Зараз на сайті

Сейчас 77 гостей онлайн
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Печать E-mail
Нікополь літературний - Братченко Олег
There are no translations available.

Братченко О.
робітник ЮТЗ
с. Олексіївка, Україна

Поезія

 

* * *

Спадало листя мертвими птахами,

А в очеретах зачаїлась осінь.

Її шукали верхи вітри босі

Полюючи то низом, то верхами.

Вони шукали діву. Не пажа,

Що носить всюди шати королеви.

І виступає гордо левом

Ховаючи за поясом ножа

Але дівча скрадалось мов лев...

Очей блакитно-сірих блиск і пломінь,

Хоробре серце – ясний чистий промінь

Схопили вітри бранку між дерев.

Замкнули браму, геть зняли берет,

І спав на плечі водоспад волосся.

Яка красуня! Осінь златокоса!

Присутні розглядали у лорнет.

Цікавились – і звідки ти така?

Чому не сукня, а вбрання юначе?

Чому мовчить? Не говорить, не плаче?

Камінне серце? Доленька гірка?

Вітри ж сміялись. Відсікли волосся.

Вжахнулись очі. Похолола кров.

Вона в руках ті коси досі носить,

І губить пасма в золоті дібров.

 

* * *

Садок дитячий – арештант.

Тепер нічий. Борги заїли.
Тут виховательки сивіли

В дітей вкладаючи талант.
Не йдуть Тетянки і Романи,
Не чути співу і пісень.
Не рвуть без дозволу вишень –

Самі тепер воюють мами.
Чи наші діти то бур’ян?
Той купить сад, а що відкриє?
У нього серденько не мліє

За всіх без догляду Мар’ян.
От і зростають коти-поле

Скрізь лайка, бруд і п’яний спів.

Чи схоче хто робити в полі,
Щоб годувать своїх братів?

 

* * *

Тримаються за ручки першачки.
Вони в навчанні справжні немовлята.
Та вже навчились букви розрізняти

Страшенно важко пишуться гачки.
Діток вітають всі з великим святом

І перший дзвоник блимає в руці.

Потрібно повиносити стільці –

Втомилися маленькі ноженята.
Благословляє батько Миколай,
Щоб бралися охоче до науки.
Будь ласка, мамо, квіти потримай,
В Оленочки й Павлуні мліють руки.
То усмішки, то сльози на очах.

Хвилюються збентежено – щасливі.

Мальвіна й Буратіно вбігли в клас.
Ще не урок, а тільки перше диво.
Навчили з нитки яблучка кусать

І м’ячиком влучати просто в коло.

Підказочки від іншого не брать,
Щоб ключиком відкрити шлях до школи.
В солодощах дорослі і малі.
Знімають фільм про наше перше свято,

О, як радіють квіти на столі!
Хай буде перша вчителька як мати!

 

* * *

Шляхи людські такі тісні!

Шукати щастя річ непевна.

Буває ніч глуха і темна

Та як співають пісні!

Кохання спів не має меж

Та заздрість б'є серця даремні

І ятрять розповіді щемні

З високих стін прадавніх веж

Палка любов здола віки

Здола прокляття і наврочу

Коли заплющить сонце очі

Сплетуться ніжно дві руки.

І вже не буде на коні

Возити яструба в правиці

Той світлоокий мужній лицар,

Що вовком бродить у пітьмі.

І зникне біль напівжиття

Усе віддав би лиш за дотик

Своєї пані. Чує оклик.

О, ніч! Жахливе забуття!

І схід і захід, як межа

Йому без сонця корчить тіло

Вона ж із сонцем відлетіла

Які у яструба чуття?

 

* * *

Прямує лицар в давній храм

Де править службу Каїн новий

І вимагає помста крові

Добро і зло йде сам на сам.
Зайшлося серце від жалю

Він дав наказ убить Єдину

Кохану, скривджену людину

Щоб з нею бути у раю.
І шлях собі кладе мечем

Блідий мов смерть і мужній лицар

І вже дрижить Єпископ нищий

Стискає пальцями вівтар.
Як біль душі церковний дзвін

Обличчя сонячне стемніло

Мабуть лежить криваве тіло

О, леді Яструб, як же пан?
Та сколихнулись тихо свічі

Ввійшла у храм легка й безкрила

О, мій коханий! Серцю мила!
Ріка життя поглине відчай!
І покотилась низка сліз –

Нестерпно-ніжний пальців дотик

Та раптом скрикнув юний отрок

Єпископ вістря вгору зніс.
Він цілить поглядом масним

На ту, що так йому кортіла.

Стискає горло лють безсила

Та лицар б’є мечем своїм.

 

* * *

Висять між кігтями стрічки

Летить до рук. Не плач, хазяїн!
О, той Єпископ! Справжній Каїн!

Кому він зліплював свічки?
Він видно душу запродав –

Мов кат, коханню дбав могилу

Благав і здав нечисту силу

Пекельну згоду з нею вклав.
Узяв жахливіше з проклять

Бо не парують люди й звірі

Якої треба бути віри

Щоб Богом дане катувать?
Зійшовся клином білий світ

Як не моя – комусь нізащо!
Та зло поглине чорна паща

І по насінню вийде плід.
О, зло! Підступне і вертке!
Либонь застромить списа в спину

І скрикне янгол: «Бийся сину!
За діло праве і святе!»
Коли життя рятує злодій,
А сан духовний коїть злочин

Вирує помста, пазур точить

Чому завжди з мечем добродій?


Гобелен

Скачуть по степу гайдуки,

Тягнуть розпластаних дів.
Діви заломлюють руки

З неба чекаючи див.
Падають сльози й прокльони

З болем у збиту траву.

Хрипнуть залічені кони,
Чують шаблю криву.


Бабусі

Застигла кров, червона кров –

Вже не гаряча!
То господиня тихо спить.
Так люди ж плачуть!
І сльози капають униз –

Печуть серденько!
Я притулилася до рук

Немов маленька.
Вернути Вас, хоча б на мить,

У повній силі...
Та пізно вже, бо білий хрест

Земля закрила.


* * *

Белой птицей улетит душа,
К ангелам святым и херувимам.
Как без вас встречать весну и зиму

С искрами медвежьего ковша.

Оплавляясь исчезает воск,
Вечное для нас не постижимо.
Мы посадим кустик черных роз

На могилу бабушке любимой.

 

Конкурс бального танца

Причуда шумливой весны,

И хрупкость и импульсность линий!

Там танца бурлящий огонь,

Наряда искрящийся иней.

О, детский ревнивый задор

А страсти почти роковые!

Бунтуют минор и мажор

О, фен воздушной стихии

Там синего платья восторг,

Зеленого – высшая милость,

В серебряном – время явилось

В малиновом – сладостный вздох.

А в розовом – вышла мечта.

И шлейфом взмахнула и скрылась

Лишь золотом косы искрились

Весенние были цвета!

Здесь рыцарей видно и дам.

Галантность сквозит и строптивость

И детская ранит наивность

Как слезы блистают у мам!

И трепет пронзает сердца

У всех новоявленных граций

И падают хлопья оваций

Как капельки влаги с лица!

 

* * *

 

Заплуталась душа, немов дитина

У власну заснувалась пуповину.

Тягар батьків вона не донесе,
Гріхів каміння чавить от і все.
О, Господи, але ж вона не винна!
І ще не може встати на коліна,
Щоб виблагати милості собі.

Страшна самотність. Навіть у юрбі.
І не рятує давній оберіг
О, хто тепер у нього вірить свято?
Біжи по стежці, бо зазнаєш лих,
Мале дитя, кумедне і кирпате.
А битим шляхом ходять крутії,

Що миттю відсікають пуповину.
Жива людина ходить і вже гине

Зів’є отрута парость у тобі.
Було дитя, а вийшов дикий звір!

Поклич усіх, до восьмого коліна

Жалій, рятуй і зійде чорна піна,
Іначе снігу станеш по-над всіх.
У світ приходиш босий, без скарбів.

Нема зв’язку міцніше Батька й Сина.

Нічого не сховаєш в домовину –

Рятують лише білих голубів!

 

 * * *

Хоть кухонная, но не мебель,
А рабыня кастрюль и плит.
Я служу им. А где же дембель,

Где пониженный аппетит?
Нет ни платья, ни туфель дамы.

О, прическа! Ну что за вид?
Вы мужчины, виновны сами,
От того, что жена хандрит.
Меньше смеха и меньше песен.

О, мужчины! Устройте быт!
Нам не только кухонный жезл.

Где корона, что так сидит?

 

* * *

Суперечку спиніть, благаю!
Кожна мати рече – не винна!
Ні, не винна моя дитина,
Що в житті її вже немає...
Він не знав, що уміє вбивати,
Доки сльози не випекли душу,
І тоді помста мовила – мушу!
Я їх мушу з землею зрівняти!
Кращий друг – на розпечених скелях –

Розірвало – не можна зібрати.

Завантажені «чорні тюльпани»
Втисло в пам’ять до смерті солдатам.

Ми не вища, не вибрана раса.
Хто дав право людей посилати?
Там також є квіти і хати.
Проклинайте політиків – «асів»!
У розщелині чорна квітка,
У жалоби жахливий колір...
О, афганці, не плачте, влітку,

Відриваючи чистий комір.

 

 

Переведення в електронний вигляд: Мирончук М.С. 


На нашому сайті Ви маєте змогу ознайомитися з творами письменників та поетів Нікопольщини:

 

 

 

 

 

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове

 

Обновлено 07.04.2020 10:57
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting