Якщо послухати розповіді наших рибалок, то досить легко повірити, що кожний з них хоч би один раз в житті зловив «ось таку рибу» - розміром з кита, а то й більше. А якщо серйозно, то в Каховському водосховищі мешкають істоти, цілком заслуговуючи звання «Цар-риби». Це добре всім відомий сом (Silurus) і щука (Esox), яка названа Леонідом Сабанєєвим «нашою прісноводою акулою».

 

В кінці 80-х років минулого століття в газеті «Комсомольское знамя» з'явилася стаття «Дніпровські вбивці», яка була моментально передрукована багатьма іншими виданнями. Приведу невеликий уривок з цієї статті: «У північного краю острова Хортиця на глибині 15 метрів виявили зниклий напередодні буксирний теплохід БТ-313. У пробоїні, що зіяла в борту, застряг гігантський сом. Коли сома підняли на поверхню, зміряли, то ахнули: довжина його складала майже 5 м, вага - 355 кг». Варто відзначити, що деякі з приведених в даній статті повідомлень багатьом здалися неправдоподібними, а ряд її передруків були доповнені вельми характерним підзаголовком: «Хочете - вірте, хочете - ні!» Перш за все сумнівними можуть показатися довжина і вага річкового гіганта (5 м і 355 кг).

 

А що говорять із цього приводу довідники, видані в XX і XXI століттях? «У нас самые крупные сомы водятся или, вернее, водились, кажется, в Днепре, где, по свидетельству Кеслера, был пойман (в 50-х годах) сом, имевший в длину более 4 м и весивший 288 кг, и в Днестре, где, по словам того же ихтиолога, он достигает даже 320 кг» (Сабанеев Л. Рыбы России. 3-е издание, 1911 г.). «Соми, сомовидні - підряд риб загону коропоподібних. Довжина до 5 м, вага до 300 кг» (Енциклопедичний словник, 1964 р.). «Максимальна довжина сома - 5 м, вага до 420 кг» (Новітній довідник необхідних знань, 2003 р.).

 

Справедливості ради варто відзначити, що лише рідкісні соми досягають таких значних розмірів і ваги, а ростуть дніпровські гіганти дуже повільно - до другого року життя їх маса не перевищує 1 кг. Більшість іхтіологів вважають, що найкрупніші соми в 240-320 кг прожили на білому світі не менш ста років. Основною їжею сомів-велетнів є риби, раки, жаби, молюски, але не упускають вони випадку поласувати і крупнішими об'єктами: «Сомы, особенно крупные, не дают спуску ничему живому, плавающему на поверхности, и истребляют большое количество утят, гусят, а также и взрослых птиц. Нередко они топят плывущих собак, даже телят, и известно несколько примеров, когда крупные сомы утаскивали в воду и топили купающихся детей» (Леонид Сабанеев).

 

Відмітьте, птахів соми «винищують», а крупніші об'єкти (собак, телят, людей) вони «топлять». Спеціально звертаю вашу увагу на ці обставини, бо сумніваюся в правдивості наступних повідомлень про сомів-вбивць: «У шлунку гіганта виявили останки трьох чоловік...». Річ у тому, що специфіка анатомічної будови сома не дозволяє йому заковтувати такі крупні об'єкти, а той же автор відзначає: «Деякі вважають, що навіть 8-кілограмовий сом, якщо сунути невдало в рот руку, може не тільки віддавити, але навіть роздрібнити руку, але це чистісінька безглуздість: найбільше, що невтомленний сом при судорожних рухах здере своєю зубною щіткою частину шкіри з пальців».

 

Додам, що один мій знайомий із Запоріжжя вирішив на власному досвіді перевірити справедливість даного твердження, засунувши руку в лягти удвічі більшому сомові. Результат був приблизно той же - лише на деяких ділянках руки шкіра виявилася злегка зідраною.

 

А ось повідомлення про напади гігантських сомів на катера і човни є чистою правдою. У 2001-2005 рр. експедицією по пошуку невідомих істот було зафіксовано два таких випадки (до речі, обидва мали місце в Каховському водосховищі), що завершилися непередбаченим купанням рибалок. Вважаю, що іноді найвеличезніші соми все ж таки можуть погубити людину, оглушивши і потопивши ії своїм плескотом (задньою половиною тіла з хвостом): «Этим же плеском они иногда оглушают несколько рыб в стае» (Леонид Сабанеев).

 

 

 

Фото: www.internevod.com

 

Вже одного побіжного погляду досить, щоб розрізнити в цій рибі лютого хижака, названого Леонідом Сабанєєвим «прісноводою акулою». Натуралісти ХVIІІ-ХІХ століть згадують про величезних щук, які нібито мешкали в нашій місцевості, але підтверджених випадків про спостереження подібних екземплярів в XX столітті мені виявити не вдалося. Лише у 1940 р. в наших краях (недалеко від с. Покровського) була виловлена щука, довжина тіла якої складала 1 м 43 см. «Щука - риба середнього і крупного розміру, довжина до 1,5 м» (Цвілих О. Шкільний визначник хребетних тварин, 1983 р.). «Максимальна довжина щуки - 1,8 м» (Новітній довідник необхідних знань, 2003 р.).

А ось в середні віки гігантські щуки, схоже, не були рідкістю і мешкали по всій Європі. Практично всі іхтіологи XIX століття згадують про гігантську щуку імператора Фрідріха II Барбароси, довжина якої складала 5,7 м, вага перевищувала 140 кг, а прожила вона близько 300 років. У одній старовинній книзі про цю історичну щуку сказано: «Від старості риба абсолютно побіліла. Портрет цієї щуки зберігається до цих пір в замку Лаутерн, а скелет - в Мангеймі».

 

До речі, багато щук дійсно можуть прожити не одну сотню років, а легенди про напади «прісноводих акул» на людей народились зовсім не на порожньому місці: «Изредка встречаются почему-то слепые щуки, а также ненасытные до бешенства обжоры, бросающиеся даже на людей. Известно несколько случаев, что такие бешеные щуки хватали людей за руки или ноги» (Леонид Сабанеев). Один з іхтіологів XIX століття описує декілька випадків нападів щук на дітей, що купалися, - всі вони відбувалися на нижньому Дніпрі влітку 1873 р. і в кінці травня 1881 р. Час від часу нападаючий на щук «жер» можна пояснити тією обставиною, що їдять ці риби періодично, а система травлення у них розвинена дуже слабо.

 

Набивши битком свій шлунок, щука переварює їжу досить тривалий час, після чого знову починає «жерти». Правда, деякі автори пов'язують таку поведінку щук з «цвітінням» води і глистами, якими щуки заражаються від з'їдених ними риб і мишей. Крім того, щука не упускає можливості поласувати жабами, комахами, черв'яками, раками і водоплаваючими птахами: «Крупные щуки беспрепятственно глотают утят, даже взрослых уток, почему местами и называются утятницами» (Леонид Сабанеев).  

 

Вельми цікаво, що у стародавніх римлян щука знаходилася у великому презирстві і навіть вважалася отруйною рибою, а ось стародавні слов'яни і германці, навпаки, вважали її дуже смачною і дорогою рибою. Не можна не звернути уваги і на таку обставину, що в країнах Західної Європи у всіх казках щука є підступним і шкідливим персонажем, а в слов’янських країнах (особливо в Україні і Росії) її незмінно зображають доброю чарівницею, що допомагає бідному і знедоленому населенню. Як тут не пригадати казку про нещасного Ємелю, якому щука, що володіє людською мовою, допомагає досягти всіх вищих матеріальних благ. Так би можна мовити, «по-щучому велінню»...

 

 

 

Фото: www.rybka.tu1.ru

 

 

 

Переклад в електронний вигляд: Бутенко О.П. 

---