Во саду ли, в огороде...

Сейчас на сайте

На даний момент 360 гостей на сайті
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Друк e-mail
Неділя, 29 квітня 2012, 13:07

Голобуцкий В.А.
Историк украинского казачества,
специалист по экономической истории Украины
г. Киев, Украина

Биография


.

Епілог
(глава з книги «Гомін, гомін по діброві»)


Було колись в Україні - ревіли гармати;
Було колись - запорожці вміли панувати.
Панували, добували і славу і волю, -
Минулося: осталися могили по полю.
Тарас Шевченко


Коліївщина мала великий вплив на посилення боротьби між самого запорозького козацтва - 26 грудня почалося повстання в самій Січі. Вночі сіромахи ввірвалися у військову пушкарню, захопили литаври і вдарили на сполох. Збіглися козаки і почали громити будинки старшини й інших багатіїв. Сам кошовий Петро Калнишевський, наспіх переодягнувшись у чернецьку рясу, ледве втік через горище свого будинку в Новосіченський ретраншемент укріплення за три кілометри від Січі, де стояла залога царського війська. Решта старшин шукала порятунку в дніпровських плавнях та луках. Січ опинилася в руках козаків. Прибігши до ретраншементу, Калнишевський запевнив коменданта, що сіромахи хочуть винищити всю старшину. Зібравши навколо себе заможних козаків і діставши від коменданта підмогу, Калнишевський розпочав стрілянину по Січі з гармати. Тільки з великими труднощами йому вдалося вдертися в Січ. Повстанці зазнавши великих втрат, відступили в плавні. Вони не склали зброї і ще довго боролись із своїми ворогами. Перелякані старшини просили царський уряд відрядити на Запорожжя постійну залогу з двох армійських полків, щоб втихомирити козаків.


Тим часом почалася війна Росії проти Туреччини (1768-1774 рр.). Становище трудящого люду в країні у зв'язку з війною дуже погіршало. Посилився кріпосницький і національний гніт, зросла дорожнеча, злидні, а разом з тим і незадоволення народу. Селяни, як і раніше, тікали в козацькі краї. 1773 року на далекому Яїку почалася найбільша в історії нашої країни селянська війна під проводом донського козака Омеляна Пугачова. До повсталих селян і козаків приєдналися пригноблені народи окраїн - башкири, татари, мордва. Селянське військо прямувало на Москву. До смерті налякані поміщики і сама цариця збиралися тікати за кордон.


Селянська війна знайшла неабиякий відгук і на Україні, зокрема на Запорожжі, де знову почалися заворушення. Довідавшись про це, російські селяни говорили: «Помагай їм, Боже, українські козаки люди добрі і, напевно, з теперішніми поміщиками зроблять те ж саме, що колись зробили з польськими панами». Справді, запорозькі козаки почали зганяти з своїх земель поміщиків, які туди вдиралися, і різних військових поселенців. Вони руйнували царські укріплення, нападали на армійські команди, що йшли з фронту на придушення селянської війни, вбивали офіцерів. Гнів козаків обернувся і проти своїх старшин.


Щоб розв'язати собі руки для боротьби з повсталим селянством, цариця поспішила укласти мир з Туреччиною. Війська з турецького фронту наказано було негайно перекинути на придушення повстання. Наприкінці літа 1774 року з селянською війною було в основному покінчено. Почалася кривава розправа з народом. Тисячам селян стяли голову без суду. Трупи страчених довго гойдалися на шибеницях, поставлених на роздоріжжях. Такі ж шибениці пливли на плотах униз по Волзі. В країні ще більше посилився кріпосницький і національний гніт.


Жорстокої помсти від кріпосників зазнало і трудове козацтво. Особливо суворо розправився царизм із запорозькими козаками. Запорожжя понад два століття було вогнищем боротьби проти кріпацтва. Запорозькі козаки завжди підтримували своїх братів - повсталих російських селян і козаків. Так було під час усіх повстань - і Болотникова, і Разіна, і Булавіна, і Пугачова.


Ось чому, як тільки скінчилася війна з Туреччиною і царське військо почало повертатися з фронту, генералу Текелію було наказано несподівано зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво. Наприкінці травня 1775 року царське військо вступило на Запорожжя і рушило на Січ.


Чутка про намір цариці зруйнувати Січ викликала страшенне обурення серед козацтва. Сіромахи пропонували стати на захист Запорожжя - дати відсіч війську Текелія. В пісні, яку склали незабаром після цих подій, говориться про те, що сірома звернулася до кошового отамана із словами:
Благослови ти, наш батьку, нам на башти спіти.
Щоб не впустити москалів та Січ руйнувати.
Москаль стане з тесаками, а ми з кулаками;
Нехай слава не загине поміж козаками!

 
Але заможне козацтво    сподівалося, що за послух перед урядом воно здобуде царську ласку і збереже, а може і збільшить свої маєтки. Тому кошовий, за словами пісні, так відповів сіромахам:
Не дозволю, милі браття, вам на башти стати:  
Однакове християнство - грішно вигубляти.


5 червня частини генерала Текелія зайняли Січ. Запорозьке козацьке військо оголосили розпущеним, а козакам наказали залишити Січ. Військові клейноди було відібрано, а січові укріплення зруйновано. Запорозькі землі, густо политі кров'ю і потом трудового козацтва уряд почав щедро роздавати російським і українським поміщикам. Останні заходилися обертати козаків і посполитих на своїх кріпаків. Рятуючись від кріпацтва, багато запорожців утекло на Дунай і незабаром заснувало там так звану Задунайську Січ.


З серпня 1775 року було видано царський маніфест. Катерина II сповіщала, що «Запорозьку Січ уже вщент зруйновано, а з нею навіки знищується и сама назва запорозьких козаків». З болем і гнівом зустрів народ цю смутну звістку. Зруйнування Січі було зловісною ознакою нового посилення кріпосницького і національного гноблення. Народ у своїх піснях проклинав царицю і поміщиків:
Катерино, вража мати, що ти наробила?
Край веселий, степ широкий та й занапастила...


Вже минуло майже два століття, як не стало Запорозької Січі. Та пам'ять про неї живе й вічно житиме в серці нашого народу. Запорозьке козацтво протягом віків самовіддано боролося проти кріпосників і чужоземних загарбників. Його непримиренність до поневолювачів і героїзм будили й підтримували в народі надію на визволення й запалювали наступні покоління на боротьбу за кращу долю трудового народу.

.

.

Источник: Голобуцький. В.О. Гомін, гомін по діброві: історичні розповіді про запорозьких козаків. - Дніпропетровськ: Січ, 2003. - 207 с.

.

Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «У панському ярмі»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Поява козацтва»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Запорозька Січ»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Повстання»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Козаки на Січі»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Северин Наливайко»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «На суші і на морі»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Тарас Трясило»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Кодацька фортеця»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Провісник бурі»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «За возз’єднання»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «На варті»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Бурхливі часи»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Нова Січ»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Гайдамаки»)
Голобуцький В.О. Гомін, гомін по діброві (глава «Епілог»)

.

Перевод в электронный вид: Бутенко О.П.


На нашем сайте Вы можете узнать больше о казачестве:

.

.

Останнє оновлення на Неділя, 29 квітня 2012, 16:10
 
, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting