Зараз на сайті

Сейчас 141 гостей онлайн
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Печать E-mail
Історія Нікопольщини - Загальні відомості з історії м. Нікополя
17.12.2013 09:52

Варивода Л.П.
Завідуюча відділом історії запорозького козацтва
Нікопольського краєзнавчого музею
м. Нікополь, Україна

Біографія

Матеріал надано в авторській редакції

.

З історії медицини Нікополя


Перші професійні лікарі в Нікополі з’явилися в середині XIX століття. З того часу практично починається розвиток медицини в нашому місті. Поряд з рядовими служителями медицини були і висококваліфіковані фахівці, випускники медичних факультетів столичних вузів, про які знали не тільки в Нікополі, а й далеко за його межами, послугами яких користувалися мешканці й інших губерній. Нікопольські лікарі надавали медичну допомогу не тільки мирному населенню - у роки Кримської, першої світової та громадянської воєн вони працювали в шпиталях, лікували і повертали до життя поранених.


У ті часи в нашому місті вже користувалися послугами домашнього лікаря. Найбільшу і добру пам’ять залишив про себе лікар Володимир Мойсейович Копп - випускник медичного факультету Московського університету.


Не знайшовши роботи у рідному Херсоні, він на пароплаві «Князь Барятинський» поїхав по Дніпру шукати щастя. Зійшов у Нікополі, який йому сподобався.


Тут з Коппом стався випадок, який здобув йому славу молодого, але професійного лікаря. Біля будинку купця Скоропадського він побачив людей, які оточили бездиханне тіло юнака. Копп відразу констатував факт вбивства, що й було пізніше підтверджено судово-медичною експертизою.


Володимир Мойсейович спочатку зняв кімнату в будинку власника винного льоху Турбаба. Пізніше купив ділянку землі на Преображенській вулиці (нині вулиця Івана Сірка) і побудував свій власний будинок (пізніше тут розміщувався вендиспансер). Тут він прожив 47 років, тут і помер.


Копп був вільно-практикуючим лікарем, консультував хворих у міській земській лікарні, систематично їздив до лікарні марганцевих княжих рудників, працював лікарем міського жіночого училища, а під час першої світової війни завідував шпиталем для хворих і поранених.


Двері його будинку не закривалася ні вдень, ні вночі - його життєвим правилом було надавати медичну допомогу в будь-який час. У його приймальні постійно юрмилися люди, які страждають різними хворобами. Всім він намагався допомогти, застосовуючи свої неабиякі медичні пізнання. Про нього говорили, що тільки померлих він не може воскресити, все інше підпорядковується його знанням і досвіду.


Був у його практиці такий випадок. Якось вранці принесли до нього дитину, хвору на дифтерію. Лікар ввів йому протидифтерійну сироватку. Минув день, а серед ночі Володимира Мойсейовича охопила тривога - як там дитина, адже принесли його на третій день хвороби? Одягнувся лікар і пішов провідати свого маленького пацієнта. Йшла тоді громадянська війна, в місті був військовий стан, а перепустки у лікаря не було. Але це не зупинило його.


Він йшов по Лапинці, з усіх дворів вискакували собаки. Довелося відбиватися від них кілками, висмикнутими з паркану. Нарешті дістався, постукав у ворота, налякав господарів - подумали, що бандити. Але мати дитини впізнала лікаря і радісно кинулася назустріч, повідомивши, що дитині вже краще.


Чи багато зараз лікарів, які не сплять ночами, думаючи про своїх хворих? Хто без виклику ходить провідувати своїх пацієнтів?


За своє життя Володимир Копп прийняв більше 500 патологічних пологів - скільки дітей і матерів врятував! Він був благодійником для жебраків і знедолених - бували випадки, що давав свої гроші хворим для лікування.


Син нікопольського кравця, сучасника Коппа, літератор Любанський написав книгу «Доктор» про нікопольського лікаря Коппа, в якій писав: «У деяких сучасних лікарів є все: диплом, посада, маса хворих, але самого необхідного немає - лікарської душі».


Про нікопольського лікаря Коппа відомі на той час люди говорили, що якби він жив в університетському місті, то виріс би в великого клініциста. Але Володимир Мойсейович і так був настільки відомий, що лікарі з Одеси, Харкова, Києва говорили хворим, які приїжджали з Нікополя: «Навіщо ви їдете до нас, якщо у вас є Володимир Мойсейович?».


Слід зазначити, що доктор Копп володів гіпнозом, займався вивченням паранормальних явищ і зібрав про це величезний друкований матеріал на декількох мовах.


Помер Володимир Мойсейович у 1930 році в Нікополі. Прикро, що ніхто не заступився за могилу доктора Коппа, коли зносили кладовище на цвинтарній вулиці (нині Котельникова). Є, правда, відомості, що чоловік на прізвище Литвин викопав прах лікаря й перепоховав під деревом неподалік від свого будинку. Минув час, і тепер уже ніхто не може згадати, де це місце...


Освічений, щедрої душі людина, гуманіст - таким пройшов по життю і залишився в пам’яті багатьох нікопольський лікар Копп. Це був лікар Божою милістю.


...Багато наших земляків-медиків були відомі далеко за межами Нікополя. Нікопольський лікар Олексій Карпович Педенко навіть лікував царську сім’ю. В експозиції Нікопольського краєзнавчого музею представлений автореферат його докторської дисертації і роботи з урології.


Різні бувають люди, різні бувають і лікарі. Так було і в Нікополі - не всі переживали про стан своїх хворих пацієнтів і про результати свого лікування, не здатні були жертвувати своїм особистим часом і спокійним життям заради полегшення страждань хворих. Серед таких медиків особливо колоритною фігурою був нікопольський фельдшер Іван Григорович Штамбург. Натура дрібна, з обмеженим кругозором. Якби він потрапив у поле зору Гоголя, то напевно був би увічнений серед його героїв. Що ж являв собою цей типаж?


Був він фельдшером нікопольської земської лікарні. «Більш самовпевненої, обмеженої і порожньої так званої інтелігентної людини я не знаю, - писав про нього син Володимира Мойсейовича Коппа Павло Володимирович Копп. - У спілкуванні з людьми був грубуватий, на другий день спілкування переходив на «ти», а на третій день був вже за панібрата і міг вилаяти, в розмові з приятелями нерідко використовував ненормативну лексику.


Розмовляв коротко і безапеляційно. Злі язики називали його «барбосом». Фельдшерською справою займався з великою прохолодою, дні заповнював полюванням, а вечори - картами. Картярем він був завзятим, в місті був професором гри в преферанс і гвинт. Повертаючись з полювання, завжди привозив купу дичини, а в кишені - солідний картковий виграш. Від нього завжди тхнуло коньяком. Іван Григорович мав і брав від життя все, щоб вважатися самим щасливим із смертних: спокійну роботу, красуню дружину, прекрасну мисливську рушницю і душевний спокій.


Він не знав роздумів і сумнівів при лікуванні хворих, не бачив труднощів у протіканні хвороби, що не ускладнювало роботу мозку, за його ж висловом, «всякою єрундистикою». Поставити діагноз захворювання для нього не становило жодних труднощів, так само, як і лікувати. Огляд хворого робив дуже швидко, діагноз ставив моментально, настанови хворим давав категоричні.


Слова, виголошені з апломбом, завжди змушують довірливих людей знімати капелюха перед такими першовідкривачами істини. Тому оцінка особистості Івана Григоровича в місті була дуже високою. Популярна особистість в містечку, він буквально не встигав відповідати на вітання зустрічних нікопольців. Від цього він отримував величезне задоволення, бо Іван Штамбург не належав до тих людей, які вважають, що слава - це дим.


Як і деякі медики в наш час, Іван Григорович без тіні сумніву вважав одужання хворих результатом свого лікування. А смерть хворих звалював на недосконалість людського організму. Напевно, такий підхід найкращим чином оберігає від докорів сумління.


Відсутністю душевних переживань, звичайних для медиків, які переживають за своїх пацієнтів, зобов’язаний був, напевно, фельдшер Штамбург своїм довголіттям. Прожив він 99 років. На його похороні один чоловік сказав: «Він прожив свій життєвий шлях так, як дай Боже кожному прожити», підтвердивши відому істину: «Кому мало дано, з того мало і спитається».


Ось такою була медицина минулого в нашому місті, ось такими були найяскравіші її представники у своєму високому і не дуже високому прояві - як два полюси.

.

Переклад в електронний вигляд: Бутенко О.П.


На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:

.

.

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове

Обновлено 26.02.2018 13:34
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting