|
| 24.02.2010 15:33 | |||
|
There are no translations available.
Тороп С.О.
Скіфи: походження та релігія
Дві легенди
Давньогрецький історик Геродот приводить декілька легенд, пов'язаних з походженням скіфів. Перша легенда свідчить про те, що своїм прабатьком скіфи вважали «першу людину» Таргитая, який народився в їх землі, яка колись була безлюдною пустелею. Батьками Таргитая були Зевс (очевидно, верховне скіфське божество – Папай) і дочка річки Борисфену (Дніпра). Від Таргитая народилися три сини: Арпоксай, Ліпоксай і молодший – Колоксай (Колаксай). Одного разу при них на землю впали золоті священні дари: плуг, ярмо, секира і чаша. Старший з братів, першим побачив ці предмети, підійшов ближче, бажаючи їх узяти, проте при його наближенні золото сполохало яскравим вогнем. Потім підійшов середній брат і золото знову зажевріло, не даючись у руки. А коли настала черга Колоксая, молодшого брата, горіння відразу припинилося, і він узяв золото собі. Старші брати, зрозумівши значення дива, передали йому усе царство. Саме від Колоксая вели своє походження скіфські царі. У найбільшому з їх володінь зберігалося священне золото, з яким були пов'язані святкування, які щорічно проводилися у день весняного рівнодення. До речі, деякі дослідники вважають, що на знаменитій пекторалі з кургану Товста Могила (Нікопольський район) відображені останні приготування скіфів до святкувань, присвячених небесним дарам. 
Фрагмент пекторалі з кургану Товста Могила. Нікопольский район
Друга легенда називає прабатьком скіфів Геракла, сина Зевса. Подорожуючи по безкрайніх просторах Північного Причорномор'я, він одного разу приліг відпочити і міцно заснув. Прокинувшись, Геракл побачив, що його коні кудись зникли. Їх пошуки привели Геракла у лісисту місцевість, яка називалася Гілеєю – в Дніпровські плавні. У глибокій печері він побачив напівдіву-напівзмію, яка сказала, що коні знаходяться у неї. За їх повернення вона зажадала від Геракла, щоб він одружився з нею. Від цього браку народилися три сини – Агафірс, Гелон та Скіф. Одного разу напівдіва-напівзмія запитала у сина Зевса, кому з них передати країну, в якій вона жила. Геракл залишив їй один із своїх луків, а також пояс, на кінці якого висіла золота чаша. Він сказав: «Віддай свою країну тому з синів, який зможе підперезатися цим поясом і натягнути лук». Агафірс та Гелон не змогли зробити цього, і лише Скіф, молодший син Геракла, витримав випробування, призначені батьком. Він і став родоначальником всіх скіфських царів. 
Зображення Геракла на монеті царя Атея. IV ст. до н.е.
Багато сучасних істориків вважають, що ця легенда була створена винахідливими еллінами, які бажали підпорядкувати Скіфію своєму культурному та політичному впливу. Проте між грецьким і скіфським Гераклом є істотна різниця, яку важко не відмітити. Якщо у греків він всього лише герой (син Зевса і смертної жінки Алкмени) та засновник правлячих династій, то у скіфів – бог і предок всього народу. Геродот та інші античні історики повідомляють, що скіфи почитали Геракла як «справжнього» бога. У пов'язаній із ним скіфській легенді лук і пояс, на мій погляд, фігурують зовсім не випадково. Призначивши синам випробування, Геракл залишив напівдіві-напівзмії «один із своїх луків». З цього виходить, що у скіфського Геракла були, як мінімум, два луки. Відомо, що знатні скіфи і дружинники часто носили по два луки, а про те, якими першокласними стрілками вони були, цілком ємко і переконливо свідчить Геродот: «Кожний з них – кінний стрілець». У той же час в Греції лук ніколи не вважався особливо шанобливим видом зброї. У VI-V ст. до н.е. елліни прийняли на озброєння скіфський лук, а у військовий час вони нерідко користувалися послугами найманих скіфських стрільців (див. статті «Скіфська зброя» і «Скіфські «солдати вдачі»). Залишений Гераклом напівдіві-напівзмії, крім лука, пояс, думаю, був не простим, а бойовим. Бойові пояси з металевим набором – скіфський винахід. До нього підвішувалися лук, меч і інша зброя. Очевидно, скіфський Геракл хотів, щоб один з його синів, який успадкував царство, став справжнім воїном, гідним захисником рідної землі. Все це говорить на користь того, що спочатку ця легенда була скіфською. Винахідливі греки, швидше за все, лише «переосмислили» і «підправили» її для досягнення своєї мети (див. статтю «Скіфи і греки»).
Цікаво, що Геродот, який не тільки склав список скіфських богів, але і привів їх грецькі «еквіваленти», не називає скіфського імені Геракла. Цілком можливо, тому, що в цьому випадку грецьке і скіфське імена просто співпадали. 
Геродот Фото: www.uk.wikipedia.org
В обох легендах походження скіфів по материнській лінії пов'язане із Придніпров'ям. Як у першій, так і в другій легенді, все царство дістається молодшому з синів. У зв'язку з цим доречно пригадати, що у скіфів, які вели рахунок спорідненості по чоловічій лінії, старші сини отримували частку майна ще за життя голови сім'ї, а молодший з синів ставав спадкоємцем батьківського господарства. У першій легенді легко уловити елементи, висхідні до бронзового століття, в ній же обожнюються знаряддя землеробства – плуг, ярмо і секира. У обох легендах також фігурує золота чаша – особлива ритуальна судина. За словами Геродота, скіфи носили на поясі золоті чаші. Ці ритуальні судини незмінно входили до складу поховного інвентаря скіфських царів. 
Чаша. Срібло з позолотою. IV ст. до н.е. Курган Солоха
Зіставлення легенд та історичних відомостей приводить до висновку, що населення Скіфії склалося з племен, що прийшли зі сходу, і аборигенів. Близькість мови і культури тих і інших сприяли природному процесу їх злиття. Очевидно, перші скіфи з'явилися у Північному Причорномор'ї задовго до VIII ст. до н.е., а їх переселення відбувалося декількома хвилями, причому проміжки між ними могли складати не одне століття. Самі скіфи, за свідченням Геродота, вважали, що їх предки жили на берегах Дніпра за тисячу років до походу персидського царя Дарія, тобто вже в середині II тис. до н.е. Цілком ймовірно, що так воно і було насправді. Довгий час скіфи мирно уживалися в наших степах з кіммерійцями, ведучи спільно з ними успішні війни проти передньоазіатських імперій (див. статтю «Скіфське військо»). Надалі, по мірі збільшення чисельності скіфського населення в Північному Причорномор'ї і зростання політичного впливу скіфів у регіоні, відносини між союзниками зіпсувалися. Згідно Геродоту, кіммерійці, побоюючись боротьби з грізним ворогом, пішли через Кавказ до Малої Азії, а їх вожді, не бажаючи покидати свої землі, розділилися на дві частини і у взаємній битві перебили один одного. Як писав «батько історії»: «І тепер ще є в Скіфії кіммерійські стіни, кіммерійські переправи, є і область, звана Киммерієй, є і так званий Кіммерійський Боспор». 
Кіммерійські стріли, вудила і псалії. VIII-VII ст. до н.е. Зольний курган. Крим
Кіммерієць. Зображення на грецькій вазі
Посуд, кінське вбрання та знаряддя праці кіммерійців
Схоже, повідомлення Геродота про вигнання всіх кіммерійців із Північного Причорномор'я не є достовірними. Значна їх частина, без сумніву, залишилася в рідних місцях і асимілювалася із скіфами, зробивши значний вплив на культуру войовничих кочівників. Розповідь, що збереглася в епічній формі та передана «батьком історії», розповідає про війну скіфів, які повернулися з Передньої Азії, з молодим поколінням народу, населяючого Боспор Кіммерійський (Керченський півострів), яке зібрало сильне військо і викопало широкий рів «від Таврійських гір до озера Меотіди» (Азовського моря). У останніх без зусиль вгадуються нащадки кіммерійців, які зробили відчайдушну спробу повернути втрачену незалежність. Після «багатьох битв» скіфи отримали над ними перемогу. Хоча ця розповідь містить цілий ряд неправдоподібних моментів, на думку багатьох істориків, в її основі лежать реальні події, пов'язані з утворенням могутньої скіфської імперії. Дослідники також вважають, що на електровому налуччі з кургану Солоха зображена битва старезних скіфів, які повернулися з походу, з молодими «нащадками рабів».
Бій старих кінних скіфів з молодими воїнами. Зображення на налуччі. IV ст. до н.е.
Курган Солоха
Геродот, спираючись на скіфські легенди, назвав їх «наймолодшим із всіх народів», проте інші стародавні автори з приводу віку скіфів дотримувалися діаметрально протилежної точки зору. Наприклад, Помпей Трог відзначав: «Скіфське плем'я завжди вважалося найстародавнішим, хоча між скіфами і єгиптянами довго була суперечка про старовину походження. Скіфи зовсім не визнавали помірність клімату доказом старовини. Наскільки клімат Скіфії суворіше єгипетського, настільки витриваліші там тіла і душі. Єгипет міг і може бути оброблюваний тільки під умовою загороди Нила і тому здається останньою країною відносно старовини мешканців, оскільки він і утворений, мабуть, пізніше за всі країни за допомогою царських дамб або наносів мула Нилу. Такими доказами скіфи взяли верх над єгиптянами і завжди здавалися народом більш стародавнього походження». За свідченням Павла Орозія, ще в III-II тис. до н.е. скіфи неодноразово встановлювали контроль над всією Передньою Азією (близько 2109 р. до н.е. їх пануванню у Шумері і Ассирії нібито поклав кінець цар Ассирії) і вели війни з Єгиптом. 
Павло Орозій Фото: www.ru.wikipedia.org
Численні античні історики безпосередньо пов'язують скіфів з таємничими «народами моря», які вторглися на Близький Схід і Балкани в кінці ХІІІ – на початку ХІІ ст. до н.е. 
Битва єгиптян з «народами моря». Давньоєгипетська фреска
Близько 800 р. до н.е. Скіфська імперія тягнулася від Волги до Дунаю. Приблизно в цей час була встановлена і потрійна система правління: перший рід правив від Волги до Північного Кавказу і Дону, другий – між Доном і Дніпром, третій – між Дніпром і Дунаєм. 
Скіфія в I тис. до н.е. Фото: www.ru.wikipedia.org
Своєї найвищої могутності Велика Скіфія досягла в IV ст. до н.е. На Нікопольщині, де за описом Геродота знаходилася «священна земля Геррос», про цей час нагадують численні скіфські кургани, найвідомішими з яких є Чортомлик і Товста Могила (див. статтю «Скіфські кургани»). Виявлені в них «скарби степових пірамід» нині прикрашають найбільші музеї Києва і Санкт-Петербурга (див. статтю «Про що повідала Чортомлицька амфора»).
Скіфські кургани. Нікопольський район
Скіфські боги
Яким богам вклонялися скіфи? Геродот приводить в своїй «Історії» розмову посла персидського царя Дарія І Гистаспа із скіфським царем Ідантірсом (Іданфірсом, Антіром). У відповідь на пропозицію Дарія припинити опір і визнати себе його данником цар скіфів нібито сказав наступне: «Владиками ж своїми я визнаю тільки Зевса, мого предка, і Гестію, царицю скіфів». «Батько історії» не тільки повідомляє цінні відомості про скіфських богів, але і називає їх грецькі еквіваленти. Верховний бог скіфів носив ім'я Папай. Він ототожнювався з небом і був аналогом давньогрецького Зевса. Зображення Папая можна побачити на відомому бронзовому наверші з урочища Лиса Гора (неподалік від м. Дніпропетровська). У 1963 р. подібне навершя було виявлене і в районі села Мар’янське (Дніпропетровська область). 
Бронзове навершя із зображенням бога Папая. Урочище Лиса Гора. Дніпропетровська область
Апі, Апія (грецька Гея) – дружина верховного бога Папая, богиня землі і води, прародителька скіфів. Шлюб Папая і Апі символізував об'єднання земної, водної і небесної сфер, укладення священного союзу між Землею і Небом. Скіфи почитали цю богиню як Всеродженицю і Обережницю, часто прикрашали її зображенням кінські налобники і захисне спорядження. Скоріше за все, вона мала і військове значення. Можливо, просочуючи стріли зміїною отрутою і випускаючи їх в своїх супротивників, скіфи приносили дань великій змієногій богині, перетворюючи на величезний жертовний вівтар поле бою (див. статтю «Скіфи – родоначальники психічної атаки»). На відомих зображеннях тулуб Апі зазвичай закінчується двома зміями або зростає з рослинних паростків.
Зображення змієногої богині Апі на кінському налобнику.
Курган Велика Цимбалка. Запорізька область
Табіті (грецька Гестія) – богиня вогню та домашнього вогнища, разом з Папаєм і Апі належала до головних і особливо шанобливих скіфами богів. У ній втілювалося уявлення про сімейну і родову єдність. У розмові із послом персидського царя Ідантірс згадує Табіті (Гестію) не випадково. Цар вважався у скіфів сакральним главою суспільства, тому суспільна роль культу царського вогнища як загального релігійного центру була дуже велика. Клятва «царськими гестіями» (божествами царського вогнища) вважалося найбільш священною, а її порушення каралося смертю. Зображення Табіті зустрічається на золотих бляшках з скіфських царський курганів. 
Богиня Табіті з люстерком в руках дає повчання юному скіфу. Зображення на Золотій бляшці
Аргимпаса, Артимпаса (грецька Афродита) - богиня кохання. У скіфів вона втілювала функції родючості, в основному людської і тваринної. Можливо, мала військові функції. Відомі зображення цього божества у вигляді цариці звірів. Могутні жерці культу Афродити-Аргимпаси (Анарєї або Енерєї), за повідомленнями Геродота і Псевдо-Гіпократа займалися тлумаченням пророцтв і пошуком зловмисників.
Гойтосар Гойтосир, Ейтосир (грецький Аполлон) – солярний бог, хранитель худоби, переможець чудовиськ, чарівник. Зазвичай зображувався у вигляді орла, коня, оленя або сонячного знаку. 
Скіфський знак сонця зображувався у вигляді п'яти з'єднаних кіл. Нашивна золота бляшка.
Курган Товста Могила. Нікопольський район
Бог війни (грецький Арей) – у скіфів, мабуть, також виконував роль бога грози і атмосферних явищ. Геродот не називає його скіфського імені, проте, можливо, воно звучало як Ваю (Вайю) або Вей (Вій). Втіленням бога війни служив старовинний залізний меч. Війна і зброя грали в житті скіфського суспільства велику роль, тому і значення цього бога було дуже велике. Тільки на честь бога війни, якщо вірити Геродоту, скіфи споруджували «в кожному номі по округах» спеціальні святилища. За описами античних авторів, вони були піднесеннями з хворосту та з майданчиком по верху. На цьому майданчику встановлювався меч. У жертву богові війни скіфи приносили не тільки худобу, але й людей – кожного сотого з числа військовополонених. На честь його щорічно проводилися святкування, на яких воїни, які особливо відрізнилися в боях, нагороджувалися чашею вина, виконувалися ритуальні танці і влаштовувалися змагання по боротьбі і стрілянині з лука. Варто відзначити, що сучасні археологічні дослідження на півдні України поки не підтверджують повідомлення Геродота про існування у скіфів численних святилищ, присвячених богові війни. Проте є досить численні підтвердження існування культу зброї. 
Ручка скіфського меча
Фагімасад (грецький Посейдон) – морський цар, «коливатель землі». Культ цього бога був достатньо широко поширений в Північному Причорномор'ї і в грецьких містах-державах. Так, династія боспорських царів вела своє походження від Геракла та Посейдона, а за повідомленнями Геродота, Фагімасада (Посейдона) особливо шанували царські, правлячі скіфи. Скіфський Геракл – бог весни і сонячного світла, переможець Дракона (Гідри). На відміну від грецького Геракла-героя, він завжди був повноцінним богом, а його культ був приурочений до циклів сонячного світла і поширений в Північному Причорномор'ї з давніх часів. Звідси в ХІ ст. до н.е. він, очевидно, проник на Балкани разом з дорійцями, які «прийшли з півночі і заснували декілька царських династій». Проте в Греції цей культ з часом деградував, а скіфський Геракл-бог перетворився на грецького Геракла-героя. Пройшли століття і грецькі колоністи, які з'явилися в Північному Причорномор'ї, почали «мирний наступ на варварів», бажаючи підпорядкувати місцеве населення своєму культурному і політичному впливу. Цій меті з успіхом служив «сумісний» культ Геракла-Таргитая. У ньому існуюча у скіфів власна міфологічна генеологія злилася з грецькою, а місцева давня легенда була відповідним чином «підправлена» - скіфський Геракл-бог був підмінений грецьким Гераклом-героєм. Якщо врахувати, що імена скіфського і грецького Геракла, можливо, співпадали, здійснити подібну підміну було не так вже й складно. Але яке величезне ідеологічне значення вона мала! Прародителями скіфів ставали місцева зміїнога богиня і грецький герой Геракл. Без сумніву, Геродот доносить до нас еллінізований варіант давньої скіфської легенди, проте той факт, що спочатку в ній фігурував скіфський бог, сумніву не викликає. 
Зображення на золотих бляхах з скіфських курганів:
а, в - Геракла, б - Медузи Горгони
У скіфів функції жерців зазвичай виконували царі і представники знаті, проте разом з цим існував і відособлений прошарок жерців. Які-небудь спеціальні храми не споруджувалися, а в жертву богам (за винятком бога війни) приносили худобу, найчастіше – коней. На Нікопольщині в жіночих похованнях (скоріше за все, знахарок або жриць) зустрічаються магічні предмети – дзеркала, деякі види судин, кінська узда, очищені щипці, жертовні бронзові ножі (їх зазвичай знаходять попарно). 
Скіфське люстерко. Бронза. IV ст. до н.е.
Цінні відомості про жерців енереїв (анареїв) залишив давньогрецький історик Геродот: «Енерєї – жінкоподібні чоловіки – говорять, що мистецтво ворожіння даровано їм Афродитою. Ворожать вони за допомогою липової мочали. Мачалу цю розрізають на три частини і смужки намотують навколо пальців, а потім знов розпускають і при цьому вимовляють провісництва». Енереї могли звинуватити будь-якого скіфа у порушенні, священної клятви царського вогнища. Якщо провину нещасного вдавалося довести, його чекала неминуча страта, а все майно діставалося жерцям. Проте і самих жерців могли оголосити лжепророками і стратити. У скіфів, по словах Геродота, існував навіть особливий вид страти для віщунів, які провинилися: «На запряжений биками віз навалюють доверху хворосту. Віщунів із зв'язаними ногами і скрученими за спиною руками засовують в купу хворосту. Хворост підпалюють і потім лякають і поганяють биків. Нерідко разом з віщунами у вогні гинуть і бики. Але все таки, коли дишло обгорить, бикам іноді вдається врятуватися, отримавши опіки».
Іноді на скіфських курганах встановлювали, як правило, грубо оброблені гранітні або вапнякові плити з висіченими на них зображеннями воїнів. На шиї подібних «ідолів» зазвичай зображена гривна, руки зігнуті в ліктях, в лівій або правій руці знаходиться ритон, піднятий до підборіддя. Найчастіше буває виділений пояс, до якого підвішені горит з луком і акінак, іноді – бойова сокира і другий довгий меч. На деяких стелах голова воїна вкрита шоломом, а корпус – панциром. Зустрічаються стели, на яких до поясу підвішені ніж, оселок, нагайка і чаша. Швидше за все, ці кам'яні статуї встановлювалися на честь предків і втілювали образ божественного основоположника пануючого роду, родоначальника скіфських царів.  
Скіфські кам'яні статуї
Фото: www.museum.dp.ua
Зображення зброї та захисного знаряддя на скіфській кам'яній стелі:
1 - шолом, 2 - пояс, 3 - бойова сокира, 4 - меч (акінак), 5 - нагайка, 6 - горит
Зображення в звіриному стилі грали роль амулетів-оберегів, покликаних захищати їх власників від ворожих сил і привертати заступництво добрих божеств.
Окуття дерев'яної чаші. Золото. V ст. до н.е.
Перша Завадська могила. Нікопольский район
Окуття дерев'яної чаші. Золото. V ст. до н.е.
Перша Завадська могила. Нікопольский район
Крім реальних тварин, на багатьох предметах зображали і фантастичних істот – крилатих коней, сирен, грифонів, чудовиськ і т.д. 
Зображення крилатого коня на золотій пластинці. IV ст. до н.е.
Курган Куль-Оба
Зображення сирени на пластинці з кістки. IV ст. до н.е. Гайманова Могила
Зображення грифонів на Чортомликській амфорі. IV ст. до н.е.
Зображення на кістяній пластинці скіфів, які б'ються з чудовиськом. IV ст. до н.е.
Курган Гайманова Могила
Подібні зображення, крім ювелірних виробів і різних предметів, очевидно не рідко також прикрашали тіла знатних скіфів і царських дружинників. Видно, таке татуювання наносилися в ритуальних цілях і були покликані зробити їх володарів невразливими для будь-яких видів зброї. Про це стало відомо після знахідки на Алтаї останків знатного скіфа, які чудово збереглися в умовах вічної мерзлоти. Роль військових емблем, прикрас і одночасно магічних оберегів грали і зображення у звіриному стилі (олені, орли, пантери, риби) на зразках скіфського захисного озброєння. Перш за все, на доспіхах і щитах.
Золота прикраса щита - "келермеська пантера".
Курган поблизу станиці Келермеської на Кубані. VI ст. до н.е.
Золота прикраса щита - "костромський олень".
Курган поблизу станиці Костромської на Кубані. VI ст. до н.е.
До скіфських військових оберегів слід віднести і зображення голови Медузи Горгони з висунутим язиком, які зустрічаються на нагрудних пластинах.
Нагрудна бронзова пластина із зображенням голови Медузи Горгони
До культових предметів багато дослідників відносять металеві навершшя, які з'явилися у скіфів у другій половині VII ст. до н.е. і очевидно були пов'язані з різними церемоніями. У степових скіфських курганах їх знаходять від 1 до 10. Ільїнська В.А. вважає, що зображення на навершшях кінця VII – початку V ст. до н.е. були пов'язані з культом сонця – верховного божества і ідеєю родючості землі. Переводчикова О.В. і Раєвський Д.С. пов'язують ці предмети з ідеєю світового дерева – одній їх широко поширених в давнину міфологічних концепцій, яка була властивою у тому числі і скіфам. Більшість вчених сходяться на думці, що металеві навершшя використовувалися як прикраси катафалків, проте висувалися і гіпотези про те, що ці предмети були спеціальними музичними інструментами жерців. (Бакаї К. та інші).
Навершшя з кургану Товста Могила. ІV ст. до н.е. Нікопольський район
Пізні скіфи Нижнього Придніпров'я і Криму разом із скіфськими вшановували і грецьких богів. На головній площі Неаполя Скіфського (неподалік від сучасного м. Сімферополя) знаходилися статуї Зевса, Афіни, Ахілла Понтарха. Вони були встановлені греком Посидієм, який переселився до Неаполя Скіфського з Ольвії. До цих же часів відносяться зображення Діоніса, Деметри, Аполлона, Артеміди, Гермеса і братів Діоскурів.
Деталь скіфського вбрання – голова богині Деметри. IV ст. до н.е.
Курган поблизу с. Велика Білозірка. Запорізька область
На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про видатного українського археолога (завдяки якому було відкрито багато скарбів скіфських курганів, у тому числі і знаменита золота пектораль), кандидата історичних наук, а також проникливого лірика, поета тонкої душі Мозолевського Бориса Миколайовича:
Аудіо:
У разі використання матеріалів цього сайту посилання на сайт обов'язкове
|
|||
| Обновлено ( 15.06.2010 13:45 ) |
