PDF Друк e-mail
История Никопольщины - Эпоха казачества
Неділя, 11 вересня 2011, 10:19

Жуковский М.П.
Глава Никопольской городской организации
Всеукраинского общества краеведов,
заместитель директора Никопольского
государственного краеведческого музея
по научной работе
г. Никополь, Украина
Биография

 
Микитин Перевіз війська Запорозького Низового

Кам’янський Перевіз

У Нікопольському краєзнавстві вважається незаперечним факт згадки про Микитин Перевіз в Андрусівському договорі Московського царства та Речі Посполитої, підписаному у січні 1667 року. Доказом цього слугували праці істориків та краєзнавців І. Кареліна, Д. Яворницького, Г. Шапошникова та інши.

Натомість звернення до тексту офіційної публікації договору показало відсутність вищезгаданого посилання на Микитин Перевіз, бо Запорожжя повідомляється таким чином: «... И вниз Днепра, что именуется Запороги, тамошни казаки, в каких они там оборонах, островах и поселениях своих живут, имеют быть в послушании, под обороною и под высокою рукою обоих великих государев наших на общую их службу от наступающих, от чего Боже сохрани, бусурманських сил».

В той же час документальне підтвердження згадки про перевіз через Дніпро між Микитиним Рогом та Кам'яним Затоном є дуже важливим, оскільки цим підтверджується продовження існування козацького поселення на території сучасного міста в період існування Чортомлицької Січі, кошова старшина якої після смерті Б. Хмельницького в період «Руїни» відстоювала автономію на землях Запорожжя. У тому числі на підпорядкування собі прикордонних поселень на переправах, де встановлювала митниці, що приносили Січі стабільні прибутки. І найближчим до Чортомлицької Січі був Микитин Перевіз, який ще мав другу назву - Кам'янський Перевіз.

Вперше про це згадується у повідомленні стольника Ю. Лодиженського до турецького султана і кримського хана, який з більшою частиною людей 15 травня 1667 року виїхав з Чортомлицької Січі на човнах з наміром через 5 верст висадитися на лівому березі Дніпра. Менша частина складу посольства - 30 рейтарів на чолі з прапорщиком, а також «лошади де посольские... послали вверх по Днепру к Каменскому Перевозу и от Сечи до Каменского Перевозу верст с сем».


Історичні джерела про Микитин Перевіз

Оскільки Кам'яний Затон був на лівобережжі, до якого прямувало російське посольство, то воно повинно було розпочати переправу до нього тільки з правого берега від Микитинського Перевозу, де знаходились козацькі пороми, на яких здійснювались переправи.

Історичні джерела щодо Микитиного Перевозу другої половини XVII століття є опосередкованими. Так, Бахчисарайський мирний договір між Московським царством і Кримським ханством, укладений у 1681 році, зокрема вказував, що низовим і городовим козакам Війська Запорозького, промисловим людям дозволялось плавати Дніпром задля риболовлі та по всіх степових річках по обидва боки Дніпра, їздити вільно по рибу, сіль і для промислу на звірів аж до Чорного моря. Але ця господарська і торгова діяльність була неможлива без функціонування Микитиного Перевозу.

У договорі Московського царства і Речі Посполитої про «Вічний мир», підписаний у 1686 році, в статті 3 вказувалось: «А вниз річки Дніпра, що йменується Запороги, козаки, що живуть у Січі і в Кодаці та перебувають у інших місцях по Задніпров'ю, в яких вони мають бути там на островах і в своїх поселеннях від Січі, вгору Дніпра по гирло річки Тясмин, що впадає в Дніпро, перебуватимуть за цим вічним договором у володінні та державі великих государів, їхньої царської величності також навічно з усіма, що є при них, стародавніми вольностями і місцями, щоб вони, як це велося здавна, мали повне задоволення у лісах, так: в звірині, рибних ловитвах і здобуванні солі». В статті 10 вищезгаданого договору також наголошувалось: «Щоб той повстановлений союз був ґрунтовніший і досконаліший, їхня царська величність укажуть відразу ж, у цьому військовому часі нинішнього 7194 року від створення світу, а від Різдва Христового 1686 року, послати з Божою поміччю з огляду на численні бусурманські неправди задля християнського імені і задля звільнення християн, що стануть у бусурманській неволі, свої війська в Січ і на Дніпрові переправи, де кримські війська звикли переправлятися, відвертаючи бусурманські сили Кримського хана і заставляючи бусурмана прохід у держави його королівської величності, і в тих місцях вони чинитимуть всіляке військове діло та промисел над ворогом Святого Хреста». Підтвердженням того, що мова йде саме про переправу між Микитиним Рогом і Кам'яним Затоном, говорить той факт, що підчас першого Кримського походу українських козацьких та московських військ 1687 року гетьман І. Самойлович сформував окреме угрупування полків - Чернігівського, Прилуцького, Миргородського городових, Пашковського і Новицького компанійських та одного Сердюцького полків, яких спрямував до Микитиного перевозу. Як повідомляє козацький літописець: «Це військо відлучилося від головних обозів, пішло вниз по Дніпру і переправилося через нього на той бік до Кам'яного Затону».


Військове значення

Про військове значення Микитиного Перевозу під час бойових дій з кримськими татарами і турками говорить наступне. Під час укладання Коломацьких статей 1687 року між обраним гетьманом Війська Запорозького і послами Московського царства вказувалось: «А миру запорожцям із Кримом і містечками ніколи не мали і міцно стерегли, щоб із малоросійських міст не їздили в Крим з товарами і зі всілякою живністю, щоб не продавали в Крим і коней».

Після укладання Константинопольського договору 1700 року між Московським царством та Туреччиною і Кримом російський уряд вирішив зміцнити свої позиції на Запорожжі. За дорученням царя Петра І командуючий російськими військами на півдні України князь Кольцов-Масальський зруйнував турецькі фортеці Тавань та Кизикермен і вибрав місце для будівництва нової фортеці Московського царства біля Кам'яного Затону.

Кошовий отаман Чортомлицької Січі К. Гордієнко від імені Війська Запорозького Низового 23 жовтня 1702 року надіслав протест гетьману України І. Мазепі та російському царю Петру І проти будівництва Кам'яно-Затонської фортеці. Запорожці вважали це будівництво порушенням своїх прав, замахом на прибутки від перевозу між Микитиним Рогом та Кам'яним Затоном, і силою їх відстоювали у сутичках з російськими солдатами.

Після розгрому Чортомлицької Січі у травні 1709 року за підтримки запорожцями повстання гетьмана І. Мазепи проти царя Петра І російські війська взяли переправу між Микитиним Рогом і Кам'яним Затоном повністю під свій контроль. Проте це тривало недовго.

Російський цар Петро І у 1711 році розпочав військовий похід проти турків, але на р. Прут потерпів поразку і змушений був укласти мир з Туреччиною, зруйнувати свої фортеці на півдні України, у тому числі і Кам'яний Затон, а також відмовитись від влади над територією Війська Запорозького Низового.


Микитин Перевіз приносив значні прибутки

Відтепер запорожці та їх землі перейшли під протекторат Кримського хана і турецького султана. Під їх захистом козаки Війська Запорозького Низового повернулися на Запорожжя. Як повідомляє князь С.І. Мишецький: «Войску Запорожскому даны были перевозы, которые имелись по рекам Днепр и Буг, именно:
  1. Перевоз имели в Кайдаке;
  2. В Микитине; 
  3. В Каменке, где у них Сеча была; 
  4. В Кизикермене, где чрез оные перевозы хаживали из Малороссии купцы и простой народ для продажи и покупки всяких товаров, також и за солью в Крым; також и татары хаживали в Малороссию для означенной добычи».
Це ще раз підтверджує існування козацького поселення Микитин Перевіз у адміністративно-територіальному устрої та в системі економічних зв'язків Запорожжя. Воно залишилось і під час повернення запорожців під протекторат Російської імперії в 1733-1734 рр.

Після російсько-турецької війни у 1734-1739 pp. та встановлення нового кордону між Російською імперією та Кримським ханством Микитин Перевіз показано на «Генеральной ландкарте от Києва по реке Днепру до Очакова и по степи до Азова...», що підтверджує його важливе значення. Тут знаходилася запорозька залога із 150 козаків, митниця з посадовими особами від кошової старшини Війська Запорозького Низового: шафар, підшафарій, писар і підписарій. Останні збирали мито, брали відрахунки, необхідні для утримання прикордонної варти і будівель, наглядали за порядком на перевозі. Із документів Коша Нової Запорозької Січі відомо, що шафарами Микитиного Перевозу були: у 1749 році - Григорій Федяєв та Семен Павлів, у 1755 році - Іван Окатний; писарями - у 1751 році - Василь Ренетовий, у 1752-1753 pp. - Артем Васильєв, у 1755 році - Лук'ян Микитів. Безпосередньо переправа через Дніпро здійснювалася на військових паромах. Значення Микитиного Перевозу для кошової старшини Війська Запорозького Низового було особливо важливим, оскільки він приносив їй дуже значні прибутки.


Боротьба між запорожцями і татарами

За право контролювати перевіз між Микитиним Рогом та Кам'яним Затоном точилася боротьба між запорожцями і татарами. В липні 1743 року депутація від Запорозької Січі повідомляла у Сенат Російської імперії про наміри кримського хана влаштувати перевіз в Кизикермені, куди спрямовували торгові валки з Криму.

Ця суперечка дала привід російському уряду посилити свою присутність на Микитиному Перевозі. Ще під час війни з Туреччиною у 1734-1739 рр. командування російських військ створило біля нього «Никитинскую заставу» з піхотною командою. Після закінчення війни в ній було розташовано карантин, де протягом певного періоду повинні були перебувати усі приїжджі до України і Росії із Кримського ханства або інших держав. Російські урядовці добилися знищення у 1754 році у Кам'яному Затоні козацького поселення запорожців, яке забезпечувало переправу до Микитиного Перевозу з лівого берега Дніпра.

Російський уряд продовжував постійно тримати в полі зору Микитин Перевіз. Він позначений на «Генеральной карте от Киева по р. Днепру до Очакова и по степи до Азова...» інженера-полковника де Боскета (1751 р.). Так, на запит Державної колегії іноземних справ Російської імперії у грудні 1755 року про Кодацький та Микитинський перевози Кошова старшина Війська Запорозького Низового повідомила: «...означенные перевозы состоят в российской, а не турецкой границе в волностях войсковых запорожских и учрежденый оные Никитинский из давних лет, а когда именно, неизвестно, да и в Коше того не ведают за неимением записов...». Нічого дивного немає у відсутності «записов», оскільки архів Микитинської Запорозької Січі загинув під час нападів татар на неї у 1655 pоці, а документацію канцелярії Чортомлицької Січі було знищено під час її розгрому російськими військами у 1709 році.


Пристань при Микитинській заставі

Російський уряд ухвалив тримати в Микитинському перевозі свого прикордонного комісара, а також перекладача від Колегії Іноземних справ для видання віз і закордонних паспортів та контролю за відносинами між запорожцями і татарами. Першим перекладачем з 1751 року був Федір Семенов, у 1758-1761 рр. - Ілля Муратов, у 1761 році - Костя Юр'єв, у 1762 році - Василь Рубан. У 1763 році на цю посаду знову було призначено Ф. Семенова. Також перекладачі мали таємне завдання вести агентурну розвідку проти Туреччини і Криму. Цим же займалися і посадовці від Коша Нової Січі на Микитиному Перевозі.

У січні 1755 року перекладач Ф. Семенов подав своєму керівництву «Проект про пристань морських кораблів при Микитинській заставі». Спостерігаючи за рухом торгових суден по Дніпру у Січі, він помітив, що в зв'язку з падінням рівня води влітку та мілинами вони мають обмежену кількість днів для проходження Дніпровськими протоками до неї. Він запропонував зробити коло Микитинської застави пристань для морських торгових кораблів, які змогли б вести довготривалу торгівлю. Цей проект Ф. Семенова мав оптимістичний висновок: «И когда здесь, в Никитинской заставе, таким образом распространится купечество, то по способности времени и обстоятельств и красоте места здешнего можно будет построить город и таможню учредить, то в казну Ее императорского величества не малая прибыль интересу будет. Что же касается доходов кошевого с куренным, убытков им никаких не будет, и здесь тоже могут получать, как и там же останутся без озлобления, ибо здесь при Никитинской заставе их перевоз и место».

Кошова старшина дізналася про цей «Проект». Кошовий отаман Нової Січі Григорій Федорович направив рішучий протест київському генерал-губернатору Костюріну, якому був підпорядкований Ф. Семенов: «Я, атаман кошевой, и со старшиною нижайше просим вышеописанное его, переводчика Семенова, вымышленное представление уничтожить, и ему, переводчику, в том отказать». Але невдовзі відбулися події, які змінили цю думку запорозької старшини.

1 квітня 1756 року у Новій Запорозькій Січі відбулася велика пожежа, під час якої згоріло багато будівель міста-фортеці. Відбудова Січі йшла повільно, бо вимагала значних коштів і великої кількості будівельних матеріалів. Як з'ясувалося, кораблі через мілини на р. Підпільній не завжди могли підійти до пристані Січі. Ось чому козаки, обміркувавши ситуацію, вирішили перенести Січ на Микитин Перевіз. Про це кошовий отаман Г. Федоров повідомив 12 березня 1758 року гетьману України К. Розумовському. Останній надіслав копію їх листа до Сенату Російської імперії.

У січні 1760 року Сенат повідомив гетьману К. Розумовському: «... оному запорожскому войску переселиться для лучшей их выгоды на требуемое место при Никитине способно». Проте від гетьмана вимагалося підтвердити це рішення. К. Розумовський дав позитивну відповідь у Санкт-Петербург.

У 1761 році Нову Січ та Микитин Перевіз відвідав член Комерц-колегії, надвірний радник Д. Лодигін з метою організації тут закордонної торгівлі. В його звіті є опис Микитиного Перевозу: «Оное Никитино єсть урочище на берегу Днепра против Каменного Затону в Крымскую сторону, где один указной перевоз со определенным от Коллегии иностранных дел переводчиком и учрежден карантин…, а живут там в Никитине хат до 30-ти запорожцев, ради шинкарства и места удобнейшего для пристани и к жительству со всеми выгодами (кроме хоромного лесу), ниже порогов лучше нет».

Д. Лодигін запропонував своєму керівництву не допустити переносу Запорозької Січі в Микитине, а натомість самим збудувати порт і фортецю та зайняти дуже вигідну стратегічну позицію.

Влітку 1763 року на Запорозьку Січ прибув інженер-полковник В. Менцеліус. Він зняв план місцевості від Січі до Микитиного Перевозу, склав проект будівництва січової фортеці та кошторис витрат на її будівництво у сумі 177 857 рублів 88 коп. Проект і кошторис затвердила нова російська імператриця Катерина II на початку 1764 року.

Вищезгадані плани щодо перенесення Запорозької Січі з р. Підпільної на Микитин Перевіз стали відомі кримському хану з донесень шпигунів, а від нього - турецькому султану. Відповідно до цього вони заявили рішучий протест Катерині II. Тому вона змушена була у травні 1974 р. ухвалити: «…той Сечи Запорожской на новое место перенесение до будущего удобного времени... отложить».


Розвиток Микитиного Перевозу

Значення Микитиного Перевозу можна простежити по військово-стратегічній мапі того часу - «Карта пограничная к реке Днепр и протчим в оную впадающим речкам около лежащих знатных городам, крепостям и протчим местам...» 1764 року, що була складена штурманом російського флоту В. Кіпріяновим. На ній поруч із зображенням Микитиного Перевозу є такі написи і позначки:
а) «Во оном месте к Никитину в мирное время с нагайской стороны был перевоз на паромах»;
б) позначені запорозькі зимівники понад берегом вгору Дніпра на території, де зараз розташовані Довгалівка та Новопавлівка (Лиса Гора) - історичні передмістя Нікополя;
в) на північний захід від Микитиного Перевозу позначена фортеця понад р. Підпільною (Лапинкою) і напис «В оном месте прежде была крепость, называемая Запорожская вервь».

Про вал вищезгаданої фортеці згадує кошовий отаман П. Калнишевський 25 липня 1763 року у листі полковнику В. Менцеліусу, коли той складав документи, у тому числі і план місцевості для будівництва Січового міста-фортеці на прохання Коша Війська Запорозького.

Позначення на вищезгаданій мапі фортеці, без сумніву, вказує на місце залишків Микитинської Січі, а наявність зимівників на ній підтверджує процес інтенсивного заселення в районі Микитиного Перевозу, що свідчить про його роль як адміністративного і торгово-ремісничого центру, а також релігійного для православної парафії Микитинської церкви Святої Покрови Божої Матері. Присутність козацького містечка засвідчує у 1767 році відома мапа Річчі Занонні про землі на польсько-запорозько-татарському кордоні. Від часів російсько-турецької війни 1768-1774 pp. збереглося декілька документів про розвиток Микитиного Перевозу. Вже у 1770 році тут була значна запорозька партія «находящейся в Никитином казачьей ставки казаки».

«Описание замка Кинбурна й отданных в силе мирного в 1774 г. июля 10 при Кайнардже по 18 артикулу в Российское владение земель» має такий опис: «... при самом Каменном Затоне, откуда чрез Днепр от запорожцев, всегда бывает перевоз и называется Никитинской. (У Никитинского перевоза изрядная деревянная церковь и до 20 жилых запорожских изб составляют слободку; перевозят в полую воду сперва на остров, а переехав его опять водою на берег, а летом с того самого острова к Никитину в брод дорога бывает...)». Довжина переправи від Микитиного до Кам'яного Затону складала три версти.

Під час воєнних дій у Микитиному Перевозі була відкрита поштова станція на тракті, що поєднував Запорожжя із південно-західними регіонами України. Спочатку в ній служили троє, а потім ще семеро козаків. Для обслуговування приїжджих на переправу та місцевих козаків у Микитиному Перевозі було 10 шинків, які давали не менше 235 рублів прибутку для військової скарбниці.

Духовним осередком козацького містечка, як згадувалось вище, була церква Покрови, проте її парафіян спіткало нещастя, коли вона згоріла у пожежі. Завдяки клопотам козаків Війська Запорозького Низового для неї була споруджена нова храмова будівля. У травні 1775 року кошовий отаман П. Калнишевський клопотався про її освячення перед вищим православним кліром. На той час до церкви було приписано 300 зимівників, розташованих поблизу Микитиного Перевозу. Під час війни з турками кошова старшина знову звернулася до російського уряду з проханням вирішити питання про перенесення Нової Січі до Микитиного Перевозу, але відповіді не отримала.


Острів вільного життя

Навесні 1775 року російський уряд таємно вирішив знищити Військо Запорозьке Низове, яке в кріпацькій Росії виглядало островом вільного життя. В кінці травня 1775 року 100-тисячна російська армія під приводом передислокації у Росію та охорони її південних кордонів почала приховану окупацію запорозьких земель. Заздалегідь були розповсюджені чутки, що частина військ, призначених для служби на кордоні, має бути на відстані 18 верств від Січі на Микитиному Перевозі. Передова група російської армії під командуванням полковника Язикова підійшла до нього на початку червня 1775 року. Залишивши у Микитиному Перевозі піхотний полк з метою блокування виходу до кордону на татарську сторону, основна маса групи здійснила маневр на захід у напряму до Січі.

4 червня 1775 року російські війська блокували Січ, роззброїли її залогу, а кошову старшину на чолі з отаманом П. Калнишевським було заарештовано і віддано під суд воєнного трибуналу, який засудив їх на смерть. Проте Катерина II замінила смертний вирок на довічне ув'язнення у віддалених (Соловки та Сибір) казематах православних монастирів.

Таким чином, вищенаведене в цілому свідчить, що Микитин Перевіз мав особливий статус прикордонного містечка у Війську Запорозькому Низовому. Він був поселенням, де були у наявності адміністративні установи (митниця, поштова станція), військова залога, церква Святої Покрови Богородиці, яка була центром приходу для мешканців сотень зимівників, розташованих поблизу, торгові установи тощо. Микитин Перевіз мав і реальну містобудівничу перспективу відродження Січового міста-фортеці, яку не було реалізовано внаслідок захоплення російськими військами запорозьких земель та знищення Запорозької Січі.


Источник:
  1. Жуковський М.П. Микитин Перевіз Війська Запорозького Низового // Проспект Трубников. - 2011. - 30 июня. - С. 11.
  2. Жуковський М.П. Микитин Перевіз Війська Запорозького Низового // Проспект Трубников. - 2011. - 7 июня. - С. 11.

Перевод в электронный вид: Десятникова Е.П.

На нашем сайте Вы можете узнать больше об истории Никопольщины:
 
 
В случае исользования материалов этого сайта ссылка на сайт обязательна
Останнє оновлення на Вівторок, 27 лютого 2018, 15:24
 
, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting