Вони чекають допомоги

Необходимо Ваше участие!


On-line

We have 92 guests online
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Print E-mail
Sunday, 29 January 2012 17:58
There are no translations available.

Тороп С.О.
Біолог, краєзнавець
м. Нікополь, Україна
Біографія

Матеріал надано в авторській редакції


Випробування кризою
(кінець ХIХ - початок XX ст.)

Осінь 2008 року для всього світу залишиться в пам'яті - планету охопила світова  кризу.  І незважаючи на те, що зараз вже літо 2011 року, його відгомони продовжують стрясати країни Європи та Америки. Але економічні кризи траплялися в усі віки. Читайте, як виживали наші предки, і набирайтеся терпіння.

Життя під час економічної кризи завжди було нелегким випробуванням як для основної маси населення охоплених нею країн, так і для цілих галузей промисловості, нерідко обертаючись для них справжнім іспитом на виживання. Наприкінці ХIХ - на початку XX століть кризи не раз випробовували на міцність південний промисловий комплекс Російської імперії, який ще тільки формувався. Його основу складали промислові підприємства Катеринославської губернії.


Карта Катеринославської губернії. 1896 р.

І щоразу їх вдавалося з гордістю долати, причому слідом за, здавалося, нестримним спадом виробництва слідував небувалий промисловий підйом, темпам якого заздрили передові країни світу. Саме в цю насичену багатьма яскравими і знаменними подіями епоху на Нікопольщині склався потужний промисловий центр. Вже з кінця XIX століття він грав все більш зростаючу роль у розвитку гірничо-металургійного комплексу і шляхів сполучення.


Криза 1882-1886 років

Економічна криза 1882-1886 років була загальносвітовою або, як зараз прийнято говорити, глобальною. У кожній з передових країн того часу вона, цілком природно, проявлялась і відчувалась по-різному. Це було пов'язано з тим, що кожна країна мала свої умови та особливості розвитку виробництва. Найсильніший удар криза завдала по Англії, яка довгий час утримувала статус самої передової промислової держави. Лише завдяки збільшенню вивезення сировини зі своїх численних колоній в Африці, Азії і Америки вона продовжувала утримуватися на плаву. США максимально використовували кризу для залучення нових енергійних переселенців з країн Європи (до 1,2 млн. в рік), нових технологій і капіталів. Швидко подолати її негативні наслідки вони розраховували за рахунок величезного запасу корисних копалин і подальшого освоєння родючих земель. Німеччина сподівалася на величезну контрибуцію і багатющі природними копалинами землі Ельзасу та Лотарингії. Франція, яка зазнала поразку у франко-німецькій війні, продовжувала здавати одну позицію за іншою по усім показникам, уступаючи Російської імперії.


Економічний розвиток Російської імперії в середині XIX ст. (Європейська частина)

До початку кризи темпи зростання економіки Російської імперії помітно знизилися. Перш за все, позначилися наслідки російсько-турецької війни 1877-1878 років. Вона хоч і завершилася черговою знаменною перемогою над старіючою Османською Портою, але поглинала величезні кошти, які не вкладалися у виробничу сферу. До того ж стан світового ринку виявився несприятливим, особливо зниження цін на зерно.  Остання обставина безпосередньо позначилася на розвитку Катеринославської губернії і Нікопольщини, основу економіки яких в ті роки становило сільське господарство. Більше того, 1880 і 1881 роки видалися для Нікопольщини особливо посушливими і неврожайними. Це вмить позначилося на експорті зерна. У 1881 році обсяг перевезених товарів і вантажів знизився на 2%, в 1882 році - на 5%. У 1881 році інфляція призвела до падіння реальної заробітної плати на промислових підприємствах краю на 4%, в 1882 році - на 12%. Починаючи з 1880 року, у Катеринославській губернії спостерігався і загальний процес зниження заробітної плати, а штрафи часом доходили до 30% заробітку.


Бунге Миколай Христианович

Однак навіть при такій несприятливій обстановці уряду вдавалося підтримувати безперервний активний торгівельний баланс країни. Концепція реалізації цієї мети була сформульована міністром фінансів М.X. Бунге. Він виступав проти прямого фінансування промисловості державою, вважаючи, що сприятливу обстановку для розвитку створюють законодавчі заходи, і серед них перше місце займає система оподаткування. Перш за все він виступив за послаблення податкового пресу на селян. 9 травня 1881 р. був прийнятий закон про зниження розмірів викупних платежів і складання недоїмок по цих платежах за минулі роки, на що з бюджету щорічно асигнувались 12 млн. рублів (і додатково 14 млн. рублів на списання недоїмок). Скорочення бюджетних надходжень уряд частково компенсував зміною порядку різних обкладань колишніх державних селян. Указом від 12 червня 1886 року всі державні селяни автоматично переводилися на викуп. Варто зазначити, що ці закони мали для містечка Нікополь першорядне значення. Так, за статистичними даними 1864 року, в Нікополі проживало "селян державних" 1 318 чоловік чоловічої статі, 1 374 - жіночої статі. Населення містечка на той час становило близько 8 000 чоловік.

В умовах кризи уряд пішов на поступову відміну подушної податі. У різних губерніях ініційований Бунге процес намічалося завершити в різні терміни. У Катеринославській губернії Подушна подать була остаточно скасована в 1887 році. Одночасно уряд запровадив і постійно підвищував акцизні збори на спирт, тютюн, цукор, нафту. В умовах посилення кризи він взяв під свій фінансовий захист підприємства гірничо-металургійного комплексу, паровозобудівні заводи і деякі банки, на 30% підвищив митні збори, значно скоротив армію, що зменшило відтік коштів у невиробничу сферу більш ніж на 23 млн. рублів на рік. Оскільки великі підприємства переносили затяжну кризу набагато легше, ніж дрібні, Бунге заохочував створення об'єднань промисловців. У 1882 році виник союз рейкових фабрикантів, в 1884 році - об'єднання заводів, що виготовляють кріплення до рейок. Для реалізації амбітної програми уряду необхідно було створення нового гірничо-металургійного комплексу, оскільки вже до середини 70-х років XIX століття підприємства Уралу явно не справлялися зі зростаючими потребами країни в сталі. Задачу значно полегшувало ті обставини, що за запасами більшості природних копалин Російська імперія перевершувала всі передові країни Європи та США разом узяті. Саме в роки нестримної кризи на Нікопольщині відбулася подія, яка багато в чому визначила хід її економічного розвитку на цілі десятиріччя вперед.


"Рудна лихоманка"

Ще в 1881 році геолог Г. Федосєєв виявив на Нікопольщині родовища марганцевої руди. Вони знаходилися між річками Базавлук і Чортомлик. Про своє відкриття дослідник повідомив в Санкт-Петербург. Слід сказати, що до його повідомлення там поставилися з великою увагою, однак перш ніж приступити до видобутку марганцевої руди, потрібно було ретельно оцінити її запаси. З цією метою влітку 1883 року на Нікопольщину відправилася експедиція Геологічного комітету, яку очолював В.О. Домгер. Запасів руди виявилося навіть більше, ніж передбачалося. Родовища марганцю були в околицях сіл Ушкалка, Бабино, Покровка, Капулівка, Грушівка. Більшість цих земель належали великому князю Михайлу Романову - родичеві царя Олександра III.


Цар Олександр III
Фото: www.hrono.ru

У 1884 році за особистою вказівкою царя на Нікопольщину для здійснення розвідки прибули гірські інженери А. Михальський і Н. Концовський. Після проведення відповідних досліджень останній мав особисту зустріч з Михайлом Романовим, в ході якої настійно рекомендував великому князю почати розробку марганцевої руди. І хоча підприємство обіцяло Михайлу Романову величезний прибуток, доводи Концовського, по всій вірогідності, здалися йому не надто переконливими. Вирішивши ще раз все перевірити, великий князь попросив відправити у його землі нову експедицію.


Домгер Валеріан Олександрович
Фото: www.spmi.ru

Навесні 1885 року на Нікопольщині побувала інша експедиція, якою керував гірський інженер П. Покровський. Волею долі дослідження йому належало почати в маєтку Покровському. Незабаром гірський інженер прийшов до висновку: "Руди Покровського маєтку виявилося рівним 720 млрд. пудів, і можна відкривати досить солідне підприємство". На підставі своїх розрахунків Покровський рекомендував родичу царя відкрити копальні, а біля них з часом побудувати завод з переробки марганцевої руди. З досліджень експедиції випливало, що виявлена в околицях Нікополя марганцева руда містила в собі близько 57% перекису марганцю, залягаючи на великих просторах досить потужними пластами. Між тим, про відкриті неподалік від Нікополя родовища руди дізналися і члени уряду, промисловці Катеринославської губернії та інших регіонів Російської імперії. До того часу криза вже помітно пішла на спад, стала більш сприятливою і ситуація на світовому ринку. Врожаї 1884 і 1885 років виявилися досить високими. Криза змусила багатьох промисловців зайнятися переоснащенням своїх підприємств. У промисловості стали набагато ширше використовуватися передові технології і новітні розробки науковців.


Великий князь Михайло Романов

У 1886 році були засновані Покровські копальні. Гірські інженери А. Михальський, Н. Концовський і П. Покровський не помилилися у своїх розрахунках. Є відомості, що вже в перший рік експлуатації було видобуто 4,4 тис. тонн руди. Здобиччю нікопольської руди зацікавились вітчизняні та іноземні промисловці. Члени уряду були зацікавлені в якнайшвидшому освоєнні Нікопольського марганцеворудного басейну і формуванні на Півдні країни нового потужного гірничо-збагачувального комплексу. Прискорене вирішення цих завдань дозволяло створити додаткові передумови для наміченого бурхливого економічного зростання. Однак швидкому освоєнню Нікопольського марганцеворудного басейну заважала та обставина, що він мав величезну площу, а більшість земель, на яких були виявлені поклади руди, належали члену царської сім'ї - великому князю Михайлу Романову. Останній не виявляв належної ініціативи і діяв вкрай обережно. Судячи з усього, його не дуже вражала  і сама перспектива появи на його землі копалень і рудників, про що великий князь повідомляв у листі одному з членів августійшого сімейства наступне: "Ти навіть не уявляєш, які прекрасні угіддя та пасовища через цю руду я можу втратити!". Але й промисловці не бажали здаватися без бою! Вони буквально завалювали своїми проханнями міністерства, домагалися зустрічі з самим государем імператором, сподіваючись на його допомогу і надання належного впливу на Михайла Романова. Зрештою, зустріч делегації промисловців Півдня з імператором Олександром III все ж відбулася...


Ручне сортування (сухе збагачення) марганцевої руди
на Покровських марганцевих шахтах. 1906-1907 рр.

Зусилля підприємливих людей не виявилися марними. Великий князь погодився здавати ділянки своєї землі в оренду промисловцям. Цілком природно, що на вигідних для нього умовах. Промисловцям доводилося купувати ділянки за нечувану ціну - до 2 тис. рублів за десятину (1 десятина - 1,09 га). Проте навіть така висока плата не скоротила числа бажаючих розбагатіти на видобутку руди. Вже в 1887 році доходи великого князя від оренди склали понад 18 тис. рублів. На Нікопольщині почалася справжня "рудна лихоманка", яка призвела до багаторазового збільшення орендної плати за рудоносні землі. Багато промисловців розорялися, оскільки придбані ними ділянки часто опинялися з низьким складом руди. Одна за другою із Санкт-Петербурга в регіон на пошуки нових родовищ прибували геологічні експедиції, роботу яких нерідко оплачували "зацікавлені приватні особи і товариства". Втім, марганцеву руду в ті роки на Нікопольщині знаходили і чисто випадково. Так, наприкінці 80-х років XIX століття марганцеву руду в шарі малиново-червоної глини в околицях річок Томаківка і Велика Кам'янка вдалося виявити... під час копання криниці.


Промисловий підйом кінця XIX ст.

У 1893 році почався промисловий підйом, який тривав дуже довго і надзвичайно інтенсивно. У Катеринославській губернії він почався набагато раніше, ніж у багатьох інших районах Російської імперії, а зростання виробництва в багатьох галузях тут спостерігалось вже з 1887-1889 років. Це було обумовлено цілим рядом причин. В умовах кризи урядом було скасовано ряд податків і повинностей, які залишилися у спадок ще з часів кріпосного права, сильно обмежували купівельну спроможність населення і в цілому звужували внутрішній ринок. Відкриття на Півдні нових родовищ корисних копалин, у першу чергу марганцевої руди на Нікопольщині, створило особливо сприятливі умови для розвитку підприємств гірничо-металургійного комплексу. Уряд цілком сприяв місцевим промисловцям. Треба сказати, що ні в одному з районів величезної імперії вони не користувалися такими пільгами і привілеями, як на стрімко розвиваючомуся Півдні. У Катеринославській губернії ще на рубежі 80-90 рр. XIX століття лідерство поступово почало переходити від фабрикантів традиційних галузей (переробка сільгосппродуктів) до фабрикантів передових технологій (металургія). Для останніх особливо сприятливі умови створювали міністр фінансів І.А. Вишнеградський і С.Ю. Вітте, який змінив його на цій посаді в 1892 році.


Міністр фінансів Вишнеградський Іван Олексійович


Міністр фінансів з 1892 року Вітте Сергій Юлійович
Фото: www.kartin.net

В роки промислового підйому в наших краях в основному було завершено формування нової металургійної бази країни. Ще в середині XIX ст. стало ясно, що металургійні заводи Уралу не в змозі забезпечити всезростаючі потреби Російської імперії в чавуні, який називали "хлібом промисловості". У 1867 р. Урал дав 11 млн. пудів чавуну (65% його виплавок в країні), а на Півдні, де його виплавку тільки почали, було вироблено всього 56 тис. пудів чавуну (0,3%). Проте, за 20 подальших років Південь зробив просто небачений стрибок, збільшивши виплавку чавуну в 74 рази. Він розвивався набагато інтенсивніше за Урал. Якщо заводи, які виникли в Катеринославській губернії, були оснащені самим новітнім устаткуванням, то технічне оснащення уральських підприємств залишало бажати кращого.

На багатьох з них устаткування на той час явно застаріло і давно потребувало заміни. Вже в 90-і роки XIX ст. Південь вийшов на перше місце, перетворившись на головну металургійну базу Російської імперії. У 1897 р. його заводи виплавили 46,4 млн. пудів чавуну - у 828 разів більше рівня 1867 р. Це склало 40,4% усього чавуну в країні. Урал в тому ж 1897 р. дав 41,2 млн. пудів або 35,8%. Усього ж за 10 років виплавка чавуну в країні потроїлася. До речі, США зробили подібний крок за 23 роки, Англія - за 22, Франція - за 28, Німеччина - за 12 років. Окрім цього, в Російській імперії найшвидшими темпами у світі розвивався видобуток вугілля і нафти. По темпах розвитку важкої промисловості вона зайняла перше місце у світі.

Бурхливий розвиток на Півдні нової металургійної бази спричинив розвиток багатьох інших галузей промисловості. Якщо в 1861-1870 рр. в Катеринославській губернії було засновано 4 нових промислових підприємства, то в 1871-1880 рр. - 30, в 1881-1890 рр. - 57, в 1891-1900 рр. - 164.


Заснування в Катеринославській губернії в другій половині XIX ст. нових промислових підприємств

Розвиток промисловості та торгівлі помітно змінив вигляд Нікополя. У 1897 р. у ньому вже виробляли промислову продукцію понад 20 підприємств, у тому числі, цегляний, олійницький, пивоварний, чавуноливарний і машинобудівний заводи. У місті налічувалося 2 763 житлових будинки, 101 вулиця і 7 провулків, які освітлювалися 48 гасовими ліхтарями. Населення Нікополя складало більше 19 000 чоловік.


Зростання чисельності населення Нікополя в другій половині XIX ст.


"Пшеничні фабрики"

Переважно рівнинна поверхня, родючі грунти (чорнозем), сприятливий клімат, можливість здійснення вантажних перевезень по воді (у нижній течії Дніпра) - усі ці чинники сприяли розвитку в нашому краї (який був аж до кінця XVIII ст. малонаселеним) багатогалузевого сільського господарства. Велику роль в цьому процесі зіграли також завоювання Російською імперією виходу до Чорного моря, будівництво великих портів і пристаней, розвиток торгівлі і купецтва, освоєння "нових" земель численними поселенцями з усіх куточків величезної країни. Площа орних земель постійно збільшувалася за рахунок освоєння раніше диких і ніколи не знаючих плуга землероба степів. Великі масиви Дніпровських плавнів і Великого Лугу сприяли розвитку тваринництва і городництва. Тут знаходилися сінокоси, пасовища і городи мешканців придніпровських сіл. На Нікопольщині активно розвивалися конярство, вівчарство, вирощування великої рогатої худоби. Основними сільськогосподарськими культурами ставали зернові.


Чорнозем - головне багатство нашого краю


Залишки Дніпровських плавнів на території Нікопольського району

Після реформи 1861 р. значно посилилася спеціалізація районів Російської імперії. Центр зернового виробництва неухильно переміщався з чорноземних губерній в південні. У Катеринославській, Таврійській, Херсонській, Бессарабській, Донській, Самарській, Саратовській і Оренбурзькій губерніях збирали більше 1/4 загального збору зернових культур по країні. Тут виникли справжні "пшеничні фабрики" і фермерські господарства заможних селян. Якщо в південних губерніях в 70-х роках ХІХ ст. посіви пшениці складали 37,5% від загальноросійських, то в 90-х роках їх доля зросла до 51%. Значний вплив на зернове виробництво у Катеринославській та інших південних губерніях здійснила світова криза цін на хліб. Вона тривала з середини 70-х до початку 90-х років. В результаті постачання на європейський ринок дешевого хліба із США, Канади, Австралії та Аргентини експортні ціни на пшеницю впали з 85 до 56 копійок, на жито - з 63 до 47 копійок. Проте, незважаючи на це, вивезення хлібів тільки збільшилося. Якщо до реформи 1861 р. за кордон вивозилося всього 5% чистого збору хліба, то в 70-х роках - 10%, а в 80-90-х роках - 20%. Характерно, що при цьому пшениці вивозилося 40% чистих зборів.


Зростання вивезення хлібів з Російської імперії в другій половині ХІХ ст.

Відміна пережитків кріпосного права сприяла формуванню ринку землі і розшаруванню селян. У господарствах заможних селян все більшого значення стала набувати куплена або купча земля, основними продавцями якої були поміщики. У 1862-1882 рр. селяни займали в її покупках перше місце після купців і міщан. У 1883 р. був створений Селянський банк, який надавав селянам кредит для купівлі землі. Катеринославсько-Таврійське відділення цього банку в урочистій обстановці було відкрите 10 травня 1883 р. Окрім нього земельний ринок Катеринославської губернії обслуговували також відділення Державного, Херсонського, Дворянського, Земельного, Азовсько-Донського банків і велика кількість дрібних іпотечних товариств.

Практично уся купча земля зосередилася у заможних селянських господарствах. Все більше поміщицьких земель переходило до купців, міщан і заможних селян. У документах тих років їх зазвичай називали "новими поміщиками" або "замурзаними лендлордами". Основна маса товарного хліба вироблялася в їх господарствах. Заможні селяни вводили ефективніші сівозміни, живо цікавилися новими сортами зернових культур, добривами і сучасними сільськогосподарськими машинами. З цих причин врожайність в їх господарствах була більш високою. Машини значно підвищували продуктивність праці. Кінна сінокосарка замінювала працю 20 чоловіків-косарів, жниварка-снопов'язалка - десятків чоловіків і жінок.


Кінна сінокосарка

Жниварка-снопов'язалка
Фото: www.svistun.info

Під час промислового підйому збільшення парку сільськогосподарських машин йшло чотирма шляхами:
  1. Ввезення з-за кордону.
  2. Виробництво на великих заводах.
  3. Виробництво на дрібних заводах і майстернях.
  4. Кустарне виробництво.

Якщо в середині 70-х років ХІХ ст. в Російській імперії щорічно вироблялося машин на 2,3 млн. руб. і ввозилося на 1,6 млн. руб., то в середині 90-х років їх вітчизняне виробництво оцінювалося в 9,5 млн. руб., а імпорт в 5,2 млн. руб.

За 20 років загальне споживання машин в сільському господарстві зросло в 3,6 разів. Значно більше машин вироблялося усередині країни, ніж ввозилося з-за кордону. Зростання їх споживання в Катеринославської губернії помітно позначилося і на структурі її промислового виробництва. У багатьох її містах і містечках (у тому числі і в Нікополі) з'явилися як дрібні майстерні, які займалися ремонтом сільськогосподарського інвентарю, так і великі підприємства, які щорічно збільшували випуск машин (наприклад, завод братів Каршевських). Більше того, значна кількість дешевших і менш складніших машин, призначених, головним чином, для середніх селян губернії, вироблялося кустарними майстрами. На внутрішніх і міжнародних виставках в ті роки експонувалося чимало машин кустарів більш високої якості, ніж фабричні. У 1897 р. в Катеринославській і ще в 3 степових губерніях вироблялося в 20 разів більше сільськогосподарських машин, ніж в 3 прибалтійських губерніях. Особливо багато сучасніших парових молотарок, жнивних машин і снопов'язалок застосовувалося в господарствах заможних селян Катеринославської та Донської губерній.

Зростання загального споживання сільськогосподарських машин в Російській імперії у кінці ХІХ ст. (у млн. руб.)

В той же час в господарствах бідних селян Катеринославської губернії як і раніше панували примітивні знаряддя: сохи, серпи, ціпи, дерев'яні борони. Вони не могли конкурувати не лише із заможними селянами і поміщиками, але навіть з середняками. Бідняки наймалися на роботу до багатіших селян і поміщиків. Багато хто з них спрямовувався в міста, поповнюючи ринок робочої сили та істотно збільшуючи чисельність їх населення. На Нікопольщині великий вплив на цей процес спричинило відкриття марганцеворудних родовищ.

Збільшення виробництва і вивезення зерна призвело до зростання ролі придніпровських міст як великих центрів транзитної торгівлі сільгосппродукцією. На початку ХХ ст. в Нікополі налічувалося понад 200 торгових підприємств, загальний річний оборот яких складав 3 млн. руб. З них на хлібну торгівлю доводилося понад 1,4 млн. руб. По кількості перевезених по Дніпру товарів Нікополь займав друге після Олександрівська місце, а нижче запорізьких порогів став головною торговою пристанню на Дніпрі. Тільки однієї пшениці з нікопольської хлібної пристані щорічно вивозилися понад 3 млн. пудів.


Хлібна пристань в Нікополі. Знімок початку ХХ ст.

Активно розвивалася в Нікополі в роки економічного підйому борошномельна промисловість. На Дніпрі працювали не лише вітряні, але й парові млини. Найбільшими з них були млини Зіменца та Шора. Щодня в Нікополі перероблялося 80 тис. пудів зерна. На його складах і в зерносховищах постійно зберігалося 5 млн. пудів.


Іноземний капітал

Характерною особливістю економічного розвитку Катеринославської губернії у кінці ХІХ ст. стало залучення іноземних капіталів в деякі галузі промисловості (металургію, машинобудування). Варто відмітити, що в ті роки ввезення іноземних капіталів не було винятковою особливістю Російської імперії. Наприклад, в США в період з 1860 по 1900 рік він збільшився з 400 млн. доларів до 3,3 млрд. доларів (близько 6,6 млрд. рублів).
Залученню іноземців в Катеринославську губернію сприяли:
  1. Велика кількість найбагатший покладів корисних копалин, розробка яких ще тільки починалася.
  2. Наявність в регіоні вже досить сформованого ринку робочої сили.
  3. Постійне підвищення мит на ввезення товарів.
  4. Урядова гарантія державних позик і облігацій залізних шляхів.

До того ж, вітчизняні промисловці все ще продовжували вкладати свої капітали в ті галузі, де прибуток був вищий - в основному в легку промисловість. Для капіталів європейських країн, де середня норма прибутку була нижча, навіть менш високі прибутки важкої промисловості були вигідні. У 1889-1892 рр. змішане франко-бельгійське товариство російських трубопрокатних заводів Шодуар побудувало в Катеринославі трубопрокатний завод "Шодуар А". Впродовж декількох наступних років вступили в лад побудовані із залученням іноземного капіталу заводи "Шодуар Б", завод Гантке, сталеливарний завод Эзау і Ко та ін. В квітні 1896 р. Покровські копальні орендувало створене із залученням німецького і бельгійського капіталу акціонерне "Нікополь-Маріупольське гірничо-металургійне товариство". Залучення зарубіжних грошових коштів сприяло реалізації урядової програми прискореного розвитку країни. Завдяки ним в Катеринославській губернії особливо швидко розвивалися гірничо-металургійна і машинобудівна промисловість, будівництво залізниць. В той же час ця стратегія зовсім не призвела до тотального засилля іноземців в провідних галузях економіки країни. Так, в 1893 р. тільки 8% іноземного капіталу було вкладено безпосередньо в акціонерні товариства, що складало менше 1/3 російських капіталів цих товариств.

Багато хто вважає, що "інформаційні війни" - явище, властиве винятково нашому часу. Для того, щоб переконатися, що це не зовсім так, достатньо лише поглянути на заголовки газет кінця ХІХ - початку XX століть. Наведу лише деякі з них: "Бельгійці господарюють на наших копальнях!", "Німець йде!", "Наша економіка в небезпеці!". Ця кампанія була розв'язана проти міністра фінансів С.Ю. Вітте і проводимої ним економічної політики, тому що він виступав за вільний приплив іноземних капіталів в країну, а багато промислових підприємств Півдня були створені із залученням іноземних інвестицій.


Розподіл іноземних капіталів (по країнах),
вкладених в економіку Російської імперії до 1917 р.

Незважаючи на позитивні результати, досягнуті завдяки цій зваженій і продуманій стратегії, у міністра знайшлося чимало ворогів і заздрисників. Серед них були високі державні чиновники, деякі фабриканти і навіть члени царської родини. Це впливове угруповання очолив великий князь Олександр Михайлович, який відкрито заявив: "Ідеї пана Вітте здаються мені не просто нісенітницею, але й небезпечними. Як він взагалі зміг додуматися допустити німців, французів та інших іноземців до розробки наших родовищ?!".


Менделєєв Дмитро Іванович

Розуміючи, що співвідношення  сил складається явно не в його користь, С.Ю. Вітте вирішив привернути на свою сторону видатного вченого Д.І. Менделєєва, який зіграв чималу роль і в становленні економіки нашого краю. Так, ще в 1888 році він першим висунув ідею підземної газифікації вугілля, пропагував необхідність хімічної переробки нафти, написав ряд статей, присвячених розвитку металургійної, хімічної та інших галузей промисловості. Особливо хочеться підкреслити, що вперше передові розробки Менделєєва були впроваджені в Катеринославській губернії. Він написав цареві два листи на захист іноземних інвестицій, після чого Микола II встав на бік міністра фінансів і промисловців Півдня. У 1900 році Вітте, провівши ряд нарад, домігся, щоб не був прийнятий закон, що забороняє ввезення іноземних капіталів, на підписанні якого наполягали деякі члени царської сім'ї. Розв'язана проти нього кампанія з тріском провалилася. У 1905 році, обіймаючи посаду голови Ради міністрів, С.Ю. Вітте на питання про "засилля" іноземців в промисловості відповів кореспонденту однієї з газет так: "Давайте взвешенно и спокойно оценим ситуацию. Иностранные банки, финансирующие нашу промышленность, не только не связаны между собой, но часто находятся во враждебных отношениях или жестоко конкурируют. И даже если предположить, что какой-нибудь группе будет выгодно заморозить, например, развитие станкостроения, то все равно найдутся другие группы, которые будут с охотой вкладывать капитал в любое дело, хотя бы и в станкостроение, лишь бы оно приносило прибыль...".


Цар Микола II
Фото: www.hrono.ru

Всупереч поширеній за радянських часів думці про особливу залежність становища Російської імперії від іноземного капіталу, загальний обсяг закордонних вкладень у її промисловість становив не більше 9-14% всіх промислових капіталів. Не більше, ніж у передових країнах того часу! Це в першу чергу було пов'язано з процесом глобалізації економіки. До того ж іноземців, як правило, допускали лише в ті галузі, куди менш розторопні вітчизняні промисловці на перших порах побоювалися вкладати свої кошти.


Криза 1900-1903 років

У кінці XIX століття криза підкралася підступно і непомітно. Вона мала загальносвітовий характер і прийшла в Російську імперію з країн Європи. Початок кризи відзначався в окремих галузях ще з 1897 року, але тоді вона пройшла порівняно непомітно. У Катеринославській губерніії її ознак взагалі не помітили. Промисловий розвиток губернії йшов особливо бурхливо та інтенсивно в ті роки. Зниження темпів спостерігалося в 1897-1899 рр. лише в легкій промисловості, проте вже до початку 1900 року ситуація помітно стабілізувалася. Та ба! "Хвороба" лише зачаїлася, щоб незабаром вибухнути з новою силою. Скандал, що спричинив ланцюгову реакцію, вибухнув на грошовій біржі у кінці 1899 року, коли збанкрутіли великі фірми Мамонтова, Дервіза і Алчевського, що було викликано скороченням кредитів і підвищенням ставки облікового відсотка Державним і приватними акціонерними банками під впливом грошової кризи, яка почалася в Європі.

У 1900 році криза завдала удару по важкій промисловості. Катеринославська губернія перенесла його відносно легко. Досить сказати, що жодна з копалин Нікопольського марганцевого басейну не припинила постачання і видобуток руди. Але в цілому в Російській імперії ситуація складалася не така обнадійлива. Падіння виробництва досягло 3%, в деяких галузях - 5-7%. Надлишок товарів на складах, падіння цін, неможливість отримати грошовий кредит призвели до банкрутства і закриття 3 тис. підприємств, звільнення більше 100 тис. робітників. Звичайно, в основному закривалися дрібні підприємства, великі легше переносили кризу. У 1901-1902 рр. Нікопольські марганцеві копальні вимушені були скоротити своє виробництво. Якщо в 1900 році на них було здобуто 90 217,62 тис. пудів руди, то в 1901 році - 69 508 тис. пудів.


Скорочення видобутку руди на Нікопольських марганцевих копальнях
у роки економічної кризи. 1900-1903 рр. (у тис. пудів)

Помітно скоротили виробництво провідні металургійні заводи Катеринослава та інших великих промислових центрів. Найбільш складним став 1902 рік, коли падіння виробництва у важкій промисловості склало 9%, а в окремих галузях воно досягало 10-15%. У ситуації, що склалася, уряд через Державний банк надав підприємствам металургійної галузі допомогу, збільшивши кредити найбільш великим заводам. У 1901-1902 рр. понад 60% усіх коштів спрямовувалося підприємствам Півдня. У 1902 році нестатутні позики Держбанку перевищили 100 млн. рублів. Характерною особливістю тих років стала відмова від згортання програми будівництва залізниць. Вони будувалися за рахунок державних вкладень. Це була довготривала продумана політика, яка правильно враховувала величезне значення залізниць для майбутнього економіки країни. Незважаючи на величезні фінансові труднощі, уряду в умовах кризи вдалося виконати грандіозну програму залізничного будівництва. Ні в одній країні світу залізниці в той час не будувалися настільки інтенсивно.


Будівництво залізниць в Російській імперії в другій половині XIX ст.

Для промисловості і сільського господарства нашого краю особливо велике значення мала Катерининська (нині Придніпровська) залізниця. Її будівництво почалося в 1881 році. Перша лінія була завершена в 1884 році, в розпал промислового підйому. Вона з'єднала Донецький кам'яновугільний і Криворізький залізорудний басейни. У 1901 році, в розпал нової промислової кризи, почалося будівництво другої лінії Катерининської залізниці. Вона повинна була з'єднати Нікополь з Кривим Рогом і Олександрівськом (нині - Запоріжжя).


Залізниця 

Вже в другій половині XIX століття Нікополь був населеним пунктом з розвиненою системою шляхів сполучення. Ось що писав про них протоієрей Іоанн Карелін в 1866 році: "Шляхи сполучення Нікополя наступні:

1) поштова дорога від Катеринославу до Херсона; 

2) чумацька дорога з малоросійських губерній в Крим через річку Дніпро, де існує переправа на поромах від відомства Кримського соляного правління;

3) пароплавне сполучення Нікополя з іншими містами і місцями, що лежать вниз по Дніпру, і портами Чорного і Азовського морів;

4) диліжансове сполучення його з Катеринославом".



Диліжанс. Кінец ХIX - початок ХХ ст.
Фото: www.etoretro.ru

У цей період в Нікополі розміщувалися контора агентства Одеського товариства пароплавства і торгівлі, контора агентства транспортної компанії "Надежда", "Контора дилижансов", відкрита в 1836 році. До моменту виявлення в околицях Нікополя великих запасів марганцевої руди велика частина промислових і сільськогосподарських вантажів перевозилася по Дніпру як пароплавами, так і парусними судами.


Пристань торгових судів в м. Нікополі. Кінець ХIX - початок ХХ ст.


Нікополь. Пароплав "Бойкий". 1914 р.


Парусне судно другої половини XIX ст.

Протоієрей Іоанн Карелін відмічав, що тільки в 1865 році з Нікополя пароплавами було вивезено "мануфактурних та інших товарів 28 900 пудів" на суму 160 тис. рублів і більше 1,1 млн. пудів різних сільгосппродуктів на суму 1,2 млн. рублів. Плюс ще близько 0,5 млн. пудів "різного зернового хліба" на суму 300 тис. рублів було вивезено вітрильними судами. Подальшому розвитку шляхів сполучення сприяли три головні причини:

1) надзвичайно вигідне географічне розташування Нікополя;
2) відкриття в його околицях родовищ марганцевої руди;
3) бурхливий розвиток в регіоні гірничодобувної і металургійної промисловості.

Уперше питання про прокладення через Нікополь нової гілки Катерининської залізниці (у основні райони видобутку марганцевої руди) розглядалося великими промисловцями Півдня в 1896-1897 рр. В Нікополі і його околицях із цього приводу навіть побувала спеціальна комісія, прислана з Санкт-Петербургу.



Перевезення руди підводами на станцію Осокорівка (нині - Чортомлик). 1906-1907 рр.


Після того, як неподалік від Нікополя почали добувати марганець, само по собі постало питання про шляхи постачання руди споживачам. Для цих цілей майже два десятиріччя використовували гужовий (коні, воли) і водний транспорт. Існувало декілька маршрутів доставки руди в Олександрівськ. Розглянемо основні з них. Спочатку марганець везли на возах до річки Базавлук, потім по річці він прямував в Підпільну (притока Дніпра), звідки на баржах слідував до самого Нікополя. Далі руду на одній з нікопольських пристаней перевантажували на більш місткі судна, і вона прямувала в кінцевий пункт призначення - місто Олександрівськ. Чи варто зайвий раз говорити про те, що такий маршрут був не з дешевих? Ясно, що будівництво залізниці змогло б не в один раз не лише здешевити, але і прискорити процес доставки марганцю. Проте у залізниці на Никопольщині знайшлися дуже серйозні і впливові супротивники. У більшості своїй це були усі ті ж люди, які своєю недалекоглядною позицією, яка часом межувала із самодурством, всіляко гальмували розвиток Нікопольського марганцерудного басейну. Інтереси промисловців Півдня, міністра С.Ю. Вітте і більшості членів уряду в черговий раз розійшлися з інтересами поміщиків-землевласників і ряду членів царської сім'ї. Якщо першим продовження будівництва Катерининської залізниці було потрібне як повітря, другі навіть чути не бажали про її проходження через свої землі. Прихована "війна" за залізницю стартувала на Нікопольщині в середині 1898 року...


"Війна" за залізницю


На першому етапі "війни" за залізницю імператор Микола II займав вичікувальну позицію, лавіруючи між двома угрупуваннями, але, починаючи з 1900 року, він відкрито встав на сторону фабрикантів Півдня і С.Ю. Вітте, заявивши: "Ця дорога життєво потрібна!". Промисловці робили усе від них залежне, щоб скоріше з'єднати Криворізький залізорудний басейн з Маріуполем по лінії Апостолове - Нікополь - Олександрівськ (Запоріжжя) - Волноваха. Наймогутнішим супротивником залізниці на Нікопольщині був великий князь Михайло Романов. Прекрасно розуміючи, що загальмувати її будівництво йому навряд чи вдасться, він докладав усіх зусиль для того, щоб вона обійшла його землі. 20 червня 1901 року начальник будівництва Катерининської залізниці повідомляв правлінню Нікополь-Маріупольського гірничо-металургійного суспільства наступне: "Спорудження гілки до марганцевих родовищ на річці Солоній, яка проектувалася на землях Його імператорської величності князя Михайла Миколайовича, не передбачається...". Проте правління Катерининської залізниці не втратило надії на те, що з могутнім членом царської сім'ї все ж вдасться домовитися на взаємовигідній основі. З канцелярією великого князя зав'язалося активне листування. Правління залізниці домагалося хоча б отримання дозволу на будівництво гілки на 16 верст, яка зв'язала б Покровські копальні з головним Херсонським трактом. Михайло Романов із завидною завзятістю продовжував ігнорувати усі прохання залізничників, промисловців, С.Ю. Вітте і навіть імператора Миколи II. Не зміг його переконати і такий аргумент, який містився в листі Нікополь-Маріупольського гірничо-металургійного товариства: "Річний видобуток руди складає 2 млн. пудів, але завдяки замовленням з Антверпена, а також за умови спорудження залізниці, є можливість відправляти до 5 млн. пудів в рік". У липні 1901 року великий князь відкинув пропозицію правління Катерининської залізниці, яке для прискорення будівництва готове було платити по 300 рублів за десятину.

Ситуація ускладнювалася тією обставиною, що великі землевласники виявилися не єдиними супротивниками залізниці на Нікопольщині. До табору їх союзників належали агентство Одеського товариства пароплавства і торгівлі, транспортна компанія "Надежда". У разі з'єднання Нікополя з Олександрівськом вони могли втратити до 90% свого річного прибутку.

У 1903 році через Нікополь все-таки пройшла Катерининська залізниця, яка з'єднала Олександрівськ з Кривим Рогом. Наше місто стало не лише воднотранспортним, але і залізничним вузлом.


Стара будівля нікопольського залізничного вокзалу. 1914 р.

Відкрита в районі Нікополя руда забезпечувала потреби металургійних заводів Півдня Російської імперії в цій сировині, причому, починаючи з 1904 року, на експорт йшло не більше 1/3 усього марганцю, що добувався на місцевих копальнях. Нікопольську руду постачали в основні металургійні райони Австро-Угорщини. Варто відмітити, що механізм постачань ніколи не давав збоїв. Аж до початку першої світової війни він діяв так само точно, як і швейцарський годинник. Нікопольська руда, яка призначалася для експорту в Італію, Бельгію, Голландію і Німеччину, слідувала по залізниці в торговий порт Миколаїв. Там вона перевантажувалася на судна і спрямовувалася замовникам.


Промисловий ривок 1909-1913 років

Перші ознаки "одужання" економіки намітилися в 1904 році. Дуже показово, що першою відходити від "хвороби" почала гірничо-металургійна галузь. На марганцевих копальнях уперше з початку кризи був зафіксований ріст видобутку руди. Услід за кризою послідувала депресія 1904-1908 рр. В цей період було два помітні пожвавлення промисловості, але і їм не призначено було перерости в підйом, оскільки в 1905 і 1908 рр. спостерігалися спади у ряді галузей. В цілому будівництво Катерининської залізниці істотно позначилося на економічному розвитку Катеринославської губернії. Вона забезпечила розширення збуту донецького вугілля і металу, криворізької залізної руди і нікопольського марганцю. У роки депресії східне і західне рудоносні крила марганцевого басейну розвивалися по-різному. Через східне крило пройшла залізниця, на території Городищенської копальні була побудована станція "Марганець". У роки кризи розорилися усі дрібні копальні, на плаву залишилися тільки найбільші. Так, до початку 1909 року тут функціонували три великі копальні - "Трубчанінова", "Піролюзит" і "Городищенський". Найбільшого значення набула копальня "Піролюзит", високоякісна руда якого привела до падіння попиту на продукцію інших копалень. Руду доводилося транспортувати на возах до найближчої станції Осокорівка (нині - Чортомлик), де її перевантажували у вагони і вже по залізниці доставляли споживачам.

У 1909 році почалося пожвавлення майже в усіх галузях. Кризу вдалося здолати. На промисловий підйом 1909-1913 років вплинули відразу декілька чинників. На той час були скасовані усі викупні платежі селян, що багаторазово збільшило їх купівельну спроможність. Заможні селяни виявляли все більшу зацікавленість до сільськогосподарських машин і добрив, бідні поповнили ринок робочої сили. Дуже характерною особливістю депресії було те, що промисловці, маючи вільні засоби, провели технічну реорганізацію і переобладнання своїх заводів, оновлення станкового парку і посилення енергоозброєності. При сприятливій ситуації вони відразу могли наростити виробництво. Так само поступили брати Франц і Йосип Каршевські (громадяни Німеччини), які мали завод в Нікополі.


Завод сільгоспмашин братів Франца і Йосипа Каршевських.
Будівля майстерень. Кінець ХIX - початок ХХ ст.


Кузня  братів Франца і Йосипа  Каршевських. 1910 р.

Вони збільшили технічну оснащеність підприємства, встановивши п'ять нових металорізальних верстатів. З 1901 по 1908 рр. в Російській імперії накопичилося багато капіталів, які не вкладалися в розширення виробництва. Після кризи найвигіднішими об'єктами для вкладення засобів стали металургійні і машинобудівні підприємства Катеринославської губернії. Ще однією причиною, яка стимулювала прискорення підйому, став бурхливий розвиток банків і кредитної системи. У 1908 році загальна сума вкладень вітчизняних промисловців в акціонерні компанії складала 1 795 млн. рублів.

У роки промислового підйому середньорічний приріст усієї промислової продукції складав 8,8%. По темпах економічного виробництва Російська імперія вийшла на перше місце у світі. По енергоозброєності праці на одного робітника Російська імперія обігнала Німеччину. Особливо інтенсивно розвивалася металургійна промисловість Півдня.


Виплавка чавуну в Російській імперії у 1900-1913 рр. (у млн. пудів)

Пов'язані з нею галузі навіть не могли встигати за такими темпами росту. У роки підйому багато міст набули рис великих промислових центрів. У Нікополі будувалися нові готелі, учбові установи, філії банків і страхових товариств. У 1914 році його населення склало 26 000 чоловік.

Завод Баряніна С.І. Початок ХХ ст.


Винокурня. Село Покровське. 1888 р.


Столипінська аграрна реформа

Вже у 60-х роках ХХ століття існувала досить значна група державних діячів і поміщиків, які активно виступали проти общинного землеволодіння. В офіційних документах тих років міститься досить точне визначення цієї форми господарювання: "Общинным называется то обычное пользование, при котором земли по приговору мира (общины - автор) передаются или распределяются между крестьянами: по душам, тяглам (повинностям) или иным способом, а повинности, положение на землю, отбываются за круговую порукою".

Більшість чиновників вважали, що зрівняльність наділів і кругова порука є причиною повільного економічного розвитку села. Існували і такі твердження, що голод 1891-1892 рр. був результатом не лише посухи, але і поганої якості обробки землі, як результат общинного землекористування. Проте прийнятий у 1893 р. закон про обмеження прав общини носив половинчастий характер, а затверджені незабаром після його прийняття укази, які забороняли закладати надільні землі і обмежуючу запоруку та продаж селянських земель, фактично узаконили малоземелля на селі.


Після відміни кріпосного права
Різниченко В.В. Малюнок з журналу "Шершень", Київ, 1906 р., № 7

На початку ХХ ст. найважливішою подією в житті села Катеринославської губернії стала столипінська аграрна реформа, яка ставила своєю метою руйнування традиційної селянської общини, збільшення чисельності приватних селянських господарств, насадження хуторів та відрубів. В силу специфіки заселення нашого краю, його економічного розвитку у кінці ХІХ - на початку ХХ ст., а також місцевих природно-кліматичних умов, реалізація цього заходу на Півдні мала цілий ряд відмітних особливостей, не властивих для більшості інших регіонів Російської імперії. Головна з них полягала в тому, що на землях Катеринославської губернії, заселення якої почалося лише у кінці XVIII ст., селянська община не мала багатовікових традицій. Напередодні проведення реформи вона збереглася в класичному вигляді лише у колишніх державних селян. До того ж, сільське населення губернії було багатонаціональним. Цілому ряду народів, які проживали в ній, общинна форма ведення господарства взагалі не була властива. Тому не дивно, що на Півдні, згідно дослідженням, проведеним Вільно-економічним товариством, більшість селян позитивно віднеслися до ідеї виділу з общини. У інших місцевостях відношення сільського населення до початої Головою Ради міністрів П.А. Столипіним реформи було прямо протилежним. Наприклад, в центральних губерніях - 89 негативних свідчень в анкетах проти 7 позитивних, у Середньоволжському районі - 75 негативних свідчень проти 16 позитивних.


Столипін Петро Аркадійович

За свідченням видання "Статистико-економічний огляд Катеринославської губернії за 1906 рік", доля заможних селян серед сільського населення Катеринославського повіту (до його складу тоді входила більша частина сучасного Нікопольського району) складала 16%, середняків - 42%, бідняків - 42%. Щорічний прибуток заможного селянина складав 1 200-1 800 рублів; 30% усією надільною, 78% купленою, 59% орендованої землі знаходилося в господарствах заможних селян. Близько 50% бідняків взагалі не мало власних посівів. Доля заможних селян в Катеринославській губернії була однією з найвищих по країні. Досить багато було і господарств середняків. Останні були найбільше зацікавлені у збереженні общини, бо велика частина їх господарств знаходилася на власних або орендованих землях (87%).



Соціальна структура сільського населення Катеринославського повіту в 1906 р.

В 1902 р., коли по всій країні почалася підготовка до проведення реформи, був створений Катеринославський повітовий комітет "Особливої наради про потреби сільськогосподарської промисловості. Його члени провели 4 наради, в ході яких висловилися за інтенсифікацію сільського господарства, розширення агрономічної допомоги селянам, зниження тарифів на вантажні перевезення по залізниці, створення мережі елеваторів і зерносховищ.

9 листопада 1906 р. був прийнятий указ "Про доповнення деяких постанов чинного закону, які стосуються селянського землеволодіння і землекористування", згідно з яким усі селяни отримали право виходу з общини, яка в цьому випадку виділяла селянину землю у власне володіння. У тому ж 1906 р. були прийняті "Тимчасові правила" про землеустрій селян, які стали законом після затвердження ІІІ Думою 29 травня 1911 р. Комісії, які займалися землеустроєм і були створені на підставі цього закону, отримали право виділяти окремих домогосподарів без згоди сходу ("на власний розсуд"), якщо комісія вважала, що таке виділення не зачіпає інтересів общини. Комісіям також належало вирішальне слово у визначенні земельних суперечок. У Катеринославському повіті землевпоряджувальна комісія приступила до роботи 20 вересня 1906 р. Її головою був призначений С.М. Малома.


Селян наділяють землею
Суров О.І. Малюнок з журналу "Шершень", Київ, 1906 р., № 20

Закон 14 червня 1910 р. спростив процедуру виходу з общини, визначивши головним напрямом аграрної політики масове створення хуторів та відрубів. Головним інструментом реалізації цієї стратегії повинен був стати Селянський банк. У 1906-1907 рр. указами Миколи ІІ деяка частина державних і приватних земель була передана йому для продажу селянам з метою послаблення "земельної тісноти". На позики хуторянам і на агрономічну допомогу одноосібним господарствам було асигновано понад 60 млн. рублів. Селянський банк заздалегідь розверстав більшість своїх земель на хутори та відруби і продавав їх переважно окремим домогосподарям (до 80%). Для хуторян були введені додаткові пільги. Їм позика виділялася на повну вартість землі, відрубщикам треба було відразу вносити 5% готівкою, а товариствам - 20%. Виплата позик була розрахована на 55 років (по 6,5% в рік).


У Петербурзі
Уповноважений: А як потрапити в те місце, де дають землю?
Голоси: А ось іди сюди: ми покажемо!
Сластіон А.Г. Малюнок з журналу "Шершень", Київ, 1906 р., № 22-23

У Катеринославському повіті банківські хутори були розділені на три групи: від 7 до 15 десятини (78%), від 16 до 30 десятини (20%), від 31 десятини і більше (2%). Селянами-одноосібниками було придбано у вигляді ділянок 46% банківських земель, сільськими громадами і товариствами - 54%.


Банківські хутори у Катеринославському повіті


Дуже примітний той факт, що при встановленні вартості однієї десятини землі представники Катеринославсько-Таврійського відділення Селянського банку відійшли від коефіцієнта прибутковості, який був пов'язаний з сумою орендної плати і виробничими якостями грунту. Проте і без цього земля була у Катеринославському повіті в 2-2,5 разів вище, ніж в середньому по країні, і коливалася від 158 до 167 карбованців.


Банківські землі, придбані у Катеринославському повіті

В Катеринославському повіті за роки столипінської реформи було закріплено 87 420 десятини землі (36% общинного фонду), власниками яких стали 13 200 селян, які вийшли з общини (40%). Для порівняння, в 28 чорноземних губерніях з общин вийшло 27,7% дворів, в нечорноземних - 13,8%. Усе це говорить про те, що на більш економічно розвиненому Півдні реалізація реформи просувалася набагато успішніше. В середньому на одного селянина, який вийшов з общини в Катеринославському повіті, доводилося 6,6 десятин закріпленої землі - в 1,2 рази більше, ніж в середньому по Російській імперії. 

З общини в основному виходили заможні селяни і бідняки. Більшість останніх продавали землю і переселялися у міста. В роки економічного підйому 1909-1913 рр. в Катеринославській губернії цей процес проявився дуже чітко. Заможні селяни, як правило, покидали общину, щоб закріпити надлишки і «округлити» свої ділянки за рахунок бідняків. В той же час викликана розвитком промисловості міграція населення в міста понизила проблему «земельного голоду» на селі.

Проте, роботи по землеустрою проводилися в регіоні з рук геть погано, охопивши всього 8 з 178 громад. З цієї причини площа хуторів та відрубів склала в Катеринославському повіті 8 173 десятини - лише 3,4% загального селянського землеволодіння. Рівень професійної підготовки як рядових членів комісії, так і їх керівників, виявився дуже низьким. Перевіркою, яка приїхала з Петербургу, були також виявлені факти свавілля комісії, очолюваною С.М. Маломою. Її робота була визнана незадовільною. Як відмічав у своєму звіті ревізор Шлейфер: "Малома мало цікавиться дорученою йому справою і відноситься до своїх обов'язків недбало і безвідповідально".


До з'їзду октябристів
Кадулін В.Ф. Малюнок з ілюстрованого додатку № 19 до газети "Киевская мысль", 1907 р.

У роки столипінської реформи уряд намагався розв'язати проблему господарського освоєння Сибіру, Зауралья та Казахстану шляхом заохочення переселення частини селян з Європейської Росії в ці регіони. 10 березня 1906 р. царем було затверджено положення Ради Міністрів "Про порядок застосування закону 1904 р.", яке вводило свободу переселення. Проте в Катеринославській губернії переселенський рух був незначним і не мав відчутного впливу на розвиток її сільського господарства на початку ХХ ст.

Більшість бідних селян віддали перевагу переселенню не на околиці країни, а в навколишні міста, де вони сподівалися знайти роботу на заводах і фабриках. Більше того, значна частина переселенців, які виїхали з губернії, незабаром висловила бажання повернутися додому. Приміром, на Нікопольщині таких було 29%.


Світлицький Г.П. В місто. 1907 р.

Столипінська аграрна реформа була розрахована на 25 років, але реально вона тривала лише 11 (з 1906 по 1917 рр.), тобто менше половини наміченого терміну. Фактично вона була призупинена з початком першої світової війни. Багато запланованих заходів не вдалося довести до кінця, проте на Півдні країни вони все ж змогли принести відчутний результат в останні передвоєнні роки. Так, в Катеринославській губернії значно збільшився прошарок дрібних землевласників і хуторян, виросла механізація сільського господарства та застосування добрив. У роки реформи за нею остаточно закріпилася слава житниці Російської імперії.


Закони про страхування робітників

Бурхливий розвиток промисловості, передусім гірничо-металургійного комплексу, сприяв росту чисельності населення Катеринославскої губернії. Так, якщо в 1884 р. в губернії проживало 1,4 млн. чоловік, то в 1901 р. - 2,8 млн. На початок 1912 р. чисельність населення Катеринославскої губернії складала більше 3,5 млн. чоловік.


Зростання чисельності населення Катеринославської губернії
у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. (у млн. чоловік)

Особливо швидко зростало населення міст, які перетворювалися на великі промислові центри. Тільки у період з 1858 по 1897 рр. міське населення Катеринославскої губернії збільшилося з 59,3 тис. чоловік до 220,6 тис. чоловік. Майже у 3,7 разів! Якщо в 1897 р. в містах мешкало усього 11,4% населення губернії, то до початку 1914 р. - 32%. Це був один з найвищих показників в усій Російській імперії.


Зростання чисельності населення Катеринославської губернії
перед першою світовою війною

Ще у кінці ХІХ століття, після відкриття Нікопольського марганцерудного басейну (1881-1883 рр.), завершення будівництва першої лінії Катерининської залізниці (1884 р.) і пуску першої домни Брянського заводу в Катеринославі (10 травня 1887 р.), Нікополь, разом з Кривим Рогом, Каменським (нині - Дніпродзержинськ), Катеринославом та Олександрівськом, став одним з основних ринків робітничої сили. На ярмарки сходилися тисячі селян з навколишніх сіл, які бажали влаштуватися на промислові підприємства і копальні.

На початку ХХ століття серед робочих промислових підприємств нашого краю були представники усіх проживавших на його території народів - українці, росіяни, євреї, німці, греки, болгари... Було і чимало приїжджих з інших губерній Російської імперії. Більшість з них прибувала в Катеринославську губернію з Полтавської, Курської, Орловської, Калузької, Смоленської, Тверської та Вітебської губерній. Були серед приїжджих робітників і громадяни сусідньої Австро-Угорщини.

Житлові умови робітників кінця ХІХ - початку ХХ століть часто залишали бажати кращого. Так, в додатку до всепідданійшого звіту Катеринославського губернатора за 1910 р. було сказано, що найбільш поширеним типом робочого житла того часу були казарми з двоповерховими нарами. На них люди спали позмінно. Ця обставина цілком сприяла виникненню епідемій небезпечних інфекційних захворювань, які на Півдні поширювалися особливо швидко. Але, навіть не дивлячись на це, кількість приїжджих робітників не лише не зменшувалася, а, навпаки, продовжувала неухильно зростати.
У роки промислового підйому 1909-1913 рр. їх чисельність на берегах Дніпра була особливо високою. У багатьох місцевих містах існували продовольчі пункти з амбулаторією, їдальнею і нічліжкою для шукачів роботи. Тільки у 1912 р. продовольчий пункт, який знаходився в Нікополі, зареєстрував 7 315 прийшлих робітників.


Ярмаркове поле в м. Нікополі.
Знімок кінця ХІХ - початку ХХ ст.
Нині, неподалік від місця, де простягалося Ярмаркове поле,
знаходиться Нікопольський центральний ринок

Робітники відігравали в життя міст Катеринославскої губернії усе більш зростаючу роль, швидко перетворюючись на одну з самих численних груп їх населення. Вже в 1900 роки в усіх містах проживало 100 988 промислових робітників, зайнятих в основному на підприємствах гірничо-металургійного комплексу. Крім того, на кустарних, ремісничих підприємствах працювало 107 875 чоловік. Характерною рисою бурхливого економічного підйому 1909-1913 рр. став процес концентрації виробництва і монополізації провідних галузей промисловості. У ці роки кількість промислових робітників збільшилася з 181,3 тис. до 248,5 тис. чоловік. Якщо в 1910 році на підприємствах з чисельністю більш ніж 500 робітників працювало 67% загальної чисельності робітників Катеринославскої губернії, то в 1913 році - 79%. Тільки в одному Катеринославі, по матеріалах звітів губернатора, кількість фабрично-заводських підприємств за цей період збільшилася з 255 до 358, а вартість їх продукції зросла з 41,2 до 74,5 млн. рублів.


Зростання долі промислових підприємств Катеринославської губернії
з чисельністю більш ніж 500 робітників

Законів, які регламентували стосунки робочих з власниками заводів та копалень, практично не існувало. Робочий день на багатьох підприємствах був фактично не нормованим і міг тривати 12-14 годин. Особливо гострою проблемою став виробничий травматизм. Умови праці на ряду промислових підприємств, в шахтах і копальнях були дуже важкими. Руду на марганцевих копальнях Нікопольського басейну в основному добували відкритим способом, а основними інструментами робітників були кирки і лопати. Працювати доводилося в тісних ходах, в задушливій атмосфері, лежачи на спині. Усюди просочувалася вода, траплялися і обвали породи. Робоче місце освітлювала лише вбога свічка. Пізніше з'явилися ліхтарі з написом: "Бог в допомогу".


Видобуток руди на шахті № 1 Покровських марганцевих копалень

Мокру руду за допомогою заступа вигрібали із забою і вивозили на спеціальний майданчик, де її рівномірно розкладали лопатами для просихання. Після цього породу обробляли кам'яним катком, щоб відокремити руду від глини. За допомогою підвісного решета руду просіювали ("збагачували"). Підвезення і вивезення руди здійснювалися в ручну (тачками). Середня денна норма здобичі на одного робітника складала 300-350 пудів марганцю. Бували випадки, коли трудівники копалень отримували важкі травми і навіть гинули, потрапляючи під колоди, які скидали зі схилів для кріплення шахти по команді: "Бережися!". Проте страхування життя і здоров'я робітників не існувало. На початку ХХ ст. лише на деяких підприємствах родини загиблих могли отримувати від 1/4 до 1/2 їх заробітку.


Касаткін Н.А. Дружина заводського робітника. 1901 р.

Робоче питання, поряд з аграрним, стало основною проблемою, яку покликані були вирішити депутати 3-ої Державної Думи (1 листопада 1907 р. - 2 червня 1912 р.). Ще на початку 1906 р. для розробки ряду документів була створена відповідна комісія, очолити яку було доручено міністрові фінансів В.М. Коковцеву.


Міністр фінансів Коковцев Володимир Миколайович
Фото: www.hrono.ru

Вона розробила декілька законопроектів, які стосувалися створення лікарняних кас для робітників, діяльності конфліктних комісій з представників робітників та адміністрації підприємств, скорочення робочого дня та ін. Проект закону про лікарняні каси спочатку вийшов досить "сирим" і потребував грунтовного доопрацювання. Зокрема, в ньому були не чітко прописані механізми наповнення таких кас і здійснення виплат потерпілим. Суперечки виникли і у відношені категорій, на які повинні були поширюватися їх дії. Врешті-решт розроблені комісією В.М. Коковцева законопроекти були направлені до Міністерства торгівлі та промисловості. Після розгляду і внесення ряду поправок їх передали рабочій комісії, яка складалася з депутатів Державної Думи, які представляли різні фракції. Між представниками правих партій і октябристами з одного боку та кадетами (конституційними демократами) і соціал-демократами з іншого з їх приводу розгорілися запеклі суперечки.


Карикатура на Коковцева В.М. та Державну Думу
"Одесский листок", 1906, № 125

У квітні 1911 року законопроекти, нарешті, потрапили в Думу. Обрані від Катеринославської губернії депутати наполягали на їх швидкому прийнятті, приймаючи активну участь у доопрацюванні і обговоренні документів, спрямованих на поліпшення життя робітників найманої праці. Ними було підготовлено безліч поправок, деякі з яких було враховано на завершаючому етапі підготовки остаточних версій надзвичайно важливих законів. У січні 1912 року Дума ухвалила закон про Державне страхування робітників. Було ухвалено два закони про страхування - від нещасних випадків та від хвороб. Обидва закони поширювалися на усіх фабрично-заводських і гірничозаводських робітників Російської імперії, загальна чисельність яких у той час перевищувала 2,5 млн. чоловік. Розмір пенсії при нещасному випадку і по хворобі складав 2/3 середнього заробітка. Пенсії за каліцтво виплачувалися за рахунок промисловців, яких зобов'язали створювати страхові товариства зі штатом службовців і лікарів. Пенсії по хворобі йшли з лікарняних кас, куди робітники платили внески у розмірі 1-2% заробітку, а власник вносив 2/3 від суми внесків робітників. Призначені для виплат кошти зберігалися в касі підприємств.


Рєпін І.Ю. Урочисте засідання членів Державної Ради

І хоча прийняті ІІІ Державною Думою закони багато в чому носили компромісний характер, зокрема, була відхилена поправка про збільшення пенсії до розмірів зарплати, як це було тоді у чиновників і державних службовців, вони в цілому мали дуже прогресивний характер. І не дарма навіть деякі зарубіжні видання назвали їх «найсправедливішими у Європі». До речі, у багатьох передових країнах подібні закони з'явилися лише через 10-20 років, причому при їх розробці широко використовувався накопичений в Російській імперії досвід створення страхових товариств і лікарняних кас.


“Кого з'їсть "Продамета"?”

Під час кризи і депресії уряд надавав підтримку процесам укрупнення підприємств і створення об'єднань промисловців. Така позиція була продиктована тим, що великі підприємства легше переносили кризу. У 1902 році металургійні підприємства Півдня створили найбільший в Російській імперії і один з найбільших в Європі синдикат, який набув форми акціонерного товариства. Насправді це був лише спритний юридичний трюк. До форми акціонерного товариства довелося вдатися для того, щоб обійти закон про заборону страйків (договорів) торговців про встановлення ціни, а також деякі статті "Кримінального укладення". Новий синдикат дістав офіційну назву "Товариство для продажу виробів російських металургійних заводів" ("Продамета"). Цікаво, що усі члени уряду прекрасно розуміли, яке об'єднання ховається за красивою вивіскою. Краще за інших це розумів С.Ю. Вітте - "Продамета" створювалася при його підтримці. Рівно через два місяці статут товариства підписав імператор Микола II. Спочатку синдикат об'єднував 17 товариств, потім їх число збільшилося до 30. На чолі синдикату стояла рада, головна контора знаходилася в Санкт-Петербурзі, а філії в усіх місцях, де знаходилися заводи, які належали синдикату. До моменту реєстрації основний капітал "Продамети" складав 900 тис. рублів. У 1906-1907 рр. синдикат вступив в епопею промислових воєн з іншими заводами.


Промисловість і сільське господарство Російської імперії на початку ХХ ст.

"Кого з'їсть "Продамета"?", "Хто зменшить апетити мешканців півдня?", "Металургійний багатир прийшов за здобиччю" - ось далеко не повний перелік заголовків статей, присвячених діяльності синдикату. Декілька років він вів боротьбу з Новоросійським товариством, а пік війни між двома металургійними об'єднаннями припав на весну 1907 року. Газета "Одеські новини" писала: "Це справжня війна, розв'язана "Продаметою" з метою витіснення конкурента з ринку в основних своїх районах. Із самого початку було ясно, хто отримає перемогу в поєдинку кролика з удавом. В ролі переляканого кролика із самого початку виступало Новоросійське товариство, а в ролі удава, який непомірно роздувся, - синдикат "Продамета".


Видобуток маргенцевої руди на Нікопольщині у наші часи

Не витримавши натиску, Новоросійське товариство незабаром капітулювало. Дуже швидко розправився синдикат і з Сосновицькими заводами, які надали "Продаметі" право продавати свою продукцію. Синдикат намагався методично, крок за кроком, витіснити конкурента. В період промислового підйому "Продамета" бере під своє крило гірничорудні підприємства, укладаючи з ними різні угоди. Синдикат зацікавився і швидко розвиваючимися на Нікопольщині копальнями, проте тут на його шляху встало Нікополь-Маріупольське гірничо-металургійне товариство, яке грало помітну роль в монополістичних кругах і було серйозним конкурентом на ринку. Зваживши співвідношення сил, синдикат не став починати "бойових дій". Усе закінчилося підписанням взаємовигідної угоди.

Подібно до "Продамети" в Катеринославській губернії діяв синдикат "Продвугілля", створенний в 1904 р., який об'єднав 17 підприємств вугільної галузі. Він зосередив до 60% збитку донецького вугілля. І хоча видобуток вугілля неухильно зростав, "Продвугілля" жорстоко контролювало розміри виробництва, щоб залишався дефіцит на ринку. В результаті шахти Донбасу не додали 1,5 млрд. пудів вугілля, а Катерининська залізниця понесла великих збитків, витративши значну частину свого мобілізаційного запасу.


Сон буржуа
Бурячок І.М. Малюнок з журналу "Шершень", Київ, 1906 р., № 16-17


Житниця  Російської імперії

Бурхливий розвиток промисловості сприяв і прискореному розвитку сільського господарства. Катеринославська губернія по праву вважалася головною сільськогосподарською базою країни. До 1911 року по оснащенню сільського господарства машинами Катеринославська губернія вийшла на одне з перших місць в Російській імперії. Розвитку сільського господарства в 1909-1913 рр. значною мірою сприяв збільшений попит на його продукцію, чималу роль зіграли і торгівельні зв'язки аграріїв губернії з країнами Європи і Азії. Вони постійно розширювалися. Поява сучасніших торгових судів, збереження сприятливих договорів про Чорноморські протоки також зіграли помітну роль в перетворенні Катеринославської губернії на житницю Російської імперії. В порівнянні з попередніми роками стало більше використовуватися добрив, хоча за цим показником Російська імперія відставала від США і передових країн Європи. Найпопулярнішим добривом залишався гній, який, як і раніше, вносили в ґрунт у величезних кількостях. У 1913 році в деяких місцях Катеринославської губернії збирали врожаї пшениці, які доходили до 11,8-11,9 ц з 1 га (на той час це було чудовим показником), тобто приблизно такі ж, як і у більшості північних штатів США. Подібних результатів вдалося добитися на Кубані і Північному Кавказі. В усіх інших районах Російської імперії вони були значно нижчі, що було обумовлено прохолоднішими кліматичними умовами. Наш край, разом із згаданими вище центрами, давав до початку першої світової війни понад 40% експортної пшениці. Окрім усього іншого, земля на Нікопольщині вважалася і найприбутковішою. Так, в 1913 році чистий прибуток з однієї десятини землі складав 21 рубель.


Хлібна комора купця Роя по вул. Катеринославській (нині - вул. Микитинська). Початок ХХ ст.


Хлібна комора купця Роя по вул. Катеринославській (нині - вул. Микитинська). Початок ХХ ст.


Хлібні комори купця Рябчинського по вул. Купецькій (нині - вул. Пролетарська).
Друга половина XIX ст.

Слід зазначити, що на початку XX століття слава про Катеринославську губернію та її досягнення поширилася не лише в Російській імперії, але і далеко за її межами. Вона по праву вважалася флагманом економічного зростання країни. І зовсім не випадково влітку 1910 р. уряд організував в Катеринославі грандіозну виставку. Вона називалася "Південноросійська обласна сільськогосподарська, промислова і кустарна виставка". Захід проходив з 1 липня по 10 жовтня. Сучасників вражала навіть сама кількість відділів, на які була розбита виставка, - 14. Назву лише деякі з них - металургії, машинобудування, сільського господарства, залізничного будівництва і транспорту. І в кожному можна було отримати детальну інформацію не лише про розвиток тієї або іншої галузі, але і про плани на майбутнє. На виставці була представлена найрізноманітніша продукція підприємств Катеринославської губернії. Один із журналістів, який відвідав виставку, писав: "Південний велетень витримав випробування кризою і знову міцно стоїть на ногах. Схоже, він ще не раз здивує не лише нас, але і весь світ...".


Південноросійська обласна промислово-сільськогосподарська виставка. Головний вхід. 1910 р.

Молебень на честь відкриття Виставки в Міському саду. 1910 р.


Катеринославська виставка 1910 р.
Павільйон "Еміль Вюрглер и К" у вигляді вентиля


Довідка
Найстаріші промислові підприємства м. Нікополя

Пивоварний завод

Підприємство було засновано у 1888 р. німецькими фабрикантами братами Штекель. У Нікополі досі збереглося його приміщення, розташоване поряд з парком ім. Пушкіна за адресою вул. Довгалівська, 2. У радянські часи продукція, яка випускалась на цьому підприємстві, користувалась популярністю і високо цінувалась не лише нікопольцями, але й гостями міста. Тут вироблялось як пляшкове, так і бочкове пиво. У 1986 р. на заводі була побудована автоматична лінія розливу безалкогольних напоїв продуктивністю більше 6 тис. пляшок в годину. У 1987 р. почало працювати відділення по виробництву квасу. У 1991 р. завод почав випускати понад 20 найменувань безалкогольних напоїв : "Байкал", "Тархун", "Дзвоник", "Абрикосовий", "Саяни", "Золотистий" та ін. Нині підприємство не працює.


Нікопольський пивоварний завод. Знімок початку ХХ ст.


Завод землеробських машин та інвентаря братів Каршевських

Під час бурхливого економічного підйому кінця ХІХ ст. брати Франц та Йосип Каршевські придбали пустир в північній частині міста. У 1885 р. вони відкрили в Нікополі ковальську слюсарну майстерню, яка ремонтувала прості сільськогосподарські машини. Незабаром на підприємстві з'явилося механічне відділення, був налагоджений випуск кінних молотилок, сіялок, віялок, жаток, плугів, букерів. На початку ХХ ст. завод розширив свої межі - вступив в лад ливарний цех, де встановили локомобіль потужністю 25 кінських сил. У 1908-1909 рр. брати Каршевські зробили технічну модернізацію підприємства, придбавши для нього найдосконаліше на ті часи устаткування. У 1914 р., коли почалася перша світова війна, на заводі в найкоротші терміни було налагоджено виробництво артилерійських снарядів і снарядів для бомбометів, обозних бричок і двоколок. У 20-х роках на підприємстві знову був налагоджений випуск сільгоспмашин. У 1937 р. він перейшов в підпорядкування головного управління підйомно-транспортного устаткування наркомату машинобудування і став називатись Нікопольським заводом будівельних машин ім. В.І. Леніна. На підприємстві був налагоджений випуск нових видів підйомно-транспортного устаткування: складських транспортерів, автонавантажувачів, портальних кранів, підвісних конвеєрів. У 1950 р. на заводі почали освоювати баштові крани - був виготовлений дослідний зразок Т-128 вантажопідйомністю 1,5-3 тонни. Надалі почався серійний випуск розвантажувачів сипучих матеріалів Т-183, баштових кранів С-419 і Т-189. У 1980-1990 рр. на заводі випускалися баштові крани, які мали попит в СРСР і експортувалися у багато країн світу.


Чавуномідноливарний завод

У 1895 р. мешканці с. Нововоронцовки у складчину купили сарай на 2-ій Лапинській вулиці (нині вул. Сагайдачного, 3), де організували ремонт сільгоспінвентаря. Надалі невелика майстерня перетворилась на завод, де виготовлялись брички, плуги, косарки. Після того, як його викупив підприємець В. Худяков, підприємство змінило не лише власника, але і спеціалізацію. На ньому стали виготовляти устаткування для гірничо-металургійної промисловості, продукцію чавунного і мідного лиття. У 1919-1920 рр. завод націоналізували, створивши на його базі об'єднання "Кустпром". У 1935 р. тут налагодили виробництво засувок паралельних, безлатунних, кілець ущільнювачів. У 1956 р. його перейменували в ливарно-механічний завод "Більшовик". У 1976 р. ливарний цех був перенесений на новий майданчик в північній частині міста (вул. Електрометалургів, 282). Його вироби постачалися в усі регіони СРСР і йшли на комплектацію насосних станцій, прокатного і котельного устаткування, на трубопроводи промислових і цивільних споруд, зрошувальних систем. Нині підприємство носить назву ВАТ "Нікопольський завод трубопровідної арматури".



Тут знаходився завод В. Худякова. Стара частина м. Нікополя. 2011 р.
Фото: Рудоманова А.Є.


Цікаві факти

  • Першим паровозам, замовленим Російською Імперією в Англії і Бельгії в 1836 р. спочатку давали власні імена: "Стріла", "Моторний", "Богатир", "Орел", "Лев" та ін. Від "іменної системи" відмовилися тільки в 70-і роки ХІХ ст.


Так виглядав паровоз системи Ч. Тейлора "Лев"

  • У 1836 р. американський механік Вільям Отіс винайшов екскаватор. Одним з перших іноземних фахівців, які спостерігали за його роботою, був інженер шляхів сполучення П.П. Мельников. Побуваши у США в 1839 р., він належним чином оцінив значення цього винаходу і по поверненню в Російську імперію довів Сенату, що однією такою машиною можна замінити 150 землекопів, причому виїмка ґрунту буде здешевлена в 2,5 рази. У 1842 р. закупивши в США 4 екскаватори (з 6 зготовлених на той час), Російська імперія стала першою країною, яка мала такий великий екскаваторний парк. Використовувалися такі машини і при будівництві Катерининської залізниці.

Екскаватор Отіса (1839 р.)


Залізнодорожній екскаватор (1900 р.)

  • В 90-х роках ХІХ ст. пасажири потягів, які слідували по Катерининській та іншим залізницям Російської імперії, отримали можливість купувати світло за 1 копійку. Журнал "Вокруг света" за 1898 р. писав: "Но каково положение человека, привыкшего к длительной жизни и обреченного на многодневное путешествие зимою, когда дни коротки, а ночи длинные, и в вагоне царит таинственный полумрак. Теперь железная дорога поставила аппарат, с которым путешественник покупает себе свет на копейку: всунешь медную монетку, и электрическая лампочка вспыхивает на несколько минут…".
  • 8 жовтня 1859 р. в Катеринославі була відкрита перша телеграфна лінія, яка зв'язала центр губернії з Петербургом, Москвою, Одесою, Варшавою та іншими містами.
  • Влітку 1897 р. в Катеринославі здали в експлуатацію першу трамвайну лінію, побудовану бельгійським товариством. Це був другий трамвай в Російській імперії після київського.


Так виглядав трамвай на самому початку ХХ ст.

  • На заводі братів Каршевських в Нікополі за певні порушення трудової дисципліни із зарплати робітників віднімалася певна сума. Найбільше невдоволення викликав в середовищі останніх штраф "за паління тютюну, в недозволеному місці", який складав 1 рубль. Для порівняння, за прогуляний день із зарплати робітника віднімалася така ж сума.
  • У 1912 р. в Нікополі відкрився готель купця Ющенка, який став одним з перших в Катеринославскій губернії подібного роду закладів, пристосованих для тих гостей, які приїхали на автомобілях.


Автомобіль "Лесснер-32" (Російська імперія)
Роки випуску - 1907-1909; швидкість - 65 км/год.


Автомобіль "Руссо-Балт-С24-30-Гран-Туризмо"  (Російська імперія)
Роки випуску - 1910-1912; швидкість - 90 км/год.



Ілюстрації:

  1. История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область. - К. : АН УССР. - 1969. - С. 559.
  2. История СССР 1861-1917 / Под ред. В.Г. Тюкавкина. - М. : Просвещение, 1990. - С. 432.
  3. История СССР. Ч. III.  Учебник для 10 класса / Под ред. акад. А.М. Панкратовой. - М. : Просвещение, 1957. - С. 6, 53, 56.
  4. Фото из архива Никопольского Краеведческого музея.


Переведення в електронний вигляд:
Волкова К.Ф.


На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:
Last Updated on Monday, 30 January 2012 13:14
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting