В історії України Микитинська Запорозька Січ є одна з найбільш відомих, оскільки з нею пов’язано початок Визвольної війни  українського народу середини ХVII століття. В той же час кількість історичних джерел про неї дуже невелика, щоб мати точні дані  про час її заснування і місце розташування. П’ятнадцять років автору цих рядків довелося розшукувати  документальні свідчення про Микитинську Січ, які б дали можливість з’ясувати  це питання.
 
Літопис Г. Граб'янки, розповідаючи про втечу Б. Хмельницького у грудні 1647 року на Запорожжя зазначає: “Спершу подався на острів Бучки, а потім  втік на Микитин Ріг, знайшов там чоловік триста козаків, розповів їм про себе, про все те, що ляхи з козаками задумали зробити, про ту наругу, яку вони чинять не лише над козацтвом, а й над господніми храмами” (1; 38-39).
 
21 січня (в історичній літературі називають  25-е, 31-е січня, 4-е лютого)  1648 року загін повстанців на чолі з Б. Хмельницьким  захопив Микитинську Січ. Як повідомляв подільський суддя Л. М’ясковський: “…Хмельницький напав на Січ, де ніс сторожеву службу Черкаський полк згідно з своєю домовленістю і наказом Речі Посполитої. Хмельницький захопив весь провіант, забрав усі човни”. (2; 6). Повстання охопило весь Низ, де Б. Хмельницький “усіх жовнірів польських та німців-найманців (що залогою на Запорожжі стояли ) винищив”.
 
У лютому 1648 р. повстанці розбили під Микитинською Січчю каральні загони поляків, що намагалися придушити повстання. Здобуття Січі і звільнення Запорожжя від польських військ  були першими перемогами Б. Хмельницького, що мали стратегічне значення. Це стало і початком визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої  (3; 87).
       
За короткий час Б. Хмельницький сформував повстанську армію, уклав воєнний союз з Кримським ханством, здійснював агітацію серед українського народу організовано взяти участь у війні з поляками.
Після Великодніх свят 1648 року кошова старшина зібрала запорозьких козаків до Січі на Раду. Прибулих на неї було наскільки багато, що “кошовий отаман із Хмельницьким мусили вийти з Січової фортеці на просторіший майдан” (4; 59).
 
На великій козацькій раді було оголошено, що за збитки і гніт з боку поляків проти них починається війна. А союзником козаків буде Кримський хан. Як повідомляє літописець Самійло Величко, що “почувши це, все Запорозьке військо одностайно і одноголосно назвало Хмельницького своїм гетьманом і 19 квітня постановило і обіцялося стояти  за нього у війні з поляками, навіть якщо треба буде головами накласти” (4; 59).  Тут же на раді йому вручили гетьманські клейноди.
         
Звідси, через кілька днів Б. Хмельницький  на чолі 8-тисячної повстанської армії  вирушив на зустріч польським військам, які “йшли просто на Запороже до Січі зносити Хмельницького албо осадити его з войском” (5; 49).         

 

В пам’ять  про видатні  події, що відбулися на Запорожжі, у 1956 році у м. Нікополі був споруджений пам’ятник Б. Хмельницькому та гранітний пілон з меморіальною дошкою (6; 119).
 
З кінця ХVІІІ століття до середини ХХ століття в історіографії утвердився  погляд, що Січ була збудована безпосередньо на Микитиному Розі. Найвідоміший дослідник історії запорозького козацтва Д.І. Яворницький, узагальнюючи історичні  і власні  спостереження у 80-тих роках ХІХ століття писав: “В настоящее время в местечке Никополе от бывшей Запорожской Сечи  не осталось никакого следа. Не более как пятьдесят лет тому назад во время сильного разлива  полой воды, место Сичи, все ее кладбища и стоявшая на ней часовенка отрезаны были от берега водой и унесены вниз по течению Днепра... Оттого  место бывшей Микитинской Сечи можно восстановить только  по рассказам старожилов. Из этих рассказов видно, что Сич и при ней кладбище находилось ровно на 350 сажен ниже теперешней пароходной пристани Никополя, у правого берега Днепра....” (7; 126-127).  
 
Також у історичних працях  було прийнято вважати, що Микитинська  Січ була заснована у 1638 році (8; 7-10).
 
У 1953-1956 рр. залишки Микитиного Рогу, розмитого протягом століття до гранітної основи, було затоплено під час будівництва Каховського водоймища  (9; 94).  
 
Проте комплексний аналіз історичних документів, що були виявлені  за останні роки, дозволив поставити під сумнів установлені погляди на час заснування Микитинської  Запорозької Січі та її локалізацію.
 
Як відомо, перша документальна згадка про Микитин Ріг  відноситься до 1594 року. Посол австрійського імператора Еріх Лясота  занотував у своєму щоденнику: “2 липня... Далі  до Кам’яного Затону (затока Дніпра на татарському боці, яка має кам’яний берег і від того отримала свою назву). Тут татари взимку, коли  Дніпро замерзає, звичайно влаштовують свою переправу і перехід, а також відкуп, тобто відкуп полонених.... Звідси до Микитиного Рогу, що на лівій, руській стороні   звідси заночували на острові. Дня 3 липня. До Лисої гори по лівому або руському боці...” (10; 108-109).
 
У російській картографії назва Микитин Ріг  та Лиса Гора  згадується за повідомленням запорозьких козаків у такому документі як “Книга Большему Чертежу” (1627 р.):         
“ А ниже Томаковки  миля Лысые Горки
А ниже Лысые Горки миля Микитин  Рог
А ниже Микитиного Рогу миля Затон Каменный" (11; 111).  
 
Видатний український історик М. Грушевський, досліджуючи історію козацтва, наводить у своїй фундаментальній праці “Історія України-Руси” два документи, де згадується Микитин Ріг.
 
У першому випадку - це повідомлення брацлавського хорунжого Хмелецького  канцлеру Речі Посполитої про події на Запорожжі та в Криму восени 1628 року. Зокрема згадується про переправу  союзних на той час козацьких та татарських військ: “Рушивши з Микитиного Рогу до Кам'яного Затону два дні переправлялися за Дніпро...” (12; 52).
 
У другому випадку мова йде про лист гетьмана повстанського війська П. Бута (Павлюка) у червні 1637 року, який був направлений козацькій старшині “з коша против Микитиного Рогу” (12; 247).  Ймовірно, що розташування цього гетьманського коша було тимчасовим. Після того, як Павлюк захопив у Корсуні гармати і перевіз їх на Запорожжя, він очікував тут деякий час татар, розраховуючи на їх допомогу. Проте не отримавши її, вирушив з військом “на волость” воювати з поляками.
 
Нажаль, більше джерел, які б свідчили про Микитин Ріг, за цей період не виявлено.  На відомих науковцям картах Литви князя Радзівіла 1613 та 1633 років, де, зокрема, показана нижня течія Дніпра, позначені лише такі козацькі поселення - Хортиця та Томаківка (13; ХV, ХVІІІ).
        
Аналіз вищезгаданих історичних джерел кінця XVI-початку XVII століття про Микитин Ріг швидше свідчить про його назву як природно-географічного об’єкту на кордоні запорозьких козаків з Кримським ханством по Дніпру, ніж про назву поселення. У ті часи постійних війн з татарами, які використовували для своїх нападів переправу між Кам’яним Затоном  і Микитиним Рогом  поселення на останньому могли бути тільки при наявності укріплення і постійної військової залоги. Тому їх поява на Микитиному Розі пов'язана з будівництвом на ньому  Запорозької Січі при наступних обставинах.
 
Після поразки козацького повстання під проводом П. Бута (Павлюка) у грудні 1637 року польський сейм наступного року прийняв “Ординацію Війська  Запорозького реєстрового”, де, зокрема, було ухвалено: “Полки с их полковниками должны по очереди выступить в Запорожье для защиты той области и для того, чтобы препятствовать татарам переправляться через Днепр. Они должны предостерегать, чтобы своеволие не отправлялось в морские походы” (14; 257).
 
Але навесні  1638 року на Базавлуцькій Січі почалось повстання під проводом Я. Остряниці. Проте у боях з польськими  військами козаки потерпіли поразку. Польська шляхта примусила їх у Києві в серпні 1638 року прийняти положення “Ординації”, а потім підтвердити це і в урочищі Маслов Стан 24 листопада того ж року (15; 267-268).  Тільки  повністю придушивши повстання і підкоривши козаків, поляки отримали можливість проникнути на Запорожжя.
 
Взимку 1639 року князь Вишневецький на чолі великого війська рушив на  Низ. Та “Господь-Бог же візьми та й  покарай ляхів та німців найманців сильним морозом і сила їх в дорозі мерзли, з коней падали і в полі гинули...”  (1; 32).

 

Лише навесні-влітку 1639 року гетьман Конецпольский організував відбудову фортеці Кодак над першими дніпровськими  порогами (1; 32).  Саме до цього часу відноситься і заснування Микитинської Січі. Історик  І. Срезневський  наводить таке свідчення: “По сказанию Дзевовича она построена во время возобновления Койдака Федором Линчаем по имени коего и козаки его назывались линчаевцами...” (16; 117).
 
Таким чином рік будівництва козацької фортеці на Микитиному Розі слід віднести до 1639 року. На думку автора 1638 рік не може бути визначеним за час заснування Микитинської Січі, оскільки “Ординація” лише проголосила наказ перебувати козакам на татарських переправах.
 
Є фрагментарні відомості про те, що козаки цієї фортеці на чолі з Іваном Полежаєнком воювали з поляками та реєстровцями. В бою під Кам’яним Затоном Полежаєнко загинув, і поляки оволоділи Микитинською Січчю (17; 159).
          
На початку національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького Микитинська Запорозька Січ відіграла важливе значення як головний центр повстанців. Але після утворення гетьманської столиці у Чигирині, вона вже поступово втрачала своє провідне становище. Не останню роль відіграла та обставина, що “во время войн Хмельницкого она два раза разорена была татарами” (16; 117). У 1650 році на Запорожжі почалося повстання козацьких низів проти Б. Хмельницького, очолюване Худолієм, якого обрали гетьманом Війська Запорозького. Проте війська вірні Хмельницькому придушили це повстання. Худолій був схоплений і страчений, а на Січі була розташована козацька залога з Чигирина (18; 269). Ось чому у 1652 році запорожці перенесли Січ з Микитиного Рогу на Чортомлицькій Ріг.     
 
У літописі  С. Величка є згадка про те, що у 1692 році московити будували фортецю Кам’яний Затон  “... навпроти Старої  Запорозької Січі, що була на тому боці Дніпра, недалеко від Січі іншої, в якій мешкало запорозьке військо” (19; 366). Навпроти Кам’яного Затону могла бути тільки Микитинська Січ.
 
Серед джерел першоїї половини XVIII століття про Січ  найбільш значимим є “История о казаках запорожских…” С. Мишецького, який писав: “12. Река Подполная, разстоянием от Червоной Каменки 10 верств; течение имеет из Днепра и впадает паки в Днепр. При оной реке имеется урочище Микитино, где в древние годы бывала Запорожская Сечь” (20; 31).
 
Існування фортеці, де міг розташуватися полк реєстрових козаків, передбачає будівництво і наявність укріплень. У середині ХІХ століття протоієрей Нікопольської Свято-Покровської церкви  І. Карелін свідчить що “на горе против Никополя близ кладбищенской церкви видны окопаные рвом земляные валы, протяжением в длину 750, а в ширину 500 сажен...”. Він характеризує їх як польське укріплення, залога якої слідкувала за діями козаків Б. Хмельницького у Микитинській Січі взимку 1648 року (21; 258).
 
Д.І. Яворницький також обстежив ці укріплення: “...от прошлых времен в Никополе сохранились земляные укрепления  в виде валов и рвов, находящихся близ кладбищенской церкви верст на 5 от Днепра по направлению к юго-западу. Они начинаются с южной стороны у двора крестьянина Никиты Петренка, идут вдоль дворов крестьян Павла Сидоренка, земель Семена Гребенника, Федора Вязового и Григория Дорошенка. Отсюда до ветряных мельниц имеют пропуск для выезда и потом снова начинаются от ветряка крестьянина Дмитрия Хрипуна, поворачивают к востоку и идут в огород караима Мардохая Бабаджана, далее тянутся через загон Ивана Бабушкина, огород Прокофия Демуры, двор Федора Безридного и ниже последнего теряются. Эти  укрепления имеют вид правильного круга и обнимают  собой  очень большое пространство земли, 750 сажен длины и 500 сажен ширины…” (7; 127). Д.І. Яворницький був схильний вважати, що це ретраншемент російських військ, що ходили воювати у Крим, посилаючись при цьому на свідчення князя Мишецького (20; 10).

 

Ряд документів мають згадку про укріплення у Микитиному. Так, на запит інженер-полковника В. Менцеліуса про них, кошовий отаман П. Калнишевський  25 липня 1763 р. відповідав: “Что же требуется Вашим  Высокородием  объяснения есть ли в Коше известия в какое время и для каких надобностей и какие именно имеющейся в Никитине на горе вниз старой вал сделан, то по справкам в Коше учиненным, таковы известия не сыскались, а носится эхо между старинными казаками по объявлению и  тех от умерших старинных же казаков, что якобы тот вал учинен в давнем времени поляками во время владения Польшею здешнею землею, а для каких надобностей неизвестно” (22; 30).
 
Є підстава вважати, що пошуки інформації про укріплення у Микитиному продовжувались. Про це свідчить “Карта пограничная к реке Днепр и прочим в оную впадающим рекам  во поле оных лежащих...”, що була складена російським штурманом В. Кіпріяновим у 1764 р. На ній показано на північний захід  від Микитиного Перевозу зображення фортеці понад річкою  Підпільною (Лапинкою  у ХІХ-ХХ столітті) з написом: ”В оном  месте  прежде  была  крепость, называемая  Запорожская  вервь.” (23; 14).
 
Найбільш вагомою знахідкою була світлокопія карти частини р. Дніпро 1801 року, де показаний на захід від містечка Нікополь  контур штучної споруди з написом “Городок” (24; 1). Немає сумніву, що це укріплення, які були оглянуті та описані І. Кареліним та Д.І. Яворницьким. На цій мапі нижче “Городка” понад річкою Підпільною показана ще одна штучна споруда  формою літери “П” що спирається основою на берег. Це можна розглядати, як берегове укріплення для захисту місця розташування козацьких човнів.  
 
Дуже цікавим є опис місцевості, де були розташовані укріплення, зроблений відомим дослідником південної України  ХІХ століття Л. Падалкою: ”...На пути к окопам в юго-западной части Никополя на городском выгоне обращает на себя внимание огромный крутой курган. Курган этот один из 12 расположенных на высокой плоскости почти над самым Днепром  называется “Высокою Могилою”. Курган действительно высок, достигая через вершину 120 шагов. С вершины его открывается необыкновенно широкий горизонт: отсюда видны Старая Сечь, Каменный Затон, огромное Белое озеро  и крутая гора Мамай-Сурка, кажущаяся с вершины кургана грандиозным трезубцем; огромное пространство Великого Луга с густой сетью безчисленных днепровских  протоков видны отсюда как на ладони…” (25; 303). Л. Падалка  вважав, що укріплення площею 1,5-2 кв. версти  відносяться до часів Кримського походу 1687 року, коли на Микитиному Розі стояли козацькі війська гетьмана І. Самойловича (25; 303).
 
Дійсно, такий курган висотою до 7 метрів знаходився на Ярмарочній площі і був досліджений експедицією Інституту археології АН УРСР в 1964 році в зв’язку з будівництвом на його місці центральної  трибуни  спортивного стадіону (26; 1-5).
 
Усе наведене дає підстави зробити такі висновки:

Таким чином, укріплення, які зафіксовано прямо або опосередковано у документах ХVІІІ століття на північний захід від Микитиного Рогу, а в документах ХІХ століття - на території містечка Нікополь, є всі підстави вважати місцем розташування Микитинської Запорозької Січі. За свідченням нікопольських старожилів західна частина валів и ровів збереглася до 70-тих років ХХ ст. Вали були знівельовані, а рови засипано під час будівництва парку ім. Перемоги  м. Нікополя.

                                    

 

 

Переведення в електронний вигляд: Бутенко О.П.