Во саду ли, в огороде...

Сейчас на сайте

На даний момент 551 гостей на сайті
Besucherzahler singles
счетчик посещений



Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Друк e-mail
Персоналии - Мозолевский Борис Николаевич (1936-1993 гг.)
П'ятниця, 20 листопада 2009, 10:30

Мозолевський Б.М.
Вчений, археолог
м. Київ, Україна
Біографія

 а

Листи у вічність
(глава з книги «Скіфський степ»)

 а

Кажучи Дарієві про те, що єдиним приводом до невідкладного бою зі скіфами може бути пограбування могил їхніх батьків, Іданфірс, імовірно, був цілком упевнений, що перси їх не Знайдуть. Скіфський цар мав рацію: ця справа виявилася непосильною не тільки для Дарія, але й для кількох поколінь археологів - архаїчні могили степових скіфів VII-VI ст. до н.е. невідомі й досі. Це тим парадоксальніше, що Геродот конкретно вказує їх місцезнаходження, неодноразово його уточнюючи. Але історія ніби кепкує над скіфознавцями - зазначене місце є, а могил немає. Щоправда, у степу відомі розрізнені поховання скіфської архаїки - часом у самостійних могилах, іноді в курганах більш раннього часу, але вони, звісно, не становлять того масиву, у якому можна було б вбачати скіфські кладовища часів Іданфірса і Геродота.

Про поховальні звичаї скіфів батько історії пише: «Гробниці (їхніх) царів містяться в Геррах, до яких Бористен ще судноплавний. Коли у скіфів помирає цар, то там викопують велику чотирикутну яму. Приготувавши яму, тіло підіймають на віз, покривають воском; потім розрізають шлунок небіжчика, очищають його і наповнюють товченим купером, пахощами та насінням селери і анісу. Опісля живіт знову зашивають і везуть (небіжчика) на возі до другого племені. Жителі кожного краю, куди привозять тіло царя, при цьому роблять так само, як і царські скіфи. Вони відрізають шматок свого вуха, обстригають кружальцем волосся на голові, надрізають руку, роздряпують лоб і ніс, протикають стрілами ліву руку. Звідси небіжчика везуть на возі далі, в інший край свого царства. Супроводжують тіло ті, до кого його було привезено раніше. Після об'їзду всіх країв вони знову прибувають у Герри до племен, що живуть у найбільш віддалених межах країни, і до царських могил. Там тіло на солом'яних підстилках опускають в могилу, по обидва боки втикають в землю списи, а зверху настеляють дошки й покривають їх комишевими матами. У решті просторого приміщення гробниці ховають одну з наложниць царя, попередньо задавивши її, а також виночерпія, кухаря, конюха, охоронця, вістового, коней, первістків усяких інших свійських тварин, кладуть золоті чаші (срібних і мідних посудин для цього скіфи зовсім не застосовують). По тому всі разом насипають над гробницею великий горб, причому навперейми стараються зробити його якомога вищим...

Так скіфи ховають своїх царів. Коли ж помирають прості скіфи, то найближчі родичі кладуть тіло на віз і возять по всій окрузі до друзів. Усі друзі приймають небіжчика і влаштовують супровідникам частування, причому підносять і небіжчикові покуштувати тих самих страв, що й решті. Простих людей у такий спосіб возять по окрузі протягом сорока днів, а потім ховають».

До цього Геродот додає, що після похорону скіфи очищають себе в своєрідній лазні димом конопляного насіння. А через рік по похороні царя всі збираються до його могили відправляти тризну, після якої роблять опудала з 50 забитих коней і такої самої кількості найкращих царських слуг, розставляють їх для охорони навколо кургану і на цьому кінчають обряд.

Отже, поховання предків Іданфірса, як і його сучасників, містилися в Геррах, до яких Дніпро був судноплавний. Описуючи ріку Герр, яка розмежовувала землі скіфів-кочовиків і скіфів царських, Геродот зазначає, що вона відділялась (буквально - витікала) від Дніпра в однойменній місцевості. В іншому місці він вказує, що ця місцевість розташована по Дніпру, поки його течія відома. Щоправда, відстань до неї він визначає в сорок днів плавання, але тут явна помилка: в такому разі Герри мали б міститися ледве чи не на широті Москви, чого не можна припустити, виходячи з інших повідомлень того .самого автора. Можливо, тут Геродот сплутав сорок днів плавання з тими сорока днями, протягом яких тіло царя, перш ніж потрапити в Герри, мандрувало по країні для прощання з ним скіфів.



1
А степ все світиться   курганами
Й не дозволяє забуття...



Більшість сучасних дослідників вважає, що судноплавним за Геродота, як і в пізніші часи, Дніпро був до порогів або навіть нижче - до мілин на місці Нікополь-Кам'янської переправи. Отже, й геродотівські Герри почали шукати насамперед тут. І справді, саме нижче дніпровських порогів по обидва боки від ріки було виявлено найбільші зосередження курганних скіфських могильників, що налічують десятки, а можливо й сотні тисяч могил. Тут стояли й велетенські курганні насипи, справжні степові піраміди, найбільші з яких - Олександрополь, Солоха і Чортомлик - сягали заввишки близько 18-21 метра і, безперечно, були споруджені над гробницями володарів великого скіфського царства. Розкопки цих пам'яток принесли нашій археології світову славу. Здавалося, геродотівські Герри самі йдуть до рук, але... Але після широкої і тривалої дискусії остаточно з'ясувалося, що всі ці кургани були насипані в IV-III ст. до н.е. і, таким чином, належать не предкам і сучасникам Іданфірса, а його нащадкам.



      


 

2
У задумі зійду на могилу,
Горілиць упаду в траву...



Не знаходячи Геррів у степу, дехто з дослідників схилився до думки про те, що вони містилися за межами степу, зокрема на Посуллі, де відомі великі курганні могильники раннього періоду, у тому числі й велетенські кургани заввишки 10-20 метрів. Проте поховальний обряд посульських могил занадто вже відрізняється від описаного Геродотом. Більше відповідають йому курганні поховання Кубані, однак кількість їх порівняно невелика, а територія розмі-щення перебуває зовсім осторонь скіфського степу. Щоправда, існує думка, що за первісного періоду підкорення скіфами Північного Причорномор'я Прикубання, можливо, входило до їхніх володінь. Крім того, відомо, що багато кочових народів ховали своїх небіжчиків за межами земель, по яких кочували. Але як у такому разі пояснити повідомлення Геродота про знаходження місцевості Герри біля Дніпра?










3
Я рубав без роздуму, щоб
На бенкеті сісти між перших.
Серце мав холодне, мов дзьоб,-
Невблаганний бронзовий вершник.
Із-поміж неосягнутих справ
Лиш одне, здається, зумів я:
В смерть, з якою поряд скакав,
Увігнавсь, як в плоть, по руків'я...
                               Л. Череватенко


Можна припустити, що Герри стали кладовищами скіфів лише з часів Геродота. Це підтверджується й археологічними матеріалами, але й у цьому разі місце архаїчних скіфських могил залишається невідомим. Будемо сподіватися, що подальші дослідження внесуть ясність і в це питання, а поки що одна за одною розкривають свої таємниці степові могили IV ст. до н.е., більшість яких за часом можна пов'язати з періодом царювання Атея.


















4
Отак і зійшла вона з четверика:
Світились навколо чи німб, чи гало.
Гримала люстро одна рука,
А друга келих з вином простягала...



а
 а
а
а
Серед широкого загалу існує хибна думка про те, що степові кургани насипано запорозькими козаками. Насправді ж найпізніший із них було споруджено майже за два тисячоліття до появи першого козака - коли ще не тільки козацтва, не тільки українців, але й слов'янства як такого не було. Так само, до речі, ніколи не існувало і «сторожових» могил,- всі кургани, великі і малі, становлять собою поховальні споруди.
а
а
а















5
Чатує на оленів там стріла,
І ось один з них сумно скине роги
...


Більшість наших степових могил відноситься до доби бронзи (III-II тисячоліття до н. е.), менша частина - до скіфського часу. І лише поодинокі з них споруджені сарматами та середньовічними кочовиками.







6
Причасти нас, богине, до безсмертя і неба,
До вогню невмирущого, до джерел чистоти.
Крім кумису і м'яса нам ще вічності треба, -
Причасти нас до подвигу,- і мечі освяти...


За тисячі років, які пройшли від часу їх спорудження, кургани так злилися зі степовим пейзажем, що тепер без них важко уявити сам степ. Перегорніть хроніки мандрівників минулих століть - перше і найбільш видатне, що завжди дивувало й приголомшувало їх,- нескінченні курганні пасма, що простяглися серед духмяного степового безмежжя. Місячної ночі і погожої днини, у зливи й заметілі стоять вони живими пам'ятниками тим, що спорудили їх, а потім і поснули під ними.






















7

На світі жодна мить не зникла:
В глибинах вічної ріки
Два кабани схрестили ікла, -
Та й задивились у віки...
 а
Важко знайти письменника, який би, описуючи степ, міг поминути кургани. І вже зовсім неможливо без щему у серці читати степові пейзажі А.П. Чехова, який зріс у степу і присвятив йому не одну сторінку своєї творчості. «В синявій далині, де останній видимий горб зливався з туманом,- писав він в оповіданні «Щастя»,- ніщо не ворушилось; сторожові та могильні кургани, що там і сям здіймались над горизонтом і безмежним степом, дивилися суворо й мертво; в їх непорушності і беззвучності відчувались віки й цілковита байдужість до людини; мине ще тисяча років, помруть мільярди людей, а вони все ще стоятимуть, як стояли, нітрохи не жалкуючи за померлими, не цікавлячись живими, і жодна душа не дізнається, навіщо вони стоять і яку степову таємницю ховають під собою».

Справді, то дивне відчуття,- зійти на степовий курган і, заплющивши очі, побачити раптом себе в іншому світі, зовсім з іншими, не нашими, вимірами й уявленнями. Адже всі ті, що лежать під ними, були колись живими людьми. Вони орали поля й випасали худобу, сіяли й воювали, любили й ненавиділи. Сліди їхні завіяли вітри, віки заглушили їхні голоси, і тільки німотні могили залишилися єдиними свідками живих їхніх радощів і сумувань.


8,9
Наш вірний друг, учитель мудрий наш,
Вино ячмінне нам живило сили.
Ми мчали в бій під дзенькіт мідних чаш
При поясі, і з ними йшли в могили...
                                         В. Брюсов
 а

Але Антон Павлович помилявся у тому, що ці свідки довіку не розкриють своїх таємниць. Розкопки степових курганів почалися ще в середині XVIII ст. За двісті років досліджень їх розкопано сотні й тисячі. І кожен з них мов книга не лише про велику і непросту історію народів, але й про конкретне життя конкретної людини. 

а

а

10
Ой, полети, орле,
На Дін рибу їсти.
Та принеси, орле,
Від родоньку вісті...
            Народна пісня
 а
Порівняння курганів з книгою зовсім не надумане. Не лише народи доби бронзи, але й скіфи, незважаючи на якнайтісніші стосунки з високорозвиненими греками, так і не осягли писемності. Причина цього явища, звичайно, соціально-економічний рівень розвитку скіфського суспільства. Але, імовірно, немалою мірою вона була зумовлена також вимогою суворого дотримання скіфами усталених прабатьківських звичаїв.

а

а
а

11
Заблуканий в торосах снів,
Поміж ущелин і розколин,
Б'ю копитами білий сніг, -
Красивий, гордий, вільний олень...
                             Р. Лубківський 

 а

З цього приводу Геродот розповідає повчальну історію життя і смерті скіфського філософа Анахарсіса (рідного дядька Іданфірса), якого навіть чванливі греки визнали (поряд з шістьма грецькими) сьомим мудрецем світу.Подорожуючи по Греції, Анахарсіс близько познайомився як з тогочасною грецькою філософією, так і з релігією. Особливо до вподоби йому припало свято Великої Богині, яке відправляли греки на острові Кізік. Анахарсіс присягнувся богині після повернення додому живим і здоровим принести їй жертву за обрядом, баченим у кізікінців, і влаштувати на її честь цілонічне святкування. Повернувшись у Скіфію, він забрався в Гілею і вчинив обіцяне. Проте хтось доніс про це його братові, цареві Савлію. Той прибув у ліс і на місці вбив Анахарсіса,- найбільшого скіфського мислителя. Воістину немає пророків у своїй батьківщині! Геродот переповідає ці події спрощено, у вигляді легенди. Насправді ж, мабуть, йшлося про спробу Анахарсіса запровадити в Скіфії новий культ, а, можливо, разом з ним, - і нові соціальні порядки. Проте факт залишається фактом: захищаючи свою землю від чужоземних впливів, скіфи не зупинялися ні перед чим.



12
Скільки мрій в могилах смеркло,
Скільки дум у безвістькануло!
Я, Горгона, лиш безсмертна,
Я, що все зробила каменем.
Відійдіть і ви, охочі
Зазирнути в незбагненне:
Хто мені погляне в очі -
Скам'яніє біля мене...


Згодом доля Анахарсіса спіткала і одного зі скіфських царів, потомка Іданфірса Скіла, сина Аріапіфа. Матір'ю його була гречанка, яка навчила сина не лише розмовляти, але й писати грецькою. Батько Скіла, як пише Геродот, «загинув від підступності царя агафірсів» (тих самих агафірсів, що відмовилися пустити скіфів під час скіфо-перської війни у свої володіння) Спаргапіфа, і престол перейшов до Скіла разом з однією із дружин Аріапіфа (у скіфських царів існувало багатожонство) на ймення Опія.

Еллінське виховання далося Скілові взнаки. Збудувавши в Ольвії кам'яний будинок і поселивши в нім одну зі своїх дружин, місцеву уродженку, він часто наїздив до міста, залишав свій почет перед стіною і наказував замикати за собою ворота. Тут він переодягався в грецький одяг і вільно ходив по місту, дотримуючись грецьких звичаїв і навіть беручи участь у відправленні релігійних обрядів еллінів. Нарешті, він навіть забажав посвятитися у таїнства Вакха. Образившись на скіфів за те, що ті глузували над еллінами з приводу їхніх вакхічних нестямств, ольвіополіти донесли скіфському війську про посвячення царя. Вони провели скіфів на фортечну стіну і показали Скіла, який проходив по вулиці з юрбою греків у вакхічній несамовитості. Скіфи були без міри обурені. Після повернення Скіла додому вони повстали проти нього й оголосили своїм царем Октамасада, брата Скіла. Скіл спочатку врятувався втечею до фракійців, але скіфи виміняли його за брата фракійського царя, який на той час переховувався з якихось причин у скіфів, і Октамасад на місці велів стяти Скілові голову.

Таке суворе дотримання традицій і звичаїв у скіфів, безперечно, поширювалося й на заборону писемності. Можливо, певна частина скіфської знаті, як видно на прикладі Скіла, володіла грецьким письмом, але воно не набуло скільки-небудь істотного поширення серед маси скіфів. У всякому разі, в скіфських курганах за винятком окремих грецьких написів не знайдено жодного слова, написаного рукою скіфа. Натомість їхні могили - справжні скарбниці, де археологи знаходять тисячі речей - посуд, зброю, залишки одягу, прикраси, деталі кінської збруї тощо, - все те, чим скіфи користувалися за життя і, згідно зі своїми релігійними уявленнями, мали користуватися у потойбічному світі. І коли пригадати, якого листа надіслав Іданфірс Дарієві (птах, миша, жаба, п'ять стріл), то скіфські могили з повним правом можна називати своєрідними книгами, безписемними листами у вічність.

І хай кожен з них сам по собі може бути прочитаний по-різному (як прочитали листа Іданфірса Дарій і Гобрій), але взяті разом вони становлять надійне джерело до вивчення побуту, культури, звичаїв, соціальної організації, економіки й самої історії скіфського суспільства.



Список ілюстрацій

  1. Група Завадських могил, м. Орджонікідзе Дніпропетровської обл.
  2. Курган Драна Кохта, (Жовтокам’янка) до розкопок, ст. Жовтокам’янка Дніпропетровської обл.
  3. Поховання воїна. Курган поблизу с. Новорозанівки Миколаївської обл. V ст. до н.е. Розкопки О.Г. Шапошникової.
  4. Платівка від наголовного вбрання. Золото IV ст. до н.е. Курган Карагодеуашх на Кубані. Розкопки О. Лаппо-Данилевського. Держ. Ермитаж.
  5. Бляха від кінської збруї. Золото  IV ст. до н.е. Курган поблизу с. Гюнівки Запорізької обл. Розкопки В.В. Отрощенка. МІК УРСР.
  6. Начільна платівка від наголовного вбрання. Золото. IV ст. до н. є. Курган поблизу с. Сахнівки Черкаської обл. Розкопки В. Є. Гезе. МІК УРСР.
  7. Окуття дерев'яної чаші. Золото. V ст. до н. е. Курган Баби поблизу м. Апостолового Дніпропетровської обл. Розкопки Д. І. Яворницького. Держ. Ермітаж.
  8. Окуття дерев'яної чаші. Золото. V ст. до н. є. Перша Завадська могила поблизу м. Орджонікідзе Дніпропетровської обл. Розкопки Б.М. Мозолевського. МІК УРСР.
  9. Дерев'яні чаші із золотим окуттям (реконструкція). V ст. до н. є. Перша Завадська могила поблизу м. Орджонікідзе Дніпропетровської обл. Розкопки Б.М. Мозолевського. МІК УРСР.
  10. Окуття дерев'яної чаші. Золото. V ст. до н. є. Перша Завадська могила поблизу м. Орджонікідзе Дніпропетровської області. Розкопки Б. М. Мозолевського. МІК УРСР.
  11. Окуття дерев'яної чаші. Золото. V ст. до н. є. Перша Завадська могила поблизу м. Орджонікідзе Дніпропетровської обл. Розкопки Б. М. Мозолевського. МІК УРСР.
  12. Ручка грецького кратера із зображенням Горгони. Бронза. VI ст. до н. є. Курган Мартоноша на Кіровоградщині. Випадкова знахідка. Держ. Ермітаж.

а

а

Джерело: Мозолевський Б.М. Скіфський степ. - К. : Наукова думка, 1983. - С. 137-142.
а
Переведення в електронний вигляд: Волкова К.Ф.


На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про Мозолевського Бориса Миколайовича :
На нашому сайті Ви можете дізнатися більше про скіфів:
а
а
Останнє оновлення на Четвер, 01 березня 2012, 13:12
 
, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting