Во саду ли, в огороде...

Сейчас на сайте

На даний момент 60 гостей на сайті
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Друк e-mail
Середа, 25 квітня 2012, 15:34

Голобуцкий В.А.
Историк украинского казачества,
специалист по экономической истории Украины
г. Киев, Украина

Биография



.

Повстання
(глава з книги «Гомін, гомін по діброві»)


Козача потилиця
Панам-ляхам не хилиться.
Народне прислів’я


За сто верст на південний схід Києва стояв Білоцерківський замок. Тут, за товстими кріпосними стінами, в розкішному палаці жив білоцерківський староста Януш Острозький. Князі Острозькі були найбільшими магнатами Східної України. Осередком їхніх величезних володінь вважався Острог на Волині, в той час досить велике і багате місто. Острог називали резиденцією старого князя Костянтина - київського воєводи, батька Януша. Проте старий князь жив найчастіше в Києві, на воєводському подвір’ї. Православні українські магнати Острозькі так само жорстоко гнітили народ, як і всі інші пани. Не чіпали вони поки що тільки православ’я, не будували костьолів, не навертали народ до католицтва. Ми кажемо поки що. Бо хоч старий князь і вважав себе за опікуна православ'я, але діти його вже дивилися в інший бік - приятелювали з єзуїтами і помалу оберталися на католиків.


Знущання з народу гордовитого пана Януша не знало меж. Селяни і міщани, його піддані, були страшенно обурені панським здирством. Білоцерківське староство нагадувало пороховий льох. Досить було залетіти одній іскрі, і вибух стався б неминуче. Так і вийшло.


В різдвяні свята перед новим 1592 роком на Білоцерківський замок несподівано напав великий загін реєстрових козаків і селян. На чолі загону стояв Криштоф Косинський, обраний повстанцями на гетьмана. Як тільки повстанці з'явилися в місті, до них зараз же пристали міщани. Спільними силами замок було здобуто. Повстанці захопили гармати, різну іншу зброю, припаси. Вдершись у старостинський палац, вони передусім почали громити архів. Там зберігалися документи, які свідчили про «право» Острозьких і іншої шляхти Білоцерківського староства володіти маєтками і людьми. Ненависні папери повстанці рвали, палили.


Вісті про події в Білій Церкві блискавкою облетіли околиці. Селяни бралися за коси, вила, списи - що в кого було - і виступали проти панів. Скоро повстанські загони зайняли Трипілля і Переяслав. Скрізь по селах запалали панські садиби.


Вигнавши або вбивши свого пана, селяни оголошували себе козаками і запроваджували козацькі порядки: скликали раду, обирали отаманів і суддів, ділили між собою панське добро, всі до одного озброювались. Окремі селянські загони з виборними отаманами приєднувались до головного козацького війська з Косинським на чолі. Сили повстанців щодень зростали. Перелякана шляхта хапала найдорожче майно й тікала із своїх маєтків. По дорозі один пан з купкою челяді доганяв іншого. Незабаром збирався цілий шляхетський загін і старався пробитися до найближчого магнатського замка.


Стривожені магнати заходилися «гамувати хлопське свавілля». Теребовлянський староста Яків Претвич, черкаський Олександр Вишневецький, брацлавський Яків Отрусь і барський Станіслав Тульський на чолі своїх надвірних військ і шляхетських загонів вирушили на Трипілля. До них пристав і начальник реєстру князь Язловецький.


Панське військо зупинилося під Фастовом. Магнати не покладали великої надії на свої сили. Їх вабив такий план: різними обіцянками відлучити реєстровців од повстанської маси і цим знесилити весь рух. 10 березня 1592 року від імені Язловецького в Трипілля, до реєстрових козаків, було надіслано листа. Пани улещали козаків солодкими словами. Називаючи їх «панами-молодцями», вони радили скласти зброю і видати Косинського. «Заради одного лотра (розбишаки), - писали вони, - ви не захочете терпіти кару».


Керівники повстання прийняли листа. Становище козацтва було нелегким. Повстання ще не набуло великої сили. А за кілька миль від Трипілля стояло добірне, панське військо. Треба було вдавати покірливих і запевнити панів, що повстанці зараз же розійдуться. Тільки в такий спосіб можна було виграти час.


Керівники повстанців заявили, що вже усунули Косинського і приймуть на його місце нового гетьмана З панської ласки. Що ж до повстання, то відтепер воно припиняється, і козаки надалі будуть слухняніші.


На таких умовах і було укладено угоду. Дуже задоволені, що так легко пощастило «вгамувати своєвільство», пани почали роз’їжджатися по своїх староствах. Повстанці справді ввели в оману панів. Як тільки не стало панського війська, повстання почало розгортатися з новою силою. В червні великий повстанський загін підійшов до Києва і обложив замок.


Восени і взимку 1592-1593 років повстання поширилось уже на Волинське і Брацлавське воєводства. На допомогу повстанцям прийшли загони запорожців. Страх охопив шляхетство. На своїх повітових сеймиках воно тільки те й робило, що обмірковувало спільні заходи проти повстанців і зверталось до короля по допомогу.


Тепер усі надії шляхта Східної України покладала лише на коронне військо. Занепокоєний король у вересні 1592 року скликав сейм. Але на сеймі спалахнула суперечка. Магнати на чолі з Костянтином Острозьким наполягали на тому, щоб відрядити проти повстанців велике військо. Сеймові посли з України гучно підтримували їх. Проте шляхта центральних польських воєводств на це дивилась іншими очима. Як тільки військо вирушить із Польщі, міркувала вона, повстануть польські селяни - і тут буде те, що й на Україні. Тому вона не квапилась допомагати українським магнатам. Хай, мовляв, самі собі дають раду.


Король як представник усіх феодалів бажав, щоб повстання було якнайшвидше придушене. Але одночасно він побоювався східноукраїнських магнатів, які завжди боролися проти зміцнення королівської влади. Не хотів король на випадок селянського повстання залишати без допомоги і польську шляхту.


Ось чому сейм не послухав магнатів і не відрядив на Україну коронного війська. Але натомість ухвалив оголосити посполите рушення шляхти Волинського, Київського і Брацлавського воєводств під проводом князя Костянтина Острозького.


Магнати почали збирати військо. Костянтин Острозький звернувся до шляхти з закликом поспішати на збірний пункт - до Костянтинова. Туди ж сходились і надвірні команди Вишневецького, Претвича, Тульського та ін. Януш Острозький збирав шляхетські загони в Галичині і вербував жовнірів в Угорщині.


Була холодна зима 1593 року. Земля промерзла майже на півметра. Дороги замело снігом. Численне панське військо на чолі з старим Острозьким вирушило в похід. Воно рухалось великим чотирикутником. Попереду щільними лавами йшла кіннота. Коні грудьми врізувались у високі кучугури і розмітали їх ногами, розчищаючи дорогу. Всередині видно було артилерію, по боках - піхоту, а ззаду - довгий обоз під охороною озброєної челяді.


Старий Острозький міркував так: панське військо - здебільшого добірна кіннота; що ж до повстанців, то це переважно вбогі хлопи, без коней, погано одягнені іще гірше озброєні; єдиний їхній захист - шанці; але як можна окопатися в мерзлій землі?


Власне кажучи, київський воєвода мав рацію. Варто було подивитись на надвірну корогву1 легкої кінноти Острозького, щоб переконатися в цьому. Корогва йшла попереду колони. В кожного вершника на довгій перев'язі, перекинутій поверх панцира через праве плече, висіла шабля, за плечима - карабін (коротка рушниця). Голову жовніра захищав залізний шолом із шишаком: з-під шолома звисав кусок грубої вовняної тканини, закриваючи скроні, потилицю і плечі. Біля пояса були шило, кресало (ним гострили також шаблі), ніж та срібна або олов'яна ложка в сап'яновому футлярі, невелика шкіряна торбинка на горілку (туди вміщалася добра кварта), канчук, два-три пучки шовкових шнурів зв'язувати бранців. Все це, а також ріг, щоб чистити рота коневі, порохівниця, ладунка на набої й рушнична викрутка висіли з правого боку. За пояс був заткнутий пістоль. Ззаду теліпалось прив'язане до сідла дерев'яне відерце, з якого напували коня, і ремінні пута. Якщо вершник не мав рушниці, за плечима в нього висів лук, а на поясі - сагайдак із стрілами.


За легкою кіннотою йшла гусарія. На чудових конях сиділи гусари. Це були без винятку сини багатих панів. Кожен із них виступав у похід з чотирма кінними слугами. Пани просувались шеренгою з двадцяти чоловік, створюючи фронт (перед); ззаду кожного пана один за одним їхало четверо його слуг. Так складалася гусарська сотня. Всі гусари були озброєні довжелезними списами з залізними наконечниками. До ратища списа привішувався двоколірний прапорець (значок) - білий з червоним, синій із зеленим, білий з чорним. Коли гусари, нахиливши списи, йшли кар'єром в атаку, прапорці майоріли в повітрі і лякали ворожих коней.


Крім панцира, наручників, наколінників і шаблі, гусарин мав також палаш і довгий меч. Палаш був прив'язаний до сідла з лівого, меч - із правого боку. Нарешті, частина гусарів була озброєна бойовими сокирами на довгих держаках. Удару такою сокирою не міг витримати ні панцир, ні шолом.


Панське військо було забезпечене всім потрібним на війні. В обозі везли не тільки сало, шинку, солонину. На возах стояли високі кухви горілки і медів, угорського вина й мальвазії.


Зовсім не такий вигляд мали повстанці. Тільки в реєстрових козаків можна було побачити рушниці й пістолі, шаблі й панцири. Селяни найчастіше мали одні тільки коси, сторч насаджені на кісся, вила, звичайні сокири, а то й просто дубові палиці та кілки. В постолах, у старих кожухах і свитах, вони терпіли велику скруту не тільки від холоду, а й від голоду. Становище їхнє було дуже тяжке.


І коли панське військо наблизилось до повстанського табору під Острополем, козаки мусили відступати. Косинський почав відводити їх на вигідніші позиції - під містечко П’ятку (на Волині, поблизу сучасної залізничної станції Демчин). На початку лютого 1593 року тут почалася кривава битва. Вона тривала цілий тиждень. Надії панів на швидку перемогу розвіялись, як дим. Козаки билися самовіддано, мужньо і завдали панам таких великих втрат, що Острозький вирішив розпочати переговори.


10 лютого було укладено угоду. Козаки зобов'язались усунути Косинського від гетьманства, поставити на Запорожжі залогу і повернути до замків усю захоплену там зброю. Реєстровці обіцяли також виключити з війська всіх, хто пристав до них під час повстання.


Як бачимо, обидві сторони мусили піти на поступки. Пани не згадували жодним словом про Запорозьку Січ і навіть допустили Косинського підписати угоду. Козаки ж сподівалися після угоди піти на Запорожжя і приготуватися там до нового походу.


Повстанці відступили на Запорожжя, і Січ загула, мов роздратований вулик. Запорозьке козацтво ухвалило всім кошем йти з Косинським на Україну і вигнати звідти панів. Але хто допоможе козакам у цій справедливій та нелегкій справі?


Повстаючи проти кріпацтва і національного гніту, український народ завжди звертав свої очі на північ, до братнього російського народу. Він мріяв полегшити свою долю шляхом возз'єднання У країни з Росією. І тепер Косинський звернувся до російського уряду з проханням допомогти визволитися від польського ярма і прийняти українські землі під владу Росії.


Але Російська держава не могла тоді розв'язати це складне питання. Вона загоювала тяжкі рани від Лівонської війни (1558-1583 рр.). Непокоїло її і боярське свавілля. Незважаючи на все це, російський уряд відгукнувся на прохання Запорозького війська: з Москви на Січ були відправлені гроші і припаси, на які козаки відчували велику потребу.


Влітку 1593 року двохтисячне козацьке військо на чолі з Косинським уже вирушило з Січі. Одна частина його на човнах піднімалася вгору по Дніпру, друга йшла берегом. Скоро козаки підійшли до Черкас. Староста Олександр Вишневецький з іншими воєначальниками, з військом і шляхтою, що втекла з околиць до міста, опинився в облозі в замку. Козаки розпочали обстріл замка з берега і з Дніпра.


Поява запорожців під Черкасами зворушила все староство. В околицях почалося повстання. Загони повсталих селян, немов хвилі, котилися на Черкаси. В таких скрутних обставинах пани вирішили віроломно вбити Косинського, сподіваючись викликати замішання в повстанському таборі. Олександр Вишневенький запросив козацького гетьмана прибути до Черкас на переговори. Коли Косинський у супроводі загону козаків приїхав до міста, його підступно схопили і вбили. Сучасник Іоахим Бєльський пише, що вбивцями Косинського були «слуги князя Олександра Вишневецького». В народі ходили чутки, що пани схопили Косинського і замурували в кам'яний стовп у якомусь католицькому кляшторі (монастирі).


Смерть Косинського була тяжкою втратою для повстанців. Але вони не припинили облоги Черкас. Марні були надії Вишневецького на прихід коронного війська. В серпні місяці він мусив укласти угоду з козаками. Відтепер запорожці мали право виходити з Запорожжя на волості, тобто на територію Речі Посполитої, а реєстрові козаки могли подавати скарги на утиски з боку старостинської адміністрації. Крім того, Вишневенький обіцяв повернути козакам усіх захоплених у них коней, човни тощо.


Звичайно, пани й не думали додержувати угоди. Київський біскуп Верещинський відверто писав коронному канцлеру2 Яну Замойському: «Угода з ними (козаками) вимушена була обставинами». І тут же додавав: «Краще було б, безперечно, щоб козаків зовсім не було на Україні, але тепер не час про це говорити, бо сили у нас для цього нема».


Пани знущалися з козаків, як і раніше. Коли, наприклад, козаки спробували подати на Вишневецького скаргу київському воєводі Костянтину Острозькому, воєвода звелів схопити їх і кинути у в'язницю. Внаслідок різних утисків з боку панів уже восени 1593 року на Придніпров'ї спалахнуло повстання. Знову зібралось велике козацьке військо і рушило на Київ «доходити справедливості на провинниках», як говорили козаки.


Саме в цей час у Київ «на рочки», щорічну судову сесію, з'їхалася шляхта. Довідавшись про наступ козаків, вона зараз же відправила до них послів - біскупа Верещинського і князя Ружинського. Ледве посли від'їхали від міста на півтори милі, як тут же, в урочищі Либедь, зустрілися з козацьким військом. Козаки відхилили пропозицію панів про переговори і рухались далі до міста. Шляхта добре знала, що її чекає. З цього приводу коронний гетьман Станіслав Жолкевський писав: «Повстанці пройняті такою упертістю і свавіллям, що не дивляться вже ні на бога, ні на короля і ні на що інше; боюся, щоб це не викликало якихось жахливих наслідків». Шляхта почала розбігатися, «не бажаючи, - як глузував Верещинський, - пити з київськими урядниками того пива, якого вони наварили».


Козаки приступили до Києва і почали облогу міста. Але вона тривала недовго. Скоро надійшла звістка, що на Січ напали татари. Магнати і польський уряд вже давно намовляли хана напасти на запорожців. Та хана і не треба було довго просити. Татарські мурзи і самі очікували лише слушного часу, щоб вдертися на Запорожжя. Скориставшись із походу козаків на Київ, хан на чолі великого війська підступив до Січі. Невелика козацька залога мужньо зустріла ворога. Але не можна було довго стримувати малими силами багатотисячну орду. Діждавшись темної ночі, козаки вибралися з Січі і па човнах вирушили вгору по Дніпру. Вдершись до Січі, татари зруйнували всі її укріплення. Томаківської Січі не стало.


Вісті про зруйнування Січі примусили козаків припинити облогу Києва і повернутися на Запорожжя.


Народне повстання 1591-1593 років хоч і зазнало поразки, але завдало панам серйозного удару.

___________________________
1 Корогва - прапор і одночасно військова одиниця числом до ста й більше чоловік.
2 Канцлер у Польщі фактично був голова уряду.

.

.

Источник: Голобуцький. В.О. Гомін, гомін по діброві: історичні розповіді про запорозьких козаків. - Дніпропетровськ: Січ, 2003. - 207 с.

.

Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «У панському ярмі»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Поява козацтва»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Запорозька Січ»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Повстання»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Козаки на Січі»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Северин Наливайко»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «На суші і на морі»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Тарас Трясило»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Кодацька фортеця»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Провісник бурі»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «За возз’єднання»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «На варті»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Бурхливі часи»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Нова Січ»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Гайдамаки»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Епілог»)

.

Перевод в электронный вид: Бутенко О.П.


На нашем сайте Вы можете узнать больше о казачестве:

.

.

Останнє оновлення на Неділя, 29 квітня 2012, 15:52
 
, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting