On-line

We have 93 guests online
Besucherzahler singles
счетчик посещений


Designed by:
SiteGround web hosting Joomla Templates
PDF Print E-mail
Sporting Life of Nikopol'schina - Club "MOTO-R Nikopol"
Sunday, 05 April 2009 00:17

Дрок Євген
Керівник організації "МОТО-Р Нікополь"
м. Нікополь, Україна

Фото: Дрок Є.

 

 
 Олешківські піски
 (Раллі-рейд на мотоциклах класу Ендуро)

Клуб «МОТО-Р Нікополь» розширює свої можливості, приєднавшись до Раллі-Марафону на мотоциклах, чим і підтверджує свою назву.

З 24 по 29 вересня 2008 року на просторах Херсонської області пройшов ралі-марафон на мотоциклах класу Ендуро. Організатором цієї дії, як знаюча людина, яка не раз бувала в Олешківських пісках, виступив харків'янин Олексій Пилипенко - мандрівник в душі і програміст в житті. За що йому величезна подяка від всього колективу нашої організації.

 

 

Основним завданням рейду було: у чотириденний термін (день на доставку тіл у Херсонську область не беру до уваги) проїхати від м. Цюрюпинська

 


 

до краю Кінбургської коси і назад.

 


 

Дорога Льохи з Харкова до Дніпропетровська, звідти з Максом і Віталіком до Нікополя, а звідти зі мною до Цюрюпинська не враховується. При тому, обов'язково відвідуючи контрольні місця, які, хлопці забили в GPS ще удома. Загалом, маршрут склав близько 800 км. 

 

 
 

Маршрут раллі-марафону Нікополь - Олешківські піски
 
 

 
 Збільшений масштаб карти маршруту раллі-марафону Нікополь - Олешківські піски
 

Звичайно, людина, яка сидить вдома скаже: «Що таке 800 км за 4 дні?». Звичайно нічого, якщо їхати по асфальту! Багато хто, напевно, буде здивований, якщо я вам скажу, що близько 700 км пролягли піщаними дюнами, пляжами, лісовими просіками, де теж пісок.

 

 
 
 
 

 

Скрізь пісок! Там є пустеля 40 км шириною і 150 км завдовжки, з водними бродами...

 


 

порослими степами...

 

 

і вузькими лісами. Середня швидкість, іноді, максимум досягала близько 30 км/ч.

За весь рейд, найскоросніша ділянка була на прибою Кінбургської коси, де швидкість досягала 80, а іноді 90 км/ч, але це було не довго.

 

 
 

 

У нашій команді було 5 чоловік: Макс (м. Дніпропетровськ) на HONDA 250,

 

 

 

Олекса (м. Харків)  на HONDA 250,

 


 

Саша (Крим) на HONDA 250,

 

 

 

Віталік (м. Дніпропетровськ) на YAMAHA ХТ600

 

 

 

і я (м. Нікополь) на BMW 650.

 



Це були божевільні 4 дні, протягом яких кожен відчув на собі допомогу приятелів. Заривалися в пісок шестисотки…

 

 
 

 

Через кермо літали двісті п’ятидесятки…

 

 
 

 

Загалом, небезпеки вистачало...

 

 
 

 

Особлива небезпека була на АЗС в якійсь глухомані, де бабка наливала паливо з відра, а в іншому місті апарат нагло не доливав, а може то був «казнённый заправщик», якого казнили ще підлітком. 

 

 

На карті надибали село БУРКУТИ, напевно назване в честь нашого друга з Москви, Воркуна.

 

 

Найголовніше, що без допомоги товаришів і GPS - шансів ніяких. Дефіцит води позначався на всіх - тільки попити, навіть вмиватися нічим. Але Макс пояснив, що дводенна грязюка відпаде сама, особливо на трясучках. Всі заспокоїлись!

І тут нарвалися на військовий полігон, по GPS -  це центр пустелі.

 

 

Одразу думали, що тут якийсь місцевий Усама Бен Ладен керує своїми рекет-гангстерами. Як з’ясувалось -  ні, справжні вояки. Набрали у них води. Це були сапери, які витягували не вибухнувші авіаційні бомби. Їх там валом, але боятися нічого, на глибині двох метрів вони безпечні.

 

 

І насправді -  це місце є діючим полігоном військових.

В Олеші я відчув, що пісок буває різний: щільний...

 

 

в'язкий...

 

 
 

 

сипкий і м'який. Зрадницькі, небезпечні дюни чекали плавним заїздом на них, але різким обривом з іншого боку.

 

 

Одного разу я трохи не перекинувся на швидкості з 3-х метрової дюни. Встиг зупинитися, але сів на «пузо», довелося розкопуватися.

 

 

Інший раз загруз в болоті переднім колесом...

 

 

Пообіцяв, що такого більше не буде і... одразу ж зарився заднім,

 

 

а 190 кілограмовий апарат (плюс ще близько 30 кг багажу ) витягнути не легко, навіть втрьох.

 

 
 

 

Відсутність АЗС примусила нас взяти на борт по 4 л палива. А оскільки по піску особисто у мене витрата палива доходила до 11 л на сотню, то особливого спокою не було.

Зате нагородою був вечір в бівуаці…

 

 

Вечеря біля вогнища, яке ніяк не хотіло розгоратися, але Макс пригадав старий дідівсьский спосіб линути бензину…

 

 
 

 
 

 

Розповіді про проведений день та маса вражень.

До речі, жоден пакет, пляшка або банка не були викинуті у лоно природи. Все упаковувалося і відвозилося до транзитних населених пунктів і там викидалося в сміття.

Це були незабутні дні, які після півроку пам'ятаються, як зараз. Загалом, це словами не передати, треба там знаходитися та  відчути.

Тому закликаю, пересідати з дорожніх мильниць на реальні апарати подвійного призначення і куштувати справжній смак життя!

Стежте за новинами на сайтах: www.mototravel.info та  www.moto-r.org

Є 12-и хвилинне відео про цей похід, заходьте і дивіться!

Не байдужі, ПРИЄДНУЙТЕСЯ!

 

 


 

 

Дізнатися більше про Олешківські піски Ви можете тут:

 


 

 

У разі використання матеріалів цього сайту посилання на сайт обов'язкове
Last Updated on Wednesday, 17 March 2010 13:37
 
Нікополь Nikopol, Powered by Joomla! and designed by SiteGround web hosting