю склали сотні байок, казок і легенд. Ця красива і витончена тварина щедро обдарована від природи якнайтоншим слухом, непоганим зором, швидкими ногами, великою обережністю, незвичайною спритністю, захисним забарвленням хутра, вмінням використовувати місцевість в своїх цілях і вирощувати потомство в глибоких норах. Особливу чарівливість додають лисиці тямущі очі із зіницями, як у кішки. До речі, зі всіх  видів, які відносяться до сімейства собачих, такі очі є тільки в неї.

Довжина тіла лисиці доходить до 90 см, а вага – до 4-5 кг. Зовнішність лисиці добре відома будь-якому школяру. У неї рудувато-оранжеве хутро, біла грудка та елегантні чорні «чобітки». Правда, колір хутра сильно варіює, залежно від того, де мешкає тварина, від червонуватого до сірого. Так, у лісових лисиць (огнівок) він яскраво-оранжевий, а у південних степових лисиць (караганок) – сірий. Найбільшими і кращими за якістю хутра вважаються лисиці Камчатки та Далекого Сходу. На кінці довгого пухнастого хвоста, який створює враження великої величини звіра, є білий пензлик.

До кінця вагітності самок, яка триває 51-52 дні, у самців прокидається батьківський інстинкт. Сильніші з них, розігнавши своїх суперників, залишаються біля самок і ділять з ними всі тяготи по вихованню молодих лисенят. Самець допомагає самці рити нору, тягає їй туди здобич. Глибина лисячої нори складає від 1 до 3 м. Багато лисиць риють нори самі, але деякі з них вважають за краще селитися в норах бабаків і борсуків. У старої досвідченої лисиці, окрім нори, де поміщається її виводок, є ще декілька нір – дуже часто тупих, таких, що не мають другого виходу. Виводкова нора має декілька отнирків, направлених в різні боки до поверхні землі від так званого «казана» - розширення під землею в кінці головного отнорка, де і знаходиться лисячий виводок.

У місцевостях, де проводиться здобич каменя, лисиці охоче використовують для виводка молодняка старі, покинуті, напівобвалені кар'єри. Іноді лисячі нори навіть розташовуються в низьких дуплах великих старих дубів і лип. Вони мають хід з поверхні землі. Ранньою весною (найчастіше в кінці березня) самка народжує від 4 до 8 (іноді до 10) лисенят, які вже через декілька тижнів можуть самостійно вибиратися з нори. В цей час самка і самець уважно оберігають їх від всіляких небезпек, а в надзвичайних випадках – переносять в іншу нору. Їжу малюкам приносять обидва батька, а її надлишки дбайливо заривають в землю «про запас». Дорослими лисенята стають тільки на другому році життя.

Лисиця веде переважно нічний спосіб життя, але іноді може зустрічатися і вдень. Лисиця всеїдна, а її основною їжею у будь-який час року служать миші і полівки. Взимку ця тварина не гидуватиме падаллю, заходить на околиці сіл і навіть міст, де ласує покидьками, може забратися в курник і викрасти там курку, іноді навіть поїдає шипшину, бруньки (а пізніше і пагони) сосни. Навесні і літом лисиця може ловити на місцях, що обміліли, рибу і жаб, поїдати ящірок, знищувати велику кількість коників, жуків, бабок, травневих хрущів і їх личинок. У південних регіонах вона приносить величезну користь, знищуючи масову кількість сарани. Лисиці можуть знаходити і розоряти кубла джмелів, а також птахів, які гніздяться на землі. Часто їх здобиччю стають не тільки яйця і пташенята, але й дорослі птахи. Руді шахрайки ловлять і їдять ховрахів, хом'яків, тушканчиків, зайців, диких кроликів і навіть козенят косулі, якщо їх погано охороняє мати. Вони з великим задоволенням їдять суницю, чорницю, вишню, яблука, груші, абрикоси (особливо дичку), виноград, моркву, молоді бульби картоплі. Від ворогів лисиці рятуються втечею і наздогнати їх дуже складно.

Всі ті хвороби, зовнішні та внутрішні, які зустрічаються у собак, бувають і у лисиць. Вони страждають від блох, кліщів та переносних ними хвороб, зокрема, від піроплазмоза, чуми і туляремія. Тварини, які мешкають біля річок і озер, часто заражаються стрічковими глистами, поїдаючи рибу. Іноді спостерігаються у лисиць і обидві форми сказу – тиха і буйна. Після початкового періоду наступає параліч і загибель тварини.
   
У часи Дніпровських плавнів лисиці вважали за краще влаштовувати свої нори на піднесених місцях, які навесні не заливала вода. На початку ХХ століття вони були зовсім не рідкісними на околицях Нікополя. Місто розросталося, а його межі все далі й далі відсовувалися в степ, який колись був неподільною вотчиною рудих шахрайок. І нині, особливо в холодну пору року, їх ще можна зустріти в районах смітників на околицях Нікополя.
 


Цікаві факти

  • Після закінчення другої світової війни в розвалинах Берліна знайшли декілька лисячих сімей. Вони харчувалися покидьками, мишами і щурами.
  • Одного разу на території Російської Федерації в одній лисячій норі виявили цілих 27 запасних виходів.
  • Сіра лисиця, яка мешкає в США, вміє добре лазити по деревах. Таким чином вона рятується від більшості ворогів.
  • Карликова і швидка лисиці, які живуть в Північній Америці, мають великі вуха і рятуються за рахунок прекрасного слуху. Ледве почувши кроки ворога, вони пускаються на втік.
  • У Африці зустрічаються декілька видів лисиць. Найменша їх них – фенек важить близько 1,5 кг.
  • У старих норах лисиця іноді живе з борсуком в одній норі. Головні входи у лисиці і борсука бувають з різних боків. Цікаво, що собака, пущений в нору з боку, де живе лисиця, ніколи не вискакує в отнорки, де розташоване місце, займане борсуком. Швидше за все, борсук закопує всі ходи під землею, які ведуть в нору лисиці.
  • У тих місцях, де багато ярів, переслідувана собакою лисиця намагається вести її по крутих схилах яру, де вона завдяки своїм гострим кігтям йде, як кішка. Собаці там важко йти, і вона відстає.
  • Чорно-бура лисиця (чорнобурка), яка мешкає в холодних північних областях, насправді є тією ж рудою лисицею, але з іншим забарвленням. Така шерсть допомагає їй краще ховатися в темних хвойних лісах.
  • Деякі види лисиць зникли вже в історичний час. Так, в 1876 році була повністю винищена фолклендська лисиця (Dusicyon australis), яка жила на Фолклендських островах (поблизу Аргентини). Її знищували заради цінного хутра, а також тому, що вважали вампіром і злісним винищувачем овець.
 
Фолклендська лисиця (Dusicyon australis)
  • У багатьох містах Швейцарії лисиці прижилися і стали такими ж звичними, як у нас кішки. В обов'язок будь-якого свідомого мешканця цих міст входить їх регулярна підгодівля.
  • Зверху, майже біля самого кореня хвоста лисиці знаходиться «фіалкова» залоза, яка в період розмноження помітно збільшується в розмірі. Її призначення в житті тварини ще не є цілком з'ясованим. Ймовірно, «фіалкова» залоза поширює запахи, завдяки яким рудому женихові легше знайти наречену у нетрях лісу або в степових просторах.

 
 
Фото: VittorioRicci
 
 
 
Фото: Heinz Koloska
 
 
Фото: Javier Hernandez
 
 
 Фото: Jim Germond
 
 
Фото: Graeme Guy
 
 
Фото: Олена Рудоманова
 
 
Фото: Олена Рудоманова 
 
 
Фото: Олена Рудоманова 
 
 
Фото: Олена Рудоманова 
 
 
Фото: Олена Рудоманова 
 
Голос лисиці:   


Переклад в електронний вигляд: Бутенко О.П.
Дізнатися більше про лисицю звичайну Ви можете тут:

 

У разі використання матеріалів цього сайту посилання на сайт обов'язкове
Обновлено 26.12.2010 13:06
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting