Зараз на сайті

Сейчас 96 гостей онлайн
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Печать E-mail
12.12.2008 08:07
There are no translations available.

Україна

Мистецтво живопису

На умовах розвитку мистецтва XVI-XVIII ст. позначилося панівне становище церкви в цій сфері суспільного життя. Не був виключенням у цьому відношенні і народний живопис, що набув поширення на Запоріжжі. Довгий час він розвивався в межах іконопису. В часи виникнення запорізького козацтва в іконописі України вже існувала досить потужна народна течія. Народні митці-іконописці потроху звільнялися від канонів візантійського іконопису, який домінував на Україні ще з часів Київської Русі.

У XV-XVI ст. іконопис позначався об'ємністю форм, застосуванням яскравих барв і головне - зображенням на іконах людей - сучасників іконописців. Ця тенденція набуває особливого поширення на Запоріжжі. Запорізькі майстри часто зображували на іконах не тільки козацьку старшину, гетьманів, але й рядових козаків. Широко розповсюдилась на Україні у другій половині XVII - на початку XVIII ст. традиція виконання ікон у стилі «Запорізької Покрови», коли на іконах поруч з козаками зображались також військові клейноди запорожців.

Офіційна церква активно виступала проти такого народного втручання в практику іконопису. На початку XVIII ст. було створено спеціальний орган на чолі з суперінтендантом, який наглядав за дотриманням затверджених церквою канонів іконопису. Та зусилля церковників виявились марними. Традиції народного іконопису на Запоріжжі були настільки живучими, що навіть на початку XIX ст. на території Катеринославщини церковна влада карала висилкою священиків, які виставляли в своїх церквах ікони із зображенням людей та домашньої худоби.

 
Ікона Покрова Богородиці з аналою церкви Підпільненської Січі.
Кінець17-початок 18 ст.

Чудову виставку козацького іконопису та світського живопису влаштовують час від часу Дніпропетровський історичний музей імені Д.І. Яворницького та Дніпропетровський художній музей. Тут представлені не тільки ікони з колишніх земель Запорізької Січі, але й всесвітньо відомі «Мамаї» - народні картини із зображенням козака-бандуриста, які прикрашали в давнину майже кожну козацьку та селянську хату. 
 
 
Козак-бандурист. Перша половина ХVIII ст.

 
Козак-бандурист. Кінець ХVIII ст.
 
Картини із зображенням козака Мамая уособлювали любов народу до свого захисника від зовнішніх і внутрішніх ворогів - запорізького козацтва. Бандура, яка завжди зображалася на таких картинах, символізувала народну історію та мрії, кінь - його волю, дуб - його могутність. Часто на картинах ми бачимо зображення списа з прапорцем, козацьких штофа і чарки. Це були речі, пов'язані з смертю козака - спис ставився на місці поховання, штоф та чарка клались в могилу і нагадували вони про скороминучість життя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була повсякденною реальністю.

На картинах, які створювалися ще під час Січі, козак Мамай зображений, як правило, один, на пізніших полотнах - разом з паном, дівчиною, навіть верхи на коні. Картини «Козаків Мамаїв» набули особливого поширення на Україні наприкінці XVIII - на початку XIX ст. Це була світла і тривала пам'ять народу про його захисників-козаків та про Запорізьку Січ.

Найбільша колекція народних картин «Козаків Мамаїв» зібрана Д.І. Яворницьким і зберігається в Дніпропетровському обласному історичному музеї .

У цей же час на Запоріжжі набув поширення так званий ктиторський портрет, тобто зображення засновників церков або людей, що надавали монастирям значну фінансову підтримку. Серед таких полотен привертають увагу перш за все портрети братів Якова та Івана Шиянів. Ці портрети створені на замовлення громади у подяку за те, що Шияни фінансували спорудження іконостасу в Нікопольській Покровській церкві, ктиторами якої вони були. Шияни відмовилися після зруйнування Січі йти на державну службу і залишились вірними пам'яті Запоріжжя. Більше того, до церкви Покрови вони перенесли з Січі ікону з зображенням останнього кошового Петра Калнишевського, який в той час був засланий царатом на Соловки. Портрети Шиянів свідчать про високу майстерність запорізьких майстрів живопису, доносять до нас образ козаків - справжніх захисників своєї вітчизни. 
 
   
 
Портрети братів Якова та Івана Шиянів. 1784 р.

У книжках Дмитра Івановича Яворницького про його подорожі на Запоріжжя неодноразово згадується про портрети, які вчений бачив у Самарському Пустинно-Микільському монастирі: портрет «дикого попа» Кирила Тарловського та полковника Опанаса Ковпака. Біографія Кирила Тарловського могла б стати сюжетом для чудового авантюрного роману. В ній була і служба в одному з приходів на півночі України, і таємне вінчання імператриці Єлизавети з Олексієм Розумовським під час їх подорожі на Україну, і служба в Петербурзі, і блукання по запорозьких степах, де Тарловського знайшли запорожці і назвали «диким попом». Останні роки життя Тарловський провів у Самарському монастирі, де на його кошти було збудовано церкву. Як фундатор цієї церкви і зображений Тарловський на портреті, копія якого зараз зберігається в Дніпропетровському історичному музеї.

Дещо інші напрями в живописі Запоріжжя відображає другий з портретів, побачених Яворницьким в Самарському монастирі. На відміну від Шиянів, про яких йшла мова вище, запорізький козак Опанас Ковпак пішов на державну військову службу, дослужився до полковника російської армії, отримав дворянство. Згадуваний Д.І. Яворницьким портрет був копією з портрета, писаного 1775 р., тобто у рік зруйнування Січі, українським майстром Андрієм Моклаковським. Копію було зроблено для Самарського монастиря, ктитором якого також був Ковпак. Він зображений з медаллю на грудях, що мало свідчити про його високі заслуги перед державою, відповідало традиціям придворного парадного портрета.

Поступово козацька старшина відмовлялась від традицій українського живопису, а художники, які виконували портрети колишньої старшини та її нащадків на замовлення, наслідували, як правило, російські взірці. В умовах нових впливів, зокрема наступу стильових особливостей класицизму у живописі, розгорнулась діяльність вихідців з України, талановитих художників Д. Левицького та В. Боровиковського. В творчості В. Боровиковського на різних її етапах відобразилися і традиції українського живопису і потужний струм російського мистецтва епохи класицизму, одним з провідних діячів якого він був сам.



Джерело: Мицик Ю.А., Плохій С.М., Стороженко І.М. Як козаки воювали. - Дніпропетровськ : Промінь, 1990. - С. 264-270.

Переведення в електронний  вигляд:
Волкова К.Ф.
На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про козацтво:


Обновлено 27.12.2010 12:26
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting