On-line

We have 176 guests online
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Print E-mail
Sunday, 14 December 2008 10:07
Яворницький Д.І.
Історик, археолог, етнограф, письменник
Україна
Біографія

 
 Одяг запорізьких козаків
 
Одяг запорізьких козаків початково був надто простим на початку свого історичного існування запорізькі козаки не могли поважно навіть думати про те, щоб займатися своєю зовнішністю й виряджатися в дорогі «шати», козак і злидні тоді були синонімами. До того часу цілком можна відносити слова української пісні - «сидить козак на могилі та й штани латає», або слова козацької вірші «козак - душа правдивая - сорочки не має». Ганяючись за звіром безкраїми степами, глибокими балками, непролазними лісовими хащами, проводячи ночі переважно під відкритим небом, висиджуючи по кілька годин у грузькому болоті й густому очереті, запорожці були більше схожими на злиденних голодранців, ніж на «славних лицарів», ім'я яких уже в ранні часи їх існування гриміло в Європі. Та і в пізній період запорізької історії, коли у козаків уже ввійшли в силу певні звичаї й певний костюм, багато хто з них, у силу різних випадків на війні чи у себе вдома, через бідність і злиденність, а часом навіть через особливе бажання шикнути злиденним одягом, часто вдягався надто просто. Бувало, поголить собі запорожець голову, застромить оселедця свого за вухо, зав'яжеться шматиною, натягне на себе опанчу, взує капці зі свинячої шкіри, та так собі й ходить, а інший впіймає козу, облупить й, вичистить шкіру від вовни, одягнеться в неї, взує постоли зі шкіри вершкової товщини, а завдовжки зо дві четверті, та й тиняється степом. А інший ще краще або вирядиться в такі постоли, що в них можна Дніпро переплисти, або на одну ногу натягне постола, а на другу сап'янового чобота, та ще й приспівує:

«Одна нога в постолі, а друга в сап'яні -
Подивися, Ганно, який постіл гарний:
Чи сей, чи сей, чи сей, чи сей?»

А бувало ще краще цілком голий ходить, тоді й бувало, як там кажуть «увесь Хвесь - куди схоче, туди й скаче, ніхто за ним не заплаче» «Вдень чоловік, а вночі звірюка. В якому вигляді з'являлися козаки додому після війни, найкраще змальовує відома народна дума «Про Ганджу Андибера»:

«Гей гуляв козак-нетяга сім год ще й чотири,
Та потеряв с-під себе три коні воронії
На четвертий год навертає,
Козак-нетяга до города до Черкас прибуває,
Що на козаку бідному нетязі, три сиром'язі:
Опанчина рогозовая,
Поясина хмельовая,
Одна негожа, а третя й на хлів незгожа.
А ще на козаку, бідному нетязі
Сап'янці - видно п'яти й пальці,
Шапка-бирка - зверху дірка,
Хутро голе.
Околиці біг має, -
Вона дощем покрита,
Травою пошита,
А вітром підбита:
Куди віє - туди й провіває,
Молодого козака та й прохолоджає».

Навіть у XVIII ст. багато запорожців усе ще вдягалися просто й часто потребували як кравців, так і шевців; так, 1749 р., з огляду на майбутні переговори татарських депутатів із запорізькими, майор Никифоров, представник російського уряду, просив останніх «быть во всей готовности и убранстве, дабы перед татарскими депутатами не гнусны могли быть»; згодом, 1767 р., запорізький Кіш вимагав від своїх депутатів, котрі їздили до Петербурга, повернути шевця й кравця, взятих ними з Січі на власні потреби, вважаючи, що вони вже пошили їм усе необхідне.

Початково, за свідченням українського літописця, одягом запорізьких козаків було одне чи двоє убрань, і лише потім, коли вони звоювали турецьку й татарську землю, «очень одобычились и сделались богаты всяким достатком». У XVII ст. оршанський староста Филон Кміта змальовує черкаських козаків обідранцями, а француз Дельбурку - жебраками. Сучасник Петра Великого розкольницький піп Іван Лук'янов, їдучи з Москви до Єрусалима через Україну й побачивши біля Фастова козацьку ватагу полковника Семена Палія, зображає її у своєму щоденнику такими словами: «Городина то хорошая, красовито стоит на горе, острог деревянной круг жилья всего; вал земляной, по виду не крепок добре, да сидельцами крепок, а люди в нем, что звери. По земляному валу ворота частые; а во всех воротах копаны ямы, да солома послана в ямы; там Палеевщина лежит, человек по двадцати, по тридцати: голы, что бубны, без рубах, нагие, страшны зело; а в воротех из сел проехать нельзя ни в чем; все рвут, что собаки: дрова, солому, сено, с чем ни проезжай... А того дня у них случилось много свадеб, так нас обступили, как есть около медведя: все козаки, Палеевщина, и свадьбы покинули; а все голудба безпорточная; а на ином и клока рубахи нет; страшны зело, черны, что арапы, и лихи, что собаки: из рук рвут. Они на нас стоя дивятся, а мы им и втроє, что таких уродов отроду не видали: у нас на Москве и на Петровском кружале не скоро сыщешь такова хочь одного». Такою ж мірою й цілком справедливо можна прикласти опис попа Лук'янова й до запорізьких козаків. Самі запорожці казали про себе: «У нас проклята мате ма - ні сорочки, ні штанів, одна проклята сірома». «На них ні чобіт, ні штанів, ні сорочки не було; а на іншому самі рубці висять; мов той циган іде - п'ятами світе». «Запорожець як надів сорочку, так увесь год і не скида її, поки сама не спаде з пліч, а йде баниться, штанів не скида: «не годиться» - каже».

Але з плином часу з одного боку вдалі війни, з другого й сам розвиток життя багато змінили в поняттях і побуті запорізьких козаків: розбивши татар чи турків, пограбувавши панів чи євреїв, козаки, повертаючись на Січ, привозили з собою безліч грошей, одягу й дорогих тканин. Дані, що дійшли до нашого часу, свідчать, що саме з одягу здобували собі запорізькі козаки на війні - шуби, жупани, шаровари, сорочки, шапки, чоботи, чекмені, смушкові шкури тощо.

Багатство здобичі тоді виявлялося в тому, що запорожці дерли на шматки китайкову тканину й накручували її на ноги замість онуч. У народній думі про козака Голоту розповідається, як цей герой, убивши багатого татарина, одягнув на себе його дорогий одяг, чоботи, жупан і оксамитовий шлик і в такому вигляді гуляв у Січі й вихваляв Килиїмське поле. Літописець Величко переказує, що коли запорожці йшли з Хмельницьким на війну, то мало в кого було по двоє коней і багато хто був одягнутий в «подлый» одяг, а після битв у кожного товариша виявилося по троє, четверо й п'ятеро коней, у багатьох у розкішних рондах, тобто збруї; так само багато у кожного товариша стало й одягу, так що коли запорізьке військо подолало ляхів під Жовтими Водами і в Корсуні, а потім сіло на коней і рушило далі за Хмельницьким, то «увидівши з стороны альбо з горы якой оное, можно было сказать, же то суть ниви, красноцвітущим голендерским, альбо влоским маком засіянніи и проквітнувшіи».

Із тих самих свідчень дізнаємося, що у запорожців ніколи не було одноманітного одягу; що нерідко під час війни вони одягалися в такий одяг, який був у неприятеля, і що їх похідний одяг взагалі був бідним, зате домашній парадний - дуже розкішним. Перші відомості про одяг запорізьких козаків знаходимо в подорожніх нотатках XVI ст. німецького посла Еріха Лясоти. Лясота каже, що у запорожців були у вжитку татарські кобеняки - Kepnikh - або плащі, які були їх головним одягом, і тут же додає, що головний начальник козаків, відпускаючи посла з Січі, подарував йому куничу шубу й хутряну шапку з чорних лисів. У XVII ст. відомості про одяг запорізьких козаків знаходимо в праці французького інженера Боплана. Він пише про сорочки, шаровари й жупани, виготовлені з грубого сукна, які становили повсякденний одяг козаків. Але ці відомості надто загальні й невиразні. У XVIII ст. польські письменники вже докладніше описують запорізький одяг. За їх словами, запорізькі козаки носили шаровари з широким золотим галуном замість блямів, сукняні напівкунтуші з відкидними рукавами, білі жупани з шовкової тканини, шовкові пояси з золотими китицями й високі шапки зі смушковими околицями сірого кольору й червоним шовковим верхом, що закінчувався золотою китицею. Наприкінці того ж століття сучасник запорізьких козаків, запорожець Микита Корж, головним одягом запорожців називає жупан, черкеску, саєтові яскравих барв шаровари, завширшки чотири аршини, сап'янові кольорові чоботи, шалевий пояс, шапку-кабардинку з річкового звіра кабарги чи виднихи або видри, оздоблену навхрест позументом, і, врешті, кудлату вовняну бурку для негоди, звану поляками вільчурою. Такий одяг, за словами Коржа, запорожці носили вдома в Січі і в походах під час війни. Академік Василь Зуєв, котрий жив у XVIII ст., каже, що обов'язковим одягом запорізьких козаків були сорочка і шаровари: цей одяг був у них звичним і вони носили його, не міняючи, доки він не розпадався на клаптики, а щоб збавитися від миття й комах, вони просочували його риб'ячим жиром і в'ялили на сонці. Зрештою, крім цього найнеобхіднішого одягу, запорожці, за словами того ж Зуєва, носили хороший сукняний одяг, оксамитові шапки, шовкові пояси й сап'янові чоботи. Свідки, що жили значно пізніше за М. Коржа й В. Зуєва, описують запорізький одяг так: «Жупани у них були сині й виготовлялися з такого хорошого сукна, що воно ніколи не линяло; відлоги на рукавах (їх звали «закаврашами») та пояс були червоними, шаровари сині китайчані на очкурі. Саме такий жупан був у мого батька: темно-синій, а закавраші зелені, запинався він гапликами до самої гори, комірчик у нього був тоненьким на два пальці, а на комірці два гачечки та дві бабки; гаплички від гори жупана до самого пояса йшли так густо, що за ними не видно було й гачечків. Як у кого, пояс був зеленим чи якимось іншим, але мій батько весь час носив червоний, і йому це дуже личило; свій жупан він називав каптанком; рукави в ньому були вузенькі й на кінцях защіпалися гачечками при самій руці. Точнісінько так одягався й дід». За іншим описом, кожен жупан робили рясним у подолі, «карваші» доштуковували з оксамиту, клини «повинні бути цілими» й повинні пришиватися до підпашників між собком і передами, весь він шився зеленим шовком, неодмінно з боковими «гаманками». Але й цей перелік одягу неповний: писані документи, що дійшли до нас, називають серед запорізького одягу ще сукняні широкі киреї й короткі юпки1, схожі на турецькі куртки, а старовинні картини, крім того, показують козаків у коротких шкірянках.

Ясне й більш-менш точне уявлення про запорізький одяг дають нам гравюри, ікони, прапори й портрети минулого століття. Три такі гравюри є у творі Рігельмана. Одна з них зображає вибори військової старшини, дві інші - запорізьких козаків; запорожці одягнуті в широкі шаровари, довгі каптани, низькі шапки й кошлаті бурки. Дві ікони, одна в Одеському публічному музеї старожитностей, інша в церкві села Покровського, де колись була остання запорізька Січ: на першій зображено групу запорожців, що моляться Богоматері й одягнуті в червоні нижні черкески й верхні темно-зелені каптани з відкидними рукавами, широкі, з низькими спусками, червоні шаровари, підперезані кольоровими, з набором та без нього, поясами, і взуті у червоні гостроносі чоботи. На другій іконі представлено двоє запорожців, котрі стоять на колінах і вдягнуті в нижні вузького крою черкески й верхні, дуже широкі, жупани, схожі на киреї. Великий військовий прапор, що зберігається в Ермітажі, має зображення запорожців у різнобарвних каптанах, нижніх черкесках, шовкових поясах, різних шапках - низьких, притиснених, і високих з гострими кінцями, зі смушковими околицями й сукняним чи шовковим верхом, у широких шароварах і неодмінно з довгою хусткою при поясі уздовж шароварів. Портрети запорізького полковника Опанаса Федоровича Ковпака та двох незначних запорожців, Івана та Якова Шиянів, писані олією майже на весь зріст з натури, зберігаються в Самарському Пустинно-Миколаївському монастирі поблизу м. Новомосковська Катеринославської губ. та в Одеському публічному музеї старожитностей. На них зображено запорожців з відкритими головами, з шапками в руці чи під пахвою, у червоних каптанах, шовкових штофних із візерунком черкесках, широких червоних шовкових поясах і сап'янових червоних чи жовтих чоботях. Ці портрети найточніше зображають одяг запорізьких козаків. До їх опису можна додати лише те, що переховується у власному зібранні автора даної праці, та дещо з того, що є в інших приватних колекціях запорізьких старожитностей із одягу. Запорізький одяг власного зібрання складається з двох нижніх уборів, так званих черкесок, на людину більшого зросту й малого; одна з них бурякового кольору, друга червоного, обидві завдовжки трохи нижче колін. Ззаду обидві мають по два вуси, як каптани чи черкески кубанських козаків, та шовкові бабки на коротеньких шовкових шнурках попереду. Обидві мають на кінцях рукавів невеликі відлоги з темного оксамиту, прикріплені до рукава металевими гачками; обидві досить широкі в плечах і досить вузькі в попереку; нарешті обидві підбиті картатою китайкою. Перевага крою цих черкесок в тому, що вони дозволяють людині махати рукою вперед і назад, зовсім не сковуючи рухів. До цих черкесок є й пояси, виткані з перського шовку-сирцю, завширшки дві з половиною четверті2, завдовжки в одинадцять аршинів, бурякового кольору, з позолоченими на три четверті кінцями, і з шовковими плетеними шнурками аршинної довжини, прикріпленими до кожного з кінців пояса. Другий такий самий, але завдовжки в сім аршинів, ліловий, з посрібленими кінцями. Третій такої ж ширини й довжини, але без позолоти на кінцях і витканий з чудової шовкової тканини з квітами й візерунками, так званої шальової.

Черкеска та два перші пояси зберігалися у внука запорожця з с. Лапинки Катеринославського пов. селянина Мокія Лося і дійшли до нас без жодної переробки, що засвідчила вся громада села; тепер вони зберігаються у приватному музеї збирача козацьких старожитностей Г.П. Алексєєва в Петербурзі. До цього опису слід лише додати кілька слів про шкіряні пояси: кілька запорізьких поясів є у катеринославському зібранні О.М. Поля. Довжина їх не перевищує необхідної, щоб охопити живіт, але зовнішнє оздоблення найрізноманітніше. Воно складається з різних металевих накладок, як на черкеських поясах на Кавказі. 117-річний дід Іван Гнатович Розсолода, запорожець, що народився на батьковому зимівнику, часто бачив свого батька в запорізькому одязі, довго зберігав його потім у себе й рік тому помер у селі Чернишівці Катеринославського пов., описує його так: «Ходили запорожці добре, одягались і розкішно, й гарно. Голови вони, бачтено, голили; поголять та ще й милом намажуть, щоб, бач, волосся краще росло; саму лише чуприну (від слова «чуб», а «чуб» від перського «чуб» - китиця, пучок) залишали на голові, завдовжки, мабуть, з аршин, чорну та кучеряву. Заткне її, закрутить разів зо два чи зо три за ліве вухо3, та й повісить, вона й висить у нього аж до плеча, та так за вухом і живе... А інший візьме та й перев'яже свою чуприну стрічкою, закрутить її на чолі, так і ляже спати, а вранці як встане та розпустить її, то вона наче хвіст у вівці зробиться. То все на вихвалку. Дівчата коси відрощують, а запорожці чуприни. А якщо вже задовга виросте, тоді козак закрутить її спочатку за ліве вухо, тоді проведе за потилицею на праве вухо, та так і ходить. Бороди також голили, лише вуса залишали й ростили їх довгими-предовгими. Оце як нафабрить їх, як начорнить, та як розчеше гребенем, то хоч він і старий буде козак, а такий вийде козарлюга, що тільки хить-хить! Страшенно довгі вуса відрощували! Інший візьме їх обома руками, підніме вгору та й позакладає на самі вуха, а вони ще нижче вух висять. Отакі були вусані! Правда, у деяких були й маленькі вуса - як у кого волосся росло, але вуса вони дуже любили... Ото як запорожець чуприну закрутив, вуса зачесав, тоді вже й одягається у свій одяг. А одяг був у них на дроті4, на ваті, на шовкових шнурках та на гудзиках, з тонкого сукна різних кольорів: той одягне голубий, той зелений, той червоний, хто якого забажає. Лише сорочки були власного виготовлення, бо бавовняної тканини вони тоді не знали. На голову одягали високу гостру шапку зі смушковою околицею заввишки з четверть, із сукняним червоним чи зеленим дном5, заввишки в півтори четверті, на ваті, із золотими перехрестами, срібною китицею на самому вершку й гачком для китиці - пристібати, щоб не теліпалася. Околиця шапки часто правила козакові за кисет чи кишеню: туди він клав тютюн, кресало, люльку чи ріжок з тютюном, особливо люльку: тільки-но витягне її з рота, відразу й затикає за околицю. Шапки робили переважно куренями: який курінь, така й шапка, такий і колір. Перш ніж одягнути на себе шапку, козак замотував свою чуприну за вухо й потім уже одягав шапку; як одягнув шапку, то вже й козак - це найперший і найголовніший одяг козака. Тоді вже одягає черкеску, завдовжки по коліна, кольорову, з травами, візерунками й розводами, з гудзиками, на шовкових шнурках, з двома зборами позаду, з двома гачками для пістолетів на боках і з невеликими закотами з оксамиту на кінцях рукавів, пристібнутими залізними гачками. Запне ту черкеску гудзиками, зав'яже поясом та й готовий. А пояси робили з шалі або з турецького й перського шовку, широкі та довгі, не такі, як тепер парубки носять, які вони замотують на середині живота й зав'язують вузлом, а такі, як, наприклад, черниці роблять попам: завдовжки аршинів із десять чи й більше, а завширшки четверті на півтори чи й на дві; кінці їх золотили чи сріблили, а до самих країв прив'язували шовкові шнурочки.

Коли козакові треба було оперезатися, він прив'яже пояс шнурочком до цвяха та й повертається, так весь пояс на себе й намотає. Потім шнурки зав'яже або позад себе, на спині, або на боці, а позолочені кінці залишить попереду, на животі, та так і ходить, як справжній лицар. Пояси були різних кольорів: зелені, червоні, голубі, коричневі. Крім довгих поясів запорожці носили й короткі, зроблені зі шкіри чи з волосся, ззаду до них чіпляли китиці, а попереду гачки, пряжки, ремені для кинджалів, шабель та люльок. Ото як надягнув запорожець червону черкеску, оперезався поясом, начепив на себе кинджал, прилаштував шаблю, тоді він одягає каптан або жупан. Це вже одяг просторий і довгий, майже по кісточки, з широкими рукавами, наче підрясник у попа або той одяг, який вдягають архієрейські півчі по містах. Каптан був уже іншого кольору, ніж черкеска; якщо черкеска червона, то каптан голубий чи синій; він також був призбираний і на шнурках, гаптований золотом, з різними золотими позументами, гудзиками на подолі, кінцях рукавів, розрізах, з гапликами, з тонким дротом усередині і з широкими-преширокими рукавами, або, як там кажуть, роздьорами чи розпорами6. Розпори ці робилися якраз у тому місці, де рука згиналася в лікті, завдовжки з півтори чи дві четверті; нижче розпорів рукав уже був зшитий до самого кінця. В такі рукави просували руки або просто через їх кінці, або через розпори посеред рукавів. Коли руки просувалися просто через кінці рукавів, тоді з-під них виступали оксамитні закоти черкески і на кожну руку виходило по два рукави7; а коли руки просувалися через розпори, тоді виходило, ніби на кожну руку козака одягнуто по чотири рукави: два лежать, а один позаду «метляється». Те, що «метлялося» позаду, можна було закласти за спину і зв'язати разом. Тому й виходило, що як їде, бувало, запорожець верхи зі зв'язаними рукавами, то здається, ніби на його спині причеплені крила; по цих крилах і впізнають запорожця здалеку. На каптан часом одягали кирею, це зовсім довгий одяг, аж до п'ят, зроблений або зі шкіри, або з вовни, без рукавів, схожий на плащ.

От який був у них одяг! Такий одяг, що він і сорочки не продасть за сто карбованців; як іде вулицею, то ніби весь сяє зірками чи квітами. До цього широкого й просторого одягу личили шаровари, сукняні, нанкові8, шкіряні, з кишенями з обох боків, - і тут кишеня, й тут кишеня, - обидві облямовані золотими позументами, різнокольорові, але переважно сині; матню штанів робили таку, що торкалася землі, мовби щось волочиться: як іде козак, то й слід за собою мете. До шароварів підганяли довгі очкурі, шовкові чи вовняні, з золотими китицями на обох кінцях. Холоші шароварів носили поверх халяв, - не так, як тепер роблять, що заправляють їх у чоботи; їх прив'язували до литок срібними підв'язками чи шовковими шнурками з золотими чи срібними китицями на кінцях, а самі підв'язки кріпили так, що від них видно було лише китиці. Як іде запорожець, то так і бачиш, як ті китиці з-під шароварів метляються. Під шаровари взували сап'янові чоботи, жовті, зелені, червоні, із золотими, срібними й мідними підківками, з вузенькими носками; від чобіт видніли лише носки чи підбори, так низько напускали на них запорожці свої шаровари9: здалеку здається, ніби баба у спідниці стоїть; як іде козак, наче вітрило розпускає; а ширина така, що в деякі шаровари можна вкласти зо тридцять кавунів; як дванадцять аршинів тканини, то такі шаровари звуть «рясними», а як п'ятнадцять, звуть шароварами «з достатку». «Бувало, щороку приїжджали запорожці у Смілу на ярмарок, чоловік по дванадцять, по тринадцять. Вивдягані такі, що, боже, твоя воля! Золото й срібло!

Шапка на запорожцеві оксамитна, червона з кутами, а околиця завширшки зо три пальці, сіра чи чорна; згори10 у нього жупан з найдорожчого червоного сукна, горить, як вогонь, просто очі сліпить, а знизу10 черкеска з вильотами, або синя, або голуба; штани сукняні сині, широкі - так і висять майже над носками чобіт; чоботи червоні; на ладунці золото чи срібло; навіть перев'язь у позолоті, а шабля при боці вся в золоті - так і сяє. Йде і землі не торкається. А як сядуть на коней та проїдуть по ярмарку, то мов іскри виблискують. Кине, бувало, запорожець шапку вгору й не дасть упасти: підлетить на коні і схопить. А хто не схопить, той за свій рахунок поїть і частує товаришів. А вже яка хоробрість! Бувало, йде запорожець, дивишся, ну, їй богу, землі не торкається! Тільки шам, шам, шам, шам - і пішов, і пішов!»

«Багатий одяг запорожців при їхніх поїздках на Україну, - справедливо зауважує Каховський, - часом був не більш ніж розкішним etalage11 у магазині для приманки покупців. Багато хто, спокусившись запорізькою розкішшю, йшов у свою чергу шукати здобичі й слави і примножувати собою запорізьке військо та його значення».

З усіх наведених свідчень видно, що найдорожчий одяг запорізьких козаків виготовлявся з шовку, польського й англійського сукна, кармазину й оксамиту. Вбрання з шовкової штофної12 тканини, схожої на тканину шалей, називалося у запорожців шалевим; вбрання з польського й англійського сукна звалося саєтами, від польського слова «sajeta» з тим же значенням; вбрання з червоного східного сукна звалося кармазинним від татарського слова «киримизи»  -  червоний; нарешті, вбрання з оксамиту називалося оксамитним; оксамит - це дорога тканина, зроблена з шести ниток, тому й отримала свою назву від грецького слова складеного з двох слів - шість та - одяг, звідки пішло латинське «examitum», німецьке «samet», нижньолужицьке «samot».

Оксамит - золота чи срібна тканина, щільна, ворсиста, схожа на бархат, з травами, розводами й кольоровими візерунками, мов парча, шита золотими й срібними петлями; оксамит здобували переважно у Візантії й використовували давні руси на церковні убори, одяг для князів та багатих бояр, а у запорожців переважно на нижній одяг, черкеску.

Нема сумніву, що крій запорізького одягу, особливо високих шапок, широких шароварів, довгих жупанів і широких поясів, східного походження і запозичений ними від татар і турків. Це запозичення здійснювалося або захопленням під час наїздів, або купівлею, або шляхом дарування з боку вищих татарських і турецьких властей запорізьким козакам. З оттоманської історії турецького історіографа Наїми, наприклад, ми знаємо, що 1653 р. кримський хан Іслам-Гірей подарував запорізьким старшинам сукняні каптани. Загалом запорізький одяг мав ту перевагу, що не сковував рухів людини й був пристосованим до гарячого клімату країни.


_____________________

1 Короткий чоловічий каптан, пошитий у талію, зі складками.
2 Для оперізування його складали втроє, виворотом до середини.
3 Чуприну неодмінно носили за лівим вухом: «як усі відзнаки й нагороди, - пояснював колишній запорожець Антон Головатий великому князеві Костянтину Павловичу, - шаблю, шпагу, ордени та інше носять зліва, то й чуприну, як знак завзятого й відважного козака, слід також носити зліва.
4 Дріт вставляли всередину: «скільки хоч, стільки й бий, а не проб'єш».
5 Червоний вершок дехто називав «солодким дном».
6 Те, що у поляків звалося «вильотами».
7 Чотири роки тому, записуючи слова І.Г. Розсолоди, ми передали їх неточно, але знову побачившись із Розсолодою, виправляємо неточність.
8 Синонім китайки, густої шовкової тканини. Згодом нанкою називали грубу бавовняну тканину, що вироблялася в Росії.
9 На портретах Ковпака та братів Шиянів шаровари, однак, не опущені так низько.
10 В оригіналі помилково «знизу» і «згори».
11 Виставка товарів (фр.).
12 Цупка, важка тканина з великим тканим візерунком.

 

Джерело: Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. Т. 1. - Львів : Світ, 1990. - С. 156-163.

Переведення в електронний вигляд: Волкова К.Ф.
На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про козацтво:


Last Updated on Monday, 27 December 2010 16:17
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting