Зараз на сайті

Сейчас 86 гостей онлайн
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Печать E-mail
Природа та екологія - Природа Нікопольщини
17.06.2010 00:00
There are no translations available.

Дорошенко І.Г.
Завідуюча відділом природи
Нікопольського краєзнавчого музею
м. Нікополь, Україна
Біографія

Матеріал надано в авторській редакції

 
Природа рідного краю
(за станом на 2009 р.)

В Україні, від давньослов’янських часів, живуть ідеї гармонії людини і природи. Ця традиція, збагачена філософією Григорія Сковороди, продовжилась у творчості Тараса Шевченка, С. Подолинського, Михайла Грушевського, котрі нерозривно пов’язували соціальний розвиток з любов’ю до рідної природи, «вписанності» в ці ландшафти, в «лани широкополі» і «Дніпро і кручі».

Нікопольський район знаходиться на південному заході Дніпропетровської області. Створений він був у 1921 році. Його площа складає 1 970  км2. Кількість сільського та міського населення  з містами Орджонікідзе, Марганець, Нікополь по стану на  1 січня 2009 р. складає 262 328 чоловік.
 
 
 
Нікопольський район Дніпропетровської області
 
Район має вигідне економічне географічне розташування. Близькість залізної руди Кривбасу та коксуючого вугілля Донбасу, залізна магістраль, яка проходить крізь наше місто, та наявність на території регіону одного з найбільших у світі родовищ марганцевих руд сприяло розвитку металургійної промисловості. Найбільшими підприємствами міста є Південнотрубний завод та завод Феросплавів.

Розвитку сільського господарства сприяють родючі землі (чорноземи:  звичайний  та південний), помірно-континентальний клімат, рівна поверхня рельєфу. У Нікопольському районі вирощують озимі сорти пшениці Альбатрос, ячмінь Перелом, Сілует, овес Скакун, гібриди соняшника, гречки, гороху, кукурудзи. Нікопольці на своїх садово-городніх ділянках вирощують різні сорти фруктів, овочів, виноград.

Нікопольський район межує з Апостолівським, Софіївським, Солонянським, Томаківським районами, а на півдні омивається водами Каховського водосховища на протязі 56 км.

Територія Нікопольщини являє собою північну окраїну Причорноморської низовини. Степова рівнина прорізана неглибокими долинами річок Базавлук, Солона, Кам’янка, а також Базавлучок, Ревун, Томаківка. Ці річки не впорядковані: не виконано залуження та насадження лісосмуг; у берегових, та водоохоронних зонах ведеться оранка; неорганізований випас тварин. У річку Ревун скидаються стічні води Марганецьким міськводоканалом.

У р. Базавлук скидає промислові стоки завод «Кварцит» та ремонтно-механічний завод. У річку Томаківка брудні води скидає м. Марганець. Усе це призводить до забруднення та погіршення стану місцевих річок.

Нікопольський район розташований на схилі Кристалічного щита, що складається з давніх кристалічних порід архею та протерозою, гранітів і полімігтатів. Вони залягають на незначній глибині  (до 50 м),  а місцями по долинах річок та балок, виходять на поверхню. Значна кількість відслонень спостерігається  вздовж річок Базавлук, Солона, Мала Кам’янка, Чортомлик. На решті території кристалічні породи вкриті товщею осадових порід: каолін, мергель, глини, піски.
 
Надра Нікопольського району багаті корисними копалинами. У селі Шолохове добувають боксити, у с. Чортомлик - залізну руду, біля с. Кирове знайдені запаси золота. Але найбагатше родовище  - це родовище марганцевої руди.  Воно одне з найбільших у світі.

Нікопольське родовище марганцевих руд морського осадового походження. Річкові породи приносили розчини марганцевих сполук у прибережну зону морського олігоценового басейну, де відбувалося їх осадження під впливом мінеральних солей і при участі життєдіяльності мікроорганізмів.

Честь відкриття родовища належить російському геологу Валеріану Олександровичу Домгеру, який у червні  1883 р. складав геологічну карту Європейської Росії. Він виявив на оголеннях берегів р. Солоної - притока р. Базавлук, виходи марганцевої руди  на денну поверхню. Раптова смерть перешкодила Домгеру провести детальне дослідження родовища, але і те, що він зробив, привернуло увагу промисловиків. Залежи руди були описані у 1903 р. Соколовим. Через 3 роки почалась експлуатація родовища з відкриттям Покровських копалень.

Марганець використовується у металургійній, хімічній промисловості, в керамічному, скляному виробництвах, в медицині, землеробстві. Руди марганцю найбільш широко застосовуються у металургії заліза. Марганець сприяє утворенню рідких шлаків і більш легкому відділенню їх разом з фосфором і сіркою від металу. Домішки марганцю в сталі і залізі обумовлює їх ковкість, в’язкість, твердість.
 
Спочатку руда в басейні добувалася тільки підземним засобом. В 1952 р. введено в дію Богданівський кар’єр і відкритий засіб видобутку руди став основним.

Зараз марганець видобувається на Орджонікідзевському та Марганецькому гірничо-збагачувальних комбінатах кар’єрним та шахтним засобами. Площа відводу під розробки тільки на Орджонікідзевському ГЗКі складає для восьми кар’єрів 11 121  га. Кожен рік комбінат охоплює гірничими роботами по двісті гектарів нових орних земель.

У 60-ті роки комбінат почав займатися  проблемою оновлення порушених земель. Рекультивація  - це штучне оновлення родючості ґрунту, який втратив ії внаслідок виробничої діяльності людей. Спочатку здійснюється гірничо-технічна рекультивація (виїмка та складування ґрунту та токсичних порід для послідовного його використання), формування та розташування поверхні відвалів на місці відпрацьованих кар’єрів.

Мета біологічної рекультивації - відновлення родючості земель  для використання  їх як  сільськогосподарських та лісових угідь. Усього комбінатом порушено 7 207 га, рекультивовано 5 740 га. Марганецький ГЗК займає площу  4 317 га, порушив 3 356 га, рекультивовано 2 099 га. Зрозуміло, що рекультивація, яка впроваджується збагачувальними комбінатами, це краще, ніж «місячний ландшафт», який  створюється після видобутку руди. Але не слід і радіти ії наслідкам тому, що більша  частина цих земель використовується під висадку лісу, для покращення санітарної функції ландшафту.

Ніякі витрати не повернуть нам метрової товщини чорноземів, які годували б нас і наших нащадків. Тому, що ґрунт - це плід терплячої праці природи, біологічне середовище, яке створено протягом століть (1 см  - 25-400 років).

Велике значення для місцевих потреб мають будівельні матеріали і граніти, у тому числі темно-рожевий, який ще зустрічається у Африці. Новопавлівське родовище гранітів відоме з дореволюційного часу. Регулярне видобування граніту розпочалось з 1928 р. Зараз його запаси дорівнюють 12 млн. м3. Граніт - кристалічна гірська порода яка складається з кварцу, польового шпату та біотиту (мінералу, який належить до групи слюд).

Кар’єр зараз викидає у повітря 372 тис. тон пилу та твердих речовин.

На території краю зустрічаються палеонтологічні знахідки, що свідчать про рослини і тварин, яки існували багато тисяч років тому. В експозиції відділу природи Нікопольського краєзнавчого музею представлена частина стовбуру закам’янілої деревини, якій більше мільйона років. Органічні сполуки за цей період витиснули кремній. З таких каменів роблять прикраси, скриньки, які цінуються дуже дорого.

Мамонт - північний слон, жив в умовах низьких температур. Це гігантський представник хоботних плейстоценової фауни. Він сягав у висоту до 3,5 м. Його тіло було вкрито довгою густою шерстю, яка разом з товстим шаром підшкіряного жиру рятувала його від холоду. Величезні бивні - два видозмінених верхніх різця, довжиною до 3-х м, загиналися вгору. Зуби мамонта кількістю 4, у вигляді дентинових пластин, добре перетирали рослинний корм, а його треба було - 1 ц на добу при вазі тварини 5 тон.

Постійним супутником мамонта був шерстистий носоріг, який сягав до 2-х метрів у вишину, та 3,5 м у довжину. На черепі у нього було 2 рога, передній з яких у старих самців досягав 1 м та був знаряддям захисту і нападу.

Велетенський олень-красень, який досягав 3 м, вагою був - 370 кг. Первісна людина полювала на цих тварин, крім оленя.

У експозиції  відділу природи також  були представлені кістки первісного короткорогого зубра, залишки якого знайдені у р. Дніпро біля села Новопавлівки у 1936 р. Усі ці тварини вимерли  10-12 тис. років тому.

Каховське водосховище було збудоване у 1956 р. До його створення Нікопольський район оточували Дніпровські плавні. Це було унікальне створіння природи, яке протягом сотень років слугувало оазисом степової зони.
 
 
 
 
  Дніпровські плавні до 1955 р.
Технічне створення мапи: Волкова К.Ф.
 
 
Каховське водосховище після 1955 р.
Технічне створення мапи: Волкова К.Ф.
 
В плавнях була багата рослинність: вербовий ліс, осокорій, ясень, пенсільванський в’яз, зарості очерету та чагарників. Зрідка зустрічався дуб, дика груша, шовковичне дерево, терен, крушина, біла акація. Зустрічалися корисні рослини: ожина, хандрила звичайна, медоноси: вероніка, плакун-трава, м’ята, череда. У плавнях було понад семидесяти пасік (1 000 вуликів). Лікарські рослини: алтей, дурман, релікт науки - водяний горіх, зараз занесений до Червоної Книги України. Були тут кормові рослини (стрілолист, сусак зонтичний, ефіроноси, поручейник, дубровник, полин гіркий.

Нікопольські плавні, завдяки різноманітності рельєфу, безлічі водоймищ, багатющої рослинності, створювали прекрасне середовище для риб. Основними були: короп, лящ, судак, товстолобик, сазан, щука, в’язь, линь, карась, окунь та інші. Наприклад, у 1949 р. було зловлено 12 тон риби, у 1946 р. - 20 тонн.

З тварин мешкали дикий кабан, козуля, мисливські качки, пушні тварини - зайці, лисиці, куниці-білодушки, ласки, норки європейські, чорні лісові тхорі.
 
 
Козулі
 
 
Лисиця
Фото: www.1zoom.ru
 
У 1943 році у плавні було випущено кілька пар уссурійського єнота. Безліч водоймищ, безліч чагарників та багата кормова база сприяли швидкій акліматизації цього звіра у плавнях.

У 1948 р. було виділено і передано радгоспам та підсобним господарствам промислових підприємств для сільськогосподарської мети 45 366 га, які включали пашні, сінокісні угіддя та пасовиська. Пишні лугові та низинні ґрунти давали багаті врожаї картоплі, бахчових культур, помідорів, гарбузів та інших рослин.

Але усе це багатство зникло протягом 1953-1956 рр. під час втілення у життя сталінського плану підкорення природи. Водна система Дніпра була перекроєна водоймищами, у тому числі Каховським. Ця споруда, по-перше, мала стратегічне значення - створення водного фронту на шляху майбутнього ворога внаслідок прориву однієї з гребель. Загроза нападу зараз відійшла на другий план, а прорив греблі - на передній, тому, що в тяжких економічних умовах технічне обслуговування обладнання  споруд на Дніпрі недостатнє.

Внаслідок «Великої будівлі» недалекого минулого різко змінився водний  режим значної частини Дніпра, утворилась малопроточна водойма. Процес самоочищення різко уповільнився, а накопичення шкідливих речовин (нафтопродуктів, отрутохімікатів) постійно росте. Ці та інші зміни привели до зменшення  видового складу риб та їх кількості. Нікопольські рибколгоспи вирощують деякі види риб, але більшу частину вилову складають тюлька та плотва.

Каховська ГЕС - одна з електростанцій Дніпровського каскаду ГЕС. Перші агрегати дали промисловий струм у 1955 р.

Каховське водосховище утворилося при спорудженні ГЕС. Площа - 2 155 км2. Пересічна глибина - 8,5 м.

Як спомин Нікопольські плавні залишились біля села Червоногригоровка, невеликою заповідною зоною. Тут можна ще зустріти, наприклад, латаття біле. Це - багаторічна, світлолюбива водяна рослина з повзучим кореневищем, округлим листям і чудовими білими квітами. У древніх греків ця квітка була символом краси і красномовства. Наші предки слов’яни називали її русальною квіткою.
 
 
 
 Латаття біле
 
Кушнір триостий, ряска - добрий корм для риб та водоплаваючих птахів. Очерет озерний використовували для плетення кошиків та циновок.
 
Нікопольський район належить до степової зони. В умовах нестачі вологи тут переважає стійка до засухи рослинність. Головним чином дерновинні злаки з родини ковили та костриці. Багато видів ковили (Лесінга, дніпровська) занесені до Червоної книги України.
 
 
 Ковила
 
Крім того, по Нікопольському району зустрічається 18 видів рослин, які занесені до Червоної Книги України. Це релікт науки - водяний горіх, цимбохазма дніпровська - ендемік, сальвінія плаваюча, любка двулистова, черевички зозулині.
 
 
 
Любка двулистова
Фото: Bff
 
 
 Черевички зозулині
Фото: Algirdas 
 
Життя у небезпечних екологічних умовах потребує турботи про стан здоров’я мешканців. Велику роль у цьому може грати фітотерапія - лікування рослинами. Наприклад, цмін пісковий використовують при захворюваннях жовчного міхура та печінки, чабрець - при хворобах верхніх дихальних шляхів та невралгії.
 
 
 
Цмін пісковий
Фото: Matthias Zimmermann 
 
 
Чабрець
Фото: www.ptravka.ru
 
Звіробій - застосовували ще стародавні єгиптяни, з нього готували лицарські еліксири. В народі кажуть, що ця рослина від 100 хвороб.
 
 
 
Звіробій
Фото: www.google.com.ua 
 
Для нашої зони підвищеного радіоактивного фону корисно пити відвар буряку (в ньому багато пектинів, бурштинової кислоти), додаючи до нього насіння віки, вівса, глоду колючого, маслини, листя скумпії, коріння кульбабки лікарської, синюхи, цмін пісковий.

Козацькі лікарі готували козакам напої з лікарських рослин напередодні походів за 5-10 діб, для покращення згортання крові, для підкріплення нервів. Це перстач прямостоячий, шипшина корігна, кропива собача, підмаренник, материнка.
 
 
 
Перстач прямостоячий
Фото: www.fitoapteka.org 
 
 
 
Підмаренник
Фото: www.zerno-ua.com 
 
У житті рослин важну роль грають комахи. Вони найбільший клас тваринного світу, їх існує близько мільйону видів. Без комах не давали б врожаю плодово-ягідні культури, не було б ні шовку, ні меду. Вони є кормом для птахів, риб, рептилій, земноводних. Подивіться на гніздо суспільних ос. Оси будують гнізда з пережованої і обробленої слиною деревини (папіроподібної маси). Саме у таких ос людина навчилася готувати папір.
 
Денні, яскраво забарвлені метелики не приносять шкоди, тому не треба їх знищувати. Це переливниця, жовтянка, голуб’янка та ін.
 
 
 
Переливниця
 
 
Жовтянка
 
 
Голуб’янка
 
Деякі з них зустрічаються рідко і знаходяться під охороною закону: махаон, подалірій, галатея, поліксена.
 
 
Махаон
Фото: Anaxibia
 
 
Подалірій
 
 
Поліксена
Фото: Sarefo 
 
Серед жуків-велетнів у нашому краї зустрічається жук-олень, жук-носоріг, вони теж занесені до Червоної Книги України. 
 
 
Жук-олень
Фото: Reanimator86  
 
 
Жук-носоріг
Шкідниками сільсько-господарських культур є непарний шовкопряд, колорадський жук, капустяна білявка - гусінь, яка знищує овочі, озима совка - хліб.
 
 
Капустяна білявка
Фото: James K. Lindsey 
 
 
 Совка озима
Фото: Manfred Hund 
 
Велику користь у боротьбі з цими шкідливими комахами відіграють птахи. У нашому краї налічується до 130 видів птахів. Багато з них комахоїдні. Це зозуля, яка ніколи не будує свого гнізда. Але зозуля дуже корисна, тому, що поїдає волохату гусінь. Крутиголовка має довгий язичок, яким вона дістає шкідливих для дерева жуків. Цим ще займається і санітар нашого лісу - дятел строкатий великий.
 
Найменший птах України і нашого краю - ремез, який завжди будує своє гніздечко у вигляді рукавички.

Ще біжать весняні струмки, а жайворонки вже в небі. То підіймаються ще вище в гору, то раптом впадуть на землю. Та так мелодійно віддзвонюють.
 
 
 
Жайворонок
Фото: www.zoovet.ru 
 
Наша рибалочка дуже терпляча, сідає на край гілочки верби, яка зависла над самою водою, та не ворухнеться. Але блисне у воді рибка - то спіймає ії обов’язково. Гніздечко рибалочка складає на схилі, застилає його риб’ячою лускою та кісточками.

Деякі птахи залишаються з нами взимку. Це - велика синиця, снігурі, а деякі прилітають весною до нас з тропіків південної Африки  - це іволга, бджолоїдка.

Хижі птахи (сова вухаста, лунь польовий, яструб малий) приносять велику користь, бо знищують мишоподібних гризунів. Наприклад, сова вухаста, яка з’їдає за рік 1 000 мишей, тим самим зберігає 1 тону хліба.
 
 
 
Сова вухаста
 
Внаслідок винищення плавень в нашому краї зникли пам’ятні місця, пов’язані з історією запорозького козацтва. Значно збідніли, як флора, так і фауна Нікопольщини. Раніше в нашій місцевості мешкав пугач - найбільша із сов, а тепер він став рідкісним птахом на Україні.

Звичайними мешканцями наших степів були стрепети, але, внаслідок освоєння степів та винищення мисливцями, цей птах стає рідкісним, він занесений до Червоної Книги і у нашому районі вже не зустрічається. Куріпка сіра і фазан живуть у лісосмугах. Живляться насінням трав, комахами, у тому числі колорадським жуком.
 
 
 
Куріпка сіра
Фото: www.zoovet.ru
 
 
Фазан
Фото: www.manok.at.ua  
 
Близькості людини фазан не боїться і якщо його не знищувати, то живе поруч з житлом людини. Більше того, вирубування лісів з наступним розвитком чагарникової рослинності і густих трав, дає можливість цим птахам освоювати нові, досить сприятливі місця для життя. Але безсистемне та інтенсивне полювання на фазанів призвело до того, що кількість цих птахів різко скоротилася.

Життя деяких птахів тісно пов’язане з водою - це крохалі, поганки, чибіси.
 
 
 
Крохаль
Фото: www.daiwa-fish.ru 
 
 
 
Поганка
 
Біля водойм також мешкають мартини і крячки. Від найменшої - крячки білокрилої, до найбільшої - мартина сріблястого. Він, сидячі на воді, нагадує маленькій білий човник, тому, ще запорозькі козаки називали свої човни чайками, та перепливали на них Чорне море.
 
 
 
Крячка білокрила
Фото: www.foto.mail.ru 
 
Раніше у плавнях масово гніздилися цінні промислові дикі качки, нирки, лутки. Тут вони виводили пташенят, а потім відлітали восени до теплих країв. На них Нікопольці полювали. Але зараз, після знищення плавнів, їм вже ніде зупинитися, вони у нашому краї більше не живуть.
 
 
 
Нирок
 
У Нікопольському регіоні ще можна зустріти чаплю білу маленьку, вона занесена до Червоної Книги України, веретенника, сіру чаплю, болотяну черепашку.
 
 
 
Веретенник
Фото: www.ib.komisc.ru 
 
Штучно до нас завезений та успішно акліматизований цінній хутровий звір - ондатра.
 
 
 
Ондатра
Фото: FaBos 
 
Орлан-білохвіст, чорний лелека - унікальні птахи, які раніше жили в плавнях. Але зараз у районі вони не зустрічаються, потребують ретельної охорони і занесені до Червоної Книги.

У лісосмугах можна зустріти великих ссавців - дикого кабана, зустріч з яким не безпечна. Він для захисту і нападу (при необхідності) використовує ікла. Живуть стадами або невеликими групами. Народжують 5-6, навіть 10-12 малят. Взимку можуть використовувати одне і те лігво кілька разів підряд: самиці сплять з поросятами, малі лежать тісно, гріються одне біля одного, крайні час від часу пробираються всередину. Форма голови і стиснуте з боків тіло дозволяють дикій свині швидко та майже безшумно бігати в непролазних хащах. Від гострих сучків її рятує густа щетина, міцна шкіра, підшкірний жир. Кабан легко, одним стрибком долає канаву 3-х метрової ширини, добре плаває. Важить 100-150 кг. Нижні ікла самця завдовжки 10 см, шаблеподібно загнуті, гострі і міцні. Іклами кабан рве коріння дерев, підчипляє важке каміння, риє мерзлу землю. Ними і захищаючись або нападаючи, наносить ворогу страшні рани. Дорослих самців, за здатність наносити блискавичні удари, мисливці називають сікачами. Самки мають менші ікла, вони не січуть ворога, а лише кусають його, рвуть, топчуть ногами. Кабани добре чують і мають тонкий нюх, але бачать своїми невеликими очима погано, тому при зустрічному вітрі до них можна підійти дуже близько. Основний корм кабанів  - підземні частини рослин (добувають їх за допомогою міцного рила, яким, ніби плугом, переорюють землю), жолуді, горіхи, зелені пагони, соковиті стебла. Споживають комах та їх личинок, молюсків, дрібних хребетних тварин, зокрема гризунів. Пасуться вночі, вдень лежать у лігвах. Якщо в лісі кормів обмаль, йдуть на поле, де живляться картоплею, кукурудзою, вівсом та іншими сільськогосподарськими культурами.

У заростях чагарників можна деколи побачити козулю. Це найменший представник родини оленячих. Вона струнка і граційна. Важить до 37 кг. Самець козулі має невеликі прямі ріжки з трьома-чотирма паростками. З’являються ріжки у лютому-березні, в листопаді вони відпадають. Повного розвитку досягають на третьому році життя. Самка безрога. Потомство у козулі з’являється  у травні-червні. Новонароджені (їх буває одне-двоє, рідко троє) напившись молока, чеберяють у різні боки і лягають серед кущів, де завдяки плямистому забарвленню їх важко виявити навіть зблизька. Годує козуля малят молоком 6-7 місяців. Живуть козулі 10-12, навіть 15 років, але в природних популяціях їх середній вік 2-3 роки. В перший рік життя гине майже половина молодняка.

Один з представників гризунів - ховрах крапчастий. Поселяються ховрахи колоніями, переважно на твердих ґрунтах, але не виключають пасовиська, будуючи тут тимчасові нори. Від нір тваринки далеко не відходять, та для догляду стають на задні лапки «стовпиком», при цьому при небезпеці подають характерний свист. Живляться усі ховрахи зеленими частинами рослин, люблять квіткові голівки, насіння на стадії молочної зрілості. Восени запасають товстий підшкіряний жир та впадають у зимову сплячку. З’їдаючи хлібні злаки на всіх стадіях їх розвитку, ховрахи відносяться до основних шкідників. Загальні втрати зерна дуже великі. У ряді випадків ховрахи мають і суттєве епідемічне значення, як носії гострих інфекцій людини. Боротьба з ховрахами досить важка. Найбільший ефект надають хімічні засоби боротьби, як шляхом протравлення нір отрутою, так і шляхом отруєння зернових приманок. Необхідна також охорона природних ворогів ховрахів - світлого тхора, великих пернатих хижаків.
 
 
 
Ховрах крапчастий
Фото: Лобков
 
Заєць-русак належить до зайцеподібних. Живуть зайці в полі, на узліссях, уздовж доріг, у чагарникових заростях. Ведуть, переважно, нічний спосіб життя, вдень відпочивають. Не бояться води, перепливають навіть великі річки. Охайні, люблять причісувати шерсть лапками, язиком. Очі в зайця розміщені так, що дивитись він може і вперед і назад. Коли тікає - дивиться в основному назад. Тому часом потрапляє в пазурі не того ворога, від якого він тікав, а іншого, не поміченого попереду. Ще одна особливість зайців це їхня тоненька, ніби папір, шкіра, яка легко рветься, точніше відривається ії верхній шар-епітелій. Якщо хижак не вхопить зайчиська як слід, а тільки цапне зубами,  то дістане шматок шерсті. Ранка ж швидко загоюється. Зайці мовчазні. Тільки в шлюбний період самці подають голос, похожий на крик сови. В цю пору між довговухими кавалерами виникають жорстокі поєдинки, вони б’ють один одного передніми і навіть задніми  лапами. На всі боки розлітається шерсть. Ії потім визбирують птахи для утеплення гнізд. Зайченята народжуються навесні, влітку, восени. Новонароджених мати годує і залишає. Малюки сидять нерухомо 3-4 дні. Потові залози розташовані у зайців на підошвах  лап, тому нерухомі зайченята недоступні для нюху хижаків. На другий день зайчиха розшукує потомство і знову годує. На тридцятий - вони стають повністю самостійними.

Лисиця - всеїдний хижак. Вона живиться  комахами, ягодами,  птахами, мишеподібними гризунами, деколи може з’їсти  їжака, скинувши його у воду.

На Нікопольщині  зустрічається їжак вухатий, він занесений до Червоної Книги  України, а також їжак звичайний. Їжак на свої мисливські стежки виходить в сутінках. Не боязкий - від ворогів його надійно захищають 6-8 тис. голок розташованих на тілі. Вважають, що тільки лисиця може поласувати їжаком - скинувши «колючу купу» у воду, а коли їжак розпрямиться - схопити його під черевце.
 
 
Їжак вухатий
 
Сам їжак живиться різноманітними комахами та їх личинками, дрібними звірками. Зрідка їсть ягоди. Полює на гадюк, причому досить спритно. Гадюку з’їдає цілу, разом з отрутою, але, якщо вона вкусить - хворіє, може навіть загинути, промучившись кілька днів, хоча дію всіх відомих отрут переносить легше, ніж людина. Що до мишей, яких їжак начебто ловить, то мишу йому спіймати важко. Взимку їжаки сплять. Ніяких запасів на зиму вони не роблять і яблук на голках не переносять. За період сплячки маса тіла зменшується на третину, а то і на половину. Самець не залишає самку доти, доки не народяться маленькі їжачки, але відразу і після їх появи на світ, втрачає інтерес до сімейного життя і йде геть назавжди. Їжаченят буває 3-6, іноді 7-6, вони сліпі і голі, та вже в першу добу життя з шкірних горбочків на спині виростають м’які білі голочки. Їжачиха закутує новонароджених в листя і траву, ніби в пелюшки. Згодом виховує їх - вчить знаходити корм, рятуватись від ворогів, вибирати сховище.

Води у Каховському водоймищі у нашому місті забруднює Нікопольський  Південнотрубний завод.

Саме місто Нікополь за добу скидає близько 120 тис. м3 відходів. А очищується тільки  80 тис. м3, тобто значна частина неочищеного попадає у Дніпро. Крім того, через таки очисні споруди проскакує 60% азоту, 60% калію, 70% фосфору, та повністю мінеральні солі, солі важких металів.

Організацією «Громадський дозор», яка брала участь у організації реалізації українсько-голандського проекту «Дана», спрямованого проти забруднення річок  України, отримані підсумки аналізів проб води, мулів та ґрунту у районі скидання ливневої каналізації ПТЗ (районн пляжу по вул. Декабристів) та у струмку на дні Олексіївської балки, приймаючої стоки ПТЗ, у червні 1997 р. були взяті проби у Дніпродзержинську, Дніпропетровську і у Запорізькому водосховищі. З усіх проб тільки Нікопольські мають максимальний рівень пошкодження біоіндикаторів.

Особливе місце у житті нікопольців займає проблема помешкання поблизу Запорізького енергокомплексу АЕС - ДРЕС, який несе радіоактивне зараження місцевості з далеко сягаючими наслідками, так і серйозні негативні явища припущених недоліків при проектуванні та будівництві ЗАЕС. Помилки проектування пов’язані з невірним вибором проммайданчику. Станція розміщена, по-перше, поблизу великих населених пунктів, при цьому, не підтримується санітарна зона - 25 км. По-друге, на території, що потенційно підпадає під затоплення хвилею прориву напорних фронтів по Дніпру водоймищ, площа яких сягає 44,5 км3.

Серйозні недоліки допущені при організації водопостачання АЕС, при створенні ставка-охолоджувача. При об’ємі води в ставку 43 млн. м3 дзеркало поверхні складає 8 км2, що недостатньо, згідно з діючим нормативом (11-14 м2 на 1м2 потужності, тобто на кожний енергоблок).

Відмітка ставка-охолоджувача на 3,3 м вище рівня зпрацьованості водоймища, крім того, в ньому відсутня гідроізоляція. З початку експлуатації ЗАЕС кількість радіоактивної води в Каховському водосховищі збільшилась у 3 рази.

За європейськими нормами на одній атомній станції повинно знаходитися не більше 4 блоків-реакторів. Наша станція єдина в світі складається з 6 блоків, останній з яких було введено в дію у 1995 році, всупереч народному референдуму, під час якого 90% населення сказали - «Ні» введенню 6-го блоку. Тому зараз ЗАЕС - це погрозлива сусідка для нікопольців.

Також в 7 км від Нікополя ЗАЕС розпочала будівництво найвеличезніших у світі сухих сховищ відпрацьованого ядерного палива.

Вже встановлено на цей час 82 контейнери, при цьому радіаційний фон підвищився у 8-10 разів. Атомники тепер побудували бетонну стіну біля сховища, але вона не захистить грунти та повітря від усе проникаючої дії радіації.

Екологічний стан м. Нікополя та регіону в цілому можна назвати катастрофічним, як і на всьому Подніпров’ї.

У дітей Нікопольщини - генетичні порушення, на першому місці - онкологічні захворювання, по яких місто Нікополь займає перше місце в області. Смертність перевищує народжуваність.

А скільки тільки у нашому регіоні зникаючих рослин і тварин, занесених до Червоної Книги України. Це наслідок діяльності людини, яка експлуатує, хижацьки відноситься до природного середовища, часткою якого є сама. І якщо вона сама не змінить такого ставлення до своєї домівки, то і саму себе повинна буде віднести до числа зникаючих видів у недалекому майбутньому. «Де людина - батько, а природа - мати, там добра багато».

Тому, якщо вирішаться важливі економічні проблеми, які стоять зараз перед нашою країною, тоді ми зможемо заговорити і про екологічне відродження нашого краю.

 
Переклад в електронний вигляд: Бутенко О.П.

На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про природу Нікопольщини:

 

Обновлено 20.01.2011 13:26
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting