PDF Печать E-mail
Історія Нікопольщини - Загальні відомості з історії м. Нікополя
23.09.2010 11:21
There are no translations available.

Мальована Т.Г.
Завідуюча відділом науково-просвітньої роботи
Нікопольського краєзнавчого музею
м. Нікополь, Україна
Біографія

Матеріал надано в авторській редакції

 
Нікопольська міська бібліотека: історія і сучасність

 

З історії публічних бібліотек

 

Український народ протягом століть створював свою історію та культуру, зазнаючи на своєму шляху значних перепон та утисків.

Народ наш утворив культуру і міг сподіватись, що такою ж великою понесе її далі. Проте культуру нашу було перервано, її глибокому розвитку силою заступили дорогу. Ані один народ не знає такого тернистого шляху.

Сьогодні перед нами стоїть завдання осмислити і об’єктивно відтворити мало вивчені сторінки історії та культури України, у тому числі й історію виникнення та становлення публічних бібліотек.

Процес створення та розвитку публічних бібліотечних закладів, що розпочався у першій половині ХІХ століття, продовжувався і в кінці століття, як в Росії, так і на Україні. Чисельність публічних бібліотек не задовольняла читацькі потреби населення. Згідно з «Покажчиком бібліотек Росії», складеним у 1864 р. Г. Геннаді, налічувалося усього 280 бібліотек різних типів та видів, серед них 136 публічних та комерційних.

Публічні бібліотеки почали з’являтися у великих губернських містах, а у повітових містах і селах їх майже не було. За даними центрального статистичного комітету в Україні вже у 1886 р. було 111 бібліотечних установ, у той же час на території Росії їх було 729.

Найбільшу групу серед публічних бібліотек складали платні земські та міські громадські бібліотеки у губернських та земських містах, які відкривалися за ініціативи прогресивних громадських діячів (В. Антоновича, М. Рильського, П. Житецького, Б. Познанського), які були членами різноманітних громад, товариств, організацій, установ, осередків «Просвіти»; засновувалися міськими та земськими органами самоврядування за допомогою представників різних верств населення, наприклад, М.І. Корфа (Катеринославська губернія) - педагога, вченого, земського діяча, М. Петрункевича (Чернігівська губернія) - громадського діяча, члена земства.

 

Друга половина ХІХ століття в Україні - це час появи та становлення громадських бібліотек. Виникає новий тип публічних бібліотечних закладів - «русские публичные библиотеки». Створювалися вони як у великих містах України, так і у повітових та земських містах:
  • 1865 р. - у Кам’янці-Подільському;
  • 1866 р. - у Києві, Харкові, Житомирі;
  • 1872 р. - у Херсоні;
  • 1877 р. - у Чернігові; 
  • 80-ті рр. - у Катеринославі.

Тільки в Київській губернії публічні громадські бібліотеки з’яляються одна за одною:

  • 1885 р. - в Таганчі Канівського повіту;
  • 1894 р. - в Чигирині; 
  • 1895 р. - в Умані;
  • 1897 р. - в Горностайново Радомишлянського повіту, у Бердичеві, Липовнях, Черкасах.
До кінця ХІХ століття громадські бібліотеки працювали у багатьох провінціальних містах на півдні України: у Катеринославській губернії - в містах Олександрівську, Кременчуці та Одесі; в Таврійській губернії - у м. Севастополі та ін.

Уряд не виділяв кошти на організацію бібліотек і тому вони відкривалися і існували завдяки добровільним пожертвуванням, невеликим відрахуванням земських та міських закладів, платі, яку брали за читання газет та книг, членським внескам.

Розміри пожертвувань та кошти, що виділялися на утримання бібліотек, були різними. Так, Черкаська міська Дума у 1897 р. асигнувала на утримання міської бібліотеки одноразово 500 карбованців та кожен рік по 200 карбованців. А Олександрівська міська управа (Катеринославська губернія) виділила для своєї громадської бібліотеки 500 карбованців та зобов’язалася щорічно надавати таку ж суму.

Значними були і пожертвування громадян. Зокрема, гласним Г.Я. Штерном для олександрівської бібліотеки було передано 500 примірників різних книг. Для утворення громадської бібліотеки в м. Таганчі Канівського повіту, Київської губернії П. Бутурлін та Г. Триштель пожертвували одну тисячу карбованців.

Розміри членських внесків були різні: для дійсних членів внесок становив від 3 до 6 карбованців сріблом, а для почесного члена від 10 до 50 карбованців. Членом бібліотеки міг бути не кожний громадянин. Майже у всіх статутах громадських бібліотек можна прочитати такі рядки: «Членами библиотеки не могут быть: а) несовершеннолетние, за исключением имеющих классные чины; б) состоящие на действительной военной службе, нижние чины и юнкера; в) учащиеся в учебных заведениях; г) подвергшиеся ограничению прав по суду».

Мета створення громадських бібліотек була благородною: «...доставить городскому обществу возможность умственного развития посредством ближайшего ознакомления с литературой путем чтения различных периодических изданий и прочих полезных книг».

Громадські бібліотеки видавали книги додому за плату чи за заставу, але були і винятки. Так, у статуті Чигиринської громадської бібліотеки «…на дом выдается две книги, в числе коих может быть один номер периодического издания без залога, без платы». Однак для тих, хто не був членом бібліотеки, передбачалися інші правила: «Не член библиотеки может получить из библиотеки на дом одну книгу (или один номер периодического издания) за плату ежемесячно 30 копеек, за год - 3 рубля с залогом в 2 рубля или две книги (в числе коих один номер периодического издания) за плату ежемесячно 50 копеек, за год - 5 рублей с залогом 4 рубля».

Кожна бібліотека встановлювала свої правила роботи. Ось деякі відомості про діяльність читальні при Чигиринській громадській бібліотеці: «В читальне на столе находятся для чтения ежедневные газеты в течение трех дней по получении их в библиотеку и еженедельные издания до получения следующего номера; ежемесячные журналы находятся при библиотеке в течение месяца».

Читальню можна було відвідувати безкоштовно. Книги та періодика видавалися додому, але треба було додержуватися декількох наступних пунктів: «Ежемесячные журналы выдаются на дом членам через месяц по получении их в библиотеку, а подписчикам через полгода». Читачі зобов’язані були повернути книги, періодичні видання в бібліотеку не пізніше 7 днів. За кожний прострочений день платили по 5 копійок на користь бібліотек. «Не возвратившие полученные из библиотеки книг и изданий или возвратившие их в испорченном виде платят стоимость их по каталогу».

З розповсюдженням громадських бібліотек збільшувалася кількість читачів. Так, Херсонською громадською бібліотекою на початку 90-х рр. ХІХ ст. користувався один із 100 жителів 30-тисячного міста. Основну масу читачів складали представники середнього класу, зокрема інтелігенція (службовці, особи вільних професій, вчителі). Більшість серед них становили чоловіки. В архівних матеріалах можна знайти деякі статистичні дані. Так, в Олександрівській громадській бібліотеці, яка відкрилася у січні 1905 р., у перший рік її функціонування було 1 413 читачів, у т.ч. чоловіків - 1 277. А у 1907 р. кількість читачів зменшилася до 1 012 (чоловіків було 961) у зв’язку з політичною ситуацією в країні та слабкою матеріальною базою бібліотеки.

Громадські бібліотечні заклади дбали про свої фонди. Основне місце в них займали періодичні видання та художня література. Так, у Херсонській громадській бібліотеці відділ белетристики складав приблизно 50% фонду і був кращою його частиною. Мала вона й змістовно укомплектований фонд з історії, природознавства, краєзнавства. Відділ белетристики був достатньо укомплектований і в Олександрівській громадській бібліотеці - становив приблизно одну третину фонду. У цьому закладі зберігалася значна кількість періодичних видань російською, французькою, німецькою, англійською та польською мовами. Серед журналів, які передплачувала бібліотека, були: «Русская мысль», «Мир Божий», «Вестник Европы», «Киевская Старина», «Вестник иностранной литературы», «Естествознание и География», «Нива», «Исторический Вестник», «Детское чтение», «Вокруг света», «Библиотека Варшавска» (польською мовою) тощо. Також вона отримувала багато газет: «Русские ведомости», «Деловое время», «Слово», «Южный край», «Русь», «Приднепровский край» та ін. Олександрівська громадська бібліотека намагалася комплектувати свої фонди і літературою українською мовою.

  

 
Відкриття в Нікополі громадської міської бібліотеки

 

Під впливом творчої інтелігенції в місті Нікополі у 1906 році стало можливим відкриття громадської міської бібліотеки Нікополя. 119 її членів провели велику роботу, щоб цей бібліотечний заклад дійсно став популярним серед місцевого населення. Засновники самі арендували приміщення для бібліотеки, міська дума, зіславшись на відсутність коштів, відмовилась це зробити. Головні кошти для бібліотеки надходили за рахунок членських внесків, пожертвувань та плати за читання книг (по 15-20 копійок за місяц), від любительських вистав, вечорів та лотерей.
 


 
 
Актив Нікопольської громадської бібліотеки. Початок ХХ ст. 
 
Лотерейний комітет очолила Л. Голубєва. Головним призом була корова і 30 карбованців готівкою. Це привернуло багато бажаючих шукачів щасливої долі, а бібліотека одержала значну фінансову підтримку. Білети лотереї продавались у гімназії мадам Стифель по вулиці Єкатеринославській.

У 1910 році Нікопольська бібліотека приймала участь в Єкатеринославській обласній сільськогосподарській, промисловій і кустарній виставці. Вона експонувала каталоги, звіти, різні друковані видання, зразки обкладинок, що виготовлялися у власній майстерні.

Перед відкриттям бібліотеки все її книжне майно налічувало декілька десятків томів та 150 брошур, а вже наприкінці 1907 року - більше 3 000 томів. Свої книжки залюбки приносили приватні особи: Коломойцева (150 томів), Чопова (119), Бабушкіна (210), Голубєва (59). Крім того, книги надходили з інших міст: Харківської, Полтавської, Миколаївської громадських бібліотек, Одеського товариства приказчиків.

Свої книги надсилали відомі письменники й автори - В. Короленко, І. Бунін, М. Телешов та інші. Редакції періодичних видань безкоштовно надсилали свої журнали: «Новый мир», «Современная жизнь», «Южная заря», «Утро России», «Русское слово», «Родник» та інші.   

Похід до бібліотеки ставав все більш улюбленою справою серед мешканців міста. Постійні читачі встигали прочитати за рік до 30-40 біблітечних книжок. Бібліотеку відвідували не тільки інтелігенція, а й робітники, матроси і селяни. У 1908 році число абонентів становило 524 особи і було видано 17 714  книг. Газети «Придніпровський край» і «Русская правда» писали, що «… бібліотека чудово обставлена, вибір книг хороший. Взагалі це симпатичний, живий і життєвоспроможний заклад».

У 1909 році 50 авторів - вчених, письменників і поетів надіслали до Нікопольської громадської бібліотеки 152 томи на 157 карбованців 90 копійок. Серед них твори О. Блока, Л. Пантелєєва, М. Морозова, Б. Формаковського, М. Грота, І. Наживіна. Історико-філологічний факультет Петербурзького університету  надіслал 59 томів «Записок» факультету на 144 карбованці 75 копійок.
 
Більш за все читачі захоплювались творами О. Пушкіна, Л. Толстого, М. Гоголя, І. Буніна. Бібліотека поповнювалась не лише книжками класиків дореволюційної російської літератури, але й творами М. Горького, О. Серафимовича, Г. Плеханова, Ф. Лассаля, А. Бебеля. У бібліотеці з’являлися також і твори революційно настроєних авторів К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна.

Цікаво, що за перший рік роботи Нікопольської громадської бібліотеки видано 275 книг Л. Толстого, у 1907-1908 рр. видано книг Л. Толстого вже 288 книг. А в 1909 році його книг було видано 437.

За перший рік існування Нікопольської громадської бібліотеки книги К. Маркса видавались 23 рази, Г. Плеханова - 14 разів. А у 1908 році з бібліотеки було видано книг В. Леніна - 5, К. Маркса - 10, О. Луначарського - 36 разів.

Як бачите, статистика не на користь вождів світового пролетаріату.



Активна участь міської бібліотеки в житті суспільства

 

Нікопольська громадська бібліотека приймала активну участь в житті тогочасного суспільства. На загальних зборах членів Нікопольської громадської бібліотеки 2 березня 1908 року, на яких були присутні 38 осіб, обговорювався звіт дирекції бібліотеки та  кошторис на 1908 р., було прийнято також рішення  про обрання відомого письменника Л. Толстого почесним членом Нікопольської громадської бібліотеки у зв’язку з  восьмидесятирічним ювілеєм письменника. Це рішення було прийнято одностайно з доповненням голови зборів, який запропонував дирекції бібліотеки зв’язатися з «Комітетом Почину з устрою вшанування Л.М. Толстого».

Ось уривок з тексту, який був занесений до протоколу загальних зборів членів бібліотеки: «28 серпня 1908 року виповнюється вісімдесят років з дня народження Льва Миколайовича Толстого. Враховуючи великий внесок цієї видатної людини, митця слова і філософа, пропонуємо на підставі примітки Ш до п. 7 Статуту Нікопольської громадської бібліотеки обрати Льва Миколайовича Толстого почесним членом Нікопольської Громадської Бібліотеки і уповноважити дирекцію Бібліотеки надіслати до дня ювілею привітання».

Серед 18 підписів слід відзначити підпис нікопольського вчителя Д. Лєвіна, брата домашнього лікаря Максима Горького доктора Л. Лєвіна - ординатора і завідуючого відділенням Кремлівської лікарні, приймавшого участь в лікуванні В. Леніна.

Виконуючи постанову загальних зборів членів бібліотеки від 2 березня 1908 року в читальному залі був вивішений портрет Л. Толстого, а до дня ювілею надіслана на станцію Козловська Засіка Тульської губернії телеграма наступного змісту: «Шановний Леве Миколайовичу, Нікопольська громадська бібліотека сповіщає Вас, про обрання Почесним членом бібліотеки, висловлює в славетний день Вашого восьмидесятирічного ювілею дань поваги великому геніальному письменнику, психологу і гуманісту і бажає Вам залишатися з тією ж енергією  на посту шляхетної боротьби з темрявою і невіглаством».

Портрети Л. Толстого та інших письменників, що знаходились в читальному залі, коштували 14 карбованців 40 копійок, а телеграма Л. Толстому - 2 карбованці 85 копійок. І вже в звітах, в списках членів Нікопольської громадської бібліотеки з 1908 р. на першому місці й особливим курсивом надруковано «Почесний член: Лев Миколайович Толстой».

Створена на громадських засадах Нікопольська бібліотека зростала і в 1909 році її книжковий фонд складав до 7 311 томів. Використовуючи передові методи ведення бібліотечної справи, і особливо метод відомого вченого А.М. Рубакіна, бібліотекарі створили зручну каталогічну систему.

Бібліотека мала свій статут, друкувала каталоги, звіти, доклади, інструкції, надавала допомогу іншим бібліотекам, влаштовувала танцювальні вечори, аматорські вистави, публічні лекції не лише з метою збору коштів, але й для популяризації культури й освіти, знань серед нікопольців.

Про життя та діяльність Толстого, Достоєвського, Тургенєва прочитав у 1907 році три лекції вже відомий лектор Лісовський, а в 1909 році був запрошений відомий народоволець, колишній в’язень Шліссельбургської фортеці, вчений, письменник, поет-енциклопедіст Н.А. Морозов. Ось що занотовано в Звіті Нікопольської громадської бібліотеки за 1909 р. (3-й рік її існування): «Поповненням коштів громадської бібліотеки стало частково також прочитана Н.А. Морозовим лекція під назвою «В пошуках філософського каменю». Хоча дирекція, влаштовуючи цю лекцію, зовсім не мала на меті таким чином поповнити касу бібліотеки. Лекцію вдалось влаштувати завдяки тому, що Н.А. Морозов, здійснюючи поїздку півднем Росії, люб’язно погодився виступити з лекціями з хімії, астрономії та повітроплавання в Нікополі.



Ініціативи громадської бібліотеки

 

На прочитаній 14 квітня 1909 року лекції були продемонстровані фізичні досліди. Лекція привернула увагу значної кількості публіки, яка дуже зворушливо прийняла доповідача. Прибуток від продажу білетів склав 168 карбованців 70 копійок і пожертвування від Л.Г. Гарпушевського - 3 карбованці. Витрати: доповідачу - 80 карбованців, а також витрати по устрою лекції - 33 карбованці 60 копійок. Залишилось 58 карбованців 10 копійок.

Набуваючи досвіду, Нікопольська бібліотека все більш йшла назустріч мешканцям міста. У 1909 році з ініціативи вчителя Д. Лєвіна та інших членів бібліотеки був запроваджений безкоштовний абонемент для учнів низших учбових закладів міста Нікополя. Палітурна майстерня при бібліотеці, починаючи з 1909 р., почала приймати замовлення не тільки від членів бібліотеки, але й від інших замовників.

Бібліотека постійно поповнювалась за рахунок благодійних пожертвувань мешканців міста. Так відомою єврейською родиною Яроцьких в бібліотеку було передано 500 книжок, які знаходились в окремій шафі, над якою висів портрет відомого вчителя  Ш. Яроцького (який щойно помер, але залишив в пам’яті нащадків добру згадку).

Ш. Яроцький був прототипом головного героя невеличкої повісті Н. Когана (Наумова) «В глухому містечку». У друкуванні та редакції її в журналі «Вісник Європи» за листопад 1892 р. велику допомогу надав автору письменник В. Короленко.

22 січня 1910 р. дирекція Нікопольської громадської бібліотеки надіслала свою заяву до періодичного видання, в якому висловила проект скликання Всеросійського бібліографічного з’їзду для «…удосконалення російської бібліотеки як з технічної, так і з ідейної сторін». Багато газет та часописів помістили свої відклики й висловились за скликання з’їзду, від якого буде «залежати нормальна постановка бібліотечної справи у Росії» («Утро России», № 49).

Часопис «Бібліотекарь» № 1, 1910 р. писав: «Вітати почин дирекції Нікопольської громадської бібліотеки: ми вважаємо, що з’їзд забезпечить завдання суспільства: очевидь, питання про з’їзд назріло, й спроба скликання його повинна увінчатися успіхом».

Нам не відомо, чи був проведений Всеросійський бібліотечний з’їзд,  скликання якого запропонувала Нікопольська бібліотека, але над бібліотекою насувались хмари. Гостро постало питання про саму діяльність бібліотеки. Налякана революційними ідеями та демократичними методами роботи бібліотеки, її впливом на суспільство, міська влада за розпорядженням Єкатеринославського губернатора з 14 квітня 1910 року припинила діяльність бібліотеки. Жандармами був проведений обшук і вилучено 446 книжок різних авторів, серед яких були твори К. Маркса, Ф. Енгельса, О. Пушкіна, М. Гоголя, Л. Толстого, М. Горького та ін.



Діяльність бібліотеки в післяреволюційний період

 

Після революції 1917 року бібліотека знову розпочала свою діяльність. Вона стала безкоштовною для всіх мешканців міста, кожен читач мав можливість вибрати будь-яку книжку і взяти її додому прочитати безкоштовно. Це було особливо важливим у ті важкі і голодні повоєнні роки.

Бібліотека стала називатись Центральною міською бібліотекою (розташовувалась по вулиці Запорізькій в будинку № 27). Вона поповнилась новими творами за рахунок конфіскації поміщицьких бібліотек. Проте вона неодноразово зазнавала пограбувань в роки громадянської війни австро-німецькими окупантами, під час контрреволюційного заколоту в червні 1919 р. деникінцями, врангелівцями та вояками із загіну Нестора Махно.

Цікавий документ віз 3 серпня 1919 р., в якому Відділ народної освіти «…наказує усім громадянам, які мають на руках книги колишньої міської бібліотеки, взяті за абонементом, а також розкрадені під час розбудови та перевезень, здати у триденний термін з моменту опублікування в приміщенні бібліотеки (вулиця Свердлова, напроти театру «Експрес»). Особи, які не виконали цей наказ, у випадку виявлення цих книжок, будуть притягнуті до суворої відповідальності».

У 1920 р., коли увічнювали пам’ять борців за Радянську владу в місті Нікополі, міській бібліотеці було присвоєно ім’я Сергія Миколайовича Євдокімова, першого завідуючого відділом народної освіти, який загинув в 1919 р. під час контрреволюційного заколоту.  

Це саме він відкривав в Нікополі школи, народний дім, недільний університет, музей вишуканих мистецтв.

Бібліотека несе на собі відбиток усіх змін буремного ХХ століття. Так, під час Великої Вітчизняної війни, коли місто захопили німецькі війська, з приміщення бібліотеки були вивезені всі книги. Німці влаштували там продуктовий склад...



Друга половина ХХ століття

 

Після війни аж до 1993 року бібліотека не змінювала свого приміщення, тільки вулиця була перейменована на Свердлова. А з 1993 року вона переїхала за новою адресою на вулицю Шевченка, 180. За цією адресою вона знаходиться і сьогодні.

В різні роки її гостями і почесними читачами були такі знамениті письменники, як М. Стельмах, О. Корнійчук, О. Гурієвич, наш письменник-земляк С. Чорнобривець.

Плеяда директорів центральної бібліотеки, змінюючи один одного, зробили із цього закладу особливе місце культури. Спеціалісти бібліотечної справи - Зоя Беззуб, Віра Лонюк, Євгенія Чекмарьова, Вікторія Ніколаєва, Людмила Гетьманенко - вирізнялись високою культурою, освіченістю, ерудицією і відданістю справі, якій служили.

У 1968 році центральна бібліотека одержала звання «Бібліотеки відмінної роботи». Нікопольська міська центральна бібліотека імені С. Євдокімова за прекрасну роботу завжди посідала передові місця у Дніпропетровській області серед міських бібліотечних систем.
   
У 1977 році відбулась централізація міських бібліотек, і вісім закладів об’єднались навколо Центральної міської бібліотеки, сформував таким чином загальну структуру - централізовану бібліотечну систему (ЦБС).

На 1 січня 1988 р. Нікопольська централізована бібліотечна система об’єднувала 10 бібліотек і мала у своїх фондах 367 380 книг. Лише тільки в самій центральній міській бібліотеці налічувалось 135 000 томів книг.

У 1987 р. було видано по централізованій бібліотечній системі 961 422 книги, і в центральній міській - 194 491 книгу.

У 1980-ті в місті Нікополі було 7 профспілкових бібліотек. Однією з кращих відомчих бібліотек України була бібліотека Палацу культури Південнотрубного заводу, яка нараховувала у своєму фонді більше 150 000 книг (завідуюча Архипова Л.В.). Нажаль, останнім часом бібліотеку було закрито.

Вього у Нікополі налічувалось близько 58 бібліотек. У Нікопольскому районі були видкриті 31 бібліотека з загальним книжковим фондом - 300 000 томів. В місті функціонувало 5 стаціонарних книжкових магазинів, 3 народних магазина і 4 народних кіоски, які забезпечували нікопольців книжковою продукцією.

В епоху соціалізму Нікопольська ЦБС зазнала свого найбільшого розквіту. В ті часи книги були неймовірно популярними. Книга була найкращим подарунком для друзів, для коханої людини. Книга була модною, особливо було модно збирати на полицях шаф колекційні зібрання томів класиків, енциклопедійні зібрання. В будинках наших співвітчизників шафи ломились під тягарем великої кількості книжок. Книга могла сміливо конкурувати з гарним посудом, який також любили збирати наші дбайливі господарки.

Люди читали книжки в автобусах, у метро, на лавах в алеях міських скверів та парків. Книгу брали з собою у подорож, у похід, на пляж. Книга була найкращим другом. Наша країна була найосвіченішою краною в світі, країною, мешканці якої читали книжок більше, ніж в інших країнах. Однак, говорячи про любов до книги попередніх поколінь, слід також зазначити, що в 1980-і роки легко було любити книжку, бо книги, газети, журнали стоїли копійки. Домашні бібліотеки середньостатистичного мешканця нашого міста налічували десятки томів.

Кожна сім’я передплачувала по декілька газет і журналів. Це було нормою того часу. Зараз взагалі мало хто передплачує газети і журнали. Таких одиниці. Проте зараз в кожному домі є комп’ютер. Це вплив часу, і від цього ніде дітися.

Славетну історію Нікопольської центральної бібліотеки і зараз продовжують люди, які, як і раніше, віддають всі свої сили, знання і душу улюбленій справі. Це - Людмила Шевцова, Валентина Борисенко, Олена Стовба, Валентина Благодатська, Майя Чернишова, Валентина Карнаух, Світлана Бучковська та багато інших.

З 1993 року директором Нікопольської централізованої бібліотечної системи стала Людмила Павлівна Шевцова.

«Якщо попит дорослого читача вдається задовольнити, то з дітьми і молодим поколінням важче, - говорить Людмила Павлівна Шевцова. - Дитяча література - це крик душі. Книги морально застаріли і зносились. А у школярів і студентів зараз інші вимоги. Вони не бажають читати видання 60-70 років минулого сторіччя. І це цілком нормально. Більш того, змінилась шкільна програма, яка вимагає тих творів, яких в бібліотеці немає. Проте не це нас так засмучує, як той факт, що сучасна молодь не любить читати, а все більше перевагу надає комп’ютерам та мобільним телефонам. За останніми статистичними даними, читаючої молоді в Україні всього 35%. І цей показчик на цю мить, на жаль, не збільшується... Вважаю, що комп’ютер ніколи не замінить книгу. У 2010 році Нікопольській бібліотеці виповнюється 104 роки. Слід пам’ятати, що кращий досвід народу, його традиції зібрані й зберігаються в літературі. Тому роль бібліотек, роль книжок у справі прищеплення юним читачам родинно-побутової культури важко переоцінити».
 
 
Сьогодення ЦБС

 

Бібліотекарі не сидять, склавши руки. Щоб молоде покоління полюбило книгу, в Нікопольській ЦБС проводяться різні акції. До дня народження відомих, але на деякий час забутих авторів, на книжкових полицях з’являються покажчики з ім’ям та прізвищем автора, а також коротенькою біографічною довідкою. І що цікаво, часто книги відразу розбирають. Крім цього нікопольські бібліотекарі влаштовують виставки, тематичні зустрічі, зустрічі з відомими літераторами - прозаїками та поетами. Головне для роботи в бібліотеці - вміння діяти, злагоджено, єдиною командою. Тут важлива послідовність, бо розпочату справу однією людиною, повинні підтримати і продовжити інші. І колективам нікопольських бібліотек є чим пишатися.

Одна з перемог - робота з молоддю. По-перше, на базі Нікопольської центральної бібліотеки створений молодіжний інформаційний центр. По-друге, цей центр визнаний кращим у Дніпропетровській області. Ефективність роботи центру  величезна. Тут молодь розмовляє не тільки на літературні теми, але обговорюють і проблеми суспільства, зустрічаються зі спеціалістами: лікарями-наркологами, фтізіатрами, юристами. Адже знання проблеми допоможе уникнути помилок в житті.

Є в бібліотечній системі і електронні технології. При необхідності читачі можуть знайти будь-яку інформацію в Інтернеті. З 2003 року в Нікополі діють два Інтернет-центри: в центральній бібліотеці та бібліотечній філії № 1 (завідуюча Білоцерковська Л.М.), відкриті за допомогою Посольства США. Щорічно його відвідують більше 2 000 користувачів.

Як і сто років тому, нікопольці не байдужі до долі свого рідного міста, до своєї бібліотеки. Як і тоді, так і зараз мешканці міста залюбки приносять до міської бібліотеки свої книжки, щоб їх подарувати бібліотеці. Щорічно за рахунок безкоштовної допомоги нікопольців бібліотечний фонд поповнюється  на 4 000 книжок.

Станом на 1 січня 2010 року фонд Нікопольської міської ЦБС склав 37 4883 примірника, книговидача - 55 6496 примірників. ЦБС об’єднує 9 філій, які розташовані в різних куточках міста. До штату входить 52 бібліотечних працівника, фахівців, готових своєчасно надати будь-яку інформацію відвідувачам.

«Хочеться вірити, що коп’ютери та сучасні інформаційні технології ніколи не замінять книгу, - говорить завідуюча методичним відділом Олена Стовба. - Книгу, яка завжди відігравала значну роль в житті суспільства і в житті кожної окремої людини...».

...Часи минають, сучасна бібліотека все більше набуває рис нової національної інформаційної інфраструктури, що значною мірою визначає інтелектуальний рівень нації. Як соціальний інститут, вона відіграє важливу роль у розвитку цівілізації і посідає особливе місце у сфері освіти. Сподіваюсь, що бібліотека завжди залишиться не тільки основним центром інформації, дороговказом на шляху до пізнання та саморозвитку, джерелом знань, а й центром духовності людства. Бо, недарма слова Біблія і бібліотека одного кореня - книги.
 
 
Переведення в електронний вигляд: Бутенко О.П.

На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:



Обновлено 02.09.2016 19:36
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting