Зараз на сайті

Сейчас 83 гостей онлайн
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Печать E-mail
Історія Нікопольщини - Козацька доба
07.12.2011 17:37
There are no translations available.

Анцишкін І.В.
Історик,
головний зберігач
Нікопольського краєзнавчого музею
м. Нікополь, Україна
Біографія

Матеріал надано в авторській редакції

 

Хортиця - великий міф України



Нажаль, поряд із справжньою історичною наукою завжди існувала історична міфологія. Історія знає чимало прикладів, коли на вимогу тій або іншій ідеології створювалися відповідні міфи. У нас час до історичної міфології дуже часто вдаються для заохочення великих грошей і отримання надприбутків. Створюються нові міфи, не менш огидні, ніж старі.

Серед низки міфологем, які намагаються втелющити у голови українців - є й міфи про Хортицю. Здавалося б нічого страшного, що байки та казки розповідають про цей, дійсно гарний та дійсно історичний, дніпровський острів. Але, як і будь-які інші міфи, які спотворюють дійсність, вони негативно впливають на людей, створюючи підгрунтя для духовного негаразду.

 

 

Острів Хортиця з висоти пташиного польоту

Фото: www.all-world.com.ua



Отже, нагадаю деякі з цих міфів.

Міф перший: Хортиця - колиска козацтва. З хортицької землі вирушали на боротьбу з польськими феодалами загони запорожців на чолі з Северином Наливайко, Криштофом Косинським, Іваном Сулимою... На острові деякий час зі своїм військом перебував гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

Міф другий: з Хортиці почалася Визвольна війна українського народу у XVII ст. Саме на Хортиці Богдан Хмельницький отримав підтримку реєстрових козаків у розгортанні Визвольної війни... Наприкінці січня 1648 р. запорожці під проводом Б. Хмельницького раптово атакували польську залогу біля острова Хортиця.

Можна продовжувати й далі, наводячи вже менш вагомі перекручені факти, якими оперують пропагандисти Хортиці у засобах масової інформації. А я можу стверджувати і готовий відстоювати думку про те, що Хортиця краде і примножує чужу славу.

Для підтвердження цієї тези не треба навіть далеко ходити. Багато вийшло в Україні книжок, присвячених історії козацтва, але базовою книгою для будь-якого дослідника залишається трьотомна «Історія запорозьких козаків» Дмитра Івановича Яворницького. Усі основні етапи становлення і діяльності саме (підкреслюю - саме) запорозького козацтва викладені цим великим істориком майже досконало. Можно уточнювати, знаходити у Яворницького деякі помилки, але спростувати цю історичну глибу неможливо. І ось беремо цей трьотомник.

 

 

Дмитро Яворницький в одязі запорозького  козака

Фото: www.arheolog-ck.ru



Досить багато уваги у ньому приділено Байді Вишнивецькому і збудованому ним укріпленню. Але Яворницький, згадуючи про створений у 1556 р. земляний «город», жодного разу не називає його Січчю, а обережно каже про прообраз майбутніх Січей. А тим більше, цей «город» взагалі не був на тій Хортиці (Великій Хортиці), яка зараз претендує на першість у козацькій славі, а розташовувався на острові Мала Хортиця (острів Байди), який зараз майже повністю зник, внаслідок затоплення Каховським водосховищем.

 

 

Байда Вишневецький

Фото: www.uk.wikipedia.org

 

Що ж далі про Хортицю? У 1583 р. на острові на ночівлю зупинявся Самуїл Зборовський, який після походу йшов на Томаківську Січ. Австрійський посол Еріх Лясота у 1594 р., пливучи Дніпром теж на Січ, писав у своєму щоденнику, що «на цьому острові козаки взимку тримають своїх коней», а повертаючись від запорожців, навіть злякався дикості Хортиці і встав на ночівлю на правому березі.

 

 

П'ять із семи Запорозьких Січей знаходилися на території сучасного Нікопольського району (Дніпропетровська область), а одна з них (Микитинська) - безпосередньо у центральній частині сучасного м. Нікополя

 

Ще далі… Турки у часи гетьмана Дорошенка мали намір побудувати на Хортиці укріплене містечко, але так і не зробили цього. У 1739 р. царські війська збудували на острові верф - звідси, доречі, і чайка з бригантиною, знайдені підводними археологами неподалік від острова. А вже у 1790 р. до Хортиці пристають плоти із лісом для будівель німців-менонітів, які прибули у 1789 р. із Данцига, і яким Катерина ІІ віддала острів. Вони були його власниками аж до 1916 р., коли частково продали землю міській управі м. Олександрівська (нині - Запоріжжя). Проте, центром менонітства Хортиця залишалася до середини 30-х років ХХ ст., допоки НКВС не відправив залишки колоністів у ті місця, куди «Макар і теляти не заходили». НКВС побудував на острові будинок відпочинку для зеків, які відзначилися на будівлях ГУЛАГу, і які вже дихали на ладан. Тут їх лікували, а потім відправляли назад до табору.

Ось і вся козацька слава Хортиці! Жодних відомих походів з острова, ніяких славних гетьманів - лицарів України. А Богдан Хельницький дійсно отримав підтримку козаків на острові. На острові Томаківка, на території сучасного Нікопольського району! А перший бій Визвольної війни українського народу відбувся не «біля острова Хортиця», як на це вказує стела, яка височить поблизу входу до музею на Хортиці, а на Микитинській Січі 28 січня 1648 р., тобто безпосередньо на території сучасного м. Нікополя.

Так, що ж таке Хортиця? Це острів площею 2 386,86 га. У плані він витягнутий більш, ніж на 11 км, при ширині 2,0-3,0 км. Центральна його частина платоподібно піднята (найвища відмітка - 65,5 м). Назва острова походить від назви священних псів  (хортів), які оберігали велике язичницьке капище бога Хорса, яке розміщувалося на острові. Величезна кількість подібних пам`яток дохристиянського часу розкинута по Хортиці і майже кожного року археологи знаходять нові, ще більш цікаві об`єкти. На острів за енергетичною підпиткою у наші дні їздять волхви, чаклуни та екстрасенси. Вони спілкуються із душами засновників легендарних першодержав - Аратти (6200 р. до Р.Х.), Оріяни (сер. 2 тис. до Р.Х.), Артанії (VII-VIII ст.). Над островом дзвенять бубни камлаючих шаманів.

 

 

Так виглядає Хортиця сьогодні

Фото: www.lifeglobe.net

 

Так, Хортиця славна своєю історією, але історією язичницькою, а в роки прийняття Київською Руссю християнства - протиборством з новою вірою. Недарма з протестом проти побудови мостів через острів перед Маріїнським палацом у Київі стояли волхви. З вищевикладеного випливає лише один висновок - Хортиця ніколи не була ні військовим, ні духовним центром запорозького козацтва. Козаки обходили цей острів, пов`язаний з антихристиянськими силами, стороною, будуючи свої Січі на островах та рогах Великого Лугу.

 

 

Козаки обходили цей острів, пов'язаний з антихристиянськими силами, стороною

Фото: www.all-world.com.ua

 

Так чому ж музей історії козацтва розташували саме на Хортиці? Це непорозуміння почалося ще у 1922 р., коли більшовики  Олександрівська, які вийшли із анархістських загонів Махна і Нікіфорової, у пориві романтичного почуття перейменували своє місто на Запоріжжя. Хоча історичне козацьке Запорожжя починалося значно південніше.

18 вересня 1965 р. Рада Міністрів УРСР, за підказкою Шелеста, прийняла постанову «Про увічнення пам`ятних місць, пов`язаних із історією запорозьких козаків». Ось у цій постанові і було закладено міну сповільненої дії. Замість того, щоб створити музей в дійсно тому місці, де йому належно бути - у Нікополі, його заснували на голому (в усіх сенсах цього слова) місці. І зразу ж почалися спроби вкрасти чужу історію і славу.

У тому ж таки 1965 р. ціла експедиція запоріжців посунула на Нікопольщину. Очолював похід заступник завідуючого відділом культури облвиконкому Бурулько. В її складі були директор краєзнавчого музею А.Д. Мільська, археолог В.Ф. Пішанів та ін. На вантажній машині, в кузові якої під брезентом стояла порожня домовина, вони прибули в Капулівку. Зупинилися біля могили Сірка, де на вигоні сільські чабани пасли корів. Слово-по-слову, і хтось із чабанів дізнався про мету приїзду «гостей». Ще не встигли копачі загнати свої лопати в землю, як звістка про те, що запоріжці хочуть забрати Сірка, миттю облетіла все село. До місця події повалив люд. У школі припинили заняття. Старшокласники стіною оточили могилу: «Чого приїхали? Кістьми ляжемо, а Сірка не віддамо», - вигукував натовп.

Вкрай спантеличений Бурулько мусив дати відбій. Команда швиденько всілася в машину й рушила з місця...

Але на цьому справа не закінчилася - запоріжці помчали до Нікополя шукати управи на бунтівників. На наше з вами щастя у той день в місті перебував Голова Президії ВР УРСР Д. Коротченко, який, дізнавшись про заворушення в Капулівці, дав наказ залишити Сірка на Нікопольщині.

 

 

Стара могила кошового отамана Івана Сірка у с. Капулівці (Нікопольський район, Дніпропетровська область). 1956 р.

Фото: з архіву Черкасової Л.Л.

 

 

Так виглядає могила кошового отамана Івана Сірка зараз. с. Капулівка (Нікопольський район, Дніпропетровська область). 2009 р.

 

Та запоріжці своїх спроб не залишили. Рік за роком прославлялась Хортиця, як центр козацтва. Рік за роком капали, хоч і невеликі, але дотації з центру на розвиток «козацької столиці». У часи незалежності стало модно бути меценатом Хортиці. А коли й президенти та прем`єри зачастили на Хортицю випити чарчину з шаблі, то почали ворушитися місцеві бізнесмени та чиновники. А Хортиця, надихана такою увагою, продовжувала свою чорну справу спотворення історії. На ній створено так званий «Скіфський шлях», понасипано фальшивих курганів з кам`яними «бабами», звезеними із степу. Для антуражу встановлені кам`яні козацькі хрести, зняті з могил. Апофігеєм усього цього антиісторичного шабашу, який твориться на острові, стало спорудження псевдо Січі.

У створення цієї «потьомкінської» Січі вкладені великі гроші. Називаються цифри у межах 15-18 млн. грн. Але будується не Січ. Можливо це Козакен-ленд, можливо - продовження отого кінного театру, який існує на Хортиці. Було збудовано навіть майданчик для зйомок фільму «Тарас Бульба» (2009 р.). Але це зовсім не Запорозька Січ! По-перше, церква зведена зовсім не така, яка була на справжній Січі. Зразками січової церкви можуть бути церкви Пресвятої Покрови Богородиці, які існували у Нікополі і с. Покровському, але ж ніяк не невідомо звідки змальована церква, західно-українського типу, на малюнок якої весь час посилаються.

По-друге, всі січові будівлі - явна пародія на справжні запорозькі курені та адміністартивні установи.

Добре. А що ж у такому разі повинні робити ми, нащадки тих, чию славу нахабно крадуть і перетворюють на «зелені»?

По-перше, ми не повинні забувати, що Нікополь - це єдине місто в Україні, яке бере свій початок від Запорозької Січі. Не повинні забувати і про те, що п`ять Запорозьких Січей з семи знаходилися на Нікопольщині. Наше місто є столицею запорозьких козаків! Ми повинні кричати про це на кожній зустрічі із можновладцями, кожній конференції, на кожному сайті. Ми повинні чітко розуміти значення свого бренда і робити його енергійну розкрутку.

По-друге, нам потрібна єдність. Єдність між нашою міською та районною владою у питанні збереження і розвитку нашого історико-культурного надбання. А звідси й отримання фінансових прибутків за рахунок бюджету і бізнесу. До цього часу і місто, і район пишуть плани, відписки, пропозиції, які не узгоджуються, а інколи й протерічать одна одній.

По-третє, зараз вже зробити конкретні кроки для перетворення парку Перемоги на історико-культурну зону.

 

 

Розкопки залишків захисних споруджень Микитинської Січі у парку Перемоги. м. Нікополь (Дніпропетровська область). 2006 р.

Фото: Рудоманов Р.С.

 

Треба остаточно визначитися, чи будемо ми існувати у історико-культурній пустелі, до якої заїжджі бедуїни-культуртрегери будуть завозити побитий міллю товар, вимінюючи його на наше минуле, чи ми зможемо розквітнути, спираючись на наші давні традиції, на славу наших предків, на незборимість козацького духу, з запорозькою міццю зустрічаючи виклики сьогодення і даючи їм достойну відповідь.

Багато чого ще можна і треба зробити, але головне - не забувати, хто ми, що значить Нікополь для історії України і думати про те, як нам жити далі.

 

 

 


Коментарій краєзнавця

 

Тороп С.О.
Біолог, краєзнавець
м. Нікополь, Україна
Біографія


Варто визнати, що нова назва для міста була вибрана на рідкість вдало і обачливо, про що самі ініціатори перейменування Олександрівська в Запоріжжя в переповненій революційним романтизмом атмосфері перших років Радянської влади навряд чи замислювалися.

Через багато років воно дозволило спритним ділкам від історії монополізувати усе те, що пов'язано з такими поняттями, як «Запорожжя», «Запорозька Січ», «Запорозьке козацтво», бо у свідомості багатьох людей вони дійсно стали мимоволі асоціюватися із одним тільки конкретним містом та його околицями.

Не сумніваюся, що на питання про те, де знаходилася Запорозька Січ або жили Запорозькі козаки, більшість людей, не замислюючись, звичайно ж дадуть відповідь, що у Запоріжжі, маючи на увазі місто, яке дістало цю назву тільки в 20-х роках минулого століття.

І справді, а де ж ще, якщо мислити логічно, було жити козакам, які увійшли до історії під ім'ям «Запорозьких», як не на цій землі?

Проте, насправді, історичний термін «Запорожжя» завжди поширювався на великі території, які виходили не лише за межі сучасного міста Запоріжжя і Запорізької області, але іноді навіть за територію нинішньої України.

З давніх часів Запорожжям прийнято було називати усі землі, які лежали нижче, не так давно зниклих Дніпровських порогів («за порогами»), що тягнулися на півдні аж до самого Нижнього Дніпра, а на сході – межували із землями Донських козаків. Відповідно, усіх козаків, які жили в цих землях, стали іменувати запорожцями, а побудовані ними Січі - Запорозькими Січами.

У різні часи і під впливом різних причин територія історичного Запорожжя (не плутати з містом, яке нині носить це ім'я) то звужувалася, то розширювалася. З одного місця на інше переносили козаки і свої Січі.

 

 

Землі історичного Запорожжя у часи Визвольної війни (1648-1654 рр.)


Уважно вивчивши історичні карти і документи, ви, шановані відвідувачі нашого сайту, можете в цьому без зусиль переконатися. П'ять Запорозьких Січей - Томаківська (1564-1593 рр.), Базавлукська (1594-1638 рр.), Микитинська (1639-1652 рр.), Чортомлицька (1652-1709 рр.), Покровська (1734-1775 рр.) знаходилися на території сучасного Нікопольського району і міста Нікополя (Дніпропетровська область). Дві інші Січі - Кам’янська (1709-1711 рр.) і Олешківська (1711-1730 рр.) ще нижче за течією Дніпра, на землях сучасної Херсонщини.

Усі вони мали по декілька назв, але незмінно зберігали у своєму імені слово «Запорозька», бо розміщувалися в областях історичного козачого Запорожжя. Про те, що ж насправді знаходилося в цей час на території сучасного міста Запоріжжя і острова Хортиця, було викладено вище.

 

 

Територія історичного Запорожжя на початку XVIII ст. (позначена зеленим кольором)


Таке велике пояснення приведене зовсім не випадково, бо сьогодні слово «Запорожжя» вміло перетворено на комерційний і псевдо історичний бренд. Створення і підтримка цього бренду вимагає все більше грошових коштів і нових історичних міфів. Більше того, аполегети Хортиці дуже активно намагаються розповсюдити останнім часом міф про те, що упродовж декількох століть існувала тільки одна Запорозька Січ (біля сучасного міста Запоріжжя) і козаки з XVI ст. і аж до 1775 р. перебували на Хортиці постійно, а сам цей острів незмінно був столицею Запорозьких козаків і центром Визвольної війни українського народу.

В атмосфері нерозберихи смутних 90-х років, коли для більшості людей забезпечення особистого виживання стало найнасущнішою і злободеннішою проблемою, а у чиновників просто не було часу, щоб розбиратися зі всякими «історичними ньюансами і тонкощами», творці хортицької міфології вдалися до активних дій. На дійсно мальовничий і чудовий острів організовувалося все більше екскурсій, активно запрошувалися артисти, представники ЗМІ, відомі українські політики і навіть колишній посол Росії в Україні В.С. Чорномирдін.

Усім їм постійно вселяли міф про Хортицю - столицю волелюбного козацтва і хранительку слави Запорозьких козаків.

Слід сказати, ці старання не пройшли безрезультатно, а палка уява майбутніх меценатів вже представляла «відроджену на історичному місці» Січ і підраховувала прибуток. Маховик фальсифікації історії продовжував набирати оберти. Його розкручуванню цілком сприяло в минулі роки і пасивність нікопольської влади, поголовне мовчання керівників козачих організацій краю, байдужість багатьох істориків до шабашу, який усе сильніше розгорався на острові. Така позиція ще більше надихала хортицьких міфотворців.


 

 

 

Переклад в електронний вигляд: Бутенко О.П.


На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про історію Нікопольщини:
 
 

 

У разі використання матеріалів цього сайту активне посилання на сайт обов'язкове

Обновлено 27.02.2018 14:46
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting